Елліністичний юдаїзм

Елліністичний період в історії юдаїзму охоплює час від завоювання Юдеї Александром Македонським 332 р. до Р.Х. і до виселення євреїв з Єрусалима римлянами 135 р. по Р.Х. Отже, назва цього періоду умов­на, оскільки в той час було не тільки елліністичне панування в Юдеї, але й римське.

З ЗОЇ р. до Р.Х. Палестина перебувала під владою єгипетських Пто- лемеїв, а з 300 р. до Р.Х. — сирійських Селевкидів. У цей період Юдея була звичайною рабовласницькою державою. Населення займалося землеробством. Розвивалися ремесло і торгівля. В суспільстві існува­ла майнова і соціальна нерівність. Основна маса населення — земле­роби й ремісники — відчували гніт з боку як своєї національної вер­хівки, що складалася з великих землевласників, торговців і лихварів, чиновництва І жрецтва, так і іноземних загарбників. Соціальне гноб­лення перепліталося з національним.

Духовний розвиток суспільства відбувався головним чином у до­сить консервативній царині — релігії. Зміни тут відбувалися незначні, панував догматизм. Як уже було зазначено, складання основних доку­ментів Святого Письма було завершене, списки Тори зберігалися в Єрусалимському храмі. Але книги Святого Письма переписувалися й, траплялося, дописувалися, підправлялися. Ці книги були написані іври­том І арамейською мовою. Але згодом дедалі більше поширювалася грецька мова, і євреї, які жили поза межами Палестини, наприклад у єгипетському місті Александрії, вже забули іврит і послуговувалися грецькою.

За ініціативою Птолемея Філадельфа (правив 285-246 рр. до Р.Х.) Біблія була перекладена на грецьку мову. За легендою, 72 єврейських

мудреці, запрошених Птолемеєм, протягом 70 днів працювали над пе­рекладом, кожен окремо, не спілкуючись між собою. Коли мудреці за­кінчили працю і порівняли зроблені переклади, то виявилося, що вони збігаються слово в слово.

Зроблений переклад дістав назву Септуагінта, тобто Переклад се- мидесяти. До нього увійшли твори, що й нині становлять канон юдей­ської Біблії.

Септуагінта була потрібна стародавньому світові тих часів, вона розширювала його культурні обрії. Була вона потрібна і стародавньо­му єврейству, оскільки євреї діаспори втратили знання гебрейської мови. Річ у тім, що юдейський світогляд потрапив у протистояння світогля­дові елліністичному. Євреї передусім піклувалися про велич і вдоско­наленість духу, їхнім ідеалом було служіння Богові і ретельне дотри­мання вимог Тори. Ідеалом греків була фізична краса і гармонія, вони більше, ніж євреї, жили матеріальним світом. Духовним світом греків володів більше розум, аніж серце. Пред’явленням античному світові Септуагінти єврейський світогляд заявляв свою претензію на участь у світовому цивілізаційному процесі. Сучасний поділ Біблії на розділи, встановлений на початку XIII ст. кардиналом Ленгтоном (Англія), на вірші — у 60-ті рр. XVI ст. видавцем Ет’єном Робером (Франція), юда­їзм сприйняв як вдосконалення.

Птолемеї і Селевкиди з ІП-ІІ ст. до Р.Х. виселили значну частину євреїв до Єгипту, Сирії, Вірменії. Відбувалась міграція євреїв і в інші країни. В І ст. до Р.Х. населення Юдеї становило лише близько 400 тисяч осіб, тимчасом як за її межами мешкало вже понад 4 мільйони євреїв.

Посилення соціального І національного гноблення завжди живило в Юдеї внутрішнє напруження. Особливо посилилився гніт євреїв Юдеї за правління сирійського царя Антиоха IV (175-163 рр. до Р.Х.), який навіть заборонив юдейську релігію. Реакцією на таку політику було повстання Макавеїв, назване так, бо ним керував священик Мататія з роду Хасмонеїв, якого назвали Макавеєм (макаба — молот), яке пере­йшло до п’яти його синів, що взяли участь у повстанні. Особливо від­значився третій син Юда Макавей (помер Ібі р.

