Відповідальність у конституційному праві

Одним із видів юридичної відповідальності є відповідальність у конституційному праві. Юридична відповідальність - це вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних та юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою^[65].

1) визначена нормами конституційного права, тобто це самодостатні і конкретні форми юридичної відповідальності. Наприклад, Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст.111 Конституції України);

2) не визначена нормами конституційного права, проте здійснюється посилання на чинне законодавство. Останнім є адміністративне, кримінальне, цивільне тощо. Наприклад, будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом (ч. 2 ст. 52 Конституції України)

У першому випадку йдеться про конституційно-правову відповідальність, а в другому - про відповідальність у конституційному праві. Відтак, виникає питання: чим різняться обидва інститути між собою?

Відповідальність у конституційному праві та конституційно-правова відповідальність це не одне і те ж. Відповідальність у конституційному праві є ширшим поняттям, ніж конституційно-правова відповідальність, оскільки остання є складовою першої. За порушення норм конституційного права відповідальність може наступати не лише на підставі норм конституційного права, але й, наприклад, на основі адміністративного, кримінального, цивільного та іншого галузевого законодавства.

Так, адміністративна відповідальність може наступати за порушення норм конституційного права. Наприклад, ст. 30 Закону України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р. визначає, що порушення особою вимог режиму надзвичайного стану тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб, за умови якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність настає за порушення норм конституційного права, що передбачено Кримінальним кодексом України, наприклад, ст. 110 - посягання на територіальну цілісність держави, ст. 111 - державна зрада, ст. 328 - розголошення державної таємниці, ст. 339 - наруга над державними символами, ст. 382 - невиконання судового рішення. Водночас, ст. 160 ККУ встановлює різну міру покарання за порушення законодавства про референдум, наприклад, перешкоджання насильством, підкупом, погрозою або іншим чином здійсненню вільного волевиявлення громадян тягне за собою такі покарання як штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів, виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до 5 років.

Складовим елементом відповідальності у конституційному праві є конституційно-правова відповідальність, яка наступає за конституційно- правові делікти на підставі норм конституційного законодавства.

Конституційно-правова відповідальність - це самостійний політико-правовий вид юридичної відповідальності, який настає за порушення норм конституційного права і полягає у позбавленні суб’єкта конституційного делікту блага політичного, матеріального, морального чи іншого характеру.

Ознаки конституційно-правової відповідальності:

1) вид політичної відповідальності, оскільки може наступати відповідальність «без вини». Наприклад, відставка Прем’єр-міністра України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України (ч. 3 ст. 115 Конституції України). Політична відповідальність, зачасти, застосовується у разі прогалин у конституційному законодавстві, такий вид відповідальності є досить мобільним у застосуванні, проте має досить суб’єктивний характер;

2) суб’єктами конституційно-правової відповідальності

виступають: фізичні особи, посадові особи, юридичні особи, які є органами публічної влади, тобто органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання;

3) санкції, які визначають вид і міру конституційно-правової відповідальності об’єктивовані як в Конституції, так і в іншому конституційному законодавстві України;

4) конституційно-правова відповідальність є важливою гарантією забезпечення правопорядку в суспільстві та державі, основних засад конституційного ладу, політичного плюралізму;

5) особливий, тобто відмінний від інших галузей права, механізм реалізації юридичної відповідальності, в якому можуть брати участь Конституційний Суд України, Верховний Суд України та ін.;

6) виокремлення позитивної (проспективної) та негативної (негативної) відповідальності;

7) конституційно-правові санкції передбачають як індивідуальні (імпічмент Президента України), так і колективні види відповідальності (дострокове припинення повноважень парламенту).

Суб'єкти конституційно-правової відповідальності мають свою специфіку навіть з огляду на неоднаковість їхнього правового статусу, оскільки ними можуть бути, як стверджують вітчизняні правники, держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, об’єднання громадян, окремі громадяни^[66].

