Тема 18 АВСТРАЛІЯ ТА ОКЕАНІЯ

Австралійські аборигени — представники найбільш раннього з до­ступних нашому безпосередньому спостереженню ступенів розвитку людства — ступеня майже незайманого общинно-родового устрою.

У системі вірувань та обрядів корінних австралійців переважною формою є тотемізм, причому тут він спостерігається у найтиповІшій формі, тимчасом яку всіх інших, більш розвинутих народів відомі лише пізні, нетипові вияви тотемізму або його пережитки. Невипадково Австралію називають класичною країною тотемізму, де найкраще видно корені цієї форми релігії. У ній вичленяють п’ять типів тотемізму, якщо його розглядати з боку громадських груп, що культивують тотемічні вірування та обряди. Це такі типи:

1) клановий тотемізм;

2) тотемізм фратрії (екзогамна половина племені);

3) статевий тотемізм;

4) тотеми «подружніх груп»;

5) індивідуальний тотемізм.

Суть індивідуального тотемізму (більш пізнє явище) полягає в тому, що у людини окрім загальнородового тотема є свій власний тотем, на­слідуваний від батька або придбаний у момент посвячення. Взагалі він буває у чоловіків, найчастіше —у чаклунів, знахарів, вождів. «Подруж­ній» та статевий тотемізм пов’язані з поділом праці між групами чоло­віків та жінок у межах племені. Клановий тотемізм виник через розпад первісних фратрій — найстаріших форм тотемної організації.

Помітну роль у тотемних віруваннях австралійців відіграють чис­ленні, хоча й одноманітні, міфи про подвиги тотемічних предків (їх не треба плутати з культом предків). Тотемічні предки — це фантастичні істоти невиразного вигляду: у міфах вони подаються то як тварини, то як люди з іменами тварин. Предки виступають то поодинці, то група­ми, то у чоловічому, то в жіночому вигляді. Вони займаються полюван­ням, кочують, виконують обряди, як і самі австралійці. Згідно з деяки­ми міфами, тотемічні пращури пересувалися землею і насамкінець, за­звичай, йшли під землю і перетворювалися у скелю, дерево, камінь. Своєрідними й цікавими є міфи племені юдеггор (східна частина Ар- немланду), в яких йдеться про джунґгова— міфічних прабатьків, що мандрують по землі і залишають усюди тотеми, котрі започатковували корінне населення Австралії. Зрозуміло, що з тотемічною міфологією пов’язані особливі обряди, в яких інсценуються часи легендарних пра­щурів.

Однак тотемізм аж ніяк не єдина форма релігії австралійців (хоча й найважливіша), їм властиві й інші форми вірувань: чорна магія, чак­лунство. Усі дослідники одностайно твердять, що неабияку роль у житті аборигенів відіграє віра у магію. Вважаючи, що усі люди, за винятком малих дітей та старих людей, вмирають через дію чар, вони викорис­товують різні способи виявлення імені особи, яка за допомогою магіч­них обрядів викликає смерть когось із членів клану. Після особливих ворожінь, аби дізнатися, в якому племені живе ворог, котрий зачарував померлого, відраджувався загін помсти, котрий вбивав гаданого вину­ватця або когось Із його родичів.

Іноді магічні обряди, виконані з метою викликати чиюсь смерть, робилися цілком відкрито, без усяких таємниць. Якщо хтось бажав помститися ворогові, то звертався до знавців знання таро — чаклуна. Останній з кістки померлого вирізав кундель (основний інструмент ма­гічних обрядів) та прикріплював до нього пучок волосся людини. Під час танцю, супроводжуваного ударами бубна, він за допомогою відпо­відних заклинань надавав кунделю смертоносної сили; потім його ки­дали у напрямку, де живе жертва.

