Конституційні засади і система територіального устрою України

Територіальний устрій України, згідно ст. 132 Конституції України, ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

- єдності та цілісності означає, що вся система територіального устрою держави пов’язана єдиною системою законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і утворює цілісну державну єдність. Унітаризм України підтверджений Конституцією України (ст. 2);

- централізації та децентралізації означає, що окремі територіальні одиниці знаходяться в підпорядкуванні держави, а нижчий рівень системи є територіальною основою місцевого самоврядування (село, селища, райони в містах);

- збалансованого розвитку регіонів означає, що суспільство та держава забезпечують рівні умови для розвитку всіх територіальних одиниць;

- врахування історичних, економічних, екологічних, географічних та інших особливостей означає, що держава сприяє самобутності територіальних одиниць.

Основою територіального устрою України, як унітарної держави, є адміністративно-територіальний устрій держави.

Адміністративно-територіальний устрій України - це зумовлена історичними, географічними, економічними, демографічними, соціальними, етнічними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на окремі складові частини - адміністративно-територіальні одиниці, які у своїй єдності складають територію України.

Адміністративно-територіальний устрій України визначається Конституцією України. Так, систему адміністративно-територіального устрою України, згідно ч.

Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування. Адміністративно- територіальні одиниці незалежної України за соціально-територіальними ознаками поділяються на:

- населенні пункти (міста, села, селища);

- регіони (райони, області).

Населений пункт - частина комплексно заселеної території України, яка має власну назву та відносно сталий склад населення, утворилася внаслідок господарської, виробничої та іншої соціальної діяльності і зареєстрована в передбаченому законодавством порядку. Хутори та невеликі поселення, що мають тимчасовий характер, не складають самостійну адміністративно-територіальну одиницю, а входять до складу тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані.

Населені пункти є міські та сільські.

Місто - це багатотисячний населений пункт, адміністративний, промисловий, торговельний та культурний центр. Категорія «місто», з огляду на кількісний склад його населення, визначалася по-різному, зокрема, з 1924 р. містом вважався населений пункт, в якому проживало не менше 10 тис. осіб.

Проте від 28 червня 1965 р. міста поділялися на:

- міста республіканського значення (з населенням не менше 500 тис. осіб.);

- обласного підпорядкування (50 тис. осіб.);

- районного підпорядкування (10 тис. осіб.).

Сучасна система адміністративно-територіального устрою

виокремлює міста:

- загальнодержавного значення (Київ, Севастополь);

- обласного значення (населення понад 30 тис. осіб.);

- районного значення (понад 10 тис. осіб.).

Міста можуть поділятися на райони у містах, які мають статус адміністративно-територіальних одиниць, та інші складові частини (вулиці, квартали, житлові масиви тощо).

До сільських населених пунктів належать села - населені пункти, які мають відносно сталий склад населення, переважна частина якого зайнята в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві.

У незалежній Україні виокремлюють такі населені пункти як селища - розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, підприємствах з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві та соціально-культурній сфері. Такі населені пункти в радянській Україні називалися містечками, а з 1925 р. - «селищами міського типу». Зауважу, що Конституція України 1996 р. не оперує цим терміном, тому правовий статус селищ міського типу залишається і донині невизначеним.

Кордонами населених пунктів є межа їх земель, що відокремлює територію населених пунктів від земель іншого призначення: промислова зона (сміттєзвалища, зони очисних споруд), зони відпочинку (річки, озера, ліси, сквери), території об’єктів інфраструктури (дороги, комунікації).

Райони та області - це адміністративно-територіальні одиниці регіонального значення.

Район (від франц. rayon - радіус, район) - адміністративно- територіальна одиниця, яка є складовою частиною області. Історично райони в Україні виникли в результаті адміністративно-територіальної реформи, проведеної в 1923 р.

Правовим наслідком даної реформи стала заміна чотириступеневої (центр - губернія - повіт - волость) до триступеневої (центр - округ - район) системи адміністративно-територіального устрою. У вересні 1930 р. ВУЦВК і РНК УРСР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління». Це означало, що райони безпосередньо підпорядковувалися центру: районні ради - ВУЦВК та його Президії, а районні виконавчі комітети - РНК УРСР. На той час в Україні було більше чотирьохсот районів, що, безперечно, ускладнювало ефективний взаємозв’язок центру зі згаданими адміністративно- територіальними одиницями.

