Соціалізм

Соціалізм — це не тільки політичний напрям, що домагається вста­новлення якомога більш повної соціальної справедливості, але широ­кий комплекс секулярних віросповідань, що включає в себе низку на­прямів (реформізм, комунізм, анархізм тощо).

французький мислитель Клод АнрІ Сен-Симон (1760-1825), який по­в’язував історичні етапи з пануванням певних форм релігії І вважав основними етапами прогресу перехід від первісного ідолопоклонства до політеїзму і заснованого на ньому рабства, а потім зміну політеїзму монотеїзмом християнської релігії, що призвело до встановлення фео­дального ладу. З XV ст., згідно з Сен-Симоном, настала нова, критич­на епоха, обумовлена науковим мисленням і його носіями — світськи­ми вченими І підприємцями-індустріалами. В останньому творі Сен- Симона «Нове християнство» йдеться про те, що завдяки новій релігії, основне гасло якої — «усі люди — брати», до матеріальних стимулів «промислової системи» додаються моральні, що виходять із самої па­нівної над людьми сили — релігійного веління, Короткочасне відрод­ження суто релігійного обрамлення соціалістичної ідеї відбулося на початку XX ст. у формі богобудівництва (А. Луначарський, В. Базаров, М. Горький), що розвивалось у середовищі російської соціал-демок­ратії, найбільш радикальна частина якої одержала можливість реалізу­вати свої задуми засобами державної влади. Відповідно до загальних для всіх соціалістичних вчень положень, у цьому житті людині дово­диться більше витрачати сил, ніж відпочивати, більше страждати, ніж насолоджуватися.

Сфера кінцевої соціалістичної надії обмежується безпосереднім і повсякденним досвідом. У зв’язку з цим уявлення про потойбічне вва­жаються цілком закономірним перекручуванням світосприймання, що веде людей від їхніх інтересів на користь таких самих інтересів інших людей. Отже, людина може прагнути тільки того, що доступно її влас­ному досвідові або досвідові, що заслуговує на довіру його та інших людей. Міра активності, що визначається соціалізмом — одна з най­більших в історії вчень про сенс життя: важко собі уявити те, на що потрібно буде витратити більше зусиль, ніж на зміну світу. Ідеал соціа­лізму — Дон ІСіхот, що віддає усі свої зусилля нате, щоб відновлювати справедливість скрізь, де він бачить протилежне. Неможливість однієї людини установити світову справедливість є умовою вимоги, щоб зу­силля соціалістів були поєднані й організовані.

Держава — найбільш ефективний апарат концентрації людських зусиль.

Кожна держава потребує тісних взаємин з тією або іншою організа­цією релігійного характеру. Це пов’язано передусім з тим, що підтрим­ка державного життя вимагає від людей величезних зусиль і жертв, тимчасом як його цілі широким масам населення зрозумілі далеко не завжди,

Отже, держава не може існувати без «своєї релігії», а відповідні конфесіональні об’єднання, у свою чергу, ніколи не відмовляться від підтримки держави. Таким чином, стосунки будь-якої держави з гро­мадами послідовників різноманітних віровчень, що складають підвла­дне їй населення, завжди грунтуються на обранні одного з цих віро­вчень як державного, у результаті чого всі інші мають відійти на дру­гий план. Якщо ж останні внаслідок якихось причин чинять опір або не бажають розлучатися зі своєю головною роллю, держава під тиском нової головної ідеології змушена вживати найжорсткіших заходів, спря­мованих проти опірних віросповідань.

Ця схема була реалізована і в нашій історії XX ет. До початку того століття православ’я, що уже 900 років було державною релігією, че­рез ряд об’єктивних І суб’єктивних чинників не могло досить ефекти­вно виконувати роль ідеології, що мобілізує сили народу для цілей дер­жавного розвитку. У зв’язку з цим великій імперській державі необхід­на була нова релігія, яка б надихнула величезні маси населення на не­бувалий сплеск зусиль, санкціонувала би прорив у індустріальний роз­виток і глобальне піднесення влади на світовій арені. І такою релігією став комунізм. Держава, створена більшовиками, у цьому відношенні була «релігійною» державою, де багато традицій І ритуалів, ідеалів і досягнень були освячені комунізмом, обраним державою своїм ідеоло­гічним підґрунтям.

На підставі цього зовсім не є дивним те, що радянська соціалістич­на держава боролася з Інакодумством або принаймні намагалася по­ставити його під жорсткий контроль· Представники всіх інших віро­сповідань можуть розглядатися соціалістами тільки як союзники або супротивники в справі побудови соціалізму. Проте з огляду на те, що ця справа потребує максимальної мобілізації всіх сил суспільства і що справедливість стосується всіх, очевидно, що, з погляду соціаліста, всі люди в остаточному підсумку мають стати соціалістами.

Поразка соціалістичної революції не може так розчарувати соціалі­ста, як крах його надій, коли перемога здається вже зовсім близькою. Саме вдалість соціалістичного перевороту є контрольною ситуацією для соціалізму· Якщо влада захоплена, треба правильно скористатися нею, щоб установити справедливість. Якщо справедливість установ­лена, її уже не треба встановлювати. Тому, якщо ви хочете залишатися соціалістом, ви мусите продовжувати боротися за справедливість, не­зважаючи на те, що перемога вже досягнута. Таким чином, виникає парадокс Сталіна: загострення класової боротьби в міру наближення остаточної перемоги соціалізму.

Що ближче соціалізм, то він далі. З побудовою соціалізму людина має або перестати бути соціалістом, або зламати побудоване і почати усе наново.

У колишньому Радянському Союзі вважалося, що соціалізм був побудований наприкінці 30-х рр. Прагнення безпосередньо боротися за встановлення справедливості за межами країни, що пропагувалось Львом Троцьким, було заперечене ще у 30-х, а в 50-х роках, боротьба із зовнішніми ворогами відсунулася через ядерну загрозу, і генсек Мики­та Хрущов оголосив формою класової боротьби мирне співіснування. У 80-ті роки самі владарі, на яких лежала найбільша відповідальність за здійснення світової справедливості, усвідомили, що побудоване су­спільство насправді не є соціалістичним і необхідно будувати соціа­лізм заново.

У Радянській державі правили прибічники комунізму, як.найбільш радикальної форми соціалістичного віровчення, проте І вони в ході реалізацій своїх задумів мали були дозволити собі деякі відступи, при­міром, визнання можливості побудови соціалізму в одній, окремо взя­тій країні.

У кінцевому підсумку соціалізм зводиться до формули: людське життя визначається панівним у світі законом причинності або світових стихій, тому людина має встановити у світі владу справедливої вина­городи за кожне людське зусилля.

25.6.