Виникнення віровчення синтоїзму в Японії

Перехід японців від первісно-общинного ладу до цивілізації від­бувся у другій половині 1 тис. до Р.Х. У І ст. до Р.Х. в Японії з’явилися знаряддя праці з бронзи, а в І ст. по Р.Х.

У стародавніх японців з формуванням племінного союзу утвори­лась релігія сиито — шлях (або вчення) богів, основу якого становило одухотворення природи і культ предків. Численні духи, найвпливовіші з яких, такі, що вважалися богами, — камі, відігравали роль керівни­ків світу, а тому й вимагали до себе уваги І поклоніння. Камі уособлю­валися в образі тварин, рослин, каменів, явищ природи і навіть людей, усі вони були об’єктами вшанування. Релігійні церемонії синтоїського культу складалися з очищення—хараї, жертвоприношення —син-сей, молитви— норито і вливань рідин — наораї.

Дослідник історії японської культури Ієнаґо Сабуро підкреслює ве­лике значення в первісній японській культурі магії, її вплив на весь наступний культурний розвиток. Вона широко практикувалася як засіб специфічного впливу на надприродні сили. Відразу в синтоїзмі скла­лось жрецтво, оскільки синтоїський культ для його здійснення вима­гав спеціальної підготовки.

З того часу, як Імператор став верховним жерцем, складається жре­цька ієрархія. Відправлення культу, що його раніше здійснювали ста­рійшини родів І вожді племен, стає професіональною справою так зва- них канусі — хазяїв камі, жерців, які встановили спадковість на свій соціальний стан. У VIII ст. канусі стають чиновниками департаменту в справах синто. Тоді ж здійснено «облік» богів, їх виявилося 3132.

Поступово в синтоїзмі божества «вишикувалися» в ієрархічну сис­тему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена пред­ком нації, і особливо імператорської родини.

У VI ст. в Японію через Корею з Китаю проникає буддизм, тобто буддизм, уже китаїзований, в суміші з конфуцианством і даосизмом. Цей буддизм існував у Японії окремо, але і сам впливав на синтоїзм, і зазнавав його впливу.

У початковому синтоїзмі Святого Письма не було, відсутня була й ідея об’явлення. Віровчення передавалося і відточувалося в усій тра­диції. З V-VI ст. синтоїзм став державною релігією, імператор пере­брав на себе роль верховного жерця.

Трохи пізніше, у VII—VIII ст. усна традиція була піддана письмово­му оформленню, а водночас — відбору і редагуванню. Так утворилися Кодзики — записи про справи стародавності — та Ніхон Секанали Японії,

За первісною міфологією японців, спочатку існували Небо І Земля, потім з’явилися три божества, до них додалися іце два, а потім — тс п’ять парних божеств. Отже, одразу — цілий сонм богів, які уособлю­вали різні сили природи. Остання пара богів — Ідзанагі (він) та Ідза- намі (вона) — за допомогою списа з вістрям з коштовного каменя, який символізував фалос, створили в океані великий острів Оногоро, а по­тім ряд дрібних. Так виникла Країна Японія. Створивши це, Ідзаігамі від осквернення вмерла і потрапила в пекло. Ідзанагі, відвідуючи її, створює зі свого лівого ока Аматерасу, богиню Сонця, а з правого — Сузано, бога дощу і бурі. Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу зникає в печері і на землі настає морок. Боги виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої після цього виростають хлібні злаки. Так починається життя на землі. Аматерасу, одна з численних богів, керуючи Сонцем, стає головним богом.

За іншим міфом, шлюб Ідзанагі та Ідзанамі спочатку був невдалим, бо його запропонувала укласти Ідзанамі, а ініціатива шлюбу, мала ви­ходити від чоловіка. Великий дух запропонував подружжю взяти шлюб ще раз, з ініціативи Ідзанагі. Так і було зроблено. У них народилося багато дітей і всі — боги. З них найкраща — Аматерасу. >.

Релігійне вчення синтоїзму містить досить оригінальну анімістич­ну концепцію.

це й локальні божества, компетенція яких звужується аж до окремих предметів: струмка, каменя, дерева, квітки тощо. Нарешті, камі — це душі предків, поклоніння їм є вшануванням предків. У синтоїзмі поєд­нано поклоніння Космосу і предкам. Мета життя — злиття з Космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в синтоїзмі роблять всю природу богом. Звідси — і своєрідність синтоїського фетишизму: для сиитоїста вся природа, весь світ — суцільний фетиш, найширший об’­єкт поклоніння. Цим визначає і своєрідність синтоїського містицизму: камі живуть разом з нами, у нашому ж світі, потойбічний світ втрачає свою актуальність. Взагалі синтоїстові легко «забути» про нього, він не поспішає туди, нічого не чекає від нього, його турбує лише те, як його нащадки дбатимуть про його дух після його смерті, а що дух його залишиться тут, серед своїх, у нього сумніву немає.

Один із засновників японської науки, Мотоорі (1730-1801), комен­туючи Кодзики, писав, що серед японських богів є такі, яких поважа­ють і яких зневажають, сильні й кволі, добрі й злі, люди, звірі, птахи, гори, ріки, трава, дерева— все, що незвичне викликає благоговіння і страх, вважається камі, все було наділене уявою японців надприрод­ною силою.

Дослідники синтоїзму зауважують, що як релігія він не виробив стрункої системи певних поглядів і детально відпрацьованої системи ритуалів. Він немовби розраховує на доповнення з боку інших релігій, зокрема буддизму. Цей розрахунок на релігійний синкретизм допов­нюється й тим, що синто компенсує відсутність національного колори­ту у того ж буддизму. Синто — суто національна релігія японців, її спо­відують лише японці, японець не може не буги синтоїстом. Камі — це суто японські боги, до неяпонців їм немає діла. Синтоїзм, що вийшов із найстародавніших племінних культів, культів родини, так і залишився культом нації, культом загальної японської родини.

Такі специфічні особливості синтоїзму зробили його послідовно толерантним і готовим до співробітництва з будь-якою іншою релігією, аби цим компенсувати свою релігійну незавершеність.

Сйнтоїський культ також має на собі відбиток незавершеності. Він майже цілком зводиться до вшанування конкретних камі і духів кон­кретних предків, які перебувають у храмі.

Синтоїський храм має дві обов’язкові частини: хонден — святили­ще, де зберігається священний предмет, у якому перебуває божество — синтай, і зала, де перебувають вірні — хайден. Будівля храму споруд­жується у строго визначеному храмово-архітектурному стилі. Зобра­жень самих богів немає, є тільки сиитай. Але трапляються зображення тварин: лисиць, мавп, оленів, які супроводжують відповідних божеств. Поряд з вівтарем — скринька для пожертвувань. Треба кинути моне­ти, ляснути кілька разів у долоні, викласти словами або мовчки свою справу, Ось І вся церемонія.

Окрім храмів невеликі вівтарі стоять в домах вірних, перед ними також відбувається читання молитов — норі, а то й приносяться жерт­ви. Відправляються і більш складні храмові обряди, які здійснюються за допомогою канусі — жерця. Весь обряд, з якого б приводу він не здійснювався, має викликати задоволення когось із конкретних камі і духів, зробити їм приємність, нагадати про свою шану й відданість і, принагідно, дати змогу звернутися до них з проханням про те чи інше. Для цього все придасться: молитва, заклинання, співи, музика, священні танці — кагура, жертви (реальні й умовні). Оскільки це справа делі­катна, бо все треба зробити, аби не викликати нарікань з боку божеств, а ще гірше — їхнього незадоволення і злості, то вона має бути доруче­на фахівцям, краще за все це можуть зробити канусі. Тому в синтоїзмі відправлення ряду обрядів має професійний характер. Спочатку — очищення, символічне або ритуальне миття рота і рук біля храму. По­тім японець звертається до жерця, викладає Йому свої потреби, той записує на спеціальну жертовну дощечку, одержує відповідну плату — і справи вірного завершені, надалі хід їм дає сам жрець.

Як зазначалося, канусі — професіонал. Він має, закінчивши відпо­відний навчальний заклад, здобути один із чотирьох ступенів святості й освіченості, тобто духовний сан. Жінка також може бути канусі, але це трапляється рідко. А ось в імператорському храмі обов’язково по­руч з верховним жерцем є верховна жриця з принцес. У храмі канусі носить спеціальний одяг: біле кімоно, біла або кольорова спідниця» плісе, чорна шапочка. Поза храмом — одяг звичайний,

У системі синтоїського культу є і свята — мацурі, на її честь раз або два на рік, влаштовують храмове свято, яке триває один або декілька днів. Храм вичищають, вимивають і прикрашають. До місцевого ка­нусі прибуває підкріплення від служителів сусідніх храмів. Храмові обряди в ці дні ускладнюються, набирають особливої пишноти, це вже цілі театралізовані вистави, відбуваються ритуальні процесії з палан­кіном, вони включають в себе карнавальні елементи, часто аж ніяк не релігійного характеру. Обряди, які супроводжують мацурі, мають тра­диційний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, тут ще­дро виявляється національна ментальність жителів окремого села чи міста, їх виникнення відносять аж до П—III ст., причому у формуванні їх чимала роль належить первісному шаманству. Між іншим, відомий мандрівник і дослідник Азії Микита Бічурін (в чернецтві Якинф, 1777- 1853) пише про японців, що вони знають як ворожити і особливо ві­рять шаманам і шаманкам.

Із синтоїзмом пов’язане повсякденне життя японця, Народження дитини, початок її навчання, її повноліття, заручини, шлюб, споруджен­ня будинку чи придбання квартири, виїзд у мандрівку чи повернення з неї, будь-які родинні свята або торжества — в усьому мають взяти участь камі й духи предків. Тому синтоїські звичаї набрали побутового харак­теру.

Зауважимо, що дотримання японцями синтоїського культу зовсім не заважає їм звертатися й до інших культових обрядів, зокрема буд­дійських.

Стосунки між синтоїзмом і буддизмом складалися в Японії по різ­ному: були часи зближення — ІХ-Х ст., було й загострення стосунків. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму Японію не оминув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дитини, шлюбі, святкуванні місцевих свят вони — синтоїсти, а померлих ховають за буддійськими звичаями. Крім того поруч існують завезені з Китаю конфуцианство і даосизм, еле­менти їхнього культу також проникають у щоденне релігійне життя японців,

11.3.