Поняття, ознаки і види парламентів
Законодавча влада здійснюється загальнонаціональним колегіальним представницьким органом, який у різних країнах світу може мати свою назву: конгрес, національні збори, народні збори, меджліс та ін.
Проте загальна назва органу законодавчої влади - парламент. Інколи у конституціях деяких країн світу застосовується лише загальна назва органу - «парламент». Так, згідно ч. 1 ст. 49 Конституції Казахстану 1995 р., Парламент Республіки Казахстан є вищим представницьким органом Республіки, який здійснює законодавчі функції. Конституція Чехії 1992 р. визначила назву законодавчого органу - «парламент».Парламент - це вищий загальнонаціональний представницький колегіальний виборний орган держави. Термін «парламент» походить від лат. слова «рагіаге» - говорити, розмовляти.
Батьківщиною парламенту прийнято вважати Англію, оскільки відомо, що парламент існував у Ісландії ще в 950 р. Попередниками парламенту можна вважати і представницькі органи Стародавньої Греції (Рада чотирьохсот) та Стародавнього Риму (Сенат, Народні збори). Походження парламенту тісно пов’язане з подіями, що відбувалися в Англії у ХІІІ - ХІУ ст.ст. Влада монарха частково обмежувалася зібранням великих феодалів, вищого духівництва, знатних осіб - представників міст, сільських общин. Проте парламенти у сучасному їх значенні виникли в буржуазних державах, оскільки вищезгадані зібрання феодальної доби були дорадчими органами при монархові.
У науці конституційного права виокремлюють декілька етапів становлення та розвитку парламентів:
I етап (ХІУ - ХУІІІ ст.ст.) - вироблення способів формування (організації) та діяльності парламенту як органу державної влади;
II етап (ХІХ - поч. ХХ ст.ст.) - «золотий вік парламентаризму», парламенти формувалися на основі цензового виборчого права;
III етап (поч. ХХ - 70-80-ті роки ХХ ст.ст. ) - «криза парламентаризму» опосередкована обмеженням повноважень парламенту в суспільстві та посиленням ролі різних політичних партій, які виражали інтереси певних соціальних груп.
Головне завдання парламенту вбачалося не в керівництві державою, суспільством загалом, а у формуванні суспільної думки та здійсненні контролю за діяльністю уряду;XV етап (90-ті роки ХХ ст. і дотепер) - відродження ролі парламенту, поява міжнародних парламентів - Європарламент.
Уперше у вітчизняній науці права термін «парламент» вчені почали застосовувати на початку ХХ ст., а документальне його застосування відбулося у програмах партій, які утворювалися на теренах України на поч. ХХ ст. - Української народної партії, Української соціал- демократичної робітничої партії та інших. У програмних документах вищезгаданих партій зазначалося, що парламент - представницька інституція, якій належить законодавча влада в усій її повноті[181] [182]. Зауважу, що нормативне закріплення терміну «парламент» в Україні відбувалося досить складно та значно пізніше, ніж в інших європейських державах. Так, ні у Конституції Народної Республіки від 29 квітня 1918 р., ні в Конституціях УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 рр.) даний термін не використовувався. Правники радянської доби застосовували термін «парламент» лише у контексті характеристики «буржуазної державності», що значною мірою опосередковувалося загальнодержавною ідеологією. Стримане ставлення вітчизняних правників до поняття парламенту спостерігалося і в перші роки незалежності України. Так, Верховна Рада Української РСР не називалася парламентом у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Відсутнє дане поняття і в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Автори проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. також оминули поняття парламент. Уперше на законодавчому рівні поняття «парламент» (як складова конституційної дефініції Верховної Ради України) було закріплене у Законі України «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України» від 7 жовтня 1993 р. Так, ст. 1 даного Закону встановила: «Органом законодавчої влади України є Верховна Рада України»1. Нормативне закріплення поняття «парламент» знайшло своє місце і в Конституції України від 28 червня 1996 р. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України). Верховна Рада України - загальнодержавний, представницький, виборний, колегіальний, постійно діючий, єдиний орган законодавчої влади в Україні. Ознаки Верховної Ради України: 1) загальнодержавність - компетенція Верховної Ради України поширюється на всю територію України; 2) представницькість - представляє інтереси Українського народу і держави як у межах державного кордону, так і на міжнародному рівні[183]; 2) виборність - Верховна Рада України формується тільки шляхом проведення виборів; 4) єдиний орган законодавчої влади в Україні - лише Верховна Рада України уповноважена приймати закони, жодний інший орган державної влади таких повноважень не має; 5) колегіальність - можна трактувати двояко: а) кількісний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів; б) приймає рішення на пленарних засіданнях певною сукупністю голосів народних депутатів; 6) однопалатність - Верховна Рада України не знає внутрішнього структурного поділу, оскільки організаційно працює як єдиний орган. *** Види парламентів визначаються за їх поділом на палати. Сьогодні у світі існують переважно однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні) парламенти. Початково парламент був однопалатним. Британський парламент, який став прообразом сучасних парламентів у світі, був до середини ХГУ ст. однопалатним. Однопалатні парламенти існують у таких державах як Україна, Ізраїль, Болгарія, Греція, Данія, Португалія, Туреччина, Швеція, Єгипет, Нова Зеландія та інших. Значною перевагою однопалатного парламенту є спрощена законодавча процедура, що дозволяє дієво реагувати на явища та процеси в суспільстві, які потребують негайного нормативного врегулювання. Зазвичай однопалатні парламенти властиві державам, які є невеликими за розмірами та мають однонаціональний склад населення. Двопалатні парламенти властиві державам як з унітарним, так і з федеративним устроєм. Такі парламенти мають близько 60 держав світу, серед яких Аргентина, Бразилія, Італія, Іспанія, Румунія, Польща, Франція. До речі, верхня палата всіх вищеперерахованих держав називається сенатом. Сьогодні у світі нараховується близько 50 держав саме із такою назвою верхньої палати. Проте верхня палата в Японії називається - Палата радників, Росії - Рада Федерацій, Індії та Швейцарії - Рада штатів, Великобританії - Палата лордів тощо. Історія знає випадки існування парламентів із значно більшою кількістю палат, ніж одна чи дві. Так, за Конституцією Югославії 1963 р. (у ред. від 1968 р.) шість палат складали парламент. Принцип роздільного існування рас опосередковував існування трьох палат у ПАР, проте визначальним органом законодавчої влади, як стверджує відомий учений В.О. Чиркін, була палата білого населення[184]. 9.2.