<<
>>

2 Г алицько-Волинське князівство.

З княжих усобиць скористалися кочові орди половців. Вони влаштували криваві походи, спустошуючи Україну.

Найменше від половецьких набігів потерпіли Волинське і Г алицьке князівства, розташовані на західних рубежах Київської Русі.

Ця обставина сприяла їх швидкому політичному й економічному розвиткові.

Династія галицьких князівств починається від Ростислава Володимировича, онука Ярослава Мудрого. Його сини Рюрик, Володар, Василько у 1084 р. князювали в Перемишлі, Звенигоро- ді, Теребовлі. Через ці князівства проходили світові торговельні шляхи зі сходу на захід, через Карпатські перевали - у Південну Європу. У 1141 р. князь Володимирко - син Володаря, об’єднав три центри в одну державу і переніс столицю із Звенигорода в Галич. З 1144 р. край став називатися Галичиною. Наймогутні- шим князем галицьким був син Володимира Ярослав Осьмомисл (1153-1187 рр.), про якого згадується у знаменитому “Слові о полку Ігореві”.

Галицька держава за Ярослава Осьмомисла змогла не тільки зміцнити західні і південні кордони, а й утвердитися на Чорному морі та на правому березі Дніпра. У жорстких боях галичани розбили половецьких ханів. Останнім Ростиславовичем був син Осьмомисла Володимир, який помер в 1199 р., не залишивши спадкоємців.

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич - онук Володимира Мономаха об’єднав обидва князівства в єдину Галицько- Волинську державу. Незабаром до Галицько-Волинської держави Роман Мстиславович приєднав і Київське князівство. В одних руках опинилася більшість українських земель. Самостійно вона існувала 150 років, історія яких має, як світлі, так і трагічні сторінки.

У 1205 р. над Віслою у бою з польськими феодалами загинув Роман Мстиславич, залишивши чотирирічного Данила та дворічного Василька.

Настали часи анархії. На початку 30-х років ХІІІ ст. брати Романовичі - Данило і Василько розпочали боротьбу за об’єднання Галичини й Волині в єдину державу.

У 1238 р. вони остаточно оволоділи Галичем. Того ж року брати завдали нищівного удару німецьким хрестоносцям. У 1239 р. Данило здобув Київ. Для оборони міста призначив досвідченого воєводу Дмитра.

Данило був мудрим та талановитим політиком, він розбудував князівство, звів багато міст і фортець, серед яких - Львів та Холм. Успішно воював з польськими, угорськими, литовськими загарбниками, зміцнивши західні рубежі. Князь завдав нищівного удару хрестоносцям, які хотіли загарбати Дорогичин. Данило активно діяв на міжнародній арені, за що отримав титул короля та корону від папи Римського. Але головну мету бачив у звільненні Русі від монголо-татарського ярма. На жаль ця мета так і залишилася невиконаною. У 1264 р. Данило помер і був похований в його улюбленому місті Холмі.

Після смерті Данила Галицько-волинське князівство на деякий час втрачає свою єдність, однак відновлює її за часи правління Лева Даниловича (1264-1323 рр.). Лев приєднує до князівства ще Закарпаття та Люблінську землі, завдяки чому територія держави стає найбільшою.

Стабільність і піднесення Галицько-Волинського князівства триває і за часи правління князя Юрія І (1301-1315 рр.). За словами польського історика середньовіччя Яна Длугоша, Юрій був людиною шляхетною, щедрою до духовних осіб, а під час його правління князівство користувалося “благами миру і величезного добробуту”. Наступниками Юрія стали його сини Андрій та Лев ІІ, які правили спільно і розпаду держави не відбулося. Вони продовжували проводити активну зовнішню політику. Уклавши угоди з Польщею та Тевтонським орденом протистояли орді та Литві. На жаль, братам не вдалося втримати Дорогичинську і Берестейську землі, які захопила Литва. Трагічно закінчилася їх боротьба з Ордою: у 1323 р. молоді князі у битві з татарами загинули. Після цього розпочинається поступовий занепад Галицько- волинського князівства, а його землі стають легкою здобиччю для Литви і Польщі.

Щодо значення Галицько-Волинського князівства в історії України, то воно не тільки було безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, але й зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки давньоруської народності, сприяло консолідації та усвідомленню власної самобутності. Також модернізувало державність сприяло розширенню впливу західноєвропейської культури. Не слід забувати і про те, що упродовж 100 років князівство відігравало значну роль на міжнародній арені і було визнано Ватиканом, зберігаючи при цьому православ’я.

3

<< | >>
Источник: С.В.Алексєєв та ін.. Історія України: Короткий курс лекцій ( для студентів вузів усіх спеціальностей та усіх форм навчання)/ С.В.Алексєєв,О.А.Довбня, Є.П.Ляшенко. - Краматорськ: ДДМА,2007. - 228с.. 2007

Еще по теме 2 Г алицько-Волинське князівство.:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -