ЖИТТЄВІ ГАЛУЗІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Давньої пори в міжріччі Дністра та Дніпра розвивалася ціла низка культур, в тому числі і хліборобських: Кукрецька, Буго-дністровська. В мідно- кам’яному віці тут розквітла Трипільська цивілізація.
Чим пояснити привабливість цих земель і культурний розквіт життя на них? За визначенням дослідника духовної історії України О. Братка-Кутинського, Наддніпрянщина та Наддністрянщина — єдине місце, де ширина чорноземної зони сягає 500 кілометрів. Саме в ній забезпечуються сталі врожаї та висока якість злаків, городини й садовини. Вчений виявив, що “значний масив українських земель з часу появи на земній кулі перших наземних рослин та перших тварин ні разу не був затоплюваний
Ранньо трипільсько статуетко із Гребенюкового Яру з відбитком пшемиці- двозернянки Розкопки
В. Мицика 1991 р.
Пшениця, ячмінь і горох із Моиданецького прамісто. Розкопки М. Шмоглія 1977 р.
Зернотерка і камінь-розтироч із Гребенюкового Яру (Тальнівський р-н на Черкащині, етап A) TMIX
Cepn із рогу оленя то крем 'яними пластинами із Гребенюкового Яру. Реставрація М. Віденка. TMIX
водами морів чи океанів. Це означає, що протягом сотень мільйонів років тут зберігався і нагромаджувався родючий ґрунт та послідовно розвивався найбагатший у світі генетичний фонд”. Звідси “розселялися на новоутворені суші флора і фауна, а разом з нею і людність. Це означає, що саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від послідовно змінюючих одна одну рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської. Це означає нарешті, що саме ця земля мала породити сільське господарство нової раси, оскільки лише такий величезний масив такого благодатного ґрунту міг забезпечити сталі врожаї позбавленим ефективної технології людям арійської раси, що переживали свою кам'яну добу, спонукати їх до землеробства...” [9, 20—21].
У цьому вся цінність землі і сутність хліборобства як нової технології життя.Початкове хліборобство на Південному Бузі, Подністров’ї, Нижньому Подніпров’ї відоме з кінця мезоліту — початку неоліту. В VI-V тисячоліттях до н. е. основним його провідником стала буго- дністровська культура. На її гончарних виробах є відбитки зерна та полови пшениці, ячменю, проса. Західніше до Карпат племена Лінійно-стрічкової культури вирощували ще й жито, овес, вику [60, 52-54].
Найпоширенішим злаком була пшениця. Вона найбільше за своїм поживним складом відповідає організмові людини. Оскільки дикого попередника пшениці в природі не знайдено, то це дало підставу говорити про її космічне походження. В неолітичному середовищі буго-дністровців окультур- неним злаком вважалася пшениця-двозернянка.
Була вона продуктивною і найзручнішою при збиранні врожаю та обмолоті. Другим після неї за поширеністю йшов ячмінь голозерний. Хоча найдавніше із злаків — ще з протонеоліту — відомий горох [103, 139-140].
Зерновик із покришкою (П'янишкоее на Уманщині) Розкопки M Гімнера 1911 р
Весь видовий склад збіжжя перейшов у спадок трипільцям-оріям. На всіх ранньотрипільських поселеннях України і Молдови відомі одні й ті ж зернові: три види пшениці — однозернянка, двозернянка і спельта; два види багаторядного ячменю — плів- чатий і голозерний; горох, вика ервілія, вика звичайна, чина дрібнонасінна. Зрідка знаходять відбитки вівса та проса. Появилася голозерна щільноколоскова, або ж карликова пшениця. Одначе в господарстві переважали пшениця-двозернянка та ячмінь голозерний [103, 140—141]. Розповсюдження злаків не залежало від території. На ранньотришльському поселенні Лука-Врубливецька (Подністров’я) однієї тільки пшениці сіяли чотири види: однозернянка, двозернянка, спельта і карликова. На полях селища Гребенюків Яр (Подніпров’я) в посівах також переважала двозернянка. Дуже чіткий її відбиток є на уламках жіночої статуетки та вінцеві горняти [85, ЗО].
