Загальний огляд релігійних вірувань народів Африки

Релігії Чорної Африки в історичній панорамі являють собою карти­ну» яка перебуває в постійному русі. Живий зміст корінних африкан­ських релігій, полідемонічних (коли шанують демонів, але ще не бо­гів) та політеїстичних з притаманними їм концепціями мани і табу, під­даються постійним атакам різних релігій з усіх географічних сторін.

Серед багатьох релігійних систем та вірувань слід виокремити три головних напрями:

1) традиційні африканські релігії;

2) «чорний» іслам;

3) синкретичні релігії або церкви (християнсько-африканські або афро-християнські).

У свою чергу наявний рівень релігієзнавства дозволяє класифіку­вати традиційні релігійні системи Чорної Африки з огляду на соціальні

“та економічні структури, а також культурні традиції. На цій основі ре­лігії цього континенту можна подати таким чином:

1) релігії народів, що займаються мисливством;

2) релігії народів савани, що займаються хліборобством;

3) релігії народів лісової зони, що займаються хліборобством.

Отже, розгляньмо традиційні релігії в цій класифікації.

Вірування народів Африки, що займаються мисливством, сягають своїми джерелами прототемічного комплексу, що виявляється в групо­вому тотемізмі.

Доанімістичні (віра в життєву силу) та анімістичні (віра в існуван­ня душі) уявлення пов’язані з магічним мисленням. Віра в надприродні сили зумовлена повсякденною практикою мисливців з її невизначеніс­тю, з поглядами, які суб’єктивізують тварин та небесні тіла і визнача­ють ставлення до померлих предків.

У релігійній системі бушменів, як і Інших мисливських племен, є дві течії вірувань. Згідно з першою, давнішою, з самого початку існу­вали лише тварини та їхній охоронець — маленька, похмура, крилата істота з червоними очима; саме вона колись заради примхи з деяких видів тварин створила людей та рослини. Мисливцям — пігмеям Габо­ну — володар лісу та одночасно творець Кхмвум являється уві сні у вигляді слона, щоб оголосити про свою волю. У мисливських племе­нах н’ямвезі лісовий дух Лімдими (мдими — тварина) збирає обраних людей на таємні сеанси, ознайомлюючи їх Із таємницями лікування спеціальними травами. Між людиною і твариною існує магічний зв я- зок— людина намагається набути властивостей тварин, що іі оточу­ють, та визнає їхню перевагу над собою.

До другої течії вірувань належить віра в антропоморфного доброго та лихого, малого та великого бога і духів. Згідно з уявленнями пле­мені кунг, великий бог Ґаона був героєм з надлюдською силою, який міг перетворюватися сам І перетворювати інших на тварин та володів таємницею життя. Однак він здійснив два основних гріхи каніба­лізм та зваблювання чужої дружини, і через це на землі з’явилися лихо та смерть. Ґаона створив землю, бурю, Сонце, Місяць, зірки і вітер та зробив їх рухомими. Існує міф про героя-велетня Писиборо, частини тіла якого під час загибелі перетворилися на річки та озера, а чорне волосся — на дощові хмари. Боги живуть на небесах в оточенні жінок та дітей і обслуговуються юавазі — духами померлих.

Така система вірувань не потребує жерців, молитви здійснюються спонтанно; єдиний релігійний обряд — танець одужування, коли ви- клшдіяльності богів) і концепція душі, ЩО аляють собою подальший розвиток первісної релігійної думки. Згід- о з уявленнями народів ібо, Чуку — «Той, хто створив усе, крім ма- зрі, що створила його» — створив «людський світ» протягом чоти- ьох днів, поділивши його на дві частини: небо і землю. Потім ці дві астини були також поділені за допомогою шляхів Сонця та Місяця, кі перехрещуються. Чуку складається з двох субстанцій: Кі та Окуке; [ід час народження дитини він отримує частину Кі («призначення») і імуо («душа»). Ммуо дає дитині життєву силу, яка не контролюється. Аналогічні уявлення мають бамбара, калабарі та Інші лісові хлібо­робські народи.

Основою релігій землеробних народів савани є концепція мани; віри і найвищу Істоту практично не існує, а культ небесних тіл пов’язаний із культом землі та природних стихій. Основою багатьох релігійних систем є так званий комплекс прарослини. Він виявляється в ототож­ненні найвищої істоти, з одного боку, з іншого — з постаттю прапред­ка, так що по суті ця істота являє собою прапредка, першу людину, батька племені, найвищу з померлих душ. Звідси випливає тенденція

до персоніфікації неба як чоловіка, який дощами запліднює жінку-зем- лю. Взагалі ж місцем перебування богів, тобто духів предків, є земля.

