Загальна характеристика історико-релігійного стану Ірану періоду середини-кінця XX ст.

Іран після Другої світової війни. У другій половині 40-х років Іран став ареною по­стійних змін урядів, заворушень та спроб державних переворотів. Така ситуація скла­лася внаслідок суперництва за владу прихильників партії Туде, лівих націоналістів та ісламських екстремістів.

У наступні роки продовжився період політичної нестабільності. Найбільшого загос­трення ситуація сягнула у 1951 р., коли прем’єром країни став лідер лівих націоналістів Махаммед Мосаддик. Він вдався до націоналізації власності нафтової англо-іранської компанії, що викликало різку реакцію Лондона. Англійці, відкликавши своїх фахівців, паралізували роботу нафтопереробного заводу в Абадані й схилили союзні країни до припинення закупівлі нафти в Ірані. Спричинене цим різке погіршення фінансового становища країни поглибило внутрішньополітичну кризу і призвело до конфлікту між М. Мосаддиком і шахом.

Прем’єр змусив шаха на початку 1953 р. виїхати за кордон, але вже кількома днями пізніше англійські та американські спецслужби провели спільну операцію «Аякс», уна­слідок якої здійснено державний переворот. Генерал Захеді, який очолив переворот, віддав під суд М. Мосаддика, його міністрів та уряд і оголосив про бажання нормалізу­вати стосунки з країнами Заходу. У серпні 1954 р. Іран підписав терміном на 25 років угоду про рамки нафтового консорціуму.

Завдяки потужним інвестиціям та наданню технічної допомоги упродовж десятиліт­тя Іран зумів майже подвоїти видобуток нафти: з 32 млн. тонн у 1950 р. до 57 млн. тонн у 1961 р. Вирішальну роль у цих процесах відіграла фінансова допомога США, що ста­новила в 1960 р. 800 млн. доларів. Антимосаддиковський переворот заклав основи по­дальшої тісної співпраці між Іраном та США. Сполучені Штати використовували Іран як мусульманську країну, що протиставлялася насерівському варіанту панарабізму та панмусульманства, а пізніше також для підтримки курдського руху в Іраці.

«Біла революція». Спираючись на фінансування від США, шахський уряд вдався до проведення широкої програми реформ внутрішнього життя країни та швидкої модерні­зації суспільного устрою, що отримали згодом назву «білої революції». Передусім, шахський уряд здійснив земельну реформу. На початку 1961 р. великі землевласники, серед яких значну частину складало духовенство, в примусовому порядку передали свої наділи державі, яка виплатила їм грошову компенсацію. Згодом ці землі, а також землі, що були власністю шаха, розподілено між селянством. У результаті аграрних пе­ретворень кількість селян, що володіли приватними земельними наділами, зросла з 25% до 78%. Загалом було продано понад 155000 га шахських і 20000 га державних земель. За підтримки уряду було створено сільськогосподарські кооперативи. Крім розпродажу шахських та державних земель, уряд розробив законопроект про обмеження розмірів земельної власності. Затверджений парламентом закон встановив верхню межу земле­володіння: 600 га богарних земель і 300 га зрошуваних під паром та пасовищами.

Зворотною стороною аграрних реформ стала аграрна криза, що охопила в 60-х ро­ках іранське село. її головною причиною стала відсутність у дрібних власників необ­хідної для ефективного обробітку землі інфраструктури.

Крім земельної реформи, уряд здійснив також низку інших заходів, спрямованих на модернізацію економіки та суспільного устрою країни. Проведено заходи, спрямовані на ліквідацію неписьменності та покращення лікарської допомоги. Навесні 1963 р. по­чалося створення «корпусу просвітництва» — напіввійськової організації, сформованої з випускників шкіл та вузів. Службовці корпусу замість військової служби на 14 міся­ців відправлялися в нерозвинені райони країни, де навчали неписьменних і пропагували основи санітарно-гігієнічних норм.

У січні 1963 р. уряд зобов’язав підприємців встановити залежність заробітної платні робітників від ефективності праці підприємства. Приватні власники з незадоволенням сприйняли це розпорядження й вдавалися до його саботажу. До кінця року дія закону була поширена приблизно на 6000 осіб. Згодом уряд підвищив тарифні сітки для пра­цівників бюджетної сфери.