У науці конституційного права проблема суб’єктів юридичної відповідальності є складною і невирішеною. Сьогодні триває активна дискусія щодо визнання чи невизнання держави суб’єктом відповідальності за порушення норм конституційного права. Варто зауважити, що у наукових колах все більше спостерігається тенденція до визнання держави суб’єктом таких правовідносин. Наприклад, у ч. 3 ст. 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У разі невиконання державою своїх зобов’язань ніхто не може позбавити громадянина права оскаржити бездіяльність держави у суді. Таким судом може бути не лише український суд, але й Європейський суд з прав людини.

Правовою основою щодо визнання держави суб’єктом юридичної відповідальності, в тому числі і конституційно-правової, став Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Значну частину репресованих громадян було реабілітовано і держава виплатила їм компенсацію, чим визнала як власну провину перед своїми громадянами, так і створила прецедент притягнення держави до юридичної відповідальності. Очевидно, що у разі незабезпечення чи неналежного забезпечення прав і свобод людини і громадянина держава повинна нести юридичну відповідальність перед своїм народом.

Не всі вчені-конституціоналісти визнають фізичну особу, тобто людину, громадянина України, суб’єктом конституційно-правової відповідальності. М.В. Баглай стверджує, що суб’єктами конституційно- правової відповідальності можуть бути виключно органи публічної влади або його посадові особи^[67]. Такої думки дотримуються й деякі вітчизняні вчені.

громадянство України у зв’язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів (ч. 4 ст. 10 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.) та ін. Таким чином, фізична особа є повноцінним суб’єктом конституційно-правової відповідальності.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи є суб’єктами конституційно-правової відповідальності. Наприклад, територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження

органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень (ч. 2 ст. 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.).

Органи державної влади та їх посадові особи також виступають суб’єктами конституційно-правової відповідальності, серед яких Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Президент України, місцеві державні адміністрації та ін. Наприклад, повноваження Верховної Ради України має право достроково припинити Президент України, якщо протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України (п. 2 ч. 2 ст. 90 Конституції України ), відставка Кабінету міністрів України (ч. 3 ст. 115 Конституції України), відставка голови місцевої державної адміністрації (ч. 10 ст. 118 Конституції України).

Об'єднання громадян є повноцінними суб’єктами конституційно- правової відповідальності. Наприклад, у разі порушення політичними партіями Конституції України законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: попередження про недопущення незаконної діяльності; заборона політичної партії (ст.19 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001р.) тощо.

Форми конституційно-правової відповідальності, з огляду на змістовне наповнення санкцій конституційних норм, є досить різними і об’єктивізуються у наступній системі негативних наслідків для носіїв конституційної деліктоздатності:

1) дострокове припинення повноважень органів державної влади, посадових осіб;

2) усунення з поста в порядку імпічменту;

3) позбавлення певного статусу (статусу народного депутата);

4) припинення певного стану (громадянства);

5) видворення за межі держави (іноземці, апатриди);

6) скасування певних правових актів, призупинення їхньої дії;

7) відсторонення від посади вищих посадових осіб держави;

8) примусове виконання обов’язку.

Підстави конституційно-правової відповідальності:

- наявність конституційно-правової норми, що передбачає склад конституційного делікту;

- юридичний факт - вчинення конституційного правопорушення носієм конституційної деліктоздатності;

- наявність правозастосовчого акта, що набрав чинності.

Спробуємо проаналізувати конкретний механізм притягнення до конституційно-правової відповідальності.

Правова підстава - Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 3 ст. 90 Конституції України).

Фактична підстава - бездіяльність народних депутатів України, які протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не розпочали пленарні засідання Верховної ради України. Фактична підстава відповідальності - це конкретний конституційно-правовий делікт, складовими елементами якого є:

1) суб’єкт - Верховна Рада України;

2) суб’єктивна сторона - винна органу державної влади;

3) об’єкт - правопорядок у суспільстві, законність;

4) об’ єктивна сторона - негативні діяння суб’ єкта, у даному випадку - бездіяльність.

