Прийняття спадщини.

Між відкриттям спадщини та її прийняттям спадщина вважалася лежачою. Вважалося, що в цей період спадкове майно нікому не належить.

91

Прийняття спадщини — формальна заява чи фактичні дії спадкоємця, спрямовані на вступ в управління спадщиною.

Прийняття спадщини могло здійснюватися різними способами:

1. урочистою заявою про прийняття спадщини. Вона звичайно давалася не пізніше 100 днів після відкриття спадщини;
2. неформальною заявою про прийняття спадщини. Для цієї заяви не існувало чіткого визначеного терміну, але звичайно вона давалася протягом одного року через небезпеку привласнення за давністю спадщини тим, хто нею володів у цей термін;
3. шляхом конклюдентних дій, коли спадкоємець поводився як особа, яка вступила в права спадщини, але не здійснювала заяв.

Якщо спадкоємець умирав, не встигнувши прийняти спадщину, спадщину приймав субститут, тобто додатковий спадкоємець, призначений заповітом. У випадку його відсутності спадщина передавалася в порядку спадкової трансмісії. Спадкова трансмісія — перехід спадкової частки спадкоємця, який помер після відкриття спадщини, але до її прийняття, до його спадкоємців.

Для прийняття спадщини одночасно могли бути призвані декілька осіб (співспадкоємців). Вони ставали спільними власниками спадщини, тобто процентних чи ідеальних часток усієї спадщини.

Зміна часток спадщини окремих спадкоємців могла провадитися двома способами:

1. право збільшення. Якщо хто-небудь зі співспадкоємців відпадав і при цьому не доходило до застосування права представництва, частки відпалих спадкоємців приєднувалися до часток інших співспадкоємців;
2. внесення майна. Еманциповані нащадки спадкодавця зобов’язувалися внести в спадщину все придбане ними до моменту ЇЇ відкриття, якщо хотіли брати участь у розділі спадщини на рівних правах з нееманципованими особами.
   При цьому враховувалася правова презумпція, що підвладні діти своєю працею брали участь у створенні майна домовладики.

Усі борги і майнові вимоги спадкодавця до третіх осіб переходили спадкоємцям пропорційно їхній частці в спадщині. Якщо пасив спадщини перевищував актив, спадкоємці (за винятком suiheredes) мали право відмовитися від прийняття спадщини. По праву складання опису(jusinventarii) усі спадкоємці мали право інвентаризувати спадщину і відповідати за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості описаної спадщини.

6. Сингулярне правонаступництво.

Спадкодавець міг не тільки призначити спадкоємців, але й зробити також певні розпорядження своїм майном на користь тих чи

92

Інших осіб. У такому випадку мало місце сингулярне правонаступництво — перехід окремих прав (але не обов’язків) до третіх осіб.

Види сингулярного правонаступництва.

1. легат(legatum) — заповідальне розпорядження спадкодавця, Адресоване спадкоємцю, надати третій особі майнову вигоду за рахунок спадкової маси. Формою встановлення легатів було їх згаду- ішішя в заповіті або кодицилах.

Предметом легату могли бути всі речі, що були предметом спадкування, і навіть речі, яких не було у складі майна спадкодавця. Класичне право обмежувало встановлення легатів. Спадкодавець мив залишити спадкоємцям хоча б четверту частину спадщини, а легатарію — не більш трьох чвертей;

2. фидеїгсоміс(fideicomissum) — неформальне прохання до спадкоємця чи легатарія виконати певні дії на користь третіх осіб або Інших спадкоємців;
3. дарування на випадок смерті(donatiomortiscausa) — договір між дарувальником, що перебував при смерті, і обдаровуваним, відповідно до якого останній одержував певну річ у випадку смерті першого. Якщо ж дарувальник уникав смерті, то він мав право залишити річ собі.

Право Юетиніана об’єднало всі види сингулярного спадкоємства.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Марк перед готовим до битви військом розпорядився, що у випадку його смерті єдиним своїм спадкоємцем призначає племінники Гая. Усіх своїх дітей — синів і дочок — він позбавив спадщини.

Чи правомірний такий заповіт?

2. Визначте коло законних спадкоємців Октавія: дочка Октавія Секунда, що перебуває під владою свого чоловіка; онук Гай, батько якого — син Октавія — помер до відкриття спадщини; дружина Туллія, що перебуває під владою Октавія; сестра Октавія Прима; племінник Муцій; двоюрідний брат Тит.

Вирішить задачу відповідно до права Юетиніана.

3. За заповітом Валерія його єдиним спадкоємцем призначений його син Марк. Згідно з кодицилом Марк має видати своїй сестрі Валерії коштовності, що входять до складу спадщини. Однак Марк не виконав волю Валерія, мотивуючи це тим, що спадщина обтяжена боргами.

Чи правомірна поведінка Марка?

93

ж

• 4. Люцій склав заповіт, відповідно до якого його спадкоємцем призначався його майбутній син, а у випадку смерті сина до настання повноліття — племінник Тицій. Однак народилася дочка, а не син.

Чи дійсний заповіт? Чи вправі Тицій претендувати на спадщину, що відкрилася?

• 5. Тицій усиновив Люція. Люцій незабаром пішов на військову службу. Отримане в ході боїв трофейне майно Люцій заповідав своєму товаришеві по службі Марку. Люцій загинув. Тицій відмовився виконати його волю, мотивуючи відмову тим, що він як усиновитель є необхідним спадкоємцем загиблого воїна.

Чи правомірна поведінка Тиція?

ПЛАН СЕМІНАРУ

1. Поняття спадкування і його види.
2. Спадкування за заповітом.
3. Спадкування за законом.
4. Прийняття спадщини.
5. Сингулярне правонаступництво і його види.

Джерела та література до заняття

Законьї XII таблиц (таблицьі V, VII).

Макеев В. В., Головко А. Г.Частное право Древнего Рима: Учеб- ное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — Ростов н/Д: Издатель- ский центр «МарТ», 2002. — С. 95-101.

Новицкий И. Б.Римское право. — М.: Теис, 1996. — С. 223-240. Омельченко О. А.Римское право: Учебник. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ТОН-Остожье, 2000. — С. 130-139.

Орач Є. М., Тищик Б. Й.Основи римського приватного права: Курс лекцій. — К: Юрінком Інтер, 2000. — С. 244-264.

Пиляева В. В.Римское частное право. — СПб.: Питер, 2002. — С. 86-96. Підопригора О. А., Харитонов Є. О.Римське право: Підручник.

• К: Юрінком Інтер, 2003. — С. 424-441.

Харитонов Е. О.Основьі римского частного права. — Ростов н/Д: Феникс, 1999. — С. 181-196.

Хутьіз М. X.Римское частное право. — М.: Билина, 2000. — С. 142-151. Черниловский 3. М.Римское частное право: Злементарньїй курс.

• М.: Юрист, 2000. — С. 196-206.

94