Проте всередині юдейського суспільства напруженість не зникла. Спалахнули суперечки щодо Усної, або Неписаної, Тори, вона склала-

ся давно як коментарі до Тори у зв’язку зі змінами в умовах існування юдеїв. Садукеї, в особі жерців і священиків храму, наполягали на ви­знанні Тори як єдиного авторитету і на запереченні Усної традиції, їм заперечували фарисеї, які вірили у святість Усної традиції, тобто нама­галися розширити межі юдейського віровчення. Вони домоглися під­тримки народу і одержали владу в Синедрионі — органі управління храмом.

З’явилися в юдаїзмі й інші течії. Серед них дуже впливовою була секта єссеїв, які засуджували фарисеїв, пропагували ідеї соціальної рів­ності, аскетизму тощо,

У І ст, до Р.Х., як повідомляють стародавні джерела, євреї проник­ли вже в усі міста Римської імперії, і важко було знайти таке місце на Землі, де не було б євреїв, зазначав єврейський історик Йосиф Флавій.

Близько 100 р, до Р.Х. остаточно складається канон священних книг юдаїзму, які вже зафіксовані Септуагінтою, вилучаються і знищуються так звані апокрифи (від грецького —таємний) —твори, які не увійшли до канону, але якими продовжували послуговуватися деякі громади вір­них, Більшість їх була написана грецькою та арамейською мовами.

Тимчасом держава Селевкидів переживає не кращі часи і поступо­во розвалюється, На зміну грецькому пануванню приходить римське, з 63 р. до Р,Х, в Юдеї встановлено римський протекторат, а в 5 р. Р.Х, вона стає римською провінцією з прокураторським управлінням,

Римське панування для Юдеї виявило ся тяжким, виснажливим. Три­вало виселення євреїв з країни, тепер вже у велику Римську Імперію.

Юдейська шляхта була втягнута в політичну боротьбу в Римі.

Після смерті Ірода Юдея знову стає римською провінцією, якою управляв римський прокуратор. Становище народу знову погіршується.

У народі поширюються месіанські настрої і водночас досить ради­кальні. їх виразниками були так звані зелоти (гр. — ревнителі). Зелоти закликали до боротьби, навіть збройної, із загарбниками, заперечува­ли фарисейські пошуки компромісу з ними.

Посилюються релігійні пошуки, з’являються нові секти й нові про­роки. Серед них — уже згадувана секта єсеїв, які чекали «кінця світу» І пропагували ідеї рівності й демократичності. З другої половини І ст. Р.Х. як секта юдаїзму починає функціонувати християнство, започат­коване Ісусом Христом. Згодом воно стає самостійною релігією.

У такій ситуації спалахують народні повстання: Юдейська війна 66- 73 рр. і повстання Симона Бар Косеби (або Бар Кохби) 132-135 рр.

Римляни жорстоко розправлялися з повстанцями· Під час Юдей­ської війни син імператора Тит Веспасиан 70 р. взяв Єрусалим штур­мом і вщент зруйнував Єрусалимський храм. Сумну історію цієї бо­ротьби євреїв за Існування розповів римський історик-єврей Йосиф Фла­він у творі «Юдейська війна». Після розправи імператора Адриана з повстанцями Бар-Кохби, побудована на місці Єрусалима римська ко­лонія Елія Капітоліна, була цілком зруйнована. Все ж потім на цьому місці було побудоване Адрианом язичницьке місто з храмами на честь римських богів. Епоха елліністичного юдаїзму завершилася. Євреям під страхом смерті було заборонено жити в Єрусалимі. Раз на рік вони могли збиратися для плачу біля стін храму що був залишений у руїнах. Ця Стіна плачу зберігається довічно.

Розправа Риму з юдеями стимулювала підживлення антисемітизму в античному світі.

7.2.