Сармати (IIIст. до н. є — III ст. н. е.)

— іраномовні племена, споріднені зі скіфами, з'явилися з уральсь­ко-поволзьких степів.

Назва «сармат» означає «підперезаний мечем».

Територія розселення:Північне Причорно­мор'я.

Суспільний устрій. Жили племенами, кожне з яких мало свою назву (роксо лани, алани, аорси тощо). Сарматами їх називали греки і римляни. У суспільному устрої сарматів зберігалися значні пережитки матріар­хату: жінка займала досить поважне становище і навіть могла володіти зброєю. Тому чимало дослідників вва­жають, що сарматські жінки були прототипами ле­гендарних амазонок. Використовували рабську пра­цю. Вважається, що державу сармати не створили.

Основні заняття. Кочове скотарство, полювання. На початку нової ери частина сарматів опанувала зем­леробство. Займалися ремеслами (ткацтво, гончарст­во, ковальство тощо).

Військова справа.Військо складалося з важкооз-броєної піхоти та кінноти. Основні види наступальної зброї — луки, списи, мечі; мали панцирі, щити. Бра­ли участь у війнах проти Риму.

Релігія та мистецтво.Обожнювали сили приро­ди, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли дзеркало.

Пам'ятки.Найвідоміший сарматський курган — Соколова Могила на Миколаївщині.

У IV ст. сармати були частково витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Великого переселення народів.

Асиміляція—злиття одного народу з іншим (як правило, більш численним) шляхом засвоєння його мови, звичаїв тощо.

І кіммерійці і скіфи, і сармати були вихідця­ми з азійських степів. Вони принесли на наші землі своєрідну культуру, а залишки іранських мов, якими вони користувалися, збереглися донині в топоніміці України.