Компетенція Верховної Ради України

Компетенція (лат. сотреїепїіа - відповідність, узгодженість) - сукупність встановлених в офіційній формі прав і обов’язків, тобто повноважень будь-якого органу чи посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов’язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи легального примусу.

Компетенція Верховної Ради України - це її права та обов’язки, форми та методи їх реалізації, а також предмети відання. Предмети відання Верховної Ради України - це той суспільний простір, на який поширюється владно-регулюючий вплив парламенту за допомогою видання ним відповідних правових актів.

У науці конституційного права немає моністичного трактування поняття «компетенція», тому в спеціальній літературі можна знайти інші визначення даного поняття. Так, В.В. Кравченко трактує поняття «компетенція» як закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України^[188].

Верховна Рада України здійснює низку важливих функцій і має широкі повноваження для їх реалізації, передбачені Конституцією та законами України. Множинність повноважень українського парламенту не суперечить його правовій природі як єдиному органу законодавчої влади в Україні, оскільки він, подібно іншим державним органам, у властивих йому формах виконує низку важливих завдань державної влади у різних сферах життєдіяльності суспільства - економічній, політичній, соціальній, культурній та ін. Разом з тим, з-поміж великого обсягу компетенції українського парламенту найголовнішою є законодавча, яка, по-суті, визначила його функціональне призначення як єдиного органа законодавчої влади в Україні.

Конституція України визначила широку компетенцію Верховної Ради України, яку за сутністю та призначенням можна поділити на наступні види: законодавча, установча, контрольна, фінансово-бюджетна, квазісудова тощо.

Законодавча компетенція Верховної Ради України опосередковує винятково важливе значення парламенту в конституційній системі державних органів. Основний зміст законодавчої компетенції Верховної Ради України - це її права та обов’язки у сфері розробки, прийняття Конституції і законів України та інших правових актів, внесення до них змін та доповнень, визнання їх такими, що втратили чинність, а також надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів на території України. Доктрина конституційного розвитку нашої держави виокремлює пріоритетне право Українського народу приймати Конституцію України, проте і Верховна Рада України не позбавлена такого права.

Законопроектна діяльність є важливою складовою законодавчої компетенції українського парламенту. Так, ст. 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Конституційні закони в Україні приймаються конституційною більшістю голосів народних депутатів, тобто щонайменше потрібно 300 голосів парламентаріїв.

Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є

злочинами, адміністративними або дисциплінарними

правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, інвестиційного та кредитного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального і законом України оголошується амністія.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І, ІІІ, ХІІІ, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії парламенту за нього проголосувало не менше як дві третини від Конституційного складу парламенту. Законопроект про внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ приймається не менше як двома третинами від конституційного складу парламенту за поданням Президента України або не менше як двох третин від конституційного складу Верховної Ради, а прийнятий законопроект затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом..

Отже, Верховна Рада України уповноважена приймати закони з якнайширшого кола питань суспільного життя. Разом з тим, забороняється приймати такі закони, які звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини та громадянина в Україні, спрямовані на порушення територіальної цілісності держави, загрожують суверенітету держави тощо.

Установча компетенція Верховної Ради України - це її діяльність у сфері утворення, призначення, реорганізації та ліквідації інших державних органів. Установчу компетенцію Верховної Ради України доцільно класифікувати на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня установча компетенція українського парламенту:

- обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, його заступників та відкликає їх;

- призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- призначає на посади та звільняє з посад голову та членів Рахункової палати;

- затверджує перелік комітетів Верховної Ради України та обирає їх голів, заступників і секретарів;

- створює тимчасові спеціальні, тимчасові слідчі та інші комісії;

- призначає на посаду та звільняє з посади керівника Апарату Верховної Ради України та затверджує його структуру Апарату.

Зовнішня установча компетенція українського парламенту:

- призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

- призначає на посади та звільняє з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

- призначає за поданням Президента України Прем’єр-міністра України (вирішує питання про відставку Прем’єр-міністра України та інших членів уряду), Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначає за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, а також Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України;

- призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Служби безпеки України;

- затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Служби безпеки України, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Контрольна компетенція Верховної Ради України - це її права та обов’язки у сфері нагляду за дотриманням законів у діяльності інших органів публічної, в тому числі державної, влади та посадових осіб.

Зміст контрольної компетенції парламенту полягає в:

- здійсненні контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України. Так, Верховна Рада України один раз на рік заслуговує звіт уряду про хід і результати виконання схваленої ним програми дій. Щорічний звіт Кабінету Міністрів України подається у 45-денний строк після закінчення календарного року не пізніше як за 15 днів до його розгляду та обговорення на пленарному засіданні парламенту. Доповідачем звіту є Прем’єр-міністр України, а за його відсутності з поважних причин (хвороба, робоча поїздка і т.д.), перший віце-прем’єр-міністр. За підсумками обговорення звіту Верховна Рада України приймає постанову. Визнання роботи уряду Верховною Радою незадовільною має своїм наслідком висловлення йому резолюції недовіри, що опосередковує відставку уряду;

- заслуховуванні звітів Голови Національного банку України, Генерального прокурора України, Голови Фонду державного майна та ін.;

- прийнятті рішення Верховною Радою України про направлення запиту до Президента України;

- здійсненні парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина та їх захист;

- усуненні Президента України з поста в порядку особливої процедури - імпічменту;

- здійсненні безпосередньо або через тимчасові слідчі чи спеціальні комісії парламентського контролю з окремих питань;

- здійсненні бюджетно-фінансового контролю тощо.

Бюджетно-фінансова компетенція Верховної Ради України -це права та обов’язки парламенту щодо затвердження та реалізації ним фінансової політики та бюджету держави. Бюджетно-фінансова компетенція українського парламенту як за змістом, так і за формами є багатогранною, проте її місце в системі загальної компетенції Верховної Ради визначається неоднозначно, оскільки даний вид компетенції тісно взаємопов’язаний із вищезазначеними видами компетенції, тобто законодавчою, контрольною тощо.

Верховна Рада України, згідно з п. 4 ст. 85 Конституції України, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Зауважу, що світова практика допускає прийняття законопроекту про державний бюджет не тільки парламентом, а й урядом, главою держави. Так, згідно ч. 3 ст. 47 Конституції Франції, якщо парламент не прийняв впродовж 70-денного строку фінансовий закон, то він вводиться в дію шляхом видання ордонансу за підписом Президента Франції.

Верховна Рада України вповноважена приймати рішення щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також рішення про одержання Українською державою від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснювати контроль за їх використанням (п. 14 ст. 85 Конституції України).

Квазісудова компетенція Верховної Ради України - це її права та обов’язки щодо забезпечення діяльності та функціонування судової системи держави. Зокрема, всі призначення на посаду професійного судді (крім першого призначення, яке здійснює Президент України) здійснює парламент України. Верховна Рада, згідно з п. 26 ст. 85 Конституції України, призначає на посаду та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України. Український парламент виступає важливим гарантом забезпечення безперешкодної реалізації суддями своїх професійних прав та обов’язків. Так, без згоди Верховної Ради України суддя не може бути затриманим чи заарештованим до винесення обвинувального вироку судом (п. 3 ст. 126 Конституції України). Загалом компетенція Верховної Ради у сфері регулювання суспільних відносин є досить багатогранною, що свідчить про винятково важливу роль парламенту як координуючого, контрольного, установчого та законодавчого органу в системі інших органів державної влади.

9.5.