На початку 1932 р. ВУЦВК прийняла рішення про введення в Україні обласного поділу^[206] Райони об‘єднувалися в рамках областей переважно за економічними ознаками. У 1932 р. в Україні створено 5 областей - Київська, Дніпропетровська, Вінницька, Харківська, Одеська. У результаті адміністративно-територіальних реформ в Українській РСР утворювалися нові адміністративно-територіальні одиниці. Відтак, в Українській РСР на момент розпаду СРСР було 25 областей і дві адміністративні одиниці республіканського підпорядкування - міста Київ та Севастополь..

Сьогодні в Україні, згідно ч. 2 ст. 133 Конституції України, утворені такі області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

Отже, територіальний устрій України є трирівневим:

- вищий рівень складають: АРК, області, міста Київ і Севастополь;

- середній рівень складають: райони АРК, райони обласного поділу, райони міст Києва і Севастополя, міста обласного підпорядкування;

- нижчий рівень складають: села, селища, райони в містах (за винятком міст Києва і Севастополя), міст районного підпорядкування.

***

Порядок територіальних змін в Україні.

Верховна Рада України, згідно п. 29 ст. 85 Конституції України, уповноважена приймати рішення щодо:

- встановлення і зміни меж міст та районів;

- віднесення населених пунктів до категорії міст;

- ліквідації та утворення районів;

- найменування та перейменування населених пунктів і районів.

Щодо обласного поділу, то він є стабільним в Україні, оскільки його зміна можлива лише через внесення відповідних змін до Конституції України.

Кабінет Міністрів України законодавчо вповноважений вносити до Верховної Ради України подання про:

- утворення, ліквідацію та найменування районів;

- створення Національної ради з найменування географічних об’єктів, надання населеним пунктам статусу гірських.

Верховна Рада АРК, обласні ради законодавчо вповноважені:

- порушувати перед Верховною Радою України питання щодо встановлення і зміни меж АРК і областей, перейменування районів, перенесення адміністративних центрів районів;

- вносити до Кабінету Міністрів пропозиції щодо утворення, ліквідації та перейменування новоутворених районів;

- вести облік населених пунктів та встановлювати межі сіл, селищ, міст.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають:

а) Автономна Республіка Крим;

б) 24 області;

в) 490 районів;

г) 118 районів у містах;

ґ) 457 міст (2 міста загальнодержавного значення, 176 - обласного значення, 279 - районного значення);

д) 885 селища;

е) 28 573 села.

Порядок найменування та перейменування населених пунктів, інших адміністративно-територіальних одиниць має здійснюватися у встановленому законодавством України порядку:

- рішення Верховної Ради України про найменування та перейменування сіл, селищ, міст, районів у містах приймається лише з урахуванням думки членів територіальної громади, які проживають на території таких населених пунктів;

- назви міст, районів мають бути похідними від найменування тих

населених пунктів, які є їх адміністративними центрами (м.

Радивилів - Радивилівський район) або історичного, географічного найменування тієї частини території, на якій розташовані відповідні адміністративно-територіальні одиниці, (обласний центр м. Луцьк, проте Волинська область тощо);

- присвоєння найменувань населеним пунктам з метою увічнення пам’яті особливо видатних національних героїв, діячів науки і культури може проводитися лише посмертно з урахуванням думки членів територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

- реалізація повноважень представницьких органів місцевого самоврядування у сфері найменування та перейменування хуторів, вулиць, проспектів, площ, парків, а також присвоєння їм імен видатних національних героїв, діячів науки і культури здійснюється з урахуванням думки відповідної територіальної громади.

Отже, сьогодні в Україні існує триступенева система адміністративно- територіального устрою, яка потребує свого вдосконалення, проте і дотепер не виконане положення п. 13 ст. 92 Конституції України, що передбачає прийняття Закону України «Про адміністративно- територіальний устрій України».

13.3.