Висновки до розділу 1
Результати порівняльно-правового дослідження, викладені у цьому розділі дозволяють зробити наступні висновки:
1. Еволюційний шлях принципу незворотності дії закону в часі розпочинається з римського права.
І хоча чимало історичних джерел вказують на стародавні часи, як початкову ідейну основу принципу, все ж первинне юридичне оформлення принципу здійснили античні мислителі, які спочатку розробивши окремі аспекти незворотності в площині кримінального права, згодом звели в єдиний принцип «Lex ad praetorian non valet» з розширеною галузевою сферою дії останнього. Закріпили принцип незворотності Конституція імператора Константина (306-337 рр.), Конституція імператора Римської імперії Феодосія I (379-395 рр.), Кодекс імператора східної Римської імперії Феодосія II (408-450 рр.), Конституція імператора Візантії Анастасія I (491-518 рр.), Кодекс Візантійського імператора Юстиніана (527-565 рр.), кодифікація Юстиніана «Corpus iuris Civillis». Чого не можна сказати про виняток із принципу незворотності («lex retro agit in mitius»), який в епоху Античності існував лише в ідейному вигляді, подекуди простежуючись в правових реформах тієї доби.2. Канонічне та звичаєве право Середньовіччя особливого прогресу в розвиток незворотності загалом не внесли, швидше навпаки. Проте це не завадило активному дослідженню «Lex ad praetorian non valet» юридичною доктриною, особливо аспектів, дотичних природному праву. На противагу принципу, виняток в середньовічну добу набуває змістової вираженості, все частіше простежується в правових документах цього часу.
3. Новий час фактично повністю відновив еволюційні здобутки незворотності в Античні часи, в тому числі через ліберально-демократичні революції, хвиля яких прокотилася в XVII-XVIII ст. Наслідком цих революцій стало прийняття історично значущих правових документів, таких як Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 р., Французька декларація
прав людини і громадянина 1787 р., Конституції, прийняті внаслідок Великої Французької революції. Всі вони містили принцип незворотності дії закону в часі.
Виняток із принципу незворотності в епоху Нового часу практично не зустрічався взагалі.4. Новітній час лиш розвинув еволюційні надбання незворотності попередніх віків. Не зупинили цей розвиток ані війни, ані антидемократичні режими, характерні для Європи ХХ ст. Останні, навпаки, створили передумови для стрімкого розвитку та остаточного правового становлення «Lex ad praetorian non valet». Як відомо в цей період принцип незворотності дії закону в часі увійшов до основних законів більшості країн світу, його закріпили такі міжнародно-правові документи тієї доби, як Загальна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав і основоположних свобод 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. З певністю можна припустити, що саме ХХ століття підняло «Lex ad praetorian non valet» до рівня основоположного фундаментального принципу, над яким воля законодавця не мала впливу.
5. Крім того, в еволюційному ланцюгу принципу незворотності дії закону в часі в ХХ ст., слід відмітити зміцнення його позицій на внутрішньодержавних законодавчих рівнях, до того ж серед країн різних правових систем. Зростаюча текстуально-конструктивна довершеність принципу в конституціях держав романо-германської правової сім'ї є цілком закономірною і пов'язана з цією сім'єю. Деякою несподіванкою може вважатись присутність «Lex ad praetorian non valet» в основних законах країн традиційно-релігійної та соціалістичної правових сімей, що, обумовлено процесами глобалізації та ще раз вказує на надпозитивний природно- правовий характер принципу незворотності дії закону в часі.
Положення цього розділу знайшли своє відображення в науковій праці «Еволюція та співвідношення принципів «Nullum crimen sine lege», «nulla poena sine lege» та «Ex post facto law» [61].