Юдейське віровчення

Основні принципи юдейського віровчення висловлені в «ІЗ осно­вах юдаїзму», що їх сформулював Маймонід.

Перші чотири основи викладають юдейське розуміння Бога:

Я вірую безроздільною вірою в те, що Творець, благословенне ім’я його, творить усі творіння і керує ними і що Він один створю­вав, створює і створюватиме все, що є в світі.

...що Творець... єдиний і немає іншої єдності, подібної до нього, ні в якому відношенні, і що Він лише один — Бог наш у минулому, теперішньому і майбутньому.

...що Творець.., не має тіла, і що Він недосяжний тим, хто осягає матеріальні форми, і іцо немає взагалі нікого, хто був би схожий на нього.

...що Творець... є перший і Він же — останній.

Ми бачимо, що, як і будь-яка інша релігія, юдаїзм в основі своєї системи містить анімістичні уявлення, у центрі яких —- віра у над­природну, персоніфіковану істоту — Бога. Бога Ягве, котрий має, крім того, імена Елогім, Єгова, Адонай та Ін.

Ідею богообраності та історичної винятковості юдеїв не треба розу­міти як проголошення їхнього права на світове панування над усіма народами, як це розуміли й деякі критики юдаїзму, і націоналістично налаштовані його прибічники.

У сучасному юдаїзмі євреї вважаються «обраним» народом лише в розумінні морального обов’язку їх удосконалити себе, а потім і увесь світ. При цьому вважається, що ця «обраність» ніколи не була підста­вою для привілеїв для євреїв, а означала лише більш важкі обов’язки для них; і що готовність взяти на себе цю місію І такий тягар є великим.А національним досягненням євреїв.

Визначення юдаїзмом єврейської обраності полягає в тому, що весь А народ має бути народом священнослужителів, І життя кожного, і дії А кожної громади, і дії всього народу загалом мають служити досягнен-

£ ню цієї мети — так вважає сучасний юдейський богослов А. Шталь-

інзальц.

Наступним важливим положенням віровчення юдаїзму є тверджен­ня про вічність і непорушність Тори, абсолютність її змісту, її позача- совість І позаісторичність.

Ми читаємо у Маймоніда.

6. Я вірую безроздільною вірою в те, що всі слова пророків — Істи­на.

7....що пророкування Мойсея — істина і що він — духовний батько всіх пророків, як тих, що передували йому, так і тих, що прийшли після нього.

8....що вся Тора, яка тепер перебуває в наших руках, є та сама Тора, яка була дана на Сипаї Мойсею.

9....що пя Тора не буде замінена і що від Творця... не буде ніякої іншої Тори,

Високий авторитет Тори аргументується посиланням на те, що сам Бог під час творення світу дивився в Тору.

Віровчення юдаїзму включає в себе рішення проблем людства і його моралі.

Юдаїзм високо цінує людську особу, адже людина— копія Бога, вона створена Богом за його подобою. Людина — єдиний носій твор­чої волі у світобудові, і це теж свідчить про її винятковість. І водно­час— людина в усьому підконтрольна' Богові, пов’язана Божою во­лею, Щосекунди в світобудові відбуваються безліч змін, буття зміню­ється, переходячи з одного світу в інший, але сам Творець лишається абсолютним і незмінним.

Юдейські міфи твердять, що бог Ягве жорстокий і мстивий, від людей він вимагає беззастережного підкорення І богобоязні. Юдей від народження і до смерті має відчувати страх перед своїм богом. Люди­на завжди є порушником Божих приписів І через це постійно винна перед Богом. Саме тому Тора та Талмуд до подробиць регламентують життя вірного. З погляду Юдаїзму, всі нещастя та невдачі єврейського народу в його важкій історії є наслідком неповаги до Бога.

Безпосередньо до тези про віру в єдиного, монотеїстичного Бога примикає теза про союз Бога з юдеями.

