Наростання кризових явищ у суспільно-економічному, політичному та культурному житті.

Післяхрущовське двадцятиріччя (1965-1985 рр.) в Україні пройшло під знаком поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилися на всі сфери життя. У соціально-політичному та культурному житті відбувся поворот до неосталінізму.

У Конституції СРСР 1977 р. і написаній на її основі Конституції УРСР (1978) проголошувалося народовладдя, однак насправді господарем держави була партійна номенклатур. У 1972-1989 рр. першим секретарем ЦК КПУ був В.В.Щербицький, який раніше разом з Брежнєвим працював на Дніпропетровщині. Він залишився і надалі найближчим сподвижником останнього.Суспільно-політичне життя в державі дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат. Брежнєв і його "команда" не тільки не зробили систему стійкішою, а навпаки, заважаючи назрілим змінам у суспільстві, продовжували і стимулювали поглиблення кризових явищ.