Юдейські обряди

Стародавній ізраїльський культ був нескладним — вшанування Ягве набирало різних форм, які могли бути запозичені з інших релігій, зокре­ма з культу Ваала. Головне в ньому — жертвоприношення.

Суворий образ Бога Ізраїлю вимагав і більш вагомих дарів. Авраам приносив Богові свого первістка [1 М. 22. 1-13.]. Самуїл січе на шмат­ки перед Богом Агаґа [1 Сам. 15. 32.], можливо, були людські жертви, але це все, судячи з Біблії, — винятки. Взагалі ж культ «жертвопри­ношення» відправляється в умовах піднесення і веселощів. Але зго­дом акт жертвоприношення, на якому лежить виразний відбиток пер­вісного культу, поступається молитві й складній системі обрядів і при­писів, через які релігійний культ глибоко проникає у побут, повсякден­не життя.

Юдей через систему культових приписів і заборон був пов’язаний з Богом увесь час, кожну мить.

613 заповідей Тори поділяються на дві категорії: 248 (кількість час­тини тіла людини) мають позитивний характер, це приписи, як нале­жить робити і 365 (кількість жил у людському тілі) заповідей — нега-

тивного, заборонного змісту. Виконання цих заповідей обов’язкове лише для євреїв. Для всіх інших досить дотримуватися семи заповідей; не поклонятися ідолам; не проливати невинної крові; не вдаватися в роз­пусту; не їсти м’ясо, яке відрізане у живої тварини; не ганьбити Всеви­шнього; не грабувати; творити правосуддя.

Численні юдейські обряди заповнюють увесь день вірного, з ранку до вечора.

Кожного ранку, прокинувшись, юдей мусить проголосити три бла­гословення, в яких висловлюється подяка Богові за те, що він не ство­рив цього вірного неєвреєм, рабом чи жінкою.

Перед ранковою молитвою треба одягти талит: малий — під одежу, щоб носити весь день, і великий — поверх одежі, на час молитви. Та- яитада — чотирикутний плащ, на кутах якого пашиті китиці з вовня­них ниток — нініт. Вони мають нагадувати вірним про 613 заповідей Тори.

Після одягнення талиту накладають на себе, на ліву руку й голову, тфилин — футлярчики зі шкіри, з вкладеним в них текстом молитви на пергаменті.

Найважливішою культовою дією є триразова молитва — тфила. Текстів молитов є чимало, читання їх суворо регламентоване. Найзнач- ніша серед молитов — молитва Кадиш, яка в чомусь схожа с християн­ською молитвою «Отче наш»: у ній прославляється Єдиний Всевиш­ній. Кадиш має свої різновиди, які утворилися внесенням ще двох-трьох промов і згадувань про мудреців Тори. Особливе значення має також молитва «Шма Ішроел» (Слухай, Ізраїле!), яка висловлює віру в єдність Творця Всесвіту і готовність юдеїв виконувати Його волю. По понеділ­ках і четвергах після молитов читають Тору, таким чином, за тиждень не проходить і трьох днів, коли вірний не звертається до Тори.

Крім триразової молитви юдей мусить з приводу будь-яких фактів свого життя проголошувати благословення встановленої форми: наля­гаючи новий костюм, придбавши якусь річ тощо, не кажучи вже про надзвичайні ситуації — врятування від загибелі, закінчення виснаж­ливої мандрівки, вилікування та ін. Змінилася погода, пішов дощ чи сніг, пройшла буря, настала весна, зустрів родича чи друга — всюди за все юдей славословить Бога.

Численними обрядами супроводжується вживання їжі.

Юдаїзм засуджує аскетизм, дуже обережний у постах — їх небага­то. Але І задоволення тілесних потреб не вважає за самоціль. Тіло по­трібне лише для зберігання душі, для цього і вживається їжа. Тому стіл — це «жертовник», а споживання їжі — храмове служіння. Звід-

си — велика кількість настанов: іцо, коли, скільки і яким чином їсти, де і які славослів’я промовляти.

Закони про заборонену їжу у своїй сукупності звуться кошрут, їм треба підкорятись не роздумуючи, бо смисл їх недоступний нашому розумові. Найменше порушення розглядається як тяжкий гріх.

Уся їжа поділяється на чисту і нечисту. Цілком зрозуміло, що можна вживати першу і забороняється вживати другу. Продукти підлягають певним правилам обробки. М’ясо, наприклад, кошерують чи просолю­ють, або прожарюють на вогні, так воно позбавляється крові, бо у крові — душа тварини, і таким чином вірному не загрожує небезпека її з’їсти.

Коментуючи харчові дозволи й заборони, деякі юдейські богослови посилаються на їхній раціональний зміст — це, мовляв, корисно для здоров’я. Але, скажімо, заборона їсти свинину або зайчатину — в чому тут раціональність? Мільйони людей вживають свинину, і багатовіко­вий досвід не знайшов у цьому шкоди. Але харчові заборони — хукім, закони, що виконуються без роздумів.

Богослови переконують у тому, що кошрут корисний для душі. Уни­каючи, кажуть вони, вживати в їжу кров, ми звільняємося від жорсто­кості. Але погляньмо на історію стародавніх євреїв: і вони терпіли від жорстокості ворогів своїх, та й самі до ворогів не були дуже милости­вими й добрими.

Більш розумним, на нашу думку, є твердження, що кошрут був од­ним із дієвих засобів проти асиміляції єврейського народу; це один із чинників, які допомогли йому зберегти себе як націю під час нескін­ченних історичних випробувань.

Існує ряд приписів Тори, які стосуються сільськогосподарської про­дукції і виконуються в країні Ізраїль. Цим наголошується святість цієї країни.

Це — дари, що їх віддають біднякам на полі: пеа — край поля, який не зжинають, лекет — колоски, які впали на поле при жнивах і які не підбирають. Залишають олелот на виноградному кущі і поару — на оливах. Це — ндака — заборона давати гроші євреям у борг під відсо­ток, маасер ани — виділення десятої частини врожаю бідним раз у три роки, шміта — прощення боргів у суботній (сьомий) рік. Цього ж року забороняється обробляти землю — вона має відпочивати.

Що ж до боргів, то тут є важливе зауваження. Загроза втратити по­зичені гроші в рік шміта, природно, підштовхнула багатих до відмов­лення в кредиті бідним. Та й багатого слід було пожаліти. Отут і виник прозболь — документ, за яким кредитор передає право стягнення бор­гів до суду, що називався «бейт-дин», і тоді рік шміта не скасовував їх.

7.5. Юдейські обряди____________________

Тора називає «законом», тобто ознакою належності до юдаїзму, ви­конання трьох обрядів: святкування суботи, носіння під час молитви тфилину І— головний з них— брит-міла (обрізання). Брит-міла— друга з 613 заповідей Тори — здійснюється в знак союзу народу Ізраї- ля з Богом.

Але чому Бог не змінив фізичної природи євреїв з урахуванням цієї «поправки»? Адже для нього нема неможливого! Юдейські богослови кажуть на це, що Бог побажав, аби людина сама засвідчила факт своєї належності до союзу з Богом, бо в прагненні кожного єврея зберегти свою єврейську сутність лежить ключ до розуміння того, що народ Ізра­їлю є вічним. Залишається при цьому зауважити, що не сам єврей себе обрізає, а його обрізають.

Брит-мілу роблять на восьмий день по народженні, здійснює цю церемонію фахівець своєї справи — могель. При обрізанні новонарод­женому хлопчикові дають ім’я, Дівчинці дають ім’я, коли її батька в перший раз після її народження викликають читати Тору. Якщо ново­народжений — первісток, то через ЗО днів після його народження від­бувається обряд його викупу — підьон габен: у синагогу сплачується п’ять срібних монет вагою не менш як 117 г, Державний банк Ізраїлю для цієї мети випустив спеціальну монету.

Наступним обрядом, який знаменує собою певну віху життєвого шляху, є відзначення вступу в свідоме життя, коли єврей став повно­правним і відповідальним членом Дому Ізраїлевого. В цей час хлопчи­кові виповнюється ІЗ років, і він стає «бар-міцва» (сином, який вико­нує заповіді), а дівчинці — 12 років, вона— «бат-міцва» (дочка, яка виконує заповіді).

Урочисто відбувається обряд весілля. Шлюб укладається обрядом кидушин — придбання жінки за гроші з передачею їй золотої обручки без прикрас. Для цього відбувається хула — сам процес вінчання, під час якого наречений передає нареченій кту бу — шлюбну угоду, де обу­мовлені зобов’язання чоловіка і права жінки. Колись, в умовах багато­женства у євреїв і права чоловіка оголошувати розторгнення шлюбу без згоди жінки мало великий юридичний смисл, тепер — лише сим­волічне значення.

І нарешті — поховання. Згідно з єврейським світоглядом, смерть — це перехід від життя в матеріальному світі до життя в духовному світі. Але для тих, хто лишився живим, це тяжка втрата близьких. Похован­ня (краще в день смерті), головне в якому полягає в читанні сином,

батьком, братом чи кимось із родичів-чоловіків молитви Кадиш, І здій­сненні обряду криа — розриванням на собі одягу тими, хто боліє сер­цем. Після поховання проходить семиденна жалоба в хаті покійного — шива. На тридцятий день по смерті влаштовуються поминання. Це — кінець жалоби. По батькові Й матері жалоба триває рік.

7.6.