Правозастосовча підстава - підписання Президентом України Указу про достроковий розпуск Верховної Ради України і одночасне призначення позачергових виборів до парламенту України.

Отже, наявність нормативної підстави і сам факт вчинення конституційно-правового делікту ще не є достатніми умовами для настання конституційно-правової відповідальності. У даному випадку необхідна політична воля глави держави, оскільки розпуск парламенту - це не обов’язок, а його право.

Крім того, у сучасній науці конституційного права дискусійним є питання щодо змістовного розуміння позитивної (проспективної) та негативної (ретроспективної) конституційно-правової відповідальності.

Позитивна відповідальність - це розуміння важливості своїх дій для суспільства, прагнення та бажання виконати їх якнайкраще, найефективніше, швидше, тобто належним чином виконати свою соціальну роль^[69]. Подібної точки зору дотримуються й інші вчені- конституціалісти. Так, на переконання В.Ф. Мелащенка, під позитивною конституційно-правовою відповідальністю необхідно розуміти не що інше як відповідальне відношення особи (органу) до своїх обов’язків, належне виконання своїх обов’язків, підзвітність, юридичну компетентність^{[70] [71]. Водночас, позитивна відповідальність трактується як покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин обов’язку виконувати ті чи інші завдання в інтересах конструктивного розвитку виокремлених відносин і відповідати за свою діяльність, відповідальний стан зобов’язаного суб’єкта[72] [73].}

Отже, позитивна відповідальність - це усвідомлення та сприйняття морального обов’язку відповідною посадовою особою виконувати певну діяльність, окреслену нормами права. На жаль, розуміння позитивної відповідальності у конституційному праві часто підміняється моральним спонуканням суб’єкта до професійного виконання своїх посадових обов’язків, проте, як зауважує В.Ф. Погорілко, моральне ставлення суб’єкта конституційно-правових відносин до виконання своїх обов’язків 5 лежить поза межами конституційно-правового регулювання.

Правову природу негативної конституційно-правової

відповідальності визначають властиві даному інституту конституційного права загальні ознаки.

По-перше, конституційно-правова відповідальність настає за порушення суспільних відносин, які виникають у процесі реалізації відповідних повноважень.

По-друге, підставами конституційно-правової відповідальності є нормативні (норми права) та фактичні (склад правопорушення) умови. Можливість юридичної відповідальності визначається нормою конституційного права, яка починає діяти за умови настання того чи іншого юридичного факту (фактів), наприклад, вчинення конституційного делікту, наслідком якого є негативна відповідальність. Конституційний делікт характеризується конкретно визначеними ознаками об’єктивного і суб’єктивного характеру, тобто суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

По-третє, конституційно-правова відповідальність настає за винне діяння (дію чи бездіяльність), спрямоване на порушення норм конституційного права. Основною ознакою суб’єктивної сторони є винна - психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережності. У випадку відсутності вини особи немає і складу правопорушення, навіть якщо в результаті дії чи бездіяльності настають суспільно небезпечні наслідки.

По-четверте, історично інститут юридичної відповідальності склався у зв’язку з необхідністю відобразити такі юридичні санкції, які виражають суспільний осуд поведінки суб’єкта правопорушення та мають за мету здійснення глибокого впливу на його волю та свідомість. Мірою юридичної відповідальності у контексті конституційно-правової відповідальності є конституційні санкції, передбачені Конституцією України та профільним законодавством. Наприклад, згідно зі ст. 115 Конституції України відставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів має своїм наслідком відставку всього Кабінету Міністрів України.

По-п’яте, механізм реалізації юридичної відповідальності матеріалізується через встановлені норми процесуального права, наприклад, процедура імпічменту Президента України (ст. 111 Конституції України).

1.6.