ВІДКРИТТЯ КУЛЬТУРИ МАЛЬОВАНОЇ КЕРАМІКИ
Зображення трипалого чоловіка між небесними дорогами — можливо, Орія, селище Жуківці (Київщина} Розкопки В Хвойки
В історії людства відомі три раси, які існували на землі: лемурійська, атлантична, арійська.
До останньої і належать носії Трипільської культури. Умовність епоніму “трипільці” не розкриває етнічної належності прадавніх хліборобів. Вікентій Хвойка, обгрунтовуючи відкриту ним Трипільську культуру, зазначив, що творцями її були “безумовно племена арійського походження”. Пізніше “арійська” замінили загальником “індоєвропейська”. Від цього втратилася хліборобська і мистецька суть культури. Термін “арій” в українській вимові звучить як орій, орач, а на санскриті “аратті” означає борець, орач. Корінь “ар” наближає назву до мистецького звучання, а “Ра” відтворює його сонячне походження. Опріч цього, у кожного народу є свій міфологізований етнічний першопредок. Таким у прадавніх хліборобів нашого краю є Op, Орій — Старотець, отець, описаний у давньоукраїнській писемній пам'ятці “Велесовій книзі” [14, 27]:Од отця Орія походимо,
І той час од часу народжується серед нас...
Індоєвропейці в Україні започаткувалися ще в мезоліті і набували розвитку в наступних епохах: протонеоліті, неоліті, міді-бронзи, ранньому залізі, їхнім символом був зодіакальний знак Телець-Бик. До них в Україні належать пам'ятки: Кам'яна Могила (протонеоліт), могильники Надпоріжжя, буго- дністровська, сурсько-донецька культури (неоліт). У мідному віці індоєвропейцями-оріями створено цілий масив культури від річки Сирет до Дніпра, в Україні званий Трипільською, а в Румунії — Ky- кутені [155, 344—355]. Сюди належать усі селища етапів А—СІ. На початку бронзового віку до них
Зерновик із трипільського селища в Умані (урочище Поньківко).
УKMМодель житла, зерновик, покришко то уламок бінокля з праміста у Володимирівні
в експозиції Уманського краєзнавчого музею, /930-ті роки. Фото з архіву Інституту археології HAH України
додаються поселення Трипілля етапу CIL Західний ареал (Кукутені) і східний (Трипілля) — це одна й та сама етнокультурна спільність з розмаїттям локальних відмінностей.
Отже, Трипільська культура — це не просто виплеск творчої душі прадавніх поселенців нашого краю, а довготривалий розвиток людності на родючих землях.
Основна творча риса хліборобів-орпв — їхня мальована кераміка. За нею західноєвропейська наука її називає ще “українською неолітичною культурою мальованої кераміки". Назва ближча до суті, ніж епонім “Трипільська". За цим визначенням ми наближаємося до її першого відкриття. Відомо, що 1890-і роки для української історії були знаменними. Починає зростати національна свідомість українців, у Києві та Львові створюються перші патріотичні партії. У червні 1893 року вчитель із села Шипинець, що поблизу Чернівців, Василь Арійчук відкрив невідоме поселення, яке взявся досліджувати І. Шомбаті. У вересні 1893 року таку ж пам'ятку у Києві виявив Вікентій Хвойка. Політики почали думати про майбутнє нації, а науковці досліджувати її пракоріння [85, 5].
Взагалі 1893 рік для Вікентія В’ячесла-
Мисочка на чотирьох ніжках
із голозою бхмм. Майданецме пра/нсто вовича був дуже плідним. Оглядаючи зем-
Відкриття культури мальованої кераміки
Священна тварина із символом Сонця но спині (вид з обох боків). Селище Кошилівці-Обоз (Подністров'я)
ляні роботи на Кирилівській вулиці, він відкрив і дослідив нині відому у світовій історії палеолітичну стоянку. У вересні, розкопуючи її, зробив ще одне відкриття. На верхів’ї гори між 59-м та 61-м будинками виявив мальовану кераміку, кістки тварин, обпалену глину та стулки черепашок.
