Віровчення та основні напрями індуїзму

Головним мотивом віровчення в Індуїзмі, як і в брахманізмі, зали­шається концепція переселення, перевтілення людської душі. Вона ускладнюється міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа Атман весь час хоче з’єднатися з духовним Абсолютом — Брахмою.

Приналежність людини до тієї чи іншої касти пояснювалась пове­дінкою людини, в тілі якої, в попередньому перевтіленні, вона перебу­вала, а також тим, наскільки вона дотримувалася закону (дгарми) тієї касти, до якої належала. Після смерті людини діє карма і визначається перевтілення, що краще — в тіло людини вищої касти, що гірше — в тіло людини нижчої касти, чи то в тіло тварини, чи плазуна, чи навіть у якусь річ. Оскільки звинувачення у порушенні дгарми колись і кимось у минулому житті не мають абсолютно ніяких доказів і все-таки сприй­маються як такі, що були, то вірному не залишається нічого, як ретель­но дотримуватися тих норм поведінки, які встановлюються для нього його кастовим станом, щоб сподіватися на краще втілення його душі у майбутньому. В сучасному індійському суспільстві чотири класичні касти перетворилися у декілька сотень.

Індуїзм відновлювався через приниження авторитету старих богів.

Поширення індуїзму під час його відродження у окремих народів Індії стикнулося з безліччю богів, багато з яких ведуть своє походжен­ня від племінних культів доарійських часів, Індуїзм досить вдало по­єднав принципи монотеїзму з панівним політеїзмом. Найвище боже­ство є. Може, це і не верховне божество Веу-Індра, яке в індуїзмі вже давно було відсунуте на задній план, а просто Найвище Божество. Воно виявляє себе в богах різних народів, навіть у тваринах і предметах. Молитва, звернена до цих богів, дійде і до Бога.

Анімістичні уявлення системи індуїзму були надзвичайно різнома­нітними і досить розвинутими. В цьому плані індуїзм виглядає як релі­гія універсального одухотворення природи і суспільства. Він успадку­вав усіх богів ведичної релігії і брахманізму, але здійснив, так би мо­вити, реконструкцію цього складного політеїстичного пантеону і ще більше ускладнив його, увівши принцип аватари — перевтілення од­них богів в інших.

Згідно традиції, в пантеоні індуїзму налічується близько трьох міль­йонів божеств. Є індуїсти, які зводять їхню чисельність лише до трьох тисяч. Інші вважають богами тільки трьох: Брахму, Шиву та В іншу. В індуїзмі обожненню піддані різні тотеми (дерева, тварини, каміння), численні духи лісів, річок і гір, заступники людей, тварин, худоби, са­диб, професій тощо.

Бог Брахма по-старому визначається творцем світу, але він, ство­ривши світ, вичерпав свої функції. Індуїський міф розповідає, що Од­вічний Дух створив води, кинув у них сім’я, яке перетворилося у вели­ке золоте яйце, і сам народився з цього яйця у вигляді творця світу Брахми, а разом з ним з’явилися зародки всіх живих Істот, всього світу. Таким чином, Брахма тільки реалізував творчі можливості Одвічного Духу, ставши його продовженням,

Безпосередніми керівниками й упорядниками світу, за індуїзмом, є Вішну і Шива, а сам індуїзм відтак постає вже не як індуїзм, а як віш­нуїзм та шиваїзм.

Започаткуєання теоретичних побудов індуїзму відносять до III- IV ст., коли з’явилися вже згадувані ну рани — збірники міфологічних сюжетів та ритуальних приписів. Хоча в них є багато чого спільного з численними подальшими розгалуженнями Індуїзму, вже можна вияви­ти утворення двох основних його напрямів: вішнуїзму і шиваїзму. Істо­рично передує перший. Але в історичній літературі існує й інше тверд­ження: най стародавнішою сектою був, начебто, шиваїзм, хоча вирішаль­ну роль в усуненні з історичної сцени буддизму вона надає вішнуїзмові.

9.2.2.