<<

Висновки


У дисертації вирішена актуальна наукова проблема, що полягає в обгрунтуванні концепції становлення та функціонування європейських міждержавних правових систем як різновиду нового типу правової системи – міждержавного (під кутом зору нової цілісної моделі світу).
В прикладному плані запропонована автором конструкція правової системи суспільства та міждержавної правової системи може застосовуватися для аналізу як таких міждержавних правових систем, що формуються сьогодні, зокрема європейських, так і тих, що виникнуть у майбутньому.
З’ясовуючи природу і сутність європейських міждержавних правових систем, як різновиду нового типу правової системи, та виявляючи їх роль у структуризації регіонального соціального простору, а також з’ясовуючи особливості інтеграції сучасної правової системи України з ними,  дослідження здійснювалося з позицій системного аналізу.
Отримані в процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:
1. Уточнений автором поняттєво-категоріальний апарат дозволив розглянути правову систему суспільства як одну із підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства.
2. Обгрунтовано положення, що єдиними елементами правової системи суспільства є суб’єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій. Мета, призначення правової системи та об’єктивні закономірності її внутрішньої будови (структури), зумовлюють переведення особистісно-соціальних властивостей таких суб’єктів як люди та їх об’єднань (елементів соціальної системи) в юридичні, завдяки яким вони стають суб’єктами права; елементами ж правової системи суб’єкти права розглядаються завдяки їх персоніфікованості та правосуб’єктності.
3. Встановлено, що інтегративні властивості правової системи суспільства, стан рівноваги, необхідний для її функціонування, забезпечуються структурою – стійкою єдністю суб’єктів права та постійних зв’язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи як цілісного явища. Така взаємодія суб’єктів спрямована на досягнення правопорядку, а стабільність зв’язків між ними забезпечується правовими засобами (насамперед, нормами права). Категорія "структура" дозволяє уникнути "розмитості", гіпертрофованого розширення поняття "правова система суспільства", сприяє його переведенню із абстрактно-теоретичної у науково-практичну площину.
4. Виокремлено структурні частини, що є об’єктивно необхідними для існування правової системи як цілісного явища (на відміну від існуючих в юридичній літературі точок зору щодо виокремлення рівнів, аспектів, сторін та інших утворень).
Установлено, що поява, в ході розвитку та ускладнення правової системи, закономірно розміщених, взаємодіючих, взаємозалежних інституційної, функційної, нормативної частин, зумовлена об’єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища. Виявлено, що інституційна частина, яку складають суб’єкти права, що є елементами правової системи; функційна частина – стійкі зв’язки між ними, які проявляються завдяки діяльності суб’єктів права у правових відносинах; нормативна частина – сукупність правових засобів (зокрема, норм права), які є посередниками у виникненні та існуванні постійних зв’язків між суб’єктами права є доцільними та необхідними, відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування).
При цьому інституційна частина є детермінуючою для нормативної та функційної.
5. Виявлено ознаки, що характеризують правову систему як цілісне, відносно самостійне правове явище. До них відносяться: 1)наявність єдиних елементів – суб’єктів права; 2)їх структурна впорядкованість; 3)забезпеченість постійних зв’язків між суб’єктами завдяки правовим засобам, зокрема, нормам права; 4)забезпеченість зв’язків між суб’єктами завдяки їх діяльності та прояв через правові відносини; 5)спрямованість на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою існування соціальної системи в цілому. На підставі цих ознак сформульовано поняття правової системи суспільства як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи.
6. По-новому сформульовано поняття типу правової системи як сукупності найбільш суттєвих юридичних ознак, притаманних групі правових систем, що знаходяться у межах певного простору та часу. Ця теоретична модель та типологічні ознаки є методологічною основою угрупування (типологізації) сучасних правових систем світу та виявлення нового типу – міждержавної правової системи. Виокремлено основні типологічні ознаки: 1)особливості інституційної, функційної та нормативної частин правової системи, які визначають необхідний "набір" найбільш суттєвих юридичних ознак конктерного типу; 2)наявність відповідного механізму правового впливу, зокрема, відповідного рівня його нормативності; встановлені і додаткові ознаки: 1)характер правових норм та способів і форм їх об’єктивації, які визначають рівень нормативності механізму правового впливу, зокрема механізму правового регулювання; 2)наявність відповідного механізму забезпечення реалізації правових норм шляхом здійснення відповідного виду юридичної діяльності (особливо, судової).