Потім до нього надійшли виорані поблизу містечка Трипілля уламки посуду і В. Хвойка почав дослідження. Настав час відкриття селищ прадавніх хліборобів. Розкопки в наступні роки підтвердили, що в Україні відкрито “нову неолітичну культуру”. Саме на полях під Трипіллям
Біноклеподібна мальована посудино із Більче Золотого (Тернопільщина). Краківський археологічний музей. Фото М. Віденка
Глечик із малюнком Бика-Тільця із селища Шипинці
Уламок жіночої статуетки із Криничок. Розкопки В. Антоновича, 1891 р.
для вченого відкрилася її велич. Про неї В. Хвойка зробив ґрунтовну доповідь на XI Археологічному з’їзді у Києві у серпні 1899 року. Відтоді на історичних скрижалях культуру записано Трипільською [154, 32-33].
Подібне сталося із відкриттям культури Кукутеш (Румунія). Тут поблизу міста Ясси 1884 року фольклорист T Бурада зібрав перші знахідки, але розкопки провів Г. Буцуряну аж в 1889 році. Той рік став датою відкриття культури Куідгіені [27, 13].
В історії вивчення Трипільської циві- лізацїї є визначна пам'ятка, хоч по-справжньому і не поцінована, це — печера Bep- теба. Ведучи мову про творче спрямування культури хліборобів-орїїв, цебто про оздоблення кераміки, обов’язково повернемося до
Розмальовані глечик, горщик і а ринка із Коновки !Подністров'я, етап СП), 3400 р. до н. е. Розкопки М. Шмаття
цієї величної пам’ятки. Адже саме з нею пов’язано відкриття культури мальованої кераміки. У 1822 році Я. Хмілевський у печері Вертеба, що над річкою Сире- TOMt поблизу села Більче-Зологе, виявив вогнище» невідомий мальований посуд, кістки [154, 4].
Археолог із Кракова А. Кіркор 1876 обстежив землі коло с. Більче-Зологе, а в печер Вертеба провів ґрунтовні розкопки. Тут виявлено два поховання, уламки розмальованого посуду, знаряддя із міді. А. Кіркор склав опис правої сторони печери. Під час господарських робіт 1884 року у Більче-Золотому натрапили на рештки житла. Через п’ять років археолог Е. Павлович взявся до розкопок і знову ж таки виявив чимало мальованого посуду, небачену ще на той час посудину у вигляді бінокля. Тоді до дослідження і печери Вертеба, і пам’яток з мальованою керамікою у Заліщицькому, Борщівському, Гусятинському повітах прилучився польський археолог Г. Осовський. Знахідки 1890 року були аналогічні попереднім: вогнище, мальований посуд, знаряддя з каменю, рогу оленя, а також ніж, кинджал, шило з міді. Знахідки в основному зберігаються у Краківському музеї. Отже, до часу відкриття Трипільської культури розкопки у печері Вертеба велися понад сімдесят років. Вона виявилася цілою скарбницею мистецтва хліборобів-оріїв і час відкриття культури мальованої кераміки можна правомірно відліковувати від печери Вертеба.
У книзі мТрипільська цивілізація” М. Відейко наводить факти досліджень культури хліборобів енеоліту. Так, у 1891 році відомий український історик В. Антонович з археологом Ч. Зборовським розкопали поселення у с. Криничках на Поділлі. Знахідки передано в Ермітаж (Петербург). Найбільші розкопки у пе-
План прамісга у Майдонецькому (Черкащина). Розшифрування даних оерозйомки К. Шишюна
чері Вертеба та на поселенні у Більче-Золотому в 1898—1904 роках проведено професором Краківського університету Б. Деметракевичем. Знахідки вражаючі: триста цілих і реставрованих посудин та ще 900 ящиків знахідок. Саме він знайшов нині широко відому, вирізьблену із кістки черепа вола, голову Бика-Сва- рога та зображену на ній Берегиню [27, 12—13].
