Дискреційні повноваження Президента України

Особливості конституційного статусу глав держав визнача­ють характер і обсяг їх повноважень. У президентських республіках та деяких республіках із змішаною формою правління глава держави отримує свій мандат від виборчого корпусу і завжди наділений широким колом реальних повноважень.

Згідно з Конституцією України встановлено напівпрезидентську (змішану) форму правління з ознаками як парламентської, так і прези­дентської форм правління. Як уже зазначалось, статті 102, 106 Конститу­ції України визначають статус Президента України як глави держави та його компетенцію.

А тому компетенцію Президента України можна визначити як су­купність закріплених Конституцією та законами України підвідомчості та повноважень глави Української держави, шляхом встановлення якої фіксується обсяг і зміст його діяльності та визначається місце Президен­та в системі вищих органів державної влади^[69].

Повноваження Президента України, здійснені ним на власний роз­суд у межах Основного Закону, можна вважати дискреційними.

Дискреція — вирішення посадовою особою чи державним органом певного питання на власний розсуд^[70].

На думку Авер’янова В. Б., дискреційна влада (від франц. с^егсПоп- паіге — залежний від власного розсуду) — спосіб реалізації публічної (тоб­то з боку держави і місцевого самоврядування) влади, за яким відповід­ний суб’єкт влади (орган чи посадова особа) застосовує надані йому в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгод­ження у будь-якій формі своїх дій с іншими суб’єктами. Ці повноважен­ня називаються дискреційними. Наприклад, згідно з Конституцією Ук­раїни глава держави має право призначити окремих посадових осіб лише за згодою Верховної Ради України, а інших — без такої згоди, тобто дис­креційно.

Слід зауважити, що питання, які містяться у пунктах 5, 18, 21, 23 частини першої статті 106 Конституції України, не належать до предме­тів спільного відання глави держави та уряду, а належать до виключної компетенції Президента України. Конституційна вимога щодо одно­осібного прийняття рішень Президентом України не передбачає ні деле­гування ним своєї правотворчої компетенції щодо правового регулюван­ня того чи іншого питання іншому органу, ні узгодження своїх дій з декількома суб’єктами, ні наявності політичної волі іншого органу чи посадової особи під час прийняття Президентом України свого рішення. Конституція України не містить приписів, які б наділяли будь-кого з членів Кабінету Міністрів України чи то весь Кабінет Міністрів України як колегіальний орган правом призупинити дію рішення будь-якого ор­гану, а тим більше акта Президента України, або не допустити набрання ним чинності і у такий спосіб обмежити певні повноваження глави дер­жави та контролювати його правотворчу діяльність.

Відповідно до пункту 21 частини першої статті 106 Конституції Ук­раїни правом погодитися з рішенням Президента України або не затвер­дити його наділена лише Верховна Рада України.

Отже, процедура скріплення підписами відповідно до Конституції Ук­раїни має інформативне значення і є способом доведення до відома певно­го кола посадових осіб, відповідальних за реалізацію акта глави Україн­ської держави. А Прем’єр-міністр чи відповідальний міністр повинні скріплювати укази Президента своїми підписами або йти у відставку.

Тому можна не погодиться з думкою, що акти Президента України, які пройшли процедуру скріплення, не є такими, що прийняті в межах дискреційних повноважень Президента України.

Президент України є главою держави та гарантом дотримання Кон­ституції України. Такий конституційний статус зобов’язує його здійсню­вати заходи для зупинення порушень Конституції України, запобігання загрозам державного суверенітету та територіальній цілісності держави та надає широкі можливості діяти дискреційно, на власний розсуд.

Прикладом прийняття рішення дискреційно може стати прийнятий ним Указ „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Украї- ^[71] пи“ від 2 квітня 2007року № 264. Таким чином Президент України на влас­ний розсуд оцінив ситуацію, що склалася у зв’язку з приєднанням до про- владної коаліції депутатських фракцій окремих народних депутатів Украї­ни та їх груп. В указі звертається увага на те, що тими подіями, які йому передували, тобто масовими депутатськими переходами, було спотворено волевиявлення народу. Якщо спотворюється волевиявлення народу, то є всі конституційні підстави для того, щоб застосувати такий засіб впливу з боку Президента України — гаранта дотримання верховенства права, як дострокове припинення повноважень парламенту.

Подібні випадки були й у Франції, де Президент також наділений пов­новаженням на власний розсуд припиняти повноваження нижньої палати парламенту.

Російські правники висловлюють думку щодо юридичних меж владної діяльності глави держави, яка полягає в тому, що функція гаранта Кон­ституції передбачає широке право Президента діяти за власним розсудом, виходячи не тільки з букви, але й духу Конституції й законів, заповнюючи прогалини у правовій системі та реагуючи на не передбачені Конституцією життєві ситуації 7².

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Президент України наділений широким колом дискреційних повноважень, які він здійснює на власний розсуд, керуючись буквою та духом Конституції. Інститут скріплення (контрасигнації) в конституційному праві України не обмежує дискреційних повноважень Президента України. Так само положення частини третьої статті 90 Конституції щодо консультацій Президента України з Головою Верховної Ради України, його заступни­ками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України не є обмеженням дискреційного повноваження Президента України достро­ково припинити повноваження Верховної Ради України.

4.3.