Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Висновки до розділу

2

Визначено, що персонал та засуджені як відносно рівноправні суб’єкти кримінально-виконавчих правовідносин, до реалізації карально-виправних заходів в місцях позбавлення волі мають, в цілому, позитивне ставлення.

Можна дійти попереднього висновку, що для досягнення певного рівня безпеки в умовах ізоляції засудженого необхідно застосовувати визначені законом режимні вимоги, які представляють порядок виконання і відбування покарання. Оскільки режим перш за все направлений на забезпечення реалізації кари (мети покарання), він є невід’ємним елементом покарання. Проте кара виражається лише в тих правилах режиму виконання та відбування покарання, у яких проявляються правообмеження й заборони, що передбачає покарання у виді позбавлення волі. В інших випадках вимоги персоналу до засуджених не носять елементів кари, а є лише виховними заходами.

Варто приєднатися до думки науковців, які вказують на те, що режим необхідно розглядати у двох площинах, а саме, юридичній та педагогічній. З юридичної точки зору режим - це врегульований нормами кримінально- виконавчого законодавства порядок виконання та відбування покарання, засоби його забезпечення, а також правові наслідки дотримання чи порушення його норм. З точки зору педагогічної, режим є засобом виховання та впливу на засуджених з метою корекції або ліквідації негативних звичок і навичок, свідомої переорієнтації поведінки засудженого з негативної на правослухняну.

Розглядаючи правовідносини між персоналом та засудженими при забезпеченні вимог режиму й рівня безпеки в установах виконання покарань, підкреслено, що необхідним є:

1. Суворе дотримання принципу верховенства права, що включає законність, справедливість та гуманне ставлення до засудженого.

2. Точна правова регламентація режиму відбування покарання у виді позбавлення волі.

3. Можливість застосування заходів заохочення для стимулювання правомірної поведінки засуджених та примусових заходів у випадку порушень або недотримання правил засудженими.

4. Реалізація права на особисту безпеку та дотримання вимог режиму учасниками кримінально-виконавчих правовідносин, а саме, персоналом УВП та засудженими.

Зазначено особливості утримання засуджених у КВУ різного рівня безпеки. Констатовано, що прогнозування та визначення чисельності засуджених повинно бути основою для розрахунку передбаченого кадрового складу та затрат на їх утримання в УВП. Вказаний прогноз повинен здійснюватися мінімум на п’ять років. На його основі повинно розраховувати матеріальні витрати на капітальне будівництво чи переобладнання установ,їх комплектацію й матеріально-технічне обладнання на період не менш ніж десять років, передбачати медико-санітарне забезпечення, особливості утримання різних категорій засуджених.

Визначені проблеми пов’язані із виконанням та відбуванням покарань на різних стадіях. Нами особливо прискіпливо розглянуті питання щодо знаходження засуджених у КДіР - дільниці карантину, діагностики і розподілу, СР - дільниці соціальної реабілітації та ПК - дільниці посиленого контролю. У зв’язку з виявленими проблемами та протиріччями нами внесено пропозиції щодо змін та доповнень до ст. ст. 94, 97, 100, 101 КВК України в частині переведення засуджених.

Показано основні проблеми, пов’язані із залученням засуджених до суспільно корисної праці. Зокрема, це одноманітність, низкокваліфікована праця, обмеженість спілкування, безперспективність отримання корисної спеціальності, що призводить до того, що праця не несе виправного впливу, а лише стає тягарем та необхідним обов’язком для засуджених. До того ж, існують інші суттєві проблеми з працевикористанням, зокрема, виробничі показники більшості установ залишаються низькими, нерентабельність, відсутність збуту готової продукції, зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва, низька заробітна плата, відсутність гнучкої маркетингової політики тощо.

Підтверджено гіпотезу за якою засуджені, які переведені до колонії з меншим ступенем правообмежень, відрізняються від решти засуджених, що тримаються в колоніях різних рівнів безпеки, значно кращими показниками їх трудової діяльності. У них є можливість довести своє виправлення шляхом не тільки задовільних показників у праці, а і тим, що засуджені своєчасно сплачують заборгованості по виконавчим листам, допомагають рідним, підвищують рівень кваліфікації за здобутою процесією, набувають інших корисних навичок, що можуть знадобитися після звільнення з КВУ.