Як стверджує релігійна юдейська традиція, пророка Мойсея начеб­то покликав до себе на гору Синай Бог і уклав з ним союз («заповіт»). У Біблії описується, як

Мойсей увійшов до Бога І озвався до нього Господь із гори, го­ворячи,., «...сповістиш сипам Ізраїлю... коли справді послухаєте Мого голосу, і дотримуватиметесь заповіту Мого, то станете Мені власні- ¹ стю більше всіх народів...

Як неодмінну умову цього союзу, ніби платню за ці пільги та приві­леї, Бог зажадав від давньоєврейського народу визнання його винятко-

вої влади: «Я— Господь, Бог твій..· не буде тобі інших богів переді Мною» [2 М. 20, 2. З·]. Стародавні євреї погодилися на умови цього союзу: «...усе, що Господь говорив, зробимо» [2М. 19. 8.].

Маймонід формулює п’яту тезу:

Я вірую безроздільною вірою в те, що одному тільки Творцю, благословенне ім’я його, належить молитися і що нікому, крім ньо­го, не належить молитися.

Отже, монотеїстичний культ Ягве в юдаїзмі доповнюється вченням про союз Ягве з юдеями та Історичну винятковість останніх. Ягве в обмін на релігійну відданість юдеїв проголосив їх своїми обранцями аж до «кінця світу». Далі, за Маймонідом:

Я вірую безроздільною вірою в те, що Творець, благословенне ім’я його, знає всі справи людей і всі думки їхні...

Основні моральні настанови сформульовані в Декалозі — Десяти заповідях, які Мойсей одержав від Бога під час розмови з ним на Си- найській горі [2 М. ЗО. 3-17.].

Перші з них звернені до висхідної ідеї юдаїзму — монотеїзму Ягве: немає інших богів, крім Ягве; не вклоняйся іншим богам, не промов­ляй імені Господнього надаремно, пам’ятай суботній день. Це — прин­ципи релігійної поведінки, норми ставлення людини до Бога. Це — основа всієї моралі, бо без релігії мораль неможлива.

Далі йдуть норми ставлення людини до іншої людини, норми пове­дінки людини, яка живе серед собі подібних. Вони висловлені лаконіч­но, але піднесено: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво проти свого ближнього, не жадай чужого· Це все норми загальнолюдської моралі, без якої неможливе жодне суспільство. Це ті норми, які забезпечують нормальне існування людей, без яких суспіль­ство перетворилося б у хаос, натовп убивць, злодіїв, насильників і гра­біжників. У цих нормах ми вбачаємо гуманістичний кодекс суспіль­ства. Саме на ґрунті цих норм і виріс потім принцип розумного егоїз­му: «не роби нікому нічого, чого б ти не бажав, щоб робили тобі».

Маймонід, не повторюючи заповідей Тори, формулює:

II. Я вірую безроздільною вірою в те, що Творець.,, віддасть добром тим, хто виконує його повеління, і стягне з тих, хто порушує їх.

Ідеї винятковості юдеїв підкреслені своєрідним юдейським месіа­нізмом; давньоєврейський народ, що постійно зазнавав подвійної екс­плуатації (своїх поневолювачів та іноземних загарбників), сам визйЬ- литися від гніту не міг, він мав терпіти з вірою в те, що його визволить Месія, уповноважений на це Богом. Він прийде спасти тільки юдеїв,

інші ж народи, що не звернулися до Бога, загинуть у полум’ї світової пожежі. Дванадцята теза Маймоніда сповіщає: «Я вірую безрозділь­ною вірою в те, що Маміах (спаситель, месія) прийде — і, хоч він за­тримується, я щодня чекаю, що він прийде». Юдейський месіанізм ви­ходить із визнання провіденціального божественного управління сві­том: людство спасе не його власна діяльність, а прихід «спасителя», саме з цього приходу й почнуться есхатологічні події: воскресіння ме­ртвих, «тисячолітнє торжество» праведників, Страшний Суд, Царство Боже тощо. Ці основні положення, ця троянда з тринадцятьма пелю­стками, як поетично назвав її один юдейський богослов, складають ос­нову єврейського світогляду.

7.1.