Поняття єдиного верховного бога в теологічних уявленнях африканців

Чи панувало поняття єдиного верховного бога в теологічній думці стародавньої Африки, чи — навпаки — вона визнавала основополож­ним принцип багатобожжя? У випадку першого припущення, чи могла первісна субстанція — дещо подібне до квінтесенції енергії — поста­вати перед невдячними людьми і мінливому образі багатьох божеств?

У стародавніх суспільствах Африки поняття верховного бога було якщо не загальним, то дуже поширеним.

Можна стверджувати, іцо дискусія ведеться на двох різних рівнях розуміння. Один — більш піднесений — розглядає питання в суто аб­страктному плані, а другий — доступний кожній простій людині — визначається тенденцією олюднити трансцендентні образи, щоб їх лег­ше було сприймати, а також доручити їм певні ролі у священних опові­дях.

А якою є думка спостерігачів?

Визначимо, передусім, що, хоча з приводу проблеми монотеїзму в Африці написано вже чимало праць, питання це — у тому вигляді, як його поставлено — має, можливо, більше значення для європейських теоретиків, аніж для африканців. Справді, якщо у величезній більшості стародавніх африканських релігій, які описані в спеціальній літературі, існує, як ми щойно зазначили, верховна істота, то вона рідко уявляєть­ся надзвичайною, всемогутньою та безперечною. Попри свою очевид­ну ієрархічну зверхність і свої заслуги в задумі та практичному ство­ренні населеного світу, вона частіше має характер простого філософ­ського поняття, ідеї в чистому вигляді, плідного слова.

Більшість традиційних систем мислення приділяє слову, життєдай­ній мові головну роль. Таким чином, обидва ці поняття одразу перехо­дять у царину динамічних сил, здатних впливати на долі людей. Але все це залишається в суто абстрактному плані; адже у щоденній прак­тиці дистанція, що відокремлює слово від справи, дуже велика.

Після того, як первісне божество створило — не без неминучих помилок технологічного ґатунку— Всесвіт у чорновому вигляді та намітило його схему, воно зійшло зі сцени, а турботи про управління світом доручило другорядним божествам, що вийшли, звичайно, з його власної субстанції.

відмічається тільки у виняткових випадках. Але не треба забувати, що всі молитви, всі підношення, адресовані в порядку ієрархії сімейному предкові або одному з молодших активних божеств, у кінцевому під­сумку призначені йому.

Поняття вищої потенції, що визначає матеріальне життя всього жи­вого, існує у чіткому вигляді у народів Ліберії, наприклад, у кру. Ця вища потенція, яку звуть Ніонсва або Нієсва, пронизує мислення і керує діями людини; однак вона є недосяжною, тому що безмежно велика. Щоб встановити з нею контакт, люди мають звертатися по допомогу до різних божественних посередників.

Через свій трансцендентний характер ця вища сила не має чітких обрисів у народному уявленні. Якщо інколи у священних оповідях вона і з’являється у вигляді поважаного батька роду людського, то у всіх таких випадках треба припускати можливість зовнішнього впливу. Як доказ наведемо такий приклад. Хранителям легенд навіть у тих наро­дів, культурна спадщина яких збереглася відносно добре, тобто у коно, ґуро, дида, тура, сенуфо, бете, бамбара, курумба, бозо, лобі, бобо, бам- бутІ, бабінґа, мпонгве, балунда, балуба, вачокве, бакуба, масаїв, нуе- рів, ґотентотів, дамара або бушменів, завжди важко змалювати свою найвищу істоту, коли який-небудь допитливий етнолог просить їх це зробити. Щоправда, є й винятки. Але, повторюємо, краще не прийма­ти образ сивобородого старця, що його досить часто малюють сум­нівні Інформатори, за справжній портрет первісної субстанції. І навпа­ки, там, де зустрічається пара божественних дітей — за приклад мо­жуть правити небесний чоловік і земна жінка у народів акан — антро­поморфне тлумачення можна з деяким застереженням вважати обґрун­тованим: як відомо, генеалогічні зв’язки між божественними управи­телями світом і людьми встановлено дуже чітко.

У давніх цивілізаціях землеробів образ божественної матері-богині родючості й води інколи має таке велике значення, яке відсуває на дру­гий план образ самого небесного батька. Божество такого материнського типу породжує цілу низку другорядних постатей, пов’язаних із місяч­ною символікою. У цьому разі основна концепція родючості виражена алегоричною асоціацією «жінка — плодоносна сила природи». Звідси випливає принцип циклічної періодизації: місяць — менструації — час сільськогосподарського року.

До цього комплексу уявлень належать і деякі давні професії. Вва­жається, що гончар і коваль можуть безпечно працювати з самою зем­ною субстанцією. Вони користуються привілеями, але на них наклада­ються певні обов’язки й заборони, їхні тіла сприймають телуричні флю­їди, тому їх тримають осторонь усього невтаємниченого колективу за допомогою системи морального та економічного порядку, а також ендо-

17.2. Поняття єдиного верховного база в теологічних уявленнях африканців 361 гамії. У більшості районів Африки коваль, крім своїх звичайних обо­в’язків, виконує й Інші, суспільно необхідні— здійснює обрізання, робить священні маски тощо. Що стосується гончарів (а це здебільшо­го — жінки), то вони часто виконують операції з ексцизії, функції фельд­шера у таборах дівчат, що готуються до ініціаційних обрядів, обов’яз­ки акушерки, тлумачки снів і т.ін.

У соціальному плані переважаюче значення верховної богині при­зводить до матриархату. Багато, а можливо, й більшість африканістів, спираючись на легенди І міфи, вважають, що хронологічно культ Ве­ликої Матері передував культу вищої істоти чоловічої статі.

Так звану верховну істоту треба розглядати як еманацію небуття у первісні часи, тобто як щось нестворене, що передувало життю і мало всю мудрість з необмеженими засобами впливу. Таким, зокрема, є бог кількох племен Верхньої Гвінеї, загадковий Са, інерція та смерть, що несе в собі життя, саме йому Всесвіт зобов’язаний своїм виникненням ³ бруду всеосяжного хаосу. Але люди і весь світ були організовані іншим, пізнішим богом на Ім’я Алатані'а.

Інколи африканські інформатори вважають верховне божество дво­статевим, здатним до саморозмноження. У Тропічній Африці багато двостатевих божеств, не кажучи вже про першу пару прабатьків, за­сновників людського роду. Це знайшло своє відображення у давніх ритуальних статуетках.

Верховна істота пантеону сенуфо має абстрактну форму і букваль­но заповнює собою весь Космос; одночасно вона є характерною для всіх людей, тварин, речей. Вона визначає їх існування і падає йому певного сенсу. Ім’я її Катиелео. У культових атрибутах вона ніколи не з’являється, хіба що її згадують за допомогою різних натяків чи посе­редництва якогось іншого божества, обов’язково чоловічої статі. У лі­тургії усі дії залишають за підставною фігурою Катиелео, які охороняє селище. Вона очолює обряди Ініціації, забезпечує продовження роду та родючість земель.

Деякі міфи твердять, що світ — це недосконале, навіть невдале тво­ріння; його створила якась неясна воля, норовливий геній, який дозво­лив собі розважатися, не турбуючись про наслідки. У результаті рідкі- ша матерія нашої планети затверділа і перетворилася на родючу зем­лю, на небосхилі з’явилися зорі, розстелився зелений килим рослин­ності. Деякі живі організми ведуть тут райський спосіб життя, але всьо­му цьому не вистачає рухливості, логіки.

«Золота доба»? — До деякої міри так. В ічного порушника спокою — людинй — ще немає. Вона з’явиться тільки тому, що перше божество відчує раптовий спад сил. Розчароване й охоплене меланхолією, воно зійде зі сцени і звільнить місце охайнішому і стараннішому наступим- кові. Це друга творча сила —добра, якщо можна так висловитися. Вона і творить шедевр — людину. Довіряючи їй розвиток техніки, науки і мистецтва, вона — справедливо або несправедливо — підносить її на найвищий ступінь піраміди живих істот. Природно, що з того часу між двома партнерами налагодилися міцні доброзичливі стосунки.

Те, що зазвичай називають африканським тотемізмом, випливає, можливо, із міфічної послідовності тварина—людина.

Більшість великих африканських богів, як уже зазначалося, змальо­вані дуже схематично. Там, де процес матеріалізації все-таки відбува­ється, їм надаються переважно людські риси. Тільки небагато хто з них має зооморфну або просто потворну зовнішність. Фара, що уособлює у собі водну стихію Нігера у бамбара — це двостатеве водяне страхо­висько, яке скоріше нагадує ламантина, ніж людину. Воно є не першим рушієм, пам’ять про якого наші сучасники не зберегли, а швидше, піз­нішим узурпатором, що захопив верховну владу, переміг у титанічно­му бою давнє хтонічне божество Пембу.

Навіть у бушменів у пустельних степах КалагарІ, цивілізація яких у матеріальному відношенні дуже слабко розвинута, верховний бог — його називають різними іменами: Тора, Каанґ, Кху — зберігає суто ети­чний образ. Натомість почесна роль відводиться цілому легіону допо­міжних духів, які беруть участь у полюванні й ховаються під маскою живих істот, у тому числі комах. Найголовнішим серед них є богомол, гусінь і одна з різновидів твердокрилих.

У готентотів, їхня верховна сутність Тсуї-Ґоаб, запозичена, очевид­но, з міфології хамітських народів Північно-Східної Африки, не збере­гла свою суто трансцендентну природу, на відміну від інших динаміч­них сил, що у величезній кількості заполонили духовні обрії цього на­роду.

Гамаб — верховний бог дамара, який живе у північно-західній час­тині ПАР — мисливець з дуже буйним характером. Сховавшись за гро­зовими хмарами, він випускає стріли, які несуть смерть. Однак якщо порівняти його роль з роллю, що її відіграють у дамара душі предків, то треба сказати, що він є, швидше, фольклорною постаттю.

В Анголі найвище божество найчастіше називають Калунга, що можна перекласти як «верховний розум», Ган’я й овІмбунду вживають, крім цього, ще термін Суку, який визначає сутність усіх життів або творця.

17.2. Поняття єдиного верховного бога в теологічних уявленнях африканців 363

Пастухи-кочовики ґереро без поваги ставляться до свого верховно­го божества (його звуть Карунґа), віддаючи перевагу Мукуру. Про цьо­го засновника роду і культурного героя не тільки розповідають багато легенд, йому віддають шану

Часто твердять, що у пігмеїв, які живуть на ріці Ітурі, постійний страх перед ворожим потойбічним світом, ірраціональний страх перед смертю майже витіснили літургію, яка через це має негативний харак­тер, дуже бідна і фактично перебуває в ембріональному стані. Ми ж вважаємо, що цей страх не може не виходити з морального джерела, навіть якщо він дуже примітивний. По суті, ця проблема зводиться до питання про якість і кількість, а не до самого принципу. Ми знаємо, що у пігмеїв є поняття верховного бога, хазяїна атмосфери; але в повсяк­денному житті вони віддають перевагу звертанню до більш доступних таємничих сил, що мають, так би мовити, вузьку спеціалізацію. Вони справедливо вважають, що було б надмірним турбувати далекого Тора для того, щоб зробити сітку для загону дичини більш надійною або щоб спрямувати отруєну стрілу точно в бік окапі.

Мисливці бамбуті приносять у дар своїм богам-заступникам першу вбиту дичину і супроводжують цю церемонію ритуальними заклинан­нями. У літургії заступники полювання відіграють значну роль: їм при­свячуються різні обряди.

У пігмеїв, що живуть у глибинних районах Габону, божество, що розподіляє дичину, нагадує величезного слона. Звуть його Ґор. Він може з’явитися уві сні й повідомити мисливцеві, де ховається дичина.

У південно-східному культурному ареалі ритуали присвячені боже­ственному прабатькові, який витіснив попереднє, але бездіяльне боже­ство. Першопращур зулусів Ункулункулу злився з образом творця, під­мінюючи собою цю стародавню міфічну постать. Схожа ситуація існує також у теологічній думці басуто, тонаа і коса, що належать до того самого комплексу цивілізацій. У долині Замбезі народ іла, а також їхні північні сусіди дамба, вважають засновником свого роду Лутиеле пов­новажним представником головного божества Лоза — за їхніми уяв­леннями, духовного батька Всесвіту, але не його творця.

Бас арі та кон’ягі, що живуть в області Юкункун у Гвінеї, шанують свого спільного предка Нумба більше за бога-творця Уну. Нумба від­повідальний за біологічне існування цієї групи та її нащадків, а Уну є центром життєвої енергії і саме йому призначені основні жертвопри­ношення.

Подібне існує у серерів у Сенегалі та Гамбії, які наділяють опікун­ським правом діяльності предків панґоль, але розглядають їх не як бо­жественних істот, а як виконавців волі Рога — верховного бога.

У пантеонах банту солярні боги з перемінним успіхом змагаються за царювання над Всесвітом з богинями землі, що уявляються як давні і близькіші людям. І якщо невгамовний предок — міфологічний зем­лероб — втручається у цю боротьбу, то, звичайно, він виступає на боці матінки-землі, Саме так відбувалося у священній історії дамба, амбо, вачокве, балозі, а також овімунду, баганда, ган’я і бавенда.

На території колишнього Бельгійського Конго, де існувало царство Лоанґо, як і в племінних об’єднаннях балуба, бакуба і балунда, міфи часто надають верховному божеству описану в історії зовнішність за­сновника династії та добувача священного вогню.

Приблизно такі самі обставини супроводжують життя священного омбала, володаря ангельських ган’я. Він підкоряється заборонам, а коли вже не вистачає фізичних сил, гине ритуальною насильницькою смертю.

У машона і баганда національний герой постає в образі «батька» клану, що перебуває при владі. Це щось середнє між стародавнім бо­гом чоловічого роду, який створив світ, і божественною хазяйкою землі, що нагадує місяць.

Водночас героїнею паралельного міфологічного циклу є жінка-пра- щур, яка створила першу маску. Це, до речі, дорого їй коштувало, бо чоловіки намагалися захопити таку чудову зброю морального І соціаль­ного панування. Перемігши, вони розрізали жінку на шматки і з’їли. З тих пір сильна стать на очах у всього світу взяла на себе виконавчі функції, хоча кожного разу перш ніж прийняти яке-небудь рішення, радиться з богоподІбною матір’ю.

Схожу легенду розповідають і лісові жителі Верхньої Гвінеї (баса, кон’ягі, мано, герзе і лома). Створення священної маски приписували стародавній праматері-гончарниці.

Безлика сила еліма неперервно втручається в соціальне життя бакун- ду і манго, які які живуть в долині ріки Конго, Цю силу вважають не істинно божою, а тільки такою, яка підтримує добрі стосунки з богом, її можна пізнати завдяки підготовці, що одержується під час обрядів. Високо одухотворена, вона виявляє навіть тенденцію замінити собою більш грубо окреслені образи традиційного пантеону.

У західній частині басейну Конго утримують позиції боги, наділені більш людськими рисами, Ними керує верховний бог. У різних групах його називають по-різному: Н’ямбе, Н’яміє, Нзамбі і под. В різних об­разах він відомий від районів, де живуть бала, байомбе, бавілі, бакон- го, лоло, монго, бакота, фанг І булу аж до південного Камеруну. Мож­ливо, термін «н’яміє», що його використовують деякі народи, які жи­вуть у Гані й на Березі Слонової Кістки, сягає своїми коренями того ж

17,2. Поняття єдиного верховного бога а теологічних уявленнях африканців 365 патрономічного джерела (так вважають деякі лінгвісти), але при цьому треба враховувати різницю якісного змісту.

Н’ямбе ні в якому разі не сприймається як первісна сутність. Він просто найбільш підхожий з цілого ряду богів, кожен з яких колись був верховним. їхню історію ми, звичайно, знаємо дуже поверхово і зов­сім не маємо уявлення про те, чим вона закінчилася. Схоже, що всі повалені суперники продовжують жити — іноді, щоправда у зовсім не почесних умовах пошани — серед розмаїття духів або геніїв, які часто відвідують густі екваторіальні ліси І в наші дні.

Прикладом такого розмаїтя є також метафізична система байомбе (басейн ріки Конго). Великим небесним божеством вони вважають Нзамбі; за ним ідуть інші великі боги, як-от Кінда, господар необроб- леної землі І водних шляхів, Мбумба, який відповідає за ведення війн і водночас керує обрядами ініціацій. Але є й інші божества, породжені попередніми і тому підпорядковані їм. їх називають кіта. В літургії їм відводять майже такі самі функції, як і їхнім містичним батькам, але сила їхньої дії, звичайно, менша.

У районі Великих африканських озер живуть землеробські народи, що належать до мовної сім’ї банту, котрі потрапили під політичний вплив войовничих імігрантів-хамітів, які займалися розведенням ве­ликої рогатої худоби. Над хамітами, що становили панівний клас, па­нувала дуже багата королівська сім’я та боги, що прийшли здалеку. Ворожі монархи багіма і батутсі необмежено контролювали офіційні культи, в тому числі культи своїх обожнених предків. У Мукамі, само­державному правителі Кітару, вбачали навіть втілення бога па землі. Однак ця державна релігія була не настільки міцною, щоб вигнати зі свідомості народу старих місцевих богів. Найбільшим з них був Руан- га, але йому віддавалося мало пошани, оскільки всі його стосунки з людьми підтримувалися через посередництво земних спеціалізованих істот, яких називали уачвезі.

У Руанді царює Імана — добрий бог-творець, втілений передусім в особі гончара, який ліпить дитину. Крім того він бере участь в усьому житті природи, тільки іноді його плідній діяльності перешкоджає злий Руремакватсі, свого роду його двійник.

Верховні солярні боги, судячи з усього, прийшли з хамітськими за­войовниками— войовничими пастухами або степовими мисливцями. Але осілі жителі цього району, які належать до етнічних груп маконде і^ван’ямвезі, зберегли власних богів землі; на чолі їх стоїть Мулунґу. Його можна вважати найпоширенішим божеством у всій Східній Аф­риці, зокрема в акамба, акікуйю та чага. Іноді його поєднують з богом грози Нґаї, і цей союз з масаї є небезпечним для Мулунґу. Традиційна доктрина сприймає Мулунгу як суму стародавніх темних потенцій або, іншими словами, як сконденсовану генетичну силу, що насилає дощ, запліднює жінок і гарантує поживу. У відповідь, звичайно, він отримує відповідні підношення, але їх готують не йому особисто, а через посе­редництво померлих предків (вони відомі па ймення), які містичним способом перетворилися у змій.

У деяких місцях цього культурного ареалу створилась, таким чи­ном, між людиною і змією справжня спорідненість, яка відбилася в ритуальній практиці, коли прирученого плазуна годують і просять пе­редати молитви людей богам, котрі несуть відповідальність за продов­ження роду.

Африканським богам доводиться потерпати від багатьох прикрос­тей, розчарувань І вести сувору боротьбу за існування. Промовисті до­кази цьому ми знаходимо в релігіях пілотських і нілото-хамітських народів. Небесний бог Нґаї у масаї— про нього вже згадувалося — виявляє себе під час деяких атмосферних явищ у двох взаємодопов­нюваних іпостасях: одній — чорній і доброзичливій, другій — черво­ній і лиховісній. Тільки таким шляхом він може протистояти небезпеч­ним атакам хтонічної богині Нейтеркоб та померлих предків, які об’єд­налися між собою. У нанді ворогами сонячного бога є атмосферні стихії: грім, руйнівний циклон. У народу суку богам живеться не так погано, але все одно ревнощі, сутички й конфлікти мають місце.

У міру просування на північ, де мешкають нілоти, зростає вплив предків-богів. Правда, найчастіше між обожненими прародичами, пред­ставленими особистістю вождя, який перебуває при владі, з одного боку, і верховним богом — небесним творцем, який ЗІЙШОВ зі сцени — з дру­гого, досягнуто необхідного компромісу. Предки, як істоти більш ди­намічні, пов’язані, ймовірно, з первісним землеробським населенням, а головне божество — з пастушою цивілізацією хамітів. Але все це — лише теорія. Достовірно відомо лише те, що бога символічно зобра­жують у вигляді небесного бика, який посилає на землю дощ.

Крім повноважних представників богів, які робляться доступними під час відповідних ритуальних церемоній, племена нуер вірять у пер­вісну Істоту на ймення Квот. Він недоступний, але всюдисущий. Це він дає життя своїм створінням і забирає його, коли забажає. Водночас не існує культу Квота — господаря небесних просторів, йому не будують святилищ, йому не прислуговують жерці; спілкування з ним люди здій­снюють через посередництво другорядних божеств і таким же чином приносять дарунки.

У північно-східній частині Африканського континенту під покри­вом абісинського християнства або ісламу в кочових сомалі, данакиль, беджа залишилися існувати багато «язичницьких богів». Ґала зберегли культ небесного божества Бака. Поряд з ним шанується втілення сон-

17.2. Поняття єдиного верховного бога в теологічних уявленнях африканців 367 ЦЯ-життя Аду, а на сходинку нижче — Огліє-Атат’є, яка відповідає за дії родючих сил природи. Чоловічий партнер у цій парі відповідає по­няттю «духовна сила», а жінці іноді надається обличчя християнської Богоматері Марії. У центрі Суданського поясу Кафа небесний бик Хека уособлює царську владу, а його культ, який існує ще до проникнення юдаїзму, цілком логічно поставлений під начало царя, якому допома­гає 12 священиків-апостолів. У цьому культурному секторі ціла армія духів робить релігійне життя дуже напруженим; часто мають місце випадки містичної одержимості.

У всьому Східному Судані важливу роль у повсякденному суспіль­ному житті й релігійній практиці відіграють таємні союзи, під якою б назвою вони не існували: Мебелі (у маш-бету), Йондо (у сара), Семале (у банда і манджа), Лабі (у байя) і под. Щодо верховних богів, то вва­жається, що всі вони — небесного походження, і головний їхній обо­в’язок — керування атмосферними явищами, особливо грозою. Однак популярність їх не Йде ні в яке порівняння з сонмом всюдисущих пред- ків-покровителів та обожнених духів. У міфології тут живе жартівник, який з перемінним успіхом уособлює спритність і хитрість людей. ВІН по стає у вигляді маленької комахи і нагадує одночасно богомола із пан­теону бушменів І павука із сонму богів, вшанування яких поширене в Гвінеї та на Березі Слонової Кістки.

Якщо залишити осторонь арабо-язичницькі території, де глибоко укорінявся іслам, та прилеглі райони із середньовічними державами БагІрмІ, Вандаї і Канем, ми опинимося в регіоні, де живуть дуже роз­дроблені племена палеонегритського типу, від яких походять, зокрема, нуба, котрі сіяли просо й вшановували божественний дощ, а також пер- шопредка, що був теж піднесений до вищого рангу.

У етиопській провінції (у напрямку Камеруну Й Нігерії) дуже не­схожі між собою цивілізації утворюють два шари, які накладаються один на одного. Початковий шар представлений такими давніми пле­менами, як жителі масиву Адамава і плато Баучі, а другий шар охоп­лює хауса, канурі, фульбе (за винятком бороро, що дотримувалися тра­диційних вірувань), джукун і пупе. Останні, як відомо, створили свої держави, в масовому масштабі сприйняли вчення Пророка, відсунув­ши вбік літургії кількох легендарних деміургів. Як результат — під покровом квітучих мечетей ще існують старі культи палеонегритсько- го типу иа честь якого-небудь міфологічного персонажа, хоч при ближ­чому розгляді він виявляється скоріше обмеженим предком, аніж справжньою божественною субстанцією.

Банен (Камерун) приписують своєму небесному богові — вони на­зивають його або Омбан, або Коло — родючу силу гоєнь; вона падає на землю разом із дощем. Цікаво, що ритуальні церемонії адресуються швидше цій заплідненій силі, аніж самому божеству, яке видається та­ким далеким І недосяжним, що йому і не поклоняються.

У культових відправах усього цього обширного ареалу важливу роль відіграють черепи, місця розміщення життєвої сили. Інколи вони є (то­чніше, були) об’єктом активного полювання та якихось таємних людо­жерських ритуалів. У народів, які мешкали вздовж ріки Бенуе, така практика призупинилась, щоправда, тільки у зовсім недалекі історичні часи.

Серед народів банту Південного Камеруну виділяються дві групи, які чітко розрізняються своєю культурою: одна проживає на саванно­му плато навколо Фумбану. До неї належать бамум, балі, тикар, бамі- леке. Інша — біля ріки Хрестової та в гирлі ріки Нігер і охоплює наро­ди бо, іджо, ефік, екої, едо, ібібіо.

Для першої групи характерна наявність великої кількості божеств спорідненого значення, переважно пригнічених авторитетом Корану. Все ж тут збереглися й давні традиції, основані на вірі в містичну силу душ предків; багато і символіки, яка надихає мистецтво.

Головна міфологічна схема в другій групі зводиться до вічного про­тиставлення чоловічого первня, що перебуває на небесах, та жіночо­го — втіленого в землі. Вони часто поводяться по-різному, але все одно пов’язані один з одним і являють собою скоріше союз із суто корисли­вих цілей, аніж справжню божественну сім’ю. Іноді вони сваряться, і це порушує нормальний хід суспільних подій.

Шуку, творець Всесвіту у бо, що живе насамоті в «небі» (уявлення схоже на наше розуміння поняття нескінченності), доручив виконавчі функції божествам другорядного значення. Присвячені йому вівтарі трапляються рідко, їх мають привілейовані вожді племен. Вони явля­ють собою вилоподібні стовпи, які підтримують посудину з живою водою, де, як вважають, міститься нескінченна кількість магічних жи­вих організмів. Такий вівтар називають священним деревом.

Буває, що почесті віддають і живому дереву тієї чи іншої породи, оскільки вважається, що в ньому міститься надзвичайна сила. Проте воно залишається тільки місцем перебування, І тому в даному випадку було б неправильним вести мову про яку-небудь «дендролатрію»[§§].

Едо — спадкоємці високої цивілізації, що створила священне місто Іфе І королівство Бенін, їх група відкриває шлях у світ йоруба, що сти­кається якщо не в етнічному, то, у всякому разі, культурному плані з еве. Релігійне мистецтво цих народів є, безумовно, вершиною худож­ньої творчості Африканського континенту.

Поняття єдиного верховного бога s теологічних уявленнях африканців 369 Релігії йоруба та їхня багата міфологія були добре досліджені як у рвісній нігер-дагомейській формі, так і в бразильському варіанті, ІЬШ пізньому і менш автентичному, ОСКІЛЬКИ він перейняв ЗОВНІШНІ ементи в південноамериканських індіанців та португальських хрис- ян. Загалом у теологічній думці йоруба немає єдності, але іі можна гановити в загальних рисах — як політеїстичну систему. В умовах іьки теоретичного царювання далекої небесної істоти ведуть бурх­не життя більш як 400 маленьких кланових божеств (їх називають інша), кілька півбогів, які мають певні зв’язки із землею та силами ніроди, а також — і це головне — легіон душ померлих предків, які ‘зперервно і часто дуже недоречно втручаються в сімейні справи.

Найголовнішого бога в йоруба називають Олорун, що можна пере­расти як «господар неба». Його часто згадують у привітаннях, благо- ювеннях, під час молитов і клятв. Він постає у різних іпостасях: Оло- У маре — всемогутній, Алає — розпорядник життя, Еледа творець. U епітети характеризують головні ознаки його ролі в онтології. При.ьому «батько богів» не має чіткого вигляду, зовнішності в народній яві і не претендує навіть на звичайні культові почесті, але інколи опу- кається до того, щоб через посередництво свого сина (оракула Іфа) оголошувати свою волю людям.

Доволі байдуже ставлячись до створеного ним світу, Олорун вва- кає за краще дати можливість діяти могутній підставній особі, також іебесного походження, на ім’я Обатала (цар) або Оришала (великий 5ог). Це царювальне божество має виняткове право поділити зі своїм ?атьком Олоруяом почесне звання олодумаре, а його сестра і дружина Одуду на поділяє зі своїм предком званняя еледа, що до певної міри є виправданим.

Хранителі легенд іноді применшують заслуги Олоруна постаті давньої та нечітко окресленої, віддаючи перевагу більш енергійному Обатала, який виявляє великий інтерес до життя людського суспіль­ства: він його добре охороняє, рятує від повеней, а у разі необхідності і від епідемій. У деяких версіях міфу про створення світу Обатала по­стає як істинний творець людства, і тоді виправдовується його епітет аругбо — стародавній.