Наприкінці 1920-х років дослідженням пам’яток на Тернопільщині зайнявся Олег Кандиба.
За два сезони він розкопав і обстежив велику кількість селищ Трипільської цивілізації. Це — Козачизна, Ланівці, Стрілківці, Більче-Золоте в Борщівському, Новосілка Костюкова, Голігради, Касперівка, Добряни в Заліщиць- кому повітах. Вкотре відкрила свої таємниці печера Вертеба. Пам’ятка виявилася багатошаровою. Над шаром більчівської кераміки залягав пласт із керамікою ко- шиловецького типу. Поселення коло Більче-Золотого принесло на додачу ще й заліщицьку. В печері знову виявлено поховання, сліди вогнищ, кістки людей, тварин, риб, кістяні шила і чимало черепків кераміки. Вчений у статті “Досліди на Галицькому Поділлі в рр. 1928 та 1929” писав: “Вартість здобутого в печері Вертеба матеріалу в тому, що усталено його стратиграфію, яка дасть змогу поділити старші знаходи щодо часу” [53, 1—14]. Пізніше директор Археологічного музею Наукового товариства ім. Шевченка Я. Пастернак високо оцінить дослідження вченого, особливо викопані ним антропологічні матеріали. Вони заперечують колишні теоріїВ. Городцова і В. Щербаківського про короткоголовість трипільських племен і сперте на цьому мильне твердження про їхній прихід в Україну з Ірану через Малу Азію” [101, 7].
Фундаментальне відкриття Трипільської культури, можна сказати повторне, сталося у 70-х роках. Військовий топограф Костянтин Шишкін, розшифровуючи дані аерофотозйомок на території Черкаської області, зауважив на знімках кола, які повторювалися із чіткою послідовністю. Він звернувся до старійшини української археології Василя Стефановича з Умані. В 1964 році обидва виїхали у село Вільхівець Звенигородського району і виявили, що це було трипільське поселення, яке займало площу до двохсот гектарів. Воно перевищувало розміри найбільшого на той час міста у Мохенджодаро (Індія). Так, за допомогою даних аерофотозйомок здійснено відкриття віку — виявлено міста епохи енеоліту в Україні. Карту дешифрувань топографа зіставили з картою поселень археолога, і відкрилася ціла археологічна держава. Вдалося визначити площу понад двадцяти поселень.
Майданецьке і Томашівське були забудовані на 270 гектарах, Добровідське мало на двадцять гектарів менше. Сушківське з 27 гектарів виявилося майже в чотири рази більшим. Тальянківське поселення перевершило усіх — 450 гектарів [163, 36-40].З 1971 року кандидат історичних наук Микола Шмаглій не тільки став розкопувати Майданецьке місто, а й започаткував комплексне дослідження великих поселень на Черкащині [168, 49—59]. Новий напрямок полягав у застосуванні даних аерофотозйомок, геомагнітних обмірів, фотофіксації рештків жител, методиці визначення двоповерхових будинків тощо. Для цього він залучив солідні наукові кадри: військового топографа К. Шишкіна, геофізика В. Дудкіна, спеціаліста з трипільського житлобудування К. Зіньковського та сповнених наукової енергії молодих археологів. Новим напрямком у дослідженні міст Трипільської цивілізації продуктивно скористалися Володимир Круць, Сергій Рижов (Тальянки), Олена Цвек (Онопріївка, Миропілля, Веселий Кут), Тамара Мовша (Доброводи, Косен- івка), Наталка Бурдо, Михайло Відейко (Майданецьке, Тальне, Вільхівець). Дослідженнями вони підтвердили урбанізаційний розвиток Трипільської цивілізації в міжріччі Південного Бугу — Дніпра.