Офіційне тлумачення Конституції України.

Наявність писаної Конституції, яка виконує функцію активного правового регулятора суспільних відносин, розходження між нормами Конституції та політико-правовою дійсністю, що вимагає пристосування конституційних правоположень до мінливих суспільних реалій, виникнення у суб’єктів права неоднозначного розуміння конституційних норм, яке може призвести до конституційних конфліктів, та прагнення забезпечити самій Конституції еволюційний шлях розвитку є тими обставинами, що зумовлюють об’єктивну необхідність її тлумачення.

Важливо розмежовувати терміни “тлумачення конституції” та “офіційне тлумачення конституції”. Тоді як “тлумачення конституції” логічно випливає з повноважень органу конституційного контролю або будь-якого суб'єкта, мета якого усвідомлення норм конституції, “офіційне тлумачення конституції” прямо визначено законодавством багатьох країн як повноваження певного органу влади (І.Д. Сліденко).

Відповідно, “тлумачення конституції” являє собою розумово-пізнавальний процес і вид юридичної діяльності, спрямований на усунення неоднозначності розуміння конституції шляхом усвідомлення дійсного сенсу норми. Натомість “офіційне тлумачення конституції” засвідчує повноваження певного органу держави щодо роз’яснення змісту норм конституції шляхом усунення неясностей у їх розумінні, з'ясування таким чином сенсу норми з метою реалізації конституції, узгодження норм із соціальною дійсністю.

Тлумачення Конституції України є невід’ємною й обов’язковою складовою здійснення Конституційним Судом України усіх юрисдикційних повноважень. Зважаючи на особливі юридичні властивості рішень й висновків Конституційного Суду України (обов’язковість, остаточність, заборона оскарження), тлумачення Конституції України, надане ним під час здійснення будь-якого юрисдикційного повноваження, набуває обов’язкового або, інакше кажучи, нормативного значення для усіх суб’єктів права.

Натепер Конституційним Судом України напрацьовано значний каталог юридичних позицій, які засвідчують результати такого тлумачення Конституції України. Як приклад можна навести:

Рішення Конституційного Суду України від 23.12.1997 №7-зп/1997 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про Рахункову палату Верховної Ради України”(справа про Рахункову палату);

Висновок Конституційного Суду України від 25.03.1999 № 1-в/1999 у справі щодо відповідності проекту Закону України “Про внесення змін до статті 98 Конституції України” вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статті 98 Конституції України);

Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання);

Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України);

Висновок Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 1-в/2010 у справі щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 80, 105, 108 Конституції України);

Рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 № 6-рп/2016 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п’ятої статті 21 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) тощо.

Водночас станом на березень 2021 року Конституційний Суд України 69 разів реалізував повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції України, результати якого засвідчені змістом резолютивної частини відповідних рішень.

Аналіз юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України доводить, що орган конституційної юрисдикції широко використовує різні способи юридичного тлумачення (граматичний, логічний, системний, телеологічний, історичний тощо), вдаючись до буквального (коли зміст норми, що тлумачиться, повністю збігається з її текстуальним вираженням); розширювального (коли зміст норми, що тлумачиться, ширший за її текстуальне вираження); обмежувального (коли зміст норми, що тлумачиться, вужчий від її текстуального вираження) тлумачення Конституції України.

Слід підкреслити, що без розширеного, творчого тлумачення Конституція України ризикує залишитися програмним документом, який складається лише з позитивних норм (букви), в якому не враховується конституційний дух, неписані конституційні норми та цінності, без чого Конституція не може слугувати дієвим інструментом обмеження державної влади (С.В. Шевчук).