Хліборобство вважається розвиненим, коли вирощується три види злаків. На нивах ранньотрипільських селищ їх вирощували більше десяти. Цей вид господарювання й надалі був сталим. Так, в селищі Онопріївка (етап ВИ) вирощували двозернянку та голозерний і плівчатий ячмінь. Не змінилося кількісно збіжжя і на полях Веселокутського міста [121, 102].
Відбитки зерна, колосків в енеолітичних містах Черкащини спочатку знаходили у глині із стін будинків. Складалося враження, що це не тисячолітні сліди, а рештки шд недавно розваленої селянської хати нашого часу. Року 1977 не обійшла удача дослідників Майданець- кого міста. На чотирьох квад-
Трисдині колоски виростають із Сонця Малюнок на горщику із Майданецького праміста
Миска з малюнками зерна із Мойданецького праміста.
Перша пол. IV тис. до не Розкопки М. Шмаття
ратних метрах житла знайдено чимало обвугленого зерна, серед якого переважала пшениця. Тут же були двоконіч- ний горщик-зерновик та зернотерка. Отже, дослідники натрапили на своєрідний прадавній млин. Серед того зерна було три види пшениці — тверда, м'яка і спельта. Деякі зернини мали пророслі зародки. Очевидно, йшлося до весни. Встановлено, що прадавні хлібороби з Май- данецького праміста вирощували плівчатий та голозерний ячмінь. Зернини плівчатого мали пляшкоподібну форму з розширеною до верху борозенкою. Влітку
1898 року між селами Bepe-
Відбиток листка вільхи на глині (Майданецьке). Розкопки М. Шмаття 1973 р. TMfX
м’я та Халеп’я В. Хвойка розкопував житловий майданчик, де “серед посуду, його уламків і попелу знайдено шар обвугленої і через те добре збереженої пшениці, не належної до жодного із сучасного видів. У другому приміщенні також знайдено обвуглене зерно, яке поки що не визначене...’ ’ [4.
43].Особливо багато в Марганецькому знайдено гороху двох типів — 777 зернин. Така кількість горошин вперше трапилася на поселеннях Трипільської цивілізації. До того якщо й знаходили, то тільки на відбитках. У деяких горошинах були прогризені дірочки брухусом чи гороховою зернівкою. До цього найбільше зерен ячменю знайшли при розкопках поселення у Шкарівці — 22. А ще з бобових відомі сочевиця, вика, чина. На нивах трипільців колосився овес, сяяло золотом волоття просо. Останнє виявлено ще 1898 року на розкопках поселення в Колодистому археологом і літератором Василем Доманицьким.
Знайдено воно і на розкопках селища в Гребенях (Придніпров’я). Траплялися в Май- данецькому місті й окремі зернини жита, але за їх обмаллю не вдалося встановити дике чи окультурене. Що воно в той час росло, підтверджує пилково-споровий аналіз із пра- міста в Доброводах. З культурних злаків виділено пилок пшениці, жита, ячменю, вівса [103, 133-139].
Малюнки курей та гуски
із селища Бринзени-Циганко (Молдова)
За В Маркевичем
За кількістю знахідок як у відбитках, так і самого зерна, вважається, що найпоширенішими були пшениця-двозернянка, ячмінь голозер- ний та горох. Інші злакові — однозернянка, спельта, карликова пшениця, просо, овес у господарстві мали допоміжне значення [104,131].
Досліджено, що хліборобського інвентарю у жителів трипільських міст було вдосталь і ним вони могли обробляти землю та збирати урожай на площі чотири- п’ять тисяч гектарів [168, 101],
До свого господарювання вони ставилися побожно, увесь процес хліборобства для них був священнодійством. Воно було духовним змістом їхнього життя. Колосок на горщику хлібороби зображували разом із сонцем, яке вважалося найвищою божественною силою. На мальованому посуді із Майданецького, Томашівки, Доброводів, Тальянок колоски малювали то по два, то триєдиними. Ix поливав дощ у вигляді навкісних ліній, охороняли священні тварини.