Наголошено, що основна увага персоналу виправних колоній повинна звертатися на дотримання прав засуджених в процесі їх залучення до праці: створення належних умов праці, розмір її оплати, особливості організації виробничої діяльності підприємств, що функціонують при установах виконання покарань. На підтримку таких висновків нами надані відповідні пропозиції до законодавства.

Проаналізовано заходи соціально-виховної роботи, залучення засуджених до загальноосвітнього та професійно-технічного навчання. Вказано, що рамки застосування соціально-виховної роботи є доволі широкими. Але як показує практика, сьогодні спостерігається незацікавленість у проведенні такої роботи персоналом та незацікавленість у цих заходах серед засуджених. Зокрема, засуджені невдоволені: відношенням до них з боку персоналу, не вжиттям відповідних заходів особистої безпеки тощо. Варто підкреслити, що особливо відмічені засудженими відсутність широких заохочень і позитивних стимулів з боку персоналу, для можливості дострокового звільнення та відсутність захищеності і гарантії безпеки.

Зазначено, що варто підтримати тих науковців, які переконані у важливості соціально-виховної роботи із засудженими для досягнення мети їх виправлення і ресоціалізації. Констатуємо, що ми особисто дотримуємось позиції за якою соціально-виховна робота із засудженими є необхідною частиною процесу виконання й відбування покарання у виді позбавлення волі, яка проводиться з метою виправлення та ресоціалізації засуджених. Таке переконання нам дають не лише уявлення науковців, а й власний практичний досвід.

Констатовано, що соціально-виховна робота - це цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Вона спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Проаналізовано повноваження персоналу УВП. Зазначено, що більш ніж 40% із загальної кількості опитаних невдоволені об’ємом владних адміністративно- розпорядчих повноваженнями по відношенню до засуджених. Зроблено висновок, що це є однією з основних причин того, чому соціально-виховна робота не дає вагомих позитивних результатів. Одночасно, більшість персоналу вказувала на те, що вони не в повному обсязі виконують власні обов’язки, оскільки їх набагато більше, ніж прав.

Обґрунтовано зміни, доповнення і власна редакція низки норм кримінально- виконавчого законодавства, а саме: ч. 2 ст. 8, ст. 93, ч. 5 ст. 97, ч. 1, 3, 4 ст. 107, ч. 3 ст. 110, ст. 122, ст. ст. 131 - 131-4, ст. ст. 132 - 135 КВК України.

<< | >>
Источник: ПАВЛОВ Володимир Григорович. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя-2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу:

  1. Методи дослідження
  2. 2.4. Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу
  3. Огляд історіографії
  4. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  5. Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису
  6. YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії
  7. Про присилку на Ніжинське воєводство Савелова з супровідною патріаршою грамотою до гетьмана; про відвідання митрополитом Ясинсъким своєі єпархГі і про посвячення великоі мурованої церкви в Лубенському монастирі; про Петрикову втечу із Січі в Крим і про постановлення його гетьманом на Каланчаку; про Петрикові похвалки в тодішньому його намірі; про солтанський марш з Петри- ком на Малу Росію і про іхн
  8. ВИСНОВКИ.
  9. Розділ 1 ВНУТРІШНЯ I ЗОВНІШНЯ СИТУАЩЯ B УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
  10. Розділ 3 РОЗКОЛ УКРАЇНИ. БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНУ ІДЕЮ B 1660—1661 pp.
  11. Розділ 4 БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ HA ЛІВОБЕРЕЖЖІ. ПОРАЗКА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ B 1662—1663 pp. ЧОРНА РАДА I РОЗКОЛ УКРАЇНИ ДЕ-ЮРЕ
  12. Розділ 6 ДЕҐРАДАЩЯ ІДЕЇ ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА I. БРЮХОВЕЦЬКОГО. КРИМСЬКО-ТУРЕЦЬКИЙ ЧИННИК HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ
  13. ВСТУП