Ці параметри типу визначаються місцем та роллю правової системи у соціальній системі, її структурною організацією та цільовою спрямованістю. До одного типу відносяться правові системи, що мають достатній та необхідний “набір” вихідних ознак.
Типологізація сучасних правових систем світу на основі такої теоретичної конструкції як тип правової системи дозволила не тільки ідентифікувати існуючі правові системи з певними типами, а й виявити новий тип – міждержавної правової системи. Цей тип має сталі типологічні ознаки, що дозволяє його віднести до основних типів сучасних правових систем світу як один із типологічних розрядів (під кутом зору нової цілісної моделі світу). Його поява об’єктивно визначається рядом таких закономірностей як: розширення кола суб’єктів міжнародних відносин; збільшення їх кількості; ускладнення  міжнародних відносин; визнання низки людських проблем всесвітніми, глобальними; необхідність зміни правових засобів та встановлення їх адекватності цілям міжнародно-правового регулювання; зростання ролі права у врегулюванні міжнародних відносин. Міждержавні правові системи в стані розв’язувати невідомі раніше за обсягом та складністю завдання, насамперед, ті, що національні правові системи не в змозі вирішити внутрішніми засобами.
7. Виявлено основні ознаки міждержавної правової системи: 1)функціонування її у межах визначених установчим договором відповідної міждержавної організації та у відповідності із загальновизнаними міжнародно-правовими нормами та принципами; 2)наявність елементів – суб’єктів міжнародного права (насамперед, держав); 3)наявність постійних зв’язків між суб’єктами права, що виникають завдяки їх діяльності і проявляються через міжнародні правові відносини; 4)наявність міжнародно-правових норм та інших правових засобів їх впорядкування; 5)наявність такої мети як досягнення міжнародного правопорядку. На цій основі сформульовано поняття міждержавної правової системи як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою міжнародно-правових норм та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення міжнародного правопорядку як необхідної передумови функціонування світової системи в цілому та регіональних систем зокрема.
І хоча міждержавні правові системи за своїм характером є міжнародними, а поняття "міжнародний" є ширшим за змістом ніж “міждержавний”, проте правові системи можуть бути лише міждержавними, так як їх елементами є, насамперед, такі суб’єкти міжнародного права як держави, а похідними від них – міждержавні організації. Встановлено, що міждержавна правова система, як і будь-яка інша правова система, складається з трьох частин: інституційної, функційної, нормативної. Особливістю інституційної частини є наявність суб’єктів міжнародного права (держав та похідних від них – міждержавних організацій), що є елементами правової системи. Важливою властивістю, яка дозволяє визнати того чи іншого суб’єкта елементом міждержавної правової системи є міжнародна правосуб’єктність. Функційну частину міждержавної правової системи складають взаємозв’язки між суб’єктами міжнародного права, зміст та обсяг яких чітко визначаються цілями та завданнями міждержавних організацій. Особливостями нормативної частини міждержавної правової системи є: 1)наявність специфічних способів утворення та форм об’єктивації юридичних норм (насамперед, нормативно-правових договорів); 2)необхідність існування механізму взаємодії норм міжнародного та національного права держав-учасниць; 3)відсутність оптимального “набору” правових засобів у механізмі правового регулювання.
Зміни у світовій інфраструктурі, формування світової та регіональних соціальних систем сприяють формуванню міждержавних правових систем, які в свою чергу впливають на формування цих соціальних систем, що дає підставу для висновку про важливу роль міждержавних правових систем у якісно новій світовій інфраструктурі, на які покладається завдання у забезпеченні структуризації соціального простору.
З’ясовано, що різновидом міждержавно-правового типу є європейські міждержавні правові системи, ідентифікувати з якими на даному етапі розвитку людства можна лише правові системи Ради Європи та Європейського Союзу, які водночас є найбільш досконалими інтеграційними формами; ці європейські міждержавні правові системи сприяють формуванню регіональної соціальної системи, структуризації європейського соціального простору.
8. Європейську правову інтеграцію визначено як процес об’єднування та взаємного пристосування національних правових систем Європи у межах міждержавних правових систем з метою досягнення та збереження стабільності і розвитку європейського регіону та його суб’єктів; виокремлено основні її стадії: 1)наближення національних правових систем до європейських міждержавно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства до європейських правових стандартів; 2)входження їх до європейських міждержавно-правових систем у межах єдиного правового простору та остаточна правова адаптація. У необхідних випадках створення нової міждержавно-правової системи, стадії наближення може передувати стадія поглибленої взаємодії та узгодження засад формування міждержавної правової системи. Встановлено, що складовою частиною правової інтеграції є правова адаптація, тобто процес пристосування правових систем з метою зближення, досягнення узгодженої взаємодії. Одним із основних її різновидів є нормативно-правова адаптація, призначенням якої є пристосування нормативно-правових приписів у межах міждержавної правової системи, усунення розбіжностей з метою досягнення адаптаційних цілей. Ефективність адаптаційних процесів залежить від правильно визначених способів правової інтеграції, основними серед яких є правова гармонізація та правова уніфікація.
Правову гармонізацію визначено як процес узгодженості, взаємовідповідності, збалансованості правових систем у межах відповідного правового простору. Різновидом її є нормативно-правова гармонізація, особливе місце в якій займає гармонізація законодавства. Гармонізація законодавства – це процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових приписів на підставі загальних мінімальних правових вимог (стандартів), що здійснюється шляхом усунення юридичних розбіжностей (через утвердження, насамперед, спільних правових принципів). Вона може бути одно- або багатосторонньою і здійснюватися як у юридично обов’язковій формі, так і за відсутності такої.
Правову уніфікацію визначено як процес зближення правових систем шляхом формування уподібненого правового регулювання у межах відповідного правового простору. Основним її різновидом є нормативно-правова уніфікація, значне місце в останній посідає уніфікація законодавства. Уніфікація законодавства – це процес зближення законодавства шляхом встановлення чи введення у національні правові системи однакових (уподібнених) норм права (нормативно-правових приписів). Уніфіковані приписи фіксуються у юридично обов’язковій формі; встановлена тенденція до розширення сфери дії уніфікованого законодавства у європейському правовому просторі.
9. Уточнено поняття європейського права як нормативно-правового масиву, що містить норми міжнародного, національного права та права Європейських Співтовариств. Уточнено поняття європейського правового простору, під яким розумітється соціальний простір (територія) сучасних європейських держав, що входять до складу регіональних міжнародних співтовариств Європи, в межах якого діє європейське право, формуються загальноєвропейські правові стандарти. Уточнено поняття загальновизнаних європейських правових стандартів як єдиних, типових принципів і норм права, що зафіксовані в основних джерелах права регіональних міждержавно-правових систем і є мінімальними правовими вимогами щодо правових систем держав-учасниць; відзначено, що особливо важливу роль у формуванні цих стандартів на даному етапі відіграють правові системи Ради Європи та Євросоюзу.
10. Виявлено ознаки правової системи Ради Європи, зокрема такі, як: 1)функціонування її у межах, визначених установчим документом (Статутом) та у відповідності із загальновизнаними міжнародними (універсальними та регіональними) нормами і принципами; 2)наявність основних елементів – суб’єктів міжнародного права; 3)наявність загальних міжнародно-правових норм, що об’єктивуються у відповідних зовнішніх формах права; 4)значна роль судових прецедентів у галузі захисту прав людини; 5)наявність у Європейського Суду з прав людини, у ряді випадків, нормотворчих функцій; 6)формування загальноєвропейських правових стандартів, насамперед, у галузі захисту прав людини. На основі цих ознак визначено поняття правової системи Ради Європи як цілісної структурно впорядкованої за допомогою міжнародно-правових норм і принципів та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення правопорядку у визначених її Статутом сферах.
