Споріднення та його види.
Римляни розрізняли дві категорії родинних зв’язків: агнатське і когнатське споріднення.
Агнати — вільні особи, що підвладні домовладиці (paterfamilias) у минулому чи сьогоденні.
Агнатське споріднення не завжди пов’язане з кровним: агнатами могли бути також прийомні діти та дружина.Когнати — кровні родичі по чоловічій і жіночій лініях, тобто особи, що мають хоча б одного спільного предка.
Пряма лінія споріднення — це сукупність родичів, що походять один від одного (дід та онук, батько та дочка й ін.). Пряма висхідна лінія йшла від нащадка до предка, пряма низхідна лінія — від предка
34
до нащадка. Бічна лініяспоріднення — сукупність родичів, що мають спільного предка, але не походять один від одного (брат і сестра, ДЯДЬКО та племінник і ін.).
Ступінь споріднення — кількість проміжних народжень, що відокремлюють родичів один від одного. Наприклад, батько і син є родичами В першому ступені споріднення: їхній родинний зв’язок виник у результаті одного народження — народження сина. Дядько і племін- НИК — родичі в третьому ступені, двоюрідні брати — у четвертому.
Римляни розрізняли повнорідне і неповнорідне споріднення братів І сестер. Повнорідні брати і сестри — особи, що мали спільних Ййтька і мати. Неповнорідні брати і сестри — особи, що мали спільну матір і різних батьків або спільного батька і різних матерів.
- Поняття і правове регулювання шлюбу.
Шлюб — спілка чоловіка і жінки, спільність усього життя, єднаний божественного і людського права (визначення видатного римського юриста Модестина).
Умови укладання римського шлюбу.
- наявність права вступати до римського шлюбу (jusconubii). їм володіли тільки римські громадяни та старі латини. Всі інші жителі Риму одружувалися відповідно до права народів;
- досягнення шлюбного віку (12 років — для дівчини, 14 — для юнака);
- наявність наміру жити в шлюбі, подружня любов (affectiomirltalis);
- згода партнерів (або в давнину — згода їхніх законних представників, тобто батьків, опікунів);
- відсутність перешкод. Перешкодою визнавалося кровне споріднення до четвертого ступеня (у давнину — до шостого ступеня), :ш деякими винятками. Таке ж значення мали: різний соціальний стни (наприклад, сенатор не може одружитися з лібертинкою, провінційний магістрат — з провінціалкою), наявність іншого шлюбу, божевілля. Вдова, крім того, повинна була витримати річну жалобу.
Шлюбу передували заручини(sponsio). Під час заручин партнери висловлювали намір укласти шлюб і обмінювалися подарунками. Заручини в класичну епоху не породжували обов’язку укласти шлюб, утворюючи лише переддень шлюбу. Разом з тим, під страхом безчестя яяборонялося здійснення інших заручин без розривання перших.
У посткласичному праві був введений інститут шлюбного завдатку, який вносив наречений у момент заручин. Якщо шлюб не від- бувся з вини нареченого, завдаток залишався у нареченої. Якщо ж Шлюб не відбувся з вини нареченої, вона повинна була повернути аявдаток у чотириразовому розмірі.
Види законного римського шлюбу.
Давній Рим знав два види законного римського шлюбу (matrimoniumjustum): 1) шлюб з владою чоловіка (cummanumariti); 2) шлюб без влади чоловіка (sinemanumariti).
Шлюб з владою чоловіка(cummanumariti).
Форми укладання шлюбу:
- конфареація(confarreatio) — формальний релігійний акт (низка сакральних обрядів, що супроводжувались ясними та урочистими словами (центральне місце займадо освячення та куштування нареченими особливого хліба — panisfarreus); здійснювався у присутності жерців і 10 свідків (представників 10 курій). Вважається, що ця форма була спеціально патриціанською;
- коемпція(coemptio) — символічна купівля нареченої шляхом манципації (суворо формального ритуалу з використанням зливку міді та терезів, на які він клався). Вважається, що ця форма спочатку виникла у плебеїв і лише потім стала загальною;
- узус(usus) — неформальний перехід жінки до дому чоловіка. У такому шлюбі влада чоловіка над дружиною виникала лише тоді, коли дружина провела в домі чоловіка рік. Для того щоб цього не відбулося, жінка протягом року три ночі (trinoctium) поспіль проводила за межами дому чоловіка.
У шлюбі cummanuжінка займала місце дочки свого чоловіка і сестри власних дітей. Агнатське споріднення з домом її батька припинялося. Вона ставала агнаткою свого чоловіка або його домовлад- ники. Чоловік мав право витребувати дружину від будь-якої особи (навіть супроти її волі) шляхом віндикації. Все майно дружини, яке належало їй до вступу у шлюб і яке вона набула, перебуваючи у шлюбі, належало чоловікові. У ті часи, коли поряд зі шлюбом cummanuвже існував шлюб sinemanu, чоловік міг залишити в користуванні дружині її майно, правовий режим якого визначався нормами про пекулій. Але у разі смерті чоловіка чи його агнатських родичів дружина була спадкоємицею нарівні зі своїми дітьми.
Шлюб без влади чоловіка(sinemanumariti).
Точні дані щодо часу виникнення цього виду шлюбу відсутні. На думку окремих вчених, він виник ще до закона Канулея (lexCanuleja) 445 р. до н.е, яким було скасовано заборону на шлюби між патриціями та плебеями. До другої половини існування республіки обидва види шлюбу існували паралельно. Але саме з цього часу шлюб sinemanuпочинає домінувати й уже в період принципату він стає єдиним видом законного шлюбу.
Для укладення шлюбу не вимагалось дотримання будь-яких юридичних формальностей. Достатньо було простої шлюбної домовленості.
36
У шлюбі sinemanuжінка залишалася агнаткою свого батька. Мийно подружжя було роздільним. Все майно дружини, яке належало їй до вступу у шлюб і яке вона набула, перебуваючи у шлюбі, належало їй, якщо вона була personasuijuris. Це майно з часом стило називатися «параферна». Роздільний статус майна подружжя гарантувався забороною дарування між ними. При цьому чоловік і жінка могли укладати між собою будь-які інші приватно-правові угоди. Наприклад, жінка могла доручити чоловікові управління всім її майном. Більш того, подружжя могло пред’являти одне одному полони (за деякими винятками).
Однак жінка не могла бути спадкоємицею свого чоловіка за законом.Характерним субінститутом шлюбно-сімейного права було придане (dos). Придане — майно, яке дружина, її домовладика або Грвтя особа передають чоловіку для матеріального забезпечення шлюбу. Воно встановлювалося формальним актом або неформальною передачею речей. Спочатку чоловік був безконтрольним власником приданого, але в класичний період було заборонено відчужувати Нерухоме майно, що входить до приданого, без згоди дружини. Тоді ж встановилося правило повертати придане у випадку припинення шлюбу з вини чоловіка. Правила, що регулювали порядок повернений приданого у разі припинення шлюбу, називалися детальним прагнім. На випадок своєї смерті чоловік зазвичай залишав придане дружині за допомогою легату (заповідального відказу).
У Римі з давніх часів існував звичай надавати нареченій перед- шлюбний дарунок (donatiopropternuptias),що обсягом дорівню- Нйн половині приданого (пізніше — рівний приданому). Дійсного дирування тут не відбувалося, оскільки чоловік зберігав право власності на це майно. Однак як придане було певною гарантією чоло- иіка, так і зазначений дарунок був певною гарантією дружини. Якщо шлюб розривався з вини чоловіка, передшлюбний дарунок залишався дружині. Вимагати цього дарунка ані наречена, ані її родичі не могли, оскільки його надання не було закріплено як юридичний обов’язок. Але ненадання такого дарунка спричиняло громадський осуд.
Припинення шлюбу могло відбутися внаслідок об’єктивних (незалежних від волі партнерів) чи суб’єктивних (залежних від волі партнерів) підстав.
Об’єктивні підстави:
І) максимальне зменшення правоздатності (capitisdeminutiomaxima) внаслідок утрати свободи. При середньому зменшенні пра- иоздатності внаслідок утрати громадянства римський шлюб припинимся і автоматично виникав шлюб за нормами права народів;
- зміна соціального стану одного з партнерів (наприклад, призначення чоловіка лібертинки сенатором);
- загроза кровозмішення (наприклад, тесть усиновив зятя, що формально ставав братом власної дружини);
- смерть одного з подружжя.
Суб’єктивною підставою для припинення шлюбу було розлучення(divortium).
У давнину розлучення було можливим тільки з ініціативи чоловіка і за наявності поважної причини (безплідність або пияцтво дружини, наприклад). Форма розлучення була прямо протилежна формі укладання шлюбу. Відповідно до класичного права шлюб sinemanuміг бути припинений з ініціативи кожного з подружжя чи за їх обопільною згодою. Імператори-принцепси, намагаючись боротись з валом розлучень, що охопили країну, підсилили підстави для розлучення й установили своєрідні санкції за безшлюбність і бездітність. Відповідно до законів Юлія та Паппія (початок І ст. н.е.) встановлювалась кримінальна відповідальність за подружню невірність і цивільно-правова — за розлучення без ґрунтовних причин. Розлучення відтепер повинно було провадитися в присутності свідків. Особа, що не перебувала в шлюбі, не успадковувала за заповітом, а бездітна — успадковувала лише половину заповіданого майна. При цьому чоловік вважався таким, що має дітей, за наявності в нього хоча б однієї дитини, жінка-римлянка вважалася такою, що має дітей, за наявності в неї трьох дітей, а лібертинка — чотирьох дітей.- Позашлюбні спілки.
Римське право знало поняття фактичного шлюбу або конкубінату. Він виникав тоді, коли були відсутні окремі умови для укладання законного шлюбу (наприклад, партнери мали різний становий статус). При цьому обидва партнери повинні бути вільні від законних шлюбних уз. Конкубінат, у силу його стабільності і тривалості, слід відрізняти від випадкових зв’язків, що не породжували жодних правових наслідків. Діти, що народилися в такій спілці, були когна- тами своїм батькам і могли бути узаконені батьком.
Стабільний зв’язок між чоловіком і жінкою, якщо хоча б один з них перебував у рабському стані, мав назву контуберніум (contubernium). Правове значення цього зв’язку полягає в тому, що він породжував природне, тобто когнатське споріднення.