Духи предків є тінями померлих, і хоч не мають тілесної оболонки, однак їхня поведінка нічим не відрізняється від поведінки живих лю­дей. Місце перебування предків — центр землі, де відбуваються збо­ри, як у земному житті. Здобуті за життя повага і шана зберігаються І в потойбічному світі, рід згруповується навколо вождя. Найвищий ранг має прапредок, який першим заснував поселення на землі та започат­кував рід. Відповідно до уявлень народу косі духи приймають рішення про допущення померлого в країну мертвих.

Культ предків у землеробних народів савани має багато нюансів. У народів гула і драджо на схилах гір Мандора духи померлих зберіга­ються в спеціальних посудинах, у народів вемба духи вождів прибира­ють вигляду лева, крокодила або пітона. Царські предки мають влас­них жерців, які проголошують волю померлого. Суттєвим є те, що реа­лістичне мислення не допускає розвитку абстрактної концепції бога, створюючи картину потойбічних світів, органічно пов’язаних із зем­лею.

Якими б різноманітними не були традиційні релігії Чорної Африки, всі вони (більша їхня частина) мають деякі спільні риси в системі віру­вань, культів та соціально-культовій організації. Це передусім віра в містичні перетворення, пов’язані з магічною силою окремих осіб. По­вноправний член громади, який став таким внаслідок ініціацій, що перетворили його в нову людину; чаклун-чародій, який володіє таєм­ними знаннями; перевертень (людина-леопард, людина-лев, людина- крокодил тощо); член таємної спілки; священний цар, в образі якого втілюється космічна сила з рисами божества тощо — усі ці персонажі або багато з них відомі локальним релігіям у різних частинах Африки. Вони є об’єктом спеціальних культів, які покликані регулювати їхню магічну силу, підтримуючи ЇЇ, не дозволяючи їй вичерпатися, спрямо­вуючи та використовуючи її на користь людей. Вважається, що Магічну силу мають старійшини — предки африканців з цієї громади.

пізні знаряддя праці хлібороба, коваля, тесляра. Незважаючи на поши­рення християнства та ісламу, ці вірування зберігаються в традицій­них, а інколи й у нових релігійних формах, які породжуються сучас­ною африканською дійсністю.

Традиційним африканським релігіям притаманний сенсуалізм; негр вважає себе інтегральною частиною замкненого світу, поділеного на сфери впливу, центром якого завжди є людина. ТеогонІчнІ, космого­нічні, антропологічні міфи за відсутності есхатологічних міфів містять Історичний фактографічний матеріал. Потойбічні світи являють собою продовження земного життя, є його копією. Вічна неперервність жит­тя яскраво виявляється в передачі наступним поколінням життєвих сил предків. Динаміка життя, яка відбивається в законах природи, слугує основою для функціонування релігії суспільства.

Однією із істотних рис традиційних африканських релігій е їхня терпимість, толерантність. Народ ігбо, підкорений та повністю асимі­льований йоруба впродовж віків, зберіг до наших днів право вшанову­вати власних богів. Ігбо мають можливість вибору бога відповідно до власного характеру та бажання. Екстраверти вшановують бога Шан- го — повелителя грому, інтроверти — бога-філософа Обателя; каліки, альбіноси мають власних, добрих богів-заступників.

Нарешті, традиційні африканські релігії відкидають ідею мораль­ної досконалості, ставлячи на перше місце ідеал гармонії та Інтеграції суспільства. Боги виражають свою волю передусім через людей-посе­редників під час динамічних обрядів, коли транс та одержимість набу­вають форми колективного психозу; тим самим воля бога стає нічим іншим як усвідомленням необхідності.

Поряд із традиційними релігіями в Африці поширений так званий «чорний іслам». Під ним мають на увазі систему віри та релігійних ритуалів, грунтованих на Корані, але насичених віруваннями негрів, що мешкають на південь від Сахари. Зауважимо, що іслам зазнає транс­формацій відповідно до інституційних форм африканського субстрату і тому побудова єдиної моделі «чорного», або африканського, ісламу неможлива.

Досить істотним для розуміння процесу поширення ісламу серед народів племен Чорної Африки є те, що мусульманська віра не була нав’язана силою. Будь-які спроби ведення джихаду, священної війни, закінчувалися фіаско. Проникнення ісламу почалося зі Східної Афри­ки, де вже в VII ст. були мусульманські поселення. За кількадесят ро­ків іслам займає позиції не тільки в Східній, а й у Західній Африці.

Виняткова привабливість цієї азійської релігії для африканців пояс­нюється низкою причин. Основна з них полягає у його соціальних цін­ностях— адепти ісламу уособлювали найвищий рівень суспільного розвитку і своєю політичною та економічною активністю сприяли впро­вадженню нової моделі економіки, заснованої на принципах феодаліз­му, або ж поліпшенню вже наявних феодальних структур. Це в свою чергу зумовило появу нових соціальних інститутів — коранічних та вищих шкіл, що активізувало розвиток африканських літератур завдя­ки поширенню арабської мови. Іслам, впливаючи на особу, не відривав ісламізованого африканця від племені та зберігав його соціальний ста­тус, захищаючи від рабства. Нові суспільні системи, наприклад держа­ви Сонгаї і Кільва, знайшли потужну опору в ісламських релігійних інститутах. Цікаво й те, що ортодоксальний іслам у Чорній Африці набув ознак ліберального релігійного руху, в якому риси мусульман­ської релігії розчинилися в практиці анімізму.

У цей час іслам стрімко поширюється, набагато швидше християн­ства. Цьому сприяли простота, автоматизм літургічних обрядів, не ка­жучи вже про престиж, пов’язаний з належністю до великого наднаціо­нального суспільства. Не можна також недооцінювати й задоволення, яке переживає вірний, гостро реагуючи на містичні моменти чи то в колективних обрядах, чи в Індивідуальних молитвах. Для африканця навернутися до ісламу означає збагатити своє внутрішнє життя та од­ночасно отримати можливість просуватися соціальними сходинками з усіма практичними наслідками, що випливають звідси.

Подібно до ісламу, християнство упродовж століть подекуди зазна­вало таких перетворень, що в своїй теперішній, синкретичній формі стало новою, притаманною тільки Африці, релігією. Однак на відміну від «чорного ісламу» афро-християнський рух і Церкви є наслідком колоніальної політичної діяльності. Тож, виникаючи на тлі реальної політичної ситуації, розвиваючись та зникаючи або проникаючи гли­боко у суспільне життя, вони стають істотним елементом африканських суспільств у період індустріалізації.

У цей час синтез культур та релігійний синкретизм набувають дуже широких масштабів І найрізноманітніших форм. Усю цю різноманіт­ність форм і типів релігійного синкретизму можна згрупувати, таким чином: синкретизм етиопського християнства з традиційними релігія­ми кушицьких народів; юдо-кушицький, юдо-берберський синкретизм; ісламо-кушицький синкретизм; синкретизм ісламу з політеїзмом За­хідного і Центрального Судану; синкретизм ісламу з традиційними релігіями народів банту Східної Африки; синкретизм західного хрис­тиянства з традиційними релігіями Східної, Центральної і Західної Африки; синкретизм західного християнства з малагасійськими релІ-

гіями; афро-християнський синкретизм креольського типу; запозичені в арабів і синкретизоваиі на африканській основі комплекси астрології тощо.

Прикладом афро-християнського синкретизму є пророцький рух кімбангуїзм, який виник 1921 р. у Конго. Його засновник, Шимон Кім- бангу, закликав повернутися до джерел раси. Спираючись значною мі­рою на Біблію, він вільно її сповідував, протиставляючи білого бога чорному. Основна ідея цього руху полягає у віщуванні того, що афри­канці знову стануть господарями своєї землі, коли їхні предки воскре­снуть, У цьому русі культ предків поєднується з такими елементами християнства, як сповідь І хрещення, Кімбангуїзм —типовий приклад африканського релігійного синкретизму.

У складні синкретичні комплекси входять не тільки самі релігії, але й відбиття їх у міфології, фольклорі, поезії, драматургії, театральному, образотворчому мистецтві, музиці, архітектурі, про що йтиметься далі.

Сучасні релігії Чорної Африки вражають своєю різноманітністю. За приблизними підрахунками, на початок 80-х рр. прихильників тра­диційних релігій було близько 30%, іслам сповідує більш як 40%, тим- часом як прихильників афро-християнських Церков та сект налічуєть­ся 3% населення континенту. Необхідно обережно підходити до цих розрахунків, оскільки африканці часто відносять себе до однієї з цих трьох груп залежно від життєвих ситуацій; насправді свідомості афри­канця властиве уявлення про службовий характер релігії, для якої є чужою будь-яка абстракція. Однак переважає віра в магію та чаклун­ство традиційних африканських релігій, які служать для боротьби із злими силами (у вигляді хвороб та будь-яких негараздів), причому думка про загробне життя не є суттєвою, оскільки життя у потойбічному СВІТІ підлягає тим самим законам, що й на землі. Це уявлення є характерним і для «чорного ісламу», незважаючи на мусульманські церемонії араб­ської цивілізації, якою значна частина населення Африки була зачаро­вана.

Поряд із цими трьома основними групами релігій на Африкансько­му континенті спостерігається поширення інших релігій. Індуїзму в сучасній Африці дотримуються вихідці з Індостанського півострова та їхні нащадки — приблизно чверть відсотка. Юдаїзм тут репрезентова­ний відносно невеликим числом послідовників — менш як 0,1%. Ве­ликі спільноти їх є в ПАР, Етиопії та інших країнах. Крім того, в де­яких країнах Східної, Південної Африки та на окремих островах Індій­ського' океану є невеликі групи сикхів, буддистів, джайністів, конфу- цианців і послідовників зороастризму. Такою є релігійна мозаїка су­часного африканського континенту.

В африканських культурах релігійні уявлення та мистецтво перебу­вають у тісному зв’язку, оскільки «кожний витвір африканського мис­тецтва є провідником міфології, теології і под.» (Д. Гейє). Негритян­ське мистецтво не вкладається в рамки європейської концепції, але, на думку нігерійського скульптора Бен Енвонву, є «звертанням до духів предків, для яких створюється тіло, щоб вони мали змогу увійти в люд­ський світ». Розрізняють декілька історичних стадій розвитку мистец­тва негритянських народів.

Перша з них — найархаїчніша культура бушменів, яка відповідає тій стадії, коли міфічна картина світу ще повністю не склалася. Тому їхнє наскельне малярство є натуралістичним, у ньому відсутня компо- зиційність, причому їм невідомі маски та скульптура. З плином часу міфи ускладнюються і канонізуються, тобто стають міфологією; саме на цій стадії і з’являються маски, які роблять зрозумілими дуже складні образи міфології (за приклад можуть правити маски народу екої). На­ступна стадія, коли маска царює неподільно— це міфологія доґонів (Малі), в якій дослідники вбачають релігійно-філософську систему, співвідносну з еллінською. У доґонів маски роблять зрозумілими не­бачені й нечувані образи міфології. Взагалі, стадію розвитку їхньої культури можна вважати піком «культури масок». Для наступної стадії визначальним є те, що роль образотворчого мистецтва, яке раніше було єдиною пов’язувальною ланкою між міфом та реальністю, починає слабшати, мистецтво набуває естетичної функції, тобто починає бути мистецтвом у повному розумінні цього слова. Маски вже не є сакраль­ними предметами — народжується своєрідний прототеатр; найти нові­шою в цьому відношенні є культура йоруба.

На цих трьох та багатьох проміжних стадіях відбувається станов­лення традиційного мистецтва народів чорної Африки. У перехідному стані перебуває, приміром, мистецтво башбара (Малі), що поєднує в собі міфологічну стихію доґонів з фольклорним раціоналізмом йору­ба, або мистецтво маконде (Танзанія, Мозамбік), де у нетрадиційних речах архаїчний натуралізм масок екої уживається з театральністю йо­руба, фольклорна розкутість — з архаїчним міфологізмом. На думку дослідників, за останніх сто років традиційне мистецтво Чорної Аф­рики пройшло шлях створення нових форм та образів, що часто мають значення, досить віддалене від первісного. Основною його рушійною силою був релігійний синкретизм. Контакт з європейською та мусуль­манською цивілізаціями не мав наслідків. У цей час усі витвори народ­ного мистецтва, а також професійна творчість сучасних африканських митців тією чи іншою мірою позначені рисами релігійного синкретизму.

У сучасній Африці ми спостерігаємо яскраву картину існування і синтезу різних форм релігії та мистецтва.

17.2.