Встановлено, що інституційна частина характеризується двома особливостями: 1) наявністю Європейського Суду з прав людини як конвенційного органу; 2)визнанням суб’єктами міжнародного права держав, а в деяких відносинах – осіб, їх груп та неурядових організацій. Особливістю функційної частини є здійснення Європейським Судом з прав людини не тільки правозастосовчої і правотлумачної, а й нормотворчої діяльності. Особливості нормативної частини проявляються у створенні значної кількості конвенцій, угод та судових прецедентів, які містять правові стандарти. Уточнено поняття правових стандартів Ради Європи як принципів та норм, зафіксованих в основних зовнішніх формах (джерелах) права Ради Європи, що містять єдині європейські правові вимоги до держав-учасниць у відповідній галузі і визначають їх діяльність у межах європейського правового простору. Вони застосовуються як критерії відповідності національних правових систем основним європейським правовим вимогам.
11. Виокремлено ознаки, що характеризують правову систему Євросоюзу: 1)функціонування на основі та в межах, визначених установчими документами, а також у відповідності із загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; 2)наявність основних елементів – суб’єктів міжнародного права, насамперед, держав-учасниць; 3)наявність органів, що виконують нормотворчі та правозастосовчі (зокрема, судові) функції; 4)наявність системи права з поділом її на первинне та вторинне право; 5)спільність правового поля для норм міжнародного, національного права та права Співтовариств; 6)особливий характер системи джерел права, серед яких найбільшу значимість мають установчі договори та інші джерела первинного права; 7)наявність джерел “вторинного права”, серед яких важливе місце займають регламенти і директиви, та “третинного” – судових прецедентів; 8)високий рівень правової уніфікації; 9)наявність ефективних засобів нормативно-правової інтеграції; 10)визнання пріоритету дії норм права Євросоюзу над нормами права держав-учасниць у разі виникнення розбіжностей між ними та прямої дії ряду норм права Євросоюзу у національних правових системах.
На основі цих ознак визначено поняття правової системи Європейського Союзу як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою норм і принципів міжнародного права, права Європейських Співтовариств та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення правопорядку, у сферах, визначених установчими договорами Європейського Союзу.
Встановлено, що особливості інституційної частини проявляються у наступному: а)елементами правової системи Євросоюзу є не тільки такі суб’єкти права як держави, а й міждержавна організація – Європейські Співтовариства; б)правосуб’єктність держав-учасниць є більш вузькою, ніж учасниць інших міждержавних організацій; міжнародною правосуб’єктністю наділені і Європейські Співтовариства; Євросоюз має “усічену” правосуб’єктність; у ряді випадків правосуб’єктність розповсюджується і на фізичних та юридичних осіб; в)Європейський парламент обирається шляхом прямих виборів і складається з представників держав-учасниць. Функційна частина характеризується такими особливостями: 1)здійснення Європарламентом правотворчої діяльності; 2)здійснення функцій судочинства Судом Європейських Співтовариств аналогічних до здійснення функцій конституційними та вищими судовими органами загальної юрисдикції держав-учасниць; водночас він є касаційним та консультативним органом. Нормативна частина характеризується: 1)особливостями права Європейського Союзу, а саме: правові норми об’єктивуються як у джерелах права Співтовариств, так і Євросоюзу; які, незважаючи на гетерогенність Союзу, мають об’єднуючий характер для досягнення його цілей; 2)багатоманітністю форм права; 3)значною уніфікацією у правовому регулюванні; 4)подібністю установчих договорів до національних конституцій; 5)комунітарністю системи, що складається з первинного, вторинного, третинного права.
12. Поняття правового механізму взаємодії міждержавних та національних правових систем визначено як систему правових засобів (зокрема, процедур), що сприяють узгодженому, гармонійному функціонуванню міждержавних та національних правових систем у межах єдиного правового простору. До правових засобів, що забезпечують взаємодію, відносяться: джерела міжнародного та національного права, основні способи та засоби правової інтеграції. Їх вибір залежить від конкретного виду взаємодії. До процедур, що включаються до правового механізму взаємодії, відносяться такі: 1)визначення основних принципів взаємодії; 2)визначення автономних та спільних сфер регулювання, меж і напрямів міжнародної та національної правотворчості; 3)визначення правових засобів взаємодії та суб’єктів їх реалізації; 4)узгодження норм міжнародного та національного права в процесі правотворення та застосування. Складовою його частиною є конституційно-правовий механізм.
Встановлено відповідні механізми взаємодії правових систем Ради Європи та Європейського Союзу з національними правовими системами. Правовий механізм взаємодії правової системи Ради Європи та правових систем держав-учасниць включає такі процедури: 1)визначення основних принципів, що харакетризують цю взаємодію (принципи рівності цих правових систем, взаємопов’язаності та взаємодоповнюваності тощо); 2)визначення сфер правового регулювання Ради Європи, яка визначається її цілями, що обмежовують її правотворчу діяльність та держав-учасниць, до якої належать всі інші питання, що є об’єктом національного регулювання, а межі правотворчості визначаються завданнями держави; 3)встановлення правових засобів взаємодії (серед яких виділяються конвенції, рекомендації, судові прецеденти); 4)узгодження норм права Ради Європи та держав-учасниць, що здійснюється завдяки їх гармонізації. Механізм взаємодії правової системи Євросоюзу та правових систем держав-учасниць базується, насамперед, на принципах верховенства та прямої дії права ЄС, а також на принципах інкорпорації права Співтовариств у національні правові системи та юрисдикційної його захищеності; сфери автономного регулювання для права Євросоюзу та держав-учасниць звужується за рахунок розширення сфери спільного регулювання (проте перелік питань, які до неї входять, відсутні); межі правотворчості Євросоюзу визначаються його метою та завданнями; у механізмі взаємодії перевага надається заходам та способам правової інтеграції, а не правовим стандартам, з метою створення уподібнених норм (уніфікації законодавства), і лише частково – гармонізації.
13. Визначено поняття конституційно-правового механізму взаємодії норм міжнародного та національного права як системи конституційно-правових норм та інших правових засобів, що забезпечують узгодження норм міжнародного та національного права. Європейська модель конституційно-правового механізму взаємодії передбачає фіксацію у національному законодавстві, насамперед у конституціях чи конституційних законах, положень щодо співвідношення міжнародного та національного права; забезпечення прав та свобод людини і громадянина; правових основ діяльності держав-учасниць в Євросоюзі; основних засобів подолання юридичних колізій.
14. Зроблено висновок, що колізійно-правовий механізм є складовою частиною правового механізму взаємодії; визначено поняття колізійно-правового механізму як системи правових засобів, зокрема процедур попередження та подолання (в тому числі, усунення) юридичних колізій, яка сприяє взаємодії міждержавних та національних правових систем.
Встановлено, що до правових засобів, які використовуються при здійсненні процедур попередження, відносяться міжнародні та національні джерела права; гармонізація, уніфікація законодавства, його систематизація; програми, положення, правила, що містять заходи запобігання колізій, прогнозування можливих варіантів їх виникнення та способів подолання. Засоби, що використовуються при здійсненні процедури подолання, можна розділити на дві групи: 1)засоби, що сприяють розв’язанню колізій у конкретній ситуації (переборюють, не усуваючи її); 2)засоби, що усувають колізії взагалі. До першої групи належать акти застосування колізійних норм, акти тлумачення та застосування права; до другої – нові норми, що об’єктивовані у відповідних джерелах права.
Колізійний механізм, що є складовою частиною механізму взаємодії правових систем Ради Європи та держав-учасниць, є об’ємним і включає як засоби попередження, так і подолання колізій. Ці засоби збігаються частково із засобами імплементації і полягають у внесенні змін до законодавства, відміні старих джерел права, прийняття нових. Важливим при цьому є фіксація такого механізму у спеціальному нормативно-правовому акті, яким визначається дія міжнародних договорів. До процедур попередження колізій відносяться: 1)визнання основних принципів права Ради Європи та їх впровадження у національне законодавство; 2)визначення критеріїв співвідношення правових стандартів Ради Європи з національним правом; 3)врахування особливостей їх впровадження у національну правову систему; 4)фіксація положень про взаємодію права Ради Європи та держави-учасниці у Конституції та інших законах держави; 5)врахування міжнародних зобов’язань держави в законопроектах; 6)врахування потенційних юридичних колізій та засобів їх попередження при формуванні правового механізму взаємодії. До процедур подолання колізій відносяться: 1)діяльність держави-учасниці в роботі Ради Європи; 2)дотримання процедур укладення, ратифікації міжнародних договорів; 3)фіксація у конституціях держав-учасниць пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 4)створення колізійних норм (у відповідних галузях права); 5)ефективна правотлумачна та правозастосовча діяльність.
Колізійно-правовий механізм взаємодії правових систем Євросоюзу та держав-учасниць є більш простим від такого механізму з Радою Європи, завдяки уніфікації юридичних приписів. Засобами попередження та подолання колізій є як джерела права ЄС, так і внутрішньодержавні джерела права. До процедур попередження юридичних колізій відносяться: 1)визнання основних принципів права ЄС та впровадження його норм у національну практику; 2)створення конституційно-правового механізму взаємодії, який включав би і колізійний (що визначав би потенційні юридичні колізії та засоби їх подолання); 3)застосування засобів зближення права держав-учасниць та права Євросоюзу; 4)створення спеціальних органів чи надання повноважень діючим органам держави, які забезпечують взаємодію права Євросоюзу та держав-учасниць. До процедур подолання колізій відносяться: 1)діяльність Суду Європейських Співтовариств щодо тлумачення права ЄС та розв’язання юридичних колізій; 2)прийняття нових законодавчих актів, внесення змін до існуючих законодавчих актів, узгоджених з правом ЄС положень; відміна невідповідних актів; 3)застосування уніфікованих норм національними судами.
15. Виявлено ознаки, що характеризують правову систему України: 1)правова система є однією з підсистем українського суспільства; 2)основними її елементами є фізичні та юридичні особи, зокрема, держава; 3)виникнення зв’язків між цими суб’єктами опосередковує система норм права (система джерел права); 4)діяльність суб’єктів права є способом виразу цих зв’язків, особливо через правові відносини; 5)метою правової системи є досягнення правопорядку, що забезпечує функціонування та розвиток українського суспільства. На їх основі визначено поняття сучасної правової системи України як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства.
Встановлено особливості інституційної, функційної, нормативної частин правової системи, які проявляються через численні зміни, що відбуваються у ході їх реформування, які спрямовані на ліквідацію існуючих деформацій, зокрема, щодо зниження ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності, що ускладнює виникнення необхідних зв’язків між елементами системи; частої змінюваності (нестабільності) нормативно-правових актів; множинності підзаконних нормативно-правових актів та наявності у зв’язку з цим юридичних колізій та дублювань; несформованості правової бази щодо визначення статусу та порядку діяльності ряду державних органів; зниження дієвості правового регулювання; правового нігілізму. Реформаторські заходи спрямовані на формування інституційної, функційної та нормативної частин такими, які б забезпечували існування правової системи як єдиного цілого та досягнення її мети в нових конкретно-історичних умовах.
Розвиток сучасної правової системи України, разом з тим, характеризується: 1)активним формуванням основних структурних частин, що сприяє правильному співвідношенню та взаємодії елементів, формуванню механізму самоорганізації (який концентрує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги); 2)поступовим приведенням правової системи у відповідність з міжнародними стандартами, насамперед – європейськими; 3)утвердженням під впливом цих вимог принципів правової демократичної держави та громадянського суспільства; 4)спрямованістю правового регулювання загальновизнаними нормами принципами міжнародного права; 5)урізноманітненістю в юридичній науці методологічних підходів до праворозуміння; 6)створенням нових інститутів та галузей права і законодавства, виникненням міжгалузевих (комплексних) інститутів законодавства; 7)урізноманітненням зовнішніх форм права, що забезпечує динамічність, гнучкість системи.
16. Доведено, що досконалість механізму взаємодії залежить від правильності визначення стадії інтеграції України з правовими системами Ради Європи і Європейського Союзу та подібності правової системи України з романо-германським типом, що встановлена на основі виокремлених ідентифікаційних ознак.
Правова система України на нинішній час знаходитьсмя на стадії входження до правової системи Ради Європи. Правовий механізм взаємодії цих систем є недостатньо сформований. Так, не сформовані принципи такої взаємодії; не розмежовані сфери спільного та автономного правового регулювання; не достатньо визначені правові засоби взаємодії; не створено чітких узгоджувальних процедур права Ради Європи та України. Водночас, відсутній належно сформований і колізійний механізм, що є складовою частиною правового механізму взаємодії. Формальна фіксація цих положень у єдиному законодавчому акті України відсутня.
Правова система України знаходиться на стадії наближення та попередньої адаптації до правової системи Євросоюзу. На цій стадії важливою умовою є гармонізація законодавства з правом ЄС та вироблення концептуальних положень щодо формування механізму взаємодії правових систем Євросоюзу та України і закріплення їх на законодавчому рівні, що дозволить належно сформувати адаптаційний механізм правових систем України з Євросоюзом. Правовий механізм взаємодії цих систем повинен включати необхідні правові засоби, зокрема процедури, передбачені для держав-учасниць ЄС. Складовою частиною цього механізму має бути і колізійно-правовий механізм.
Важливим для правової системи України на даному етапі її розвитку є формування конституційно-правового механізму взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу, який фіксував би конституційно-правові засоби, що забезпечують узгодження міжнародного та національного права. Конституція України визнає міжнародні договори складовою частиною національної системи законодавства. Проте, відсутність чітких положень про пріоритет норм та принципів міжнародного права, неузгодженість положень щодо співвідношення міжнародного та національного права у чинній системі законодавства породжує юридичні колізії, знижує ефективність правозастосування. Так, не узгоджені положення розділу другого та ст.9 Конституції України. Низка законопроектів не містить положень стосовно основних принципів взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України, не включає їх і Конституція України. Фіксація у конституційних положеннях чітко визначеного співвідношення між національним правом та міжнародним, а також правом Євросоюзу забезпечила б їх узгодженість, дієвість у спільному правовому полі, сприяла б попередженню колізій.
17. Визначено, що для збереження позитивних тенденцій та усунення деформацій в правовій системі України, важливим кроком для неї на сучасному етапі є прийняття Концепції правової реформи, яка б визначила основні напрямки такого реформування. Метою реформування правової системи України є трансформація національної правової системи, формування основних структурних її частин відповідно до сучасних європейських правових стандартів. Основні напрямки реформування правової системи України, мають здійснюватися на основі пріоритетності загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.
Відзначено, що Концепція правової реформи в Україні повинна містити положення щодо формування правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України, що є частиною вихідних засад реформування правової системи України. Основи такої взаємодії мають визначатися нормами Конституції та спеціальних законів, зокрема закону “Про міжнародні договори України”.
Правовий механізм взаємодії Ради Європи та України повинен включати такі правові засоби, зокрема процедури:
основні принципи такої взаємодії, що засновані на положенні про пріоритет загальновизнаних принципів та норм міжнародного права: верховенства права Ради Європи в разі виникнення колізій; взаємопов’язаності та взаємодоповнюваності права Ради Європи та України; співробітництва, добросовісного виконання зобов’язань перед Радою Європи, захисту прав людини;
визначення та законодавче закріплення автономних сфер регулювання; зокрема, сфера правового регулювання Ради Європи визначається її цілями, а України – завданнями української держави. При цьому міжнародні договори, що є частиною національного законодавства, мають пряму дію, а в разі колізій – пріоритет щодо інших джерел права. В ієрархії джерел права повинні посідати місце за Конституцією;
визначення правових засобів взаємодії правових систем Ради Європи та України (конвенцій, рекомендацій, резолюцій), створення нормативно-правової бази щодо впровадження правових актів Ради Європи, створення механізму реалізації їх положень у юридичній практиці України;
узгодження змісту джерел права з правовими стандартами Ради Європи (зокрема, створення загальнодержавної програми, яка б передбачала характеристику та комплексну оцінку всього нормативного масиву Ради Європи, визначення пріоритетів приєднання з позицій національних інтересів та можливостей України). Складовою частиною механізму взаємодії Ради Європи та України має бути колізійно-правовий механізм, що складається із засобів попередження та подолання колізій.
