Зародження дисидентського руху

Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеологи та політиці.

Середина 50-х років — зародження дисидентсько­го руху в СРСР, зокрема в УРСР.

Причини виникнення дисидентського руху:

— поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби;

— антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині);

— активний правозахисний рух, спричинений прий­няттям Декларації прав людини (1948 р.);

— монопольна влада партійно-радянської бюрокра­тичної верхівки;

постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя; політика русифікації. Форми боротьби дисидентів: протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («Відкритий лист» до ООН українських політв'язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні вимоги українського дисидентства, висловлю­вався рішучий протест проти дискримінації українства);

поширення нелегальної літератури («самвидав»); створення в Україні дисидентських організа­цій.

Найвідоміші дисидентські організації в Україні

Влада переслідувала дисидентські організації.У 1961—1965 рр. було проведено судові процеси про­ти активних їх членів. Репресії були спрямовані проти П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Моро­за та ін. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС.

Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.), в якій автор проаналізував основні причини, що зумовили акції протесту української інтелігенції, засудив політику ігнорування громадських прав ук­раїнського народу, піддав критиці національну політику КПУ.