Релігійна система індуїзму

Індуїзм. На початку нашої ери в Північній Індії утворюється могутнє Кушанське царство, в якому виникає буддизм. З розпадом цього царства підсилюється держава Маагадха, яка стає ядром імперії династії Гуптів.

З V-VI ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль ві­діграв індуїзм. Це вже був не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття. Це був розвинений пізній індуїзм, який тепер цілком лежить в основі сучасного індуїз­му. Отже, все що ми будемо бачити в індуїзмі, який відродився в Індії після згасання там буддизму, цілком відноситься, з невеликими поправками, до сьогоднішнього індуї­зму в Індії (його нині сповідує понад 80% населення країни).

Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних дія­чів, які весь час поглиблювали віровчення, впливали на його еволюцію.

Соціальні колізії в Індії середини І тис. до н.е. вели до гострих суспільних конфлік­тів, ускладнених етнічною строкатістю. Економічна і політична кризи в індійському су­спільстві доповнювались кризою релігії. Брахманізм як аристократична релігія мав об­межені можливості впливу на народ, а його консерватизм гальмував назрілі фундаментальні зміни. Раптово (це «раптово» тривало кілька століть) лінія розвитку класичної релігії індійської старовини переривається. Ні, ця релігія не зникла раз і на­завжди, не стерлася з пам’яті народної, не стала пам’яткою старовини. Вона просто ві­дійшла в сутінки, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка заговори­ла мовою, погрібною новому часу. Цією релігією був буддизм.

Наприкінці І ст. н.е. індуїзм переважав буддизм на території всієї Індії, він однако­вою мірою задовольняв і широкі народні маси, і елітарну верхівку, поглинувши релігію Будди.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і відродження індуїзму мали свої глибокі причини.

Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, в його розпорядженні були більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому в соціальному і етнічному відношенні суспільству касти підходили більше. Індуїзм добре обгрунтував кастовий поділ, тому й здобув перевагу.

Щоб підсилити свою придатність обслуговувати феодальне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнення буддизму, зокрема такі, як демократизм, звернення до кожної людини, а не тільки до вищих каст тощо. І слід віддати йому належне він зробив це блискуче.

Насамперед індуїзм у процесі свого відродження демократизував культ. Він ввів йо­го публічне відправлення з участю народу, запровадив масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїстське духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвивається індуїстська іконографія і скульптура. Демо­кратизується і значно розширюється пантеон індуїстських богів, про що мова йтиме окремо. І головне демократизується і дедалі більше набирає національних особливос­тей віровчення, індуїзм відновлює традиційні доарійські вірування, в тому числі тоте­містичні, культ природи, зокрема води, містично-еротичні культи.

Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буддизмом, прискорило поши­рення буддизму в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне облич­чя і принесло перемогу. В індуїзмі нема священного канону, тобто комплексу книг, що формують віровчення за волею Бога. У ньому широко використовується епос, він має богословську літературу різного жанру, починаючи від філософських розвідок і закін­чуючи жанром популярної літератури типу короткого оповідання, байки, приказки тощо.

Відродження індуїзму розпочалося з його проникнення в епос, це був один з най­кращих шляхів проникнення в народну свідомість. Індійська культура законно пиша­ється своїм народним епосом, серед якого перше місце посідають дві епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна», наскрізь просякнуті індуїстською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль відіграє створений народом епос. Так було і в Індії. Староіндійський епос є, як і всюди, енциклопедією життя того часу, містить він у собі й численні релігійні уявлення та ідеї.

Найстародавніший індійський епос це Махабхарата («Розповідь про великих Бхара- тів»). Махабхарата бере свої витоки десь у 2-ій половині II тис. до н.е., але остаточного вигляду набрала в середині 1 тис. н.е. Записана вона на санскриті. Змістом Махабхара- ти є розповідь про братовбивчу міжродову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї по­еми входить, маючи особливе значення, ще одна поема «БхагавадТіта» («Пісня Славе­тного», чи «Пісня Бога»). Вона розповідає про подвиги народного героя Крішни, потім оголошеного перевтіленням, Вішну, який здійснив — це перевтілення щоб урятувати племена, що знищують один одного в міжусобній боротьбі.

Другим видатним твором стародавньої Індії є «Рамаяна», її написав в IV ст. до н.е. поет Вальмікі у Східній Індії. У «Рамаяні» розповідається про подвиги народного героя Рами. В основі її лежать події, пов’язані з просуванням аріїв у Північну Індію і на ост­рів Ланка (тепер Шрі-Ланка). Рама це не бог, це герой, який вступив у боротьбу з демо­ном Раваною, щоб звільнити свою дружину Сіту. Але вже і в «Рамаяні» Рама наближа­ється до богів. Поема завершується розповіддю про те, як Рама зі своїми наближеними скупався у священній річці Сараю і відправився на небо в божественних небесних колі­сницях, де набрав вигляду Вішну.

Обожнення Крішни і Рами було обгрунтовано в особливих богословських текстах- пуранах, які виникли вже в 2-ій половині І тисячоліття. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїстському богові і в комплексі з описом звершень цих богів викладає ві- роповчальні принципи індуїзму. Пурани теж зберігають форму епічних творів. Як і весь епос стародавньої Індії, він написаний на санскриті.

З «Махабхарати» і «Рамаяни» та з пуран ми черпаємо багату інформацію про релі­гійні новації індуїзму порівняно зі старим брахманізмом.

7.4.