Часто образ колоска набуває космічного узагальнення — він виростає із землі-хлібини, мовби єднаючи Небо і Землю (Чичиркозівка). В розписі іншого горняти зернина набуває планетарного образу, тримаючи на собі і небо, і землю. Ця багатозмістовність втілилася у назву одного-єдиного колоска, де коло символізує силу небес, а сік — живильність землі. Загалом образ цей утверджує, що сила і живильність обох поєднується у хлібові. Сила неба зображувалася в образі Сонця — у чотирьох фазах і в невпинному русі та в навкісних чи хвилястих лініях дощу. Коли ж його вдосталь не випадало, жінки викликали ритуальними танцями і дійствами, як зображено на горщику із Концешт (Молдова).Процес розвитку хліборобства сприяв трансформації Буго-дністровської культури у Трипільську. Перехід у ній від мотичного до орного обробітку призвів до виникнення металургії міді [37, 28. 169].
Це ще раз засвідчує, як хліборобство впливає на розвиток усіх галузей господарства, архітектури, мистецтва і суспільства в цілому. Прогрес у багатьох галу-
Трипільська цивілізація на землях України
Статуетка козла з Чичиркозівського праміста (Звенигородський р-н на Черкащині, етап СІ/ Зібрання В. Мицика
зях — місто- та ж ит добуду - вання, гончарне виробництво, суспільний уклад та духовне життя були найвищими в тодішній Європі. Важливість хліборобства для розвитку життя високо поцінував академік Володимир Вернадський: **Відкриття хліборобства, котре винайшли більше ніж за 600 поколінь до нас, вирішило все майбутнє людства” [16,17—22].
Зайнявшись хліборобством, носії Трипільської культури влилися у життєтворчий процес на
Землі і на основі його досягай великих здобутків і суспільного поступу у різних галузях. Хліборобська культура від часів Трипілля як спосіб господарської діяльності і духовного життя, стала основною для всіх наступних історичних культур та поколінь.
Хліборобство може ефективно розвиватися тільки паралельно із скотарством, котре дає органічні добрива.
Так було і в трипільців-хліборобів. На долинах, степах, полянах паслися череди корів, бики, отари овецв і кіз, водили виводки свині. Для пасовищ використовували перелогові землі. Якщо в цілому для хліборобства тваринництво завжди є помічним — тягло, природне добриво, то в житті людини, сім’ї свійські тварини відігравали майже першорядну роль. М'ясо, молоко і його продукти, яйця йшли для харчування, а шкіра — для одягу, взуття, господарського начиння. Це спостерігається вже з раннього етапу Трипільської культури.В домашньому господарстві трипільців-хліборобів переважала велика рогата худоба — віл, корова. За ними йшли свині, а потім вівці і кози [55, 152—/53]. Знахідки із ранньотрипільського поселення Гребенюків Яр також це підтверджують. Під час розкопок 1981—1991 рр. викопано чимало кісток різних тварин як свійських, так і диких. Більша частина з них зберігається у фондах Тальнівського музею історії хліборобства. Видовий аналіз зробив О. Журавльов (Київ). На вола й корову припадає 76,49 відсотка кісток. Хоч кісток овець і кіз більше ніж свинячих (11,63 проти 10,36), зате кількісно самих свиней нараховується ЗО, а овець і кіз — 25. Перевага свиней вказує на осілий спосіб життя. Хоч селища розвивалися, збільшувалося людей, множилися череди, але співвідношення тварин не особливо й змінювалося. Так, волів на Гребенюковому Яру за викопними рештками нараховується 37,50 (етап А), а на поселенні Майданецьке-І (етап СІ) — 35,11. Відповідно: свиней ЗО і 27,66; овець і кіз — 25 і 26 [41,134—135].
Малюнок коня но черепку від горщика з Петрен (Молдово, етап СІ). Розкопки E Штерна
Голово коня з Сушк/вського ПрОМіСТО. Розкопки В. Козловської
Не зовсім розв’язаним у трипільській літературі є питання про належність коня в господарстві. Дехто зараховує знахідки решток до дикого коня. Дослідження О. Журавльова на обох поселеннях у Майданецькому AI і CI доводять, що вже на початку Трипільської культури кінь був одомашненим. У господарстві жителів Гребенюкового Яру він посідав передостаннє місце, а в Майданецькому-1 займав останнє місце разом із собакою. Невелика кількість кісток ще не означає, що коней було мало. Просто їхнє м’ясо могли не вживати в їжу. На трипільських поселеннях України і Молдови знайдені кістки належать до свійського коня. Переконливим підтвердженням цього є деталі упряжі — псалії. Так, на поселенні у Нових Pyceurrax (Молдова) їх виявлено цілу серію. Вони відомі також на поселеннях у Лєнківцях (Дністер), Сабатинівка (Південний Буг) [78, 140, 142]. На поселенні Березівська ГЕС (тип Сабатинівка-1) виявлено скіпетр із зображенням голови коня. Він подібний до знахідки із Федельшень (горизонт Кукутені А, Румунія) та з поселень із Західної Трансільванії. За характером виразу доктор В. Даниленко вважає, що коні в трипільців в основному були верхові та бойові [38, 148]. їх також могли використовувати для перевезення вантажів. Шкіра йшла на покривання, взуття, ремінні вироби.
Віл уособлював зодіакальний знак Тельця, а в образі Божім міг бути Велесом (Волосом). На посудинах його зображували із сонцем межи рогами і називали сонячним биком. У гроті Мамонта на Кам'яній Могилі зображено чотири бики, які дивляться на чотири сторони світу — “за сонячним рухом і за напрямком сторін”. Чи не на них, за тодішніми уявленнями, трималася земля? На пісковику Кукрець- кої культури (протонеоліт) зображено носорога і бика. На останньому є сім ямок — точок зодіаку. Вони розташовані так, як сім основних зірок сузір’я Тельця [152, 148]. У пізнішій поезії — “Ведах Рога” (“Рігведа”) бик є основним небесним Володарем, а вся череда круторога свято шанувалася:
Коли б і нам дійти до того місця,
Де мешкають корови міцнорогі!
Нам сяє звідти той найвищий ступінь Цього бика, що широко ступає [31, 92\.
Голово баранця на уламку горщика
з Марганецького прамісто. Зібрання В. Мицика
Корова також мала небесне походження. Вона уявлялася хмарою, з якої живильний дощ ішов цівками, як молоко із вим’я. Таке уявлення переважало впродовж кількох тисячоліть. О. Знойкс пише: “В епоху трипільської і давнь- оямної культур на Причорномор’ї, E Єгипті обожнювався бик Anic (Мемфіс), а небо зображувалося у вигляді корови” [56, 53]. Згідно ГІМНІ! “Рігведи”, вим’я корів “набирається молоком, дарованим небом”. Воно ( “улюбленим напоєм безсмертя”, яки* “і нині насолоджується рід людський’ [118, 90]. З нею суголосна й українська мапчна поезія, в якій корова вважається “Богом дана”, а всі її продукти і небес послані, як “Божої манни користь”. Тому корови названі “благословицями благоданками” і їх захищають небесні сили — “зорі-зориці, Божії сестриці”. У вс віки, жінки, доглядаючи корови, піклувалися, “щоб було солодке молоко, а крутні сир, а густа сметана, а жовте масло” [24, 240, 25/]. Завдяки корові вигодовувалася
Статуетки бичків та корівок із Марганецького прамісто. TMlX
Життєві галузі господарювання
Відтяжки від ткацького верстата (Майданецьке). Розкопки M Шмаглія
сім'я, рід, плем’я і можна було пережити всілякі недороди, спеки, бурі, градобої, від яких часто потерпало хліборобство. Від священної корови Замунь народжені праукраїнці. У “Велесовій книзі” чітко подано етногенетичну паралель:
/ Дожбо нас нородив од корови Замунь,
/ були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси і сурожці.
І тако стали діди русове [14, 48].
Аналогія “бику, що широко ступає”, є у розписі горщика із Варварівки XV (Молдова). В ромбічній небесній сфері намальовано чотири круторогих володарів. Вони рухаються супроти сонця і дуже прудко, як для биків, біжать.
Усі статуетки розвиненого Трипілля є керамічними. Творячи образи життєдайних, а отже і священних для себе тварин, митці мідно-кам’яного віку досягли тут великої художньої досконалості. За різноманітністю та багатством пластики цей жанр мистецтва, як і все гончарство, був розвиненим. Статуетки не тільки відтворювали певний духовний напрямок, а й уславляли і пошановували тих істот, котрі сприяли людському життю на білому світі.