Реформізм в індуїзмі

Тенденція до реформування індуїзму, яку ми вбачаємо, зокрема, у сикхізмі, виявляється у появі дедалі більшої кількості сект.

Утворення сект пов’язане з особливостями соціального і національ­ного розвитку народів Індії, а також із поширенням інституту гуру, що давно вже існує в Індуїзмі.

Таких дрібних сект, іноді розміром з громаду, в індуїзмі — безліч, часто вони існують стільки, скільки живе і проповідує гуру. Але є й більш стійкі об’єднання, які утворюють цілі течії і які справляють знач­ний вплив на життя суспільства.

Економічний і політичний розвиток Індії в XIX ст. в умовах англій- ської колонізації і включення країни в орбіту європейської цивілізації, зародження і розвитку національно-визвольного руху викликали в індій­ській культурі реформаційні тенденції. Виявилися ці тенденції в галузі релігії, в індуїзмі.

1828 р. філософ і релігійний діяч раджа Рамохан Рай заснував у Калькуті організацію — «Товариство Брахми» (Брахма самадж). Її ме­тою було поширення релігійно-філософської системи, яка, виходячи з визнання рівності усіх людей перед Богом, проголошувала необхідність створення єдиної монотеїстичної релігії.

Другим впливовим товариством індійських релігійних реформато­рів було «Ар’я самадж» («Товариство аріїв»). Його заснував у XIX ст. релігійний реформатор і просвітник Даянца Сарасваті. Звичайну для індійських просвітників критичну платформу щодо індуїзму Сарасваті доповнив вимогою повернення до релігії стародавніх аріїв, до Вед. У зв’язку з цим склалася тенденція до алегоричного розуміння Вед, по­шуків у них зашифрованих передбачень тощо. «Ар’я самадж» слід роз­глядати також як реакцію індуїзму на поширення в Індії ісламу та хри­стиянства. Це пояснює його активну місіонерську діяльність серед при­бічників інших релігій. Намагаючись реформувати індуїзм, «Ар’я са­мадж» залишається вірним його основним принципам, зокрема, ви­знає необхідність кастового поділу суспільства. Ще й нині це є одна Із значних індуїських сект, що налічує близько 1 мільйона прибічників.

Одним із видатних реформаторів індуїзму в XIX ст, був Рамакриш- на (1834-1886). Це його чернече ім’я, справжнє — Ґададгар Чатерджі. Виходець із брахманської родини, Рамакришна успадкував від батьків надзвичайний релігійний фанатизм, який створив йому авторитет се­ред вірних і сприяв поширенню його вчення. Рамакришна вчив, що Бог є єдиною реальністю, душа людини — частина Бога, а весь світ — це не більше як ілюзія. Якщо погодитися із цим, то можна твердити, що всі релігії однаково істинні і заслуговують на повагу.

Рамакришна наголошував, що метою земного життя людини є ося­гнення Бога через бгакті, але не шляхом аскетичного зречення життя.

Створена Рамакришною релігійно-філософська система була син­тезом індуїзму та індійської філософії. Використовував він положення й інших релігій. А головне — він добре відчував характер і потреби індійського національного життя і відбив їх у своїй системі. Завдяки його зусиллям ідеологія індуїського націоналізму набула релігійного характеру. Вчення Рамакришни продовжив його учень Нарендрант Дата (1863-1902), який взяв собі в чернецтві Ім’я Вівекананда.

Біографія Вівекананди, який ще за життя одержав титул свомі (свя­того), добре розроблена в індійській літературі. Зокрема, повідомля­ється, що він народився 12 січня 1863 р. о 6 годині 49 хвилин підчас сходу сонця. Біограф перелічує безліч фантастичних пригод І випадків з його життя, пов’язаних із його зв’язками з потойбічним світом. Він всюди і завжди постає як мудрий і справедливий гуру, котрий ніколи і ні в чому не помилився.

Безумовно, Вівекананда виявив неабиякі здібності теоретичного мислення і водночас талановитого оратора й організатора. Вівеканан­да вважав вчення Веданти найдосконалішім досягненням Індуїзму і всього релігійного розвитку в цілому, його логічним підсумком. У Ве- данті поєднана суть усіх вірувань, вона цілком відповідає сучасній науці, між ними немає ніяких суперечностей. Але людство цього не розуміє, воно ще перебуває в «дитячому садку релігії». Усі ж решта релігій — недосконалі. Людство має створити живу, міцну та істинну релігію, «вклоняючись Духові в Дусі». Релігії мають об’єднуватися.

Вівекананда чітко висловив своє негативне ставлення до каст, бо вони вже віджили своє. Він критикував ті релігійні положення, які ви­правдовували касти, і ті релігійні обряди, що підкреслювали кастові відмінності. Він твердив, що

...наша релігія — на кухні, наді бог — кухонний горщик, наша релі­гія — в словах: «Не торкайся мене, я святий».

Вівекананда, справді, осучаснив Веданту, будучи ідеологом націо­нальної і релігійної рівності, національного відродження Індійського народу, борючись за незалежність Індії, вважаючи головним у цій бо­ротьбі ведичне виховання.

Вівекананда активно пропаїував індуїзм за межами Індії. В 1893 р. вій виїздив до Великої Британії, Японії, США, виступав на Міжнарод­ному релігійному конгресі в Чикаго. Всюди він мав великий успіх. Зго­дом він часто мандрував світом.

1897 р. Вівекананда заснував товариство «Місія Рамакришни», яке започаткувало чимало індуїських громад і монастирів у Європі та США. Ця «Місія» активно діє і дотепер, вона сприяє поширенню неоіндуїз- му, як новітньої релігії, у всьому світі. Індуїзм у реформованому ви­гляді добре сприймається прогресивними національними колами різ­них країн. До нього зверталися так і вцдатнідіячі Індії, як Магатма Ґанді, Джавагарлал Неру, Індира Ґанді та інші. Його ідеологія сприймається політичною партією «Індійський національний конгрес», навіть в умо­вах розбіжностей у цьому русі.

За приклад може правити один із прогресивних рухів, близьких до соціалістичних течій, що порівняно недавно вніс велике пожвавлення в ідеологічне життя Індії. Один із діячів сучасного індуїзму Віноба Бгаве (1895-1982), співробітник Джавагарлала Неру, взяв активну участь у селянському рухові бгудан (дарування землі), яке ставило за мету до­бровільну передачу власниками землі однієї шостої частини землі для перерозподілу між безземельними селянами. Віноба Бгаве вважав, що бгудан — це тільки «перший етап побудови суспільства загального добробуту». Другий етап — грамдан: усі землі входять до суспільного фонду, утверджується братерство і взаємне співробітництво. Третій — сампатидан: усуспільнюється будь-яке майно, ліквідуються приватна власність, поділ на касти і віри, виробництво і споживання стають спіль­ними.

Отже, індуїзм —це щось значно ширше за релігію. Це і цілком ори­гінальний комплекс віровчення І культу, і широкий філософський по­гляд на життя, і ціла соціологія, специфічний спосіб жита, який гли­боко увійшов у суспільні відносини й побут.

Відомий лінгвіст і дослідник Сходу Макс Мюлер ще в середині XIX ст. писав про індуїзм, що він як релігія розвалюється, і йому ли­шилося жити зовсім небагато. Але передбачення великого лінгвіста не збулося.

Індуїзм вражає масштабністю свого впливу. Переважна більшість нйселення сучасної Індії (85%, враховуючи і сикхів) є прибічниками індуїзму. Додамо, що в самій Індії до індусів зазвичай відносять і ту невелику кількість буддистів та джайністів, які визнають можливість спільної відправи культу (це трохи більш двох відсотків).

Отже, у народу, який за кількістю населення посідає друге місце в світі (883,5 мільйонів осіб) 87% населення відвідує індуїські храми, дотримується індуїських обрядів та звичаїв, керуються принципами індуїзму в своєму житті. (Є джерела, в яких зазначається, що в Індії дотримуються індуїзму 83% населення).

Крім Індії індуїзм сповідують у Пакистані, Бангладеш, Шри Ланці, Непалі, Індонезії, Бутані, Синґапурі та інших віддалених державах, навіть у Південній Африці. Але в перелічених країнах мешкає лише 5% індусів світу, а в Індії — 95%. Отже, індуїзм — загальнонаціональ­на релігія.

На завершення розповіді про індуїзм зауважимо, що не все, що ви­ходить від нього, придатне для всіх, І навіть Індійського народу. Мале­нька ілюстрація: Д. Кінґ-Гіл у книзі «Кінець двадцятого століття» пише, що систематичне голодування індійського народу поглиблюється релі­гійними заборонами. Тут заборонено вбивати пацюка, бо в ньому може жити те, що було колись людиною, а пацюки з’їдають майже третину врожаю зерна. А те, що не з’їли пацюки, піде на їжу священним коро­вам...

Історичні масштаби індуїзму— 3,5 тисячі років існування: етно­графічні — він поширений серед декілька сотень націй, народностей і племінних груп, які розмовляють 845 мовами І діалектами, демогра­фічні — його впливу зазнає майже одна шоста частина людства, його надзвичайна релігійна толерантність, відкритість дають достатньо під­став для запитання: а чи не є Індуїзм світовою релігією?

Справді, індуїзм є однією з релігій стародавнього світу (маємо на увазі також юдаїзм і зороастризм), які передували сучасним світовим релігіям (буддизму, християнству та ісламу) і заклали добру частку їхніх віровчительних і культових засад у підвалини індуїзму.

Індуїзм можна було б назвати світовою релігією індійського світу, бо світ цей немалий, і йому ще, мабуть, доведеться сказати вагоме сло­во в історії цивілізації на нашій планеті.