Разом з реформами уряд Ірану демонстрував бажання покінчити з традиційними для країни казнокрадством та корупцією. За звинуваченнями в зловживанні службовим становищем і крадіжках державних коштів було арештовано багато військових та циві­льних чиновників. Серед засуджених до тюремного ув’язнення опинилися три бригадні генерали й навіть колишній міністр оборони А. Восуг.

До модернізаційних процесів вороже ставилися ортодоксальні кола шиїтського ду­ховенства. Шах безжалісно придушував усі вияви опозиційності. Створена для бороть­би з антидержавними виступами таємна поліція САВАК швидко розрослася до загроз­ливих розмірів і почала претендувати на всезагальний контроль над суспільним життям країни. У червні 1963 р. у відповідь на надання урядом надзвичайних економічних при­вілеїв громадянам США шиїтське духовенство закликало народ до повстання. У зітк­неннях з поліцією та армією загинуло близько 10000 осіб.

Ісламська революція в Ірані. Опір іранського суспільства політиці соціальних ре­форм шаха особливо посилився в середині 70-х років. Головною причиною незадово­лення населення була європеїзація країни, наплив іноземців, поширення західної масо­вої культури, які супроводжувалися жорстокими урядовими репресіями. Форсоване проведення економічних та соціальних реформ відбувалося без врахування специфіки традиційного суспільного укладу та канонів мусульманства. Значний опір викликало поширення західної фінансової системи, яка розоряла дрібних підприємців та сільсько­господарських виробників.

У 1976 р. під тиском США Мохаммед Реза змушений був піти на деяку лібераліза­цію своїх) режиму. Шах звернувся до народу з виступом, у якому засудив практику по­літичних арештів, зловживання в судах та поліційні тортури, про які він нібито не знав. З квітня 1977 р. в Ірані судові процеси стали відкритими, частково ліквідовано цензуру, в країну стали допускати зарубіжних спостерігачів. У грудні 1977 р. під час візиту до Ірану президент США Джиммі Картер підтримав лібералізаційні процеси в країні, пов’язавши їх водночас із наданням американської фінансової підтримки.

Скориставшись наданням обмежених демократичних свобод, роком пізніше органі­заційно оформилася антишахська опозиція. Карім Санджабі та Шахпур Бахтіяр створи­ли Національний фронт, а Мехді Базарган — Товариство захисту свободи і прав люди­ни. Духовним лідером опозиції залишався аятолла Хомейні. Створивши в Парижі центр антиурядової пропаганди, духовний лідер іранських шиїтів зумів схилити на свій бік переважну більшість населення Ірану. У своїх відкритих листах до народу аятолла ви­магав звільнення політв’язнів, ліквідації урядового репресивного апарату, покарання винних в економічних та політичних зловживаннях, скорочення військових видатків та згортання співпраці з європейськими країнами та США.

У відповідь на образливу статтю, опубліковану 7 січня 1978 р.

Змушений піти на поступки, 8 серпня 1978 р. шах оголосив, що заплановані на чер­вень наступного року вибори до парламенту будуть вільними й опозиція матиме змогу реалізувати своє право на участь в управлінні державою. Крім того, уряд зняв з посади одіозного керівника САВАК Нематголу Насері, ввів мусульманський календар та за­крив усі казино. Однак уже 19 серпня, скориставшись терористичним актом в Абадані, внаслідок якого загинуло 700 осіб, уряд звинуватив релігійну опозицію в незаконній ді­яльності й заборонив легальні опозиційні партіїта їхню пресу. У відповідь у країні по­чалися масові акції протесту, що призвели до наступних людських жертв. Спроба за­провадити в країні 7 вересня військовий стан призвела до загального страйку. Промисловість, транспорт і комунальні служби Ірану були майже повністю паралізова­ні. Відчуваючи невпевненість у своїх силах, уряд вдавався до взаємосуперечливих дій: разом з лідерами опозиції арештовувано офіцерів САВАК, розпущено деякі партії й водночас випущено з тюрем політичних в’язнів. Західні інвестори почали вивозити з Ірану свої гроші. В окремі дні з країни за кордон переводилося по 50 млн. доларів.

У січні 1979 р. в Хузистані почалися відкриті збройні зіткнення між армією та ан- тишахськими партизанами. Оскільки армія почала втрачати контроль над ситуацією, а окремі підрозділи відмовлялися виконувати накази головнокомандування, шах змуше­ний був запропонувати очолити уряд лідерові поміркованої опозиції Ш. Бахтіяру.

Однак, релігійні кола не визнали уряду, що отримав владу з рук шаха. 1 лютого 1979 р. майже 4 мільйони іранців зібралися в аеропорту іранської столиці, щоб зустріти лі­так, на якому з вигнання повертався аятолла Хомейні. 5 лютого Хомейні оголосив прем’єром країни М. Базаргана. У країні почалося двовладдя, оскільки різні міністерст­ва визнавали різних прем’єрів. Криза почалася 9 лютого, після того як підрозділи шах­ської гвардії «безсмертних» напали на базу ВПС під Тегераном, особовий склад якої активно виявляв підтримку Хомейні. У наступні два дні бої між прихильниками та про­тивниками аятолли поширилися на Тегеран та інші міста. 12 лютого 1979 р. сили, що зберігали вірність шахові припинили опір. Загалом під час подій 9-12 лютого загинуло 964 особи і близько 4000 було поранено. Ш. Бахтіяр змушений був залишити країну. Загалом, число жертв іранської революції, включно з убитими урядовими військами та спецслужбами під час антиурядових демонстрацій 1978-1979 років, сягнуло 15000 осіб.

Після ліквідації уряду ПІ. Бахтіяра влада опинилася в руках духовенства, а країну після референдуму 30 березня 1979 р. було прогодощено ісламською республікою. До­тримуючись ригористичних норм ісламу, новий уряд одразу ж взявся за реорганізацію суспільного життя. Світське законодавство було замінено нормами шаріату, а шиїзм проголошено державною ідеологією країни. При уряді створено спеціальний трибунал, що розглядав справи членів шахського уряду, офіцерів служб безпеки та інших діячів попереднього режиму. Лише до серпня 1979 р. трибунал виніс 500 смертних вироків. Водночас ісламська влада жорстоко придушила національні виступи курдів, белуджів та азербайджанців.

Зовнішня політика Ірану визначалася запропонованим аятоллою Хомейні гаслом: «Ні Захід, ні Схід, а ісламська республіка». Особливо напруженими були стосунки Іра­ну зі США, які навіть були оголошені «світовим сатаною». У листопаді 1979 р. студен­ти Тегеранського університету захопили будинок американського посольства в іран­ській столиці разом з усім персоналом. Вимагаючи видачі шаха, що виїхав до США, іранці впродовж 444 днів утримували закладників. Президент США Дж. Картер, відмо­вившись видати Мохаммеда Резу, спробував вчинити фінансовий тиск на Іран, заморо­зивши в банках США понад 8 млрд. іранських доларів. У відповідь релігійні фундамен- талісти вчинили напади на американські посольства в Пакистані, Малайзії, Індії та Туреччині, а в Парижі іранські спецагенти вбили племінника шаха. Спроба американського елітного спецпідрозділу «Дельта» силою повернути закладників у квітні 1980 р. заверши­лася повним провалом. Втративши літак, два вертольоти та 15 осіб американці змушені бу­ли відмовитися від свого задуму. Іран повернув закладників лише в січні 1981р.

Суперечки всередині іранського урядового табору призвели до втечі з країни в чер­вні 1981 р. президента республіки Абульхасана Бані Садра. У Парижі опальний політик створив опозиційну до теократичного режиму Тегерана Раду національного опору.

Суттєвою складовою іранської зовнішньої політики у 80-х роках стала спроба екс­порту ісламської революції до інших мусульманських країн регіону. Іранський уряд на­давав фінансову та військово технічну підтримку багатьом терористичним угрупуванням, а також національно-визвольному рухові в Афганістані. Іран довгий час підтримував тіс­ні стосунки з радикальними палестинськими організаціями. Міжнародний скандал ви­кликала фетва (релігійне рішення) аятолли Хомейні, який заочно виніс смертний вирок англійському письменникові індійського походження Салману Рушді, авторові роману «Сатанинські вірші». Іран офіційно встановив грошову винагороду за вбивство пись­менника, який, на думку іранських богословів, написав образливий для мусульман твір.

Після смерті в червні 1989 р. аятолли Хомейні влада в країні перейшла не до насту­пника його духовного сану аятолли Хаменеї, а до порівняно поміркованого політика Алі Акбара Хашемі Рафсанджані. Іран продовжив підтримку шиїтських рухів у Лівані, Алжирі та Єгипті, а також з початку 90-х років розпочав налагодження контактів з но­вими мусульманськими державами колишнього СРСР.

Теми рефератів

1. Сутність віровчення і культу зороастризму.

2. Основні тенденції зороастризму: виникнення основні тенденції.

3. Парси як етнос.

4. Релігія парсів-зороастрийців — як система культу одкровення.

5. Міфологія і космологія парсів-зороастрийців.

6. Сакральні особливості вірування парсів-зороастрийців.

7. Зороастризм: звичаї та вірування.

8. В чому полягає культ чистоти?

9. Комплекс обрядів, пов’язаних з похованням.

10. Заратуштра і його віровчення.

11. Релігійно-філософське вчення маздакізм.

12. Основні риси парсизму як релігії.

13. Заратуштра і його віровчення.

14. Релігійно-філософське вчення маздакізму.

15. Вплив зороастрійського морального дуалізму на стародавню і сучасну філософію.

16. Сучасний зороастризм: стародавність і XXI століття.

17. Заратустра(Заратуштра) як видатний релігійний діяч.

питання. Завдання

1. Священні тексти Зороастризму.

2. Що є характерного рисою віровчення Зороастризму?

3. Що вшановували зороастрійці?

4. Що робили зороастрійці зі своїми померлими?

5. Сутність віровчення зороастрійської релігії.

6. Розкрити основний зміст трьох головних книг Авести: Ясни, Яшти, Ви- девдати.

7. Назвіть особливості релігійних вірувань парсів-зороастрийців.

8. Дайте визначення поняттям парсизм, пантеон.

9. В чому полягає сутність «вогнепоклонництва»?

10. Що спільного і відмінного в ученнях Авести і вед ?

11. В чому полягають особливості парфянської державності?

12. Дайте загальні характеристику етапам утворення держави Сасанидів.

13. Назвіть головних богів у зороастризмі.

14. Зороастризм як соціокультурний феномен.

15. Дайте загальну характеристику історико-політичному становленню в період виникнення держави Сасанидів.

16. Які ви знаєте священні книги зороастризму?

17. Чим суттєво відрізняється зороастризм від політеїстичних релігій.

18. Назвіть основні ідеї зороастризму.

19. В чому ви вбачаєте вплив зороастризму на винесення християнства?

20. Охарактеризуйте головні етапи розвитку сасанидської державності.

21. В чому полягає сутність священних текстів зороастризму.

22. У чому полягають особливості зороастрійського анімізму?

23. Назвіть основні риси зороастрійського віроповчального новаторства.

24. Що ви знаєте про сучасних спадкоємців зороастризму?

25. В чому полягає культ чистоти?

Тести

1. Священною книгою зороастризму є:

2. Персія стала світовою державою у:

а) V ст. до н.е. в) IV ст. до н.е.

б) VI ст. до н.е. г) VII ст. до н.е.

3. Релігійне вчення у стародавньому Ірані отримало назву зороастризм у:

4. Зороастризм ще має назву:

5. У зороастризмі верховним богом є:

6. Основою економіки Еран-шахра виступає:

7. Еран-шахр очолював всемогутній:

8. У сасанидській державі земля належала:

9. Засновникам манихейства був видатний мислитель:

10. Книга Ясна включає найбільш стародавні тексти, такі як:

Література

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. А. Колодного. — К.: Світ знань, 2000. — 862 с.

2. Байе М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. — М.: АСТ, 2003. — 576 с.

3. Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія. Авт. та упор. В.І.Лубський, В.М.Козленко, Т.Г.Горбаченко. — К., Тандем, І999. — 408 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство. — К.: МАУП, 2004. — 544с.

5. Лубський В., Лубська М. Історія релігій. — К., 2004. — 696 с.

6. Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. — М.: Наука, 1988. — 783 с.

7. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. — М.: Наука, 1981. — 607 с.

8. Релігієзнавчий словник. — К.: Четверта хвиля, 1996. — 392 с.

9. Токарев С.А. Ранние формы религии. — М.: Политиздат, 1990. — 622 с.

10. Филипович Л.О. Етнологія релігії. — К.: Світ знань, 2000. — 333 с.

9. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 576 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство.- К., 2004.- 308 с.