В усіх австралійських племенах існували, майже в одних і тих са­мих формах, обряди лікувальної магії, або знахарства, яке виросло у всіх народів на ґрунті народної медицини. Засоби народної медицини (припарки, масаж, компреси, кровопускання, лікувальні трави) доступні усім, але не завжди бувають дієвими. Тому люди звертаються по допо­могу до знахарів, котрі використовують різні чародійні прийоми (на­приклад висмоктування уявного каменя з тіла хворого), намагаються впливати на психіку пацієнта, гіпнотизують його поглядом, жестами, Якщо хворий виліковується, то це приписується магічній силі.

Є у австралійців і печатки шаманства. На відміну від знахаря, кот­рий «лікує» магічними силами, шаман діє через духів. За віруваннями, духи і втаємничують шамана у його професію. Кількість австралій­ських племен, що мали таких «спеціалістів», котрі були втаємничені духами, невідома.

У племен аранда звичайні знахарі вчились у інших знахарів, але той, хто хотів отримати втаємничення від духів, знаходив печеру, де вони мали перебувати, лягав спати біля її входу і вірив, що вночі до нього прийде дух, простромить його списом та зробить шаманом. У племен курнаї були особи, які на відміну від звичайних знахарів, спіл­кувалися з духами. Однак шаманство, що, як підкреслює Сергій То- карєв, характерне як форма релігії для епохи розпаду общинно-родо­вого устрою, у австралійців ще не вийшло зі стадії зародження.

Знахарі та шамани виступали і як такі, що «роблять дощ» (метеоро­логічна магія), але не всюди. В умовах мисливського господарства ме­теорологічна магія не могла зайняти важливе місце у комплексі віру­вань, тільки у сухому кліматі Центральної Австралії вона визнавалась досить важливою справою.

Магія кохання у австралійців має також зародкові форми. Обряди магії кохання поділяють на три категорії. До першої категорії відно­сять обряди магії кохання, здійснювані чоловіками: вони виконують магічні пісні над пасмом волосся дівчини або використовують магічну головну пов’язку. В обрядах другої категорії чоловіки та жінки беруть участь спільно. Так, група чоловіків допомагає одному з них у здій­сненні обряду магії кохання для його обраниці, і якщо у цей час жінка перебуває в оточенні інших жінок, то магічні чари притягують усіх до того місця, де перебувають чоловіки. В інших випадках чоловіки та жінки здійснюють церемонії магії кохання окремо і потім знаходять одне одного. В обрядах магії кохання, котрі належать до третьої групи, беруть участь тільки жінки. Тут жінка може виконувати магічні пісні над пасмом волосся, листом тютюну або над якимсь іншим предме­том, котрий був здобутий у вподобаного нею чоловіка. Очевидним є виникнення магії кохання: простим прийомам залицяння приписува­лась магічна дія.

Австралійські аборигени з неабиякою турботою та увагою розкри­вають молодим людям таємниці вірувань, щоб викликати в них повагу до тотемічних предків, породити страх перед санкціями за порушення встановлених правил поведінки та послух старійшинам клану. Посвя­чення у таємниці племені здійснюється за допомогою спеціальних об­рядів та ритуалів ініціації, під час яких юнак отримує знання про ве­ликі таємниці, про міфи, символи, обряди, які були здійснені колись богами, культурними героями, предками племені. Звичайно, що кожен член племені з дитинства вбирає в себе норми поведінки щодо земля­ків та представників інших племен у різних ситуаціях. Дівчата у відпо­відному віці підлягають наглядові жінок, котрі готують їх до подруж­нього життя, розповідають їм відповідні міфи та формують почуття поваги до племінних обрядів.

Процес ініціації юнака складніший, оскільки він мусить відчути, іцо раз і назавжди прощається з дитинством, коли він перебував серед жінок і не мав жодних обов’язків.

Майже у всіх австралійських племенах юнак проходить крізь цере­монію, коли його намащують кров’ю людини. Часом йому необхідно її трошки випити. Цю кров беруть з порізів на плечах дорослих чолові­ків І вона вважається священною, бо дає життя І силу. Юнак таким чином отримує «нове життя» І стає досить сильним, щоб витримати тягар таємного знання племені. Такого роду надання сил молодій лю­дині відбувається Іноді під час застосування майже хірургічної опе­рації на тілі посвячуваного при одночасному показі йому священних чуринг (тотемічні емблеми у вигляді овальних каменів або дерев’яних пластин із заокругленими кінцями). Прив’язуючи чуринги до довгих шнурків, ними розмахують у повітрі, що викликає «таємний» свист, котрий знаменує присутність тотемічних пращурів під час церемонії ініціації. Опісля юнак повертається додому, змиває усі священні зна­ки; його з тріумфом приймає клан, оскільки раніше він був «мертвим», а зараз народився як повноправний член кланового суспільства.

Австралійські аборигени належать до тих народів, у яких не існує різкої межі між мистецтвом та Іншими сферами діяльності (до речі, у їхньому словнику немає навіть слова «мистецтво»). Мистецтво в Австралії включає в себе поезію (пісні), усну народну творчість, дра­матичні вистави та образотворче мистецтво (малярство, малюнок та пластику). Треба зазначити, що тут нелегко провести межу між свя­щенним та мирським, хоча вона й Існує.

Більшість міфів аборигенів не переказуються, але передаються у священних піснях, котрі виконуються зазвичай за певних умов — на чоловічому майданчику для танців чи під час відправи священних об­рядів. Кожна пісня сама по собі нескладна, є лише фрагментом з цілої пісенної серії або циклу та може бути зрозумілою тільки у взаємоз’яз- ку зрештою пісень серії.

Словом «короборі» часто називають усі церемонії аборигенів — обряди, розважальні вистави, котрі супроводжуються піснею та танця­ми, громадські заходи та масові зборища взагалі. Отже, й інсценуван­ня міфу або його частини під час релігійного обряду — це театралізо­вана вистава, котра входить до спектра значень слова «короборі». Від­мінність між священними та несвященними танцями й виставами по­части полягає у тому, що перші — більш урочисті та що танці й пози акторів у священних виставах, на відміну від звичайних, мають таємне значення, а також у тому, що участь у звичайних та священних виста­вах беруть різні люди. Однак чітку межу між ними провести не можна.

В образотворчому мистецтві австралійських аборигенів трапляються езотеричні малюнки на священних предметах. У таких випадках ма­люнки зовсім не обов’язково мають бути реалістичними — вони мо­жуть символізувати певні міфологічні події або міфологічних пращу­рів. Тому для аборигенів неважливо що являють собою такі малюн­ки — знаки або конкретні зображення.

Символічний зміст малюнків, а також те, для кого вони призначені й ким зроблені, має першочергове значення для розуміння малярства аборигенів на всьому Австралійському континенті.

Для релігії австралійських аборигенів характерними є такі риси, які виділяють її серед релігій інших народів. Насамперед у їхніх віруван­нях немає уявлення про надприродний світ, чітко відокремлений від реального світу. Світ тотемів і світ людей однаково дійсні й існують поруч. Щоправда, у деяких племен виникають перші, гуманні уявлен­ня про світ душі, що перебуває десь на Півночі або на небі, але очевид­но, що це більш пізня концепція, яка прийшла з островів Океанії.

Особливою рисою австралійських вірувань є багатство образів тва­рин і в тотемічних віруваннях, і в міфах; часто ці образи є уособленням

явищ природи. Варто підкреслити перевагу магічних вірувань над ані­містичними: магічний вплив на тотем, шкідлива, любовна, лікувальна, метеорологічна і мисливська магія — все це проявляється більш яск­раво, ніж уявлення про духів і форми звертання до них. На відміну від народів, що перебувають на більш високому рівні розвитку, австралійці більше очікують від своїх власних магічних засобів, ніж від допомоги духів. А тому в них замість молитов промовлялися заклинання, а хра­ми замінювалися чурингами, в яких зберігалися магічні предмети.

У австралійців немає культу предків, є тільки уявлення про магіч­них тотемічних предків, що мають фантастичні зооантропоморфні риси. Відсутній також культ природи; небесні явища не обожнюються, їм не приписуються надприродні властивості. Уявлення про надприродні властивості природних явищ пов’язане не з культом предків, а з тоте­мізмом.

Майже немає космогонічних міфів; в австралійських міфах йдеться про подвиги культурних героїв, походження тотемічних груп, мандри тотемічних предків тощо. Що ж до питань походження світу, землі, неба, то міфологія австралійців їх не заторкує. Вони глибоко переко­нані, що Всесвіт існував вічно, здавна не мав чіткої форми і був порож­нім.

Сукупність островів, розкиданих на неосяжному просторі Тихого океану між континентами Азії, Австралії і Америки, утворюють район під назвою Океанія. До них належать Меланезія, Мікронезія, Поліне­зія, де поширені різні вірування, розгляд яких вимагає окремого до­слідження, а тому зосередимо увагу на основних, загальних рисах різ­номанітних релігій Океанії. Насамперед, зазначимо, що у всіх народів Океанії є дуже важке для пояснення поняття «мана». Цей термін має меланезійське походження.

У релігіях Океанії існують елементи анімізму, монотеїзму І політеї­зму, який на деяких архіпелагах еволюціонував у бік монотеїзму. В пантеоні богів деякі боги оточені найбільшою повагою, а саме: Танґа- роа (його модифіковані імена — Танґалоа, Таналоа або Каналоа), Тане, Ронго і Ту. Перший з них особливо вшановувався в Центральній Полі­незії. Його царство — це найбільший і наймогутніший у цьому регіоні елемент світу — води океану. Недивно, що часто він був заступником рибалок і мореплавців, опікуном риб і володарем морських глибин. Були часи, коли Тангароа шанували також як творця Всесвіту і роду людського.

Тане, брат Тангароа, на деяких островах також був оточений вели­ким шануванням, був володарем лісів на малих островах, що підніма­лися з безмірних глибин океану. Йому приписували створення біль­шості менших божеств І першої жінки. На Гаваях йому поклонялися

як богові Сонця, який разом зі своєю набожною дружиною Хіною, во­лодаркою срібної кулі, перетинав небосхил, посилаючи людям тепло і світло. В деяких регіонах Океанії Тане вважався заступником техніки І ремесел, йому віддавали честь і як богу садівництва.

Ронґо, відомий також під іменем Лоно або Ро, був богом миру та врожаю. Завдяки його заступництву праця землеробів винагороджува­лася добрими плодами, хлібні дерева і кокосові пальми три рази на рік приносили силу-силенну смачних плодів. Останній із четвірки вели­ких богів Океанії — Ту — був заступником військового ремесла. Особ­ливою повагою він користувався на Гаваях, де претендував на провід­не місце серед інших богів. Поряд з цими головними божествами мі­фологія Океанії знає ряд менших божеств — атуа, заступників різних занять та окремих островів. Вшановувалися численні міфологічні герої, які завдяки здійсненим ними надзвичайним подвигам задля добра ост- ровитян отримали рант божеств. І нарешті, на деяких островах існує також ідея найвищого бога, бога богів, творця Всесвіту, його ім’я вта­ємничене від широких мас вірних і відоме лише прошарку жерців. Ось чому дослідники релігії на островах Океанії лише подекуди могли одер­жати інформацію про нього. Це ускладнювалося ще й тим, що цей бог не мав впливу на хід земних подій, а тому не було потреби звертатися до нього з молитвами та приносити йому пожертви.

Справами культу на островах Океанії займалися жерці, що назива­лися «тугунга». Оскільки майже будь-яка дія вимагала дозволу і при­хильності богів, а жерці виступали як посередники між людьми та бо­гами, то їхнє становище було особливо привілейованим. Думка жер- І ці в, що виражала божу волю, нехай навіть і несправедливу, вимагала

негайного виконання без будь-якого спротиву. Шар жерців був знач­ною мірою ієрархізований. Жерці вищого рангу були пов’язані з куль­том найвищого бога і володіли спеціальною владою над природними явищами. Вони перебували у тісному зв’язку з вождем і виконували його побажання, представляючи їх адептам релігії як веління бога. Жерці нижчих ранґів займалися магією та ворожінням, деякі з них під­німали свій авторитет завдяки знахарству. Однак вони підкорялися го­ловному жерцю і за найменші ознаки непокори каралися так, як і прості члени племені.

Обряди на островах Океанії відправлялися в спеціальних культо­вих місцях, які були майже в кожному поселенні. Це прямокутна діля­нка землі, оточена з усіх боків великими уламками скали, вкопаними в землю. На найвужчому боці будували камінне підвищення. Інколи на ньому ставили інше, менше чотирикутне підвищення, в результаті ви­ходила піраміда. Будівля служила своєрідною драбиною для богів, що спускалися (сходили) з неба. Жертви приносили богам на особливих дерев’яних столах, що стояли збоку од піраміди або підвищення.

У місцях відправлення культу на вівтарях у певні пори року або перед прийняттям важливого рішення приносилися жертви, щоб ви­кликати доброзичливість богів. Найчастіше жертви являли собою пло­ди, рибу і тварин, але інколи, в особливо важливих випадках, намага­лися умилостивити божества людськими жертвами.

В основі релігійних культів, що відправляються на островах Океа­нії, лежать космогонічні міфи, що свідчать про знання цих народів про світ і закони, що ним керують, а також виправдовують владу вождів і жерців племені, Так, відповідно до космогонічного міфу, поширеного на Самоа, спочатку було Небуття. З цього народився Запах, потім з’яв­ився Пил, згодом — Те, що спостерігається і відчувається (помітне), далі по черзі виникли Земля, Високі Скелі, Мале Каміння і Гори. Гори вступили в шлюб із Зрадою і, як наслідок, народилася донька, Жмень­ка пилу, яку полюбив Цвіт цукрової тростини: вони мали трьох синів І доньку — їх і вважають першими людьми на землі. Далі перелічують­ся сотні імен, що поєднані генеалогічною лінією цих перших людей з нинішнім владарем Самоа.

Більшість космогонічних міфів Океанії базуються на переконанні, що світ виник з невизначеного прабутгя, яке в одних версіях має фор­му первісної темряви, хаосу або порожнечі, в Інших— безкрайнього моря, безмежного океану. І тільки тоді з них виникли небесні тіла, зем­ля, рослинний і тваринний світ, люди, а також конкретизація певних абстрактних понять і станів психіки (почуття, туга, думка, свідомість, бажання І т.д.). Черговість появи різних творінь дуже диференційова­на, трапляються версії, в яких психічні стани виникли раніше живих істот,

Жителі островів Океанії вірять, що незалежно від кількості мани людина має індивідуальну душу, яка після його смерті відповідно до його суспільного стану переходить або в країну мертвих, країну первіс­ної темряви, або в країну вічного щастя, що міститься на райському острові Гаваїкі. Очевидно, рай у загробному житті призначений для видатних особистостей, головним чином для жерців племені. Особли­во різко позначилося соціальне розшарування на віруваннях про по­тойбічний світ у тонганців: на їхню думку, лише душі знатних вождів продовжують жити після смерті, а душі простолюдинів одразу гинуть. У похоронному ритуалі також різко відбилася соціальна нерівність. Вождів і знать ховали з дуже складними обрядами, їхні тіла бальзаму­вали і розміщували в особливих усипальницях; тіла простих людей ховали без обрядів у землю або пускали на човнах у море.