При цьому попередження юридичних колізій має досягатися завдяки таким правовим засобам, зокрема процедурам: 1)визнанням Україною основних принципів права Ради Європи та їх впровадження у національну систему джерел права; 2)визначенням правових стандартів Ради Європи та критеріїв співвідношення з ними нормативно-правових приписів, що містяться в національній системі джерел права; 3)врахуванням загальних та специфічних вимог при входженні нормативних приписів джерел права Ради Європи у правову систему України; 4)визначенням випадків, коли при впровадженні норм права Ради Європи є потреба у створенні спеціальних актів; 5)фіксацією положень про взаємодію права Ради Європи та України в Конституції та законах; 6)врахуванням міжнародних зобов’язань України в законопроектній діяльності; 7)прогнозуванням потенційних колізій та заходів щодо їх попередження; 8)врахуванням правил щодо конкуруючих норм.
Подоланню юридичних колізій має сприяти участь України в діяльності Ради Європи; гармонізація законодавства з нормативними положеннями джерел права Ради Європи; дотримання всіх процедур щодо дії міжнародних договорів та їх впровадження у національну правову систему; виявлення особливостей джерел права Ради Європи; використання порівняльно-правових засобів дослідження правових систем Ради Європи та України та виявлення спільного правового поля їх взаємодії; систематичність дій у цій сфері; наявність спеціалістів, які мають навички у цій сфері діяльності.
Механізм взаємодії правових систем Європейського Союзу та України повинен включати такі правові засоби, зокрема процедури:
визначення основних принципів такої взаємодії: верховенства та прямої дії права Співтовариств; впровадження норм права Співтовариств та юрисдикційної їх захищеності судовими інстанціями Євросоюзу та держав-учасниць;
визначення автономних сфер регулювання: у Євросоюзі це сфери зовнішньої політики та безпеки, а також юстиції та внутрішніх справ; сфера самостійного регулювання у правовій системі України буде звужуватися за рахунок розширення спільної сфери регулювання (інтеграційних відносин); важливим є виявлення пріоритетних напрямів адаптації законодавства України до нормативно-правових приписів Євросоюзу;
визначення правових засобів та способів взаємодії: гармонізації та уніфікації законодавства;
узгодження норм права Європейського Союзу та України: створення переліку нормативних актів, які потребують внесення змін згідно з нормативними приписами джерел права ЄС; узгодження понять і термінів національного права та права ЄС; підготовка проектів узгоджувальних законів щодо права ЄС; підготовка юристів-спеціалістів зі знанням права Євросоюзу; запровадження експертизи проектів нормативно-правових актів на відповідність праву ЄС. Складовою частиною правового механізму взаємодії Євросоюзу та України є колізійно-правовий механізм. Він базується на необхідності визнання основних принципів права ЄС, гармонізації та уніфікації нормативно-правових приписів, впровадженні їх у національну систему джерел права, забезпеченості та захищеності їх Судом Співтовариств. Реформування правової системи України на підставі цих засад, створення чи уповноваження органів держави на виконання інтеграційних завдань; зближення нормативно-правових масивів Євросоюзу та України – все це сприяє попередженню юридичних колізій. Подолання потенційних юридичних колізій здійснюється завдяки ефективній діяльності правозастосовчих органів, належному рівню професійної культури юристів (зокрема, у сфері європейського права), правотлумачній та нормотворчій діяльності Суду Співтовариств.
Для ефективності правового механізму взаємодії Ради Європи, Євросоюзу та України важливим є формування такої системи правових засобів та заходів, які б забезпечували інтеграційні процеси на кожній із стадій відповідними способами. Така система заходів повинна включати: 1)порівняльно-правове дослідження правових систем Євросоюзу, Ради Європи та України, виявлення їх особливостей; 2)визначення оптимальних форм здійснення гармонізації та уніфікації і відповідних засобів їх здійснення; 3)визначення видів та рівнів гармонізації і уніфікації та сфер і меж їх застосування; 4)узгодженні термінології; 5)виявлення умов здійснення цих процедур; 6)створення відповідних колізійних механізмів.
Необхідною умовою належного функціонування правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України є фіксація основних його положень у Конституції та спеціальних законах України, визначення в них співвідношення міжнародного універсального права, права Ради Європи, Європейського Союзу та України. Реалізація цих заходів сприятиме ефективності інтеграції правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу.
<< |
Источник: Луць Людмила Андріївна. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Львів - 2004. 2004

Еще по теме Висновки:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. Висновки до розділу 1
  8. Висновки до розділу 2
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -