ТРИПІЛЛЯ УКРАЇНСЬКОГО П’ЯТИРІЧЧЯ
Горщик із колооб/гом Сонця з Петрен, середина /// ТИС. ДО H е
Розкопки E Штерна Одеський археологічний музей
Найосновніша культура в Україні — хліборобська.
Які б історичні культури в нашому краї не змінювалися впродовж багатьох тисячоліть, а вона залишалася визначальною. Хліборобство започатковане ще в протонеоліті. Землі в міжріччі Дністра і Дніпра обжили племена Буго-Дністровської культури. Її спадкоємницею понад шість тисяч років тому стали хлібороби-орії, нині в науці звані племенами Трипільської культури. Саме вони від Дунаю і до Дніпра розвинули і дали людству нову технологію життя, Боже ремесло — хліборобство.Від села Лукаші та Євминки на Лівобережжі Дніпра й аж до села Гірського в Карпатах та поселення Ізвоар (Румунія) на Бистриці поблизу Пятра Нямца у Великій Карпатській улоговині, від Усатового (Україна) і Браїлиці (Румунія) на Півдні й до поліських Могильні та Мостової на Півночі — така історична територія давньої хліборобської цивілізації [85, 3“4]. Племена трипільців-оріїв жили й трудилися в басейнах річок Дністра і Південного Бугу, Південного Бугу і Дніпра, їхні селища є в Середньому Подніпров’ї, на Попрутті, Верхньому Подністров’ї, в Східній Волині, а в кінцевому етапі існування — в Нижньому Подністров’ї, Західній Волині, цебто в центрі і на півдні України, на Поділлі, Буковині, Волині, Прикарпатті, а за межами України — в північній Молдові та західній Румунії.
Фруктовниця
з Гребенюкового Яру — Мойданецьке // (Тальнівський р-н на Черкащині).
Раннє Трипілля (етап А). Розкопки М. Віденка
В Україні пам’ятки Трипільської цивілізації розміщені на площі близько 190 тис. кв. км. та ще культура Кукутені в Румунії 10 тис.
кв. км. Такої території розселення не досягла жодна з археологічних культур [149, 8]. Та й селищ у такій енеолітичній державі було чимало: 2049 в Україні, 1800 в Румунії та 550 у Молдові.
Жіночо статуетка з Володиммрівського праміста (басейн р. Синюхи, етап B2~CJ)
Завдяки комплексному методу археологічних та природничих наук вдалося встановити абсолютну хронологію культури Трипілля-Кукутені. За найновішими дослідженнями, Трипільська цивілізація проіснувала 2600—2700 років (!). Українські вчені часто посилаються на дослідження румунських археологів і відлік найранішого етапу Трипільської культури (етап А) беруть від селищ Прекукутені. Недавні дослідження київських учених дали інші результати. Виявляється, що ранньотрипільське селище Бернашівка (Поділля) існувало 5367 року до н. е., а Прекукутені (Румунія) — 5050 [173, 11—16; 174, 36—95]. Отже, маємо різницю у 300 років. Трипільська культура внесла у світову цивілізацію відчутні здобутки у багатьох галузях. Найосновніше те, що вона дала людству нову розвинену технологію життя — хліборобство, котре визначило його життєву долю на тисячоліття. Найста- більніша з археологічних культур, вона була потужною у розвитку. За довготривалий час пройшла три етапи — ранній, середній і розвинений, зберігаючи спадковість, своєрідність і цілісність. Першу достовірну хронологію для пам’яток Подністров’я дав археолог О. Кандиба (Ольжич) [26, 106—117]. По війні російська дослідниця Трипілля Т. Пассек розробила періодизацію — A, Bl-BII, Cl-II /в 1—II/ [100; 147, /68]. Вона збереглася й донині і в її межах пізніше вчені, на основі локальних варіантів, виокремили фази, групи, типи, ступені. Так, дослідники в Україні, Молдові, Румуни нараховують сім фаз розвитку.
За допомогою радіовуглецевого та археомагнітного аналізів встановлено, що Трипільська культура етапів А, В, C життєдіяла впродовж 1500—1600 років у межах XXXVlI та XXV-XXlV століть до н.
е. Отже, за радіовуглецевими датами Трипільська культура існувала між 4000—2500 роками до н. е. [129, 12— 13]. Археологи Н. Бурдо та М. Відейко зібрали й узагальнили дані усіх дослід-
Орномент на посудині з трипільського селища в Шипинцях (Буковино). За O Кандибою
Мисочки з Тальянківського прамісто. Розкопки В Круця. Тальнівський музей історії хліборобства (TMIX)
Миска і полумиски із селищ енеоліту на Одещині. Одеський археологічний музей (OAM)
Горня та мисочка з трипільського селища Тольне І (Черкащина, етап СІ). Розкопки М. Шмаглія. TMIX
жень. За ними абсолютна хронологія пам'яток Трипілля-Кукутені визначається в межах V-I ст. III тис. до н. е. [12, 24]. Вдосконалюється техніка, методика досліджень, а з цим і результати аналізів дають нові хронологічні межі. Так, у Київській лабораторії Інституту геохімії і фізики мінералів HAH України встановлено, що пам’ятки фази Прекукутені II — Трипілля А з’являються в Україні в середині VI тис. до н. е.: Бернашівка — 6510 ± 55, Гребенюків Яр — 6165 ± 55, Гренів- ка — 5860 ± 45. Отже, вік Трипілля А поглиблюється на 500 років і відповідно зміщується углиб остання фаза раннього Трипілля із 4450—4400 на 4650— 4600 рр. до н. е., тобто на 250—200 років [13, 61].
У різновіддалених місцях по всій території однаково розвивалися господарство, ремесла, мистецтво, його оздоби і стиль, культи і обряди. Погляньмо на орнамент раннього Трипілля. Він повсюдно прокреслений і спільний за мотивами. Покришка із поселення Ізвоар за моделюванням та орнаментикою споріднена з такою ж покришкою із селища Гребенюків Яр (Черкащина). Ті ж самі мотиви і на кераміці з поселення Олександрівна на Одещині.
Усе це переконує, що людність була етнічно спільною і жила за єдиним космологічним мисленням та творенням.
Знаки писемності на уламку горщика з Майданецького праміста (Тальнівський р-н). Зібрання В. Мицика TMIX
Водночас культура перейшла на барвисте оздоблення — мальовану кераміку. Змістовним став її духовний вияв, котрий обумовлений спільним світоглядом та вірою. І той посуд, що в Трипіллі, і той, що в Кукутенях (Румунія), має однакову образотворчу мову, ті ж смислові мотиви. Орнаментальний почерк балканської Гу- мельниці відгукується у мальованій кераміці з трипільських селищ аж у центрі України. Кожна територія заселення дає розмаїтість посуду, своєрідні керамічні відміни у загальноетнічній культурній єдності. Цей унікальний вияв духу і творчості відзначало багато дослідників. “Надзвичайно високого рівня досягло у них гончарне мистецтво. За різноманітністю посуду, пристосованого до різних побутових і господарських потреб, за досконалістю виготовлення і мистецьким розписом червоною, чорною і білою фарбою трипільська кераміка посідає одне з перших місць у Європі того часу” [66, 11].
Однаковий уклад життя, єдиний спосіб господарювання — хліборобсько-скотарський, та ж суспільна організація, космогонічний світогляд і вірування об’єднувала людей у певну етнічну спільність. Поглянувши на карти розселення, побачимо, що на всіх трьох етапах розвитку трипільці-хлібороби жили на одних і тих же землях між Дунаєм, Прутом і Дністром, Дністром і Південним Бугом, Південним Бугом і Дніпром. Лише на пізньому етапі поселень між Південним Бугом і Дніпром побільшало. З’явилися вони навіть на Лівобережжі. Все разом відкриває перед нами прадавню “археологічну державу”, священну країну хліборобів, котрій радянська наука відмовляла навіть у визначенні “цивілізація”. Лише у 2002 році вийшла грунтовна праця М. Віденка “Трипільська цивілізація” тиражем 200 примірників(?), у 2003 перевидана накладом 1000 примірників.
Якщо тоді археологи займалися переважно накопиченням матеріальної бази, а культура як духовна цілісність, її історична інтерпретація залишалися під ідеологічним пресом, то із 70-х років ситуація змінилася. У міжріччі Південного Бугу — Дніпра за допомогою аерофотозйомки Костянтину Шишкіну вдалося відкрити великі поселення від 70—100 до 450 гектарів із двоповерховими житловими будівлями [169, 23—31; 166, 198-203; 164, 36—40]. Одначе до міст їх зараховували неохоче. Попри все, на території історичної Уманщини, де вони зосереджені, почали активно досліджувати протоміста енеоліту в Майданецькому, Доброводах, Косенівці, Тальянках. Наукова думка піднесла національний дух. Влада відреагувала зменшенням коштів на дослідження. За економічної скрути в незалежній Україні розкопки та вивчення трипільських міст взагалі припинилися. Натомість окремі вчені (Л. Залізняк, П. Толочко, М. Попович) відмовляють Трипільській культурі в ав- тохтонності, її впливові на наступні історичні культури, переорієнтовують її подалі від України. Навіть не співвідносять Трипільську культуру з індоєвропейською спільнотою. Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, не дають досліджувати, а з іншого — йде наступ на історичну пам’ять. Історичні дослідження дають інші результати. Наведемо визначення авторитетного дослідника Трипілля, колишнього директора Інституту археології AH CPCP, академіка Б. Рибакова (Росія): “Індоєвропейська спільність (яка, доречно мовити, виявилася згодом частиною слов’янської прабатьківщини) — терен трипільських енеолітичних племен, де надзвичайне багатство археологічних даних і багатство мальованої кераміки, яскравіше й повніше, ніж будь-де в Європі, розкриває перед нами ідеологію первісних хліборобів” [120, 173].
Типи взуття з праміста у Доброводах (Уманщино) Уманський краєзнавчий музей (УКМ)
У III тисячолітті до н. е. Трипільська цивілізація припиняє своє існування. Одначе це було не зникнення, а трансформація в інші історичні умови. Настав новий цикл у світовому розвитку, який обумовив епоху бронзи з іншою системою господарювання, технологією знарядь, сприйняттям і відображенням світу та його явищ.