Порівняльний аналіз конституцій держав різних правових сімей щодо закріплення принципу незворотності дії закону в часі
Принцип незворотності дії закону в часі, як одна із складових верховенства права, характерний, як правило, для законодавств країн з розвиненою демократичною системою, побудованою на засадах природного права, в якій людині, її правам та свободам відводиться найпочесніше місце.
Загалом так і є, однак аналіз конституцій країн абсолютно різних правових сімей з відповідно різними правовими режимами свідчить про наявність у законодавстві більшості з них принципу незворотності дії закону в часі. Виникає питання. В чому полягає така універсальність цього принципу? Відповідей можна навести декілька: історична значимість, сьогоденна необхідність, надприродність, правовий орієнтир розвитку держави, проте, остаточної відповіді на цьому етапі дослідження напевно так і не знайти. З огляду на викладене, доцільним видається провести аналіз конституцій країн з метою з'ясування особливостей текстуального формулювання зазначеного принципу у взаємозв'язку з відповідною правовою системою.В правовій доктрині існує декілька підходів щодо класифікацій правових систем сучасності, однак зазначене питання не є суттєвим для проведення вищезазначеного дослідження, тому керуватимемося найбільш розповсюдженою класифікацією, відповідно до якої виділяється:
1.Романо-германська правова сім'я (сім'я континентального права).
Характерними її рисами є:
— домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;
— поділ системи права на публічне та приватне право;
— диференціація та кодифікація галузей права;
— нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем. До цієї правової сім'ї відносяться такі країни: Україна, Росія, Італія, Франція, Іспанія, Німеччина, Австрія, Люксембург, Португалія, Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай та інші).
2.Англо-американська правова сім'я (сім'я загального права або судово-прецедентна).
Характерними її ознаками є:
— відсутність рецепції римського права;
— суддівський за своєю природою та змістом характер права;
— розвиток загального права юристами-практиками;
— виокремлення в англосаксонському праві прецедентного та
статутного права.
— Відсутність кодифікації.
До неї відносяться наступні країни: Англія, США, Канада, Танзанія та
інші.
3. Релігійна правова сім'я.
Характерні риси:
— нерозривний зв'язок з релігією;
— персональний характер дії права;
— часто не визнається принцип формальної рівності прав людини.
До неї належать: Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет,
Сирія, Мавританія, Ватикан, Ізраїль, Індія, Бірма, ОАЕ, Кувейт, Сінгапур, Малайзія.
4. Традиційна правова сім'я: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.
Ознаки:
— домінуюче місце у системі джерел права — звичаїв і традицій, що мають, як правило, неписаний характер;
— юридична доктрина не відіграє суттєвої ролі в юридичному житті даних суспільств;
— правовий прецедент не набуває значення як джерело права.
5. Соціалістична правова сім'я, в цілому пішла в історію (правові системи цього типу можна досліджувати в ретроспективному плані), проте і сьогодні є низка правових систем (Куба, В'єтнам, КНДР), що зберегли соціалістичне забарвлення [88, с. 45-69].
Розпочнемо з аналізу текстуальних конструкцій принципу незворотності в конституціях держав континентального права. Загалом найбільш поширеним є формулювання принципу «lex ad praetorian non valet» зі сферою дії в межах кримінального права (Греція, Ісландія, Франція, Мальта, Монако, ФРН, Нідерланди, Фінляндія, Сан-Маріно тощо).
Так, стаття 7 Конституції Греції 1975 р. закріплює принцип незворотності у такій формі: «Немає злочину і не може бути застосоване покарання, якщо немає закону, який діяв до вчинення діяння та визначав його складові елементи. Більш тяжке покарання, ніж те, що передбачалося в момент вчинення діяння, ніколи згодом не може накладатися» [99, с.
167]. Зазначена стаття складається із двох частин, перша з яких за змістом становить принцип незворотності, а друга фактично конкретизує одну з його складових, а саме зазначає, що закон, який посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має. Певна змістова схожість із текстуальним формулюванням принципу простежується й у Конституції Ісландії 1944 р., стаття 69: «Ніхто не може піддаватись покаранню за вчинене діяння, яке не кваліфікувалося злочином під час його вчинення. Так само не може застосовуватись більш суворе покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення злочину» [91, с. 131]. Аналогічне за текстуальною конструкцією визначення принципу незворотності містить параграф 8 Конституції Фінляндії 1999 р. та ст.16 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. чого, наприклад, не можна сказати про текстуальну побудову «lex ad praetorian non valet» в Конституції Сан-Маріно 1974 р., встатті 15 якої зазначається: «Покарання. можуть бути застосовані лише на основі правових норм, що не мають зворотної сили» [110, с. 367]. В наведеному формулюванні вбачаються чіткі межі дії принципу незворотності, а саме, при застосуванні покарання, та передбачена виразна модель незворотної дії правових норм, тоді як у попередніх вона випливала тільки зі змісту.
Окремо варто зупинитися на Конституції Франції 1958 р., до якої увійшла історично відома Декларація прав людини і громадянина 1789 року, стаття 8 якої закріплює принцип незворотності дії закону в часі: «.ніхто не може бути покараний по-іншому, ніж відповідно до закону, прийнятого та оприлюдненого до вчинення протиправного проступку та застосованого в установленому законом порядку» [91, с. 145]. Подібно як у конституціях Греції, Ісландії, Фінляндії Конституція Франції у вищезазначеній декларації закріплює принцип незворотності, виходячи із текстуального змісту відповідного формулювання. Слід відмітити, що суттєвих змін зазначена стаття за більш, ніж два століття не зазнала та залишилася практично у своєму «первісному» вигляді.
Також зустрічається в конституціях, хоча і не часто формулювання
принципу «lex ad praetorian non valet» зі сферою дії на всі закони, що передбачають юридичну відповідальність (Італія, Андорра тощо). Так, стаття 25 Конституції Італії 1947 р. передбачає, що: «Ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності в інший спосіб, ніж той, що передбачений законом, що набрав чинності до моменту вчинення діяння» [134, с. 662]. В цій статті увага, як видно, закцентована на юридичній відповідальності, а саме на забороні притягнення до неї в ретроспективному порядку. Або, наприклад, стаття 9 Конституції Андорри 1993 р.: «Ніхто не може бути покараний за діяння, яке на момент вчинення не вважалося деліктом, помилкою чи правопорушенням» [110, c. 57]. В цій статті, хоча загалом і йдеться про юридичну відповідальність, однак акценти дії принципу незворотності розставлені дещо по-іншому, ніж у попередній.
Насамперед, тут увага зосереджена на забороні притягнення особи до юридичної відповідальності за делікт, який законодавчо не мав складу правопорушення на момент його вчинення, а тому застосування нових правових приписів, якими аналогічне діяння визнаватиметься деліктом, на минулі відносини є порушенням принципу незворотності дії закону в часі.
Деякі автори виділяють також змішаний тип правових систем (дуалістичний), що виник на стику двох класичних правових сімей: романо- германської та англо-американської (Швеція, Норвегія та інші). Дослідження основних законів держав цих країн показав певні особливості текстуальних конструкцій принципу незворотності дії закону в часі. Так, Конституція Норвегії 1814 р. закріплює принцип незворотності прямим чином зі сферою дії на всі закони: «Ніякий закон не має зворотної сили» [159, с. 96]. Як бачимо, «Lex ad praetorian non valet» у цій статті виходить далеко за межі кримінального права та юридичної відповідальності у порівнянні з попередньо розглянутими текстуальними конструкціями, та поширює свою дію на всі законодавчі акти.
Окрему увагу слід звернути на те, що Конституція Норвегії приймалася на початку 19 ст., коли принцип незворотності не був настільки поширений, як, приміром, в наш час, менше з тим, останній увійшов до основного тексту та й структура його близька до нинішнього варіанту.У Конституції Швеції 1974 р. принцип незворотності традиційно поширює свою дію на кримінальні закони, крім того, в ній наявне окреме положення про застосування правила незворотності в податкових справах. У перехідних положеннях простежується й виняток із принципу незворотності, однак структурно він не є виражений, та випливає, виходячи зі змісту статті.
До цього моменту розглянуті конструкції незворотності не мали винятку із «Lex ad praetorian non valet», однак більшість конституцій країн континентального права поряд із принципом незворотності містять й виняток. Відтак, подальший огляд положень конституцій здійснюватиметься
через аналіз особливостей текстуальних формулювань, як самого принципу, так і його винятку.
Для зручності дослідження цих питань доцільно провести розмежування на групи. До першої розглядуваної групи віднесемо конституції країн, які закріплюють принцип незворотності та виняток з нього в площині кримінального права (Албанія, Вірменія, Молдова та ін.). Наприклад, стаття 29 Конституції Албанії 1998 р. зазначає, що: «Ніхто не може бути
звинувачений у вчиненні злочинного діяння, яке під час його вчинення не
визнавалося таким.. .не може бути призначене покарання більш суворе, ніж те, що передбачалося законом на момент вчинення злочину. Протекціоністський кримінальний закон має зворотну силу» [91, с. 47]. У наведеній статті виняток стосується кримінального закону, проте, не є обмежений лише законом про кримінальну відповідальність, що дає підстави тлумачити останній, як такий, що може застосовуватись у випадку будь- якого покращення правового становища особи, що вчинила злочин, за умови, що відповідне протиправне діяння перестало кваліфікуватися злочинним.
Схоже формулювання принципу незворотності та його винятку міститься у статті 22 Конституції Вірменії: «Особа не може бути визнана у вчиненні злочину, якщо відповідно до закону, що діяв на момент вчинення кримінального діяння, воно не вважалося злочинним.
Закон, який відміняє покарання або пом'якшує його, має зворотну силу» [91, с. 90]. Порівнюючи формулювання винятку у двох вищенаведених статтях, очевидною є різниця, що полягає в суттєво звужених межах його дії у Конституції Вірменії, адже зводиться лише до закону, який відміняє покарання чи пом'якшує його, тоді як у Конституції Албанії виняток поширюється на будь-який протекціоністський кримінальний закон.До другої групи віднесені конституції держав, що передбачають принцип незворотності та його виняток зі сферою дії на закони про юридичну відповідальність. Сюди належать конституції України, Росії, Киргизької Республіки тощо. Однак, не дивлячись на спільність певних рис в
основних законах цих держав, у них наявні й не менш істотні розбіжності. Так, стаття 58 Конституції України 1996 р. передбачає, що: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення» [1, с. 21]. З наведеного випливає, що принцип незворотності стосується всіх законів, а виняток поширюється на законодавчі акти про юридичну відповідальність. Для порівняння розглянемо відповідну текстуальну конструкцію в Конституції Російської Федерації, стаття 54: «Закон, який встановлює або посилює відповідальність, зворотної сили не має. Ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке в момент його вчинення не визнавалось правопорушенням. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього скасована чи пом'якшена, застосовується новий закон» [19, с. 23]. У даній статті принцип незворотності має гнучкішу форму в порівнянні з його українським «аналогом» (див. першу частину статті), що дозволяє трактувати виняток з нього за межами юридичної відповідальності, у випадку її скасування чи пом'якшення, та приміром поширити останній на правове становище особи у випадку його покращення. Саме цей аспект зазначеного формулювання принципу незворотності та його винятку послужив Конституційному Суду Російської Федерації розтлумачити ст.54 Конституції в межах допустимості зворотної дії закону у випадку покращення правового становища особи в податкових справах. Більш детальніше про це мова йтиметься трохи згодом.
Щодо текстуальної конструкції «lex ad praetorian non valet» в Конституції Киргизької Республіки, то вона ідентична щойно розглянутій, конституційно закріпленій в Російській Федерації.
Окрему увагу слід приділити третій групі, до якої відносяться конституції країн, що мають, можна сказати, найбільш довершену, з точки зору природного права, конструкцію зазначеного принципу та його винятку. Сюди належать основні закони Словенії, Македонії, Азербайджану та
історичної Югославії. Відтак, вбачається доцільним детально зупинитися на кожній з наведених.
Стаття 196 Конституції Словенії 1991 р. зазначає: «Закони та інші нормативно-правові акти загального характеру не мають зворотної сили. Тільки законом може бути встановлено, що його окремі положення мають зворотну силу, якщо це необхідно в публічних інтересах, і якщо у зв'язку з цим закон не посягає на набуті права» [99, с. 196]. В наведеній статті чітко виділений принцип незворотності дії закону в часі без визначення меж щодо галузевої чи інституційної приналежності та «необмежений», з точки зору можливостей застосування в інтересах особи, виняток із принципу, адже останній виходить далеко за границі юридичної відповідальності, його традиційного обліку наших днів, та фактично може бути застосований, як у податкових спорах, так і в будь-яких інших в постановці питання про покращення правового становища особи.
Стаття 52 Конституції Македонії 1991 року передбачає, що: «Закони та інші акти не можуть мати зворотної сили, за виключенням випадків, якщо це в інтересах громадянина» [99, с. 132]. Власне, таку конструкцію також можна вважати досконалою, адже в ній, як і в попередньому варіанті — чітко виражений принцип незворотності та передбачені досить широкі межі застосування винятку, який фактично обмежений лише інтересами особи, що, безумовно, є позитивним моментом.
Розглянемо текстуальне формулювання «lex ad praetorian non valet» та його винятку в Конституції Азербайджану 1995 р. (ст.149): «Нормативно- правові акти, які покращують правове становище фізичних та юридичних осіб, скасовують чи пом'якшують юридичну відповідальність, мають зворотну силу. Інші нормативно-правові акти зворотної сили не мають» [99, с. 167]. Поряд з наявністю у цій текстуальній конструкції особливостей, притаманних двом попереднім прикладам, у ній чітко передбачений суб'єктний склад, до якого може застосовуватись виняток із принципу незворотності, йдеться про фізичних та юридичних осіб, що, очевидно,
можна розцінити суттєвою перевагою такої конструкції, у порівнянні з іншими цієї ж групи. Для кращого розуміння відзначу, що відсутність вищезазначеної особливості в Конституції України дозволила КСУ розтлумачити положення ст.58 Конституції про принцип незворотності та його виняток, як такі, що стосуються лише фізичних осіб і не можуть бути поширені на юридичних осіб.
Заключною в цій групі є історична Конституція Югославії 1992 р., в статті 117 якої зазначено, що: «Закони та інші акти не можуть мати зворотної сили. В порядку виключення із правил, лише окремі положення закону можуть мати зворотну силу, якщо цього потребують загальні інтереси, враховані при їх прийнятті» [99, с. 780]. Проглянувши це формулювання, невільно увага зупиняється на конструкції винятку, яку не можна назвати цілком довершеною, тому що з одного боку, її зовнішня формальна побудова — за межею поняття юридичної відповідальності, а з іншого — насторожує надмірність в умовах застосування: порядок виключення, окремі положення закону, передбачуваність загальних інтересів, що, безумовно, породжує сумнів в можливості практичного безперешкодного застосування самого винятку. Все ж таку конструкцію можна вважати хоч не однією з найбільш довершених, однак наближеною до досконалості.
Завершуючи розгляд конституцій держав Романо-германської правової сім'ї відносно форми закріплення у них принципу незворотності та його винятку, слід відмітити, що переважна більшість конституцій закріплює їх у розділі, присвяченому правам, свободам людини і громадянина (Албанія, Італія, Греція, Фінляндія, Норвегія тощо), деякі, при цьому, містять спеціальні застереження про те, що всі перелічені у розділі права, свободи, гарантії можуть бути в однаковій мірі застосовані, як до фізичних, так і до юридичних осіб, якщо це відповідає їхній правовій сутності (ФРН, Португалія, Албанія, Естонія). Серед розглядуваних основних законів є і такі, що закріплюють принцип «lex ad praetorian non valet» та його виняток у спеціальних розділах про дію нормативно-правових актів чи інших,
присвячених реалізації людських прав і свобод (Словенія, Македонія, Азербайджан тощо). З огляду на природно-правовий характер цього принципу, його функціональна самостійність є цілком очевидною та виправданою, та, безумовно, позитивно впливає на процедуру застосування, зводячи останню до нормативної автоматичності (йдеться про закріплення принципу незворотності у спеціальних розділах). Коли ж у конституції принцип незворотності розглядається лише у контексті прав і свобод людини, то далеко не завжди це має місце й на практиці, а тому призводить до втрати ним свого основного призначення.
Продовжуючи дослідження особливостей конституційно закріплених форм принципу незворотності та його винятку серед країн різних правових систем, перейдемо до аналізу основних законів держав Англо-саксонської правової сім'ї. Як відомо, Конституцію Великобританії складають: статутне право, прецедентне право, доктринальні джерела, конституційні угоди. До статутного права відносяться історичні акти (Велика Хартія Вольностей 1215 року, Білль про права 1689 року), які вже розглядалися в попередньому розділі та парламентські закони, з-поміж яких виділяється Конвенція про права людини 1998 р. (Human Rights Act 1998), що закріплює принцип незворотності дії закону в часі. І хоча опосередковано в історичному аспекті увага вже акцентувалася на ній раніше, все ж видається доцільним ще раз на ній зупинитись. В статті 7 цього документу під назвою «Немає покарання без закону» зазначається: «Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії чи бездіяльності, які не становили кримінального правопорушення згідно з національним і міжнародним правом на той час, коли вони мали місце. Також не може бути призначене більш тяжче покарання, ніж те, яке підлягало застосуванню на момент вчинення кримінального злочину.» [161, c. 650]. Як бачимо, стаття закріплює принцип «lex ad praetorian non valet» не прямо, а виходячи із її змісту та з прив'язкою до кримінального права. Виняток із принципу вона не передбачає взагалі. Схожі текстуальні формулювання з країн Романо-
германської правової сім'ї мають Ісландія, Нідерланди, Фінляндія, Греція, Франція тощо.
Закріплює принцип незворотності й Конституція Канади 1982 р.
(ст.11): «...особа не може бути визнана винною у вчиненні будь-якої дії чи бездіяльності, яка у момент її вчинення не розглядалася як правопорушення у відповідності із внутрішнім правом Канади чи міжнародним правом або яка не була злочинною у відповідності із загальними принципами права, визнаними співдружністю націй; до особи, визнаною винною у правопорушенні, застосовується менш суворе покаранню, якщо останнє було змінене протягом часу між моментом вчинення правопорушення і моментом винесення вироку» [147, с. 231]. У даній статті простежується принцип незворотності дії закону в часі зі сферою дії — в межах кримінального права та виняток з прив'язкою до кримінального права. Крім того, принцип незворотності у зазначеній конструкції не має «самостійного» оформлення, а випливає лише зі змісту статті. Звичайно, таке формулювання «lex ad praetorian non valet» не можна вважати довершеним, проте, наявність його винятку в статті, безумовно, є важливим моментом, адже, у конституціях держав цієї правової сім'ї, принцип незворотності якщо і зустрічається, то в самостійному вигляді.
Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 р. також містить посилання на принцип «lex ad praetorian non valet», причому, в декількох
місцях, відтак, розглянемо відповідні положення, ст.1, р.9.: «Не можна ухвалювати звинувачувальні акти без суду, ані видавати Закони ex post facto (зі зворотною дією)» або, наприклад, ст.1 р.10: «Жоден штат не має права вступати у будь-який Договір, Союз чи Конфедерацію; видавати Каперські Свідоцтва і Репресалії; карбувати Гроші; випускати Кредитні Папери; ухвалювати будь-які Звинувачувальні Акти, Закони ex post facto чи Закони, що порушують Зобов'язання за Контрактами.» [95, с. 67]. Слід відмітити, що аналогічні положення містяться й у конституціях штатів. Наведені статті ілюструють чітко сформований, самостійний принцип незворотності дії
закону в часі зі сферою дії на всі закони в державі. Виняток із принципу зазначена конституція не містить.
Конституція Танзанії 1977 р. також закріплює принцип незворотності, щоправда без винятку та з прив'язкою до кримінального права. Розглянемо ст.12: «Ніхто не може бути покараний за діяння, яке не вважалося злочинним відповідно до закону, що діяв на момент вчинення злочину, також не може бути застосоване більш тяжке покарання, ніж те, що було передбачене законом, що діяв на момент вчинення злочину» [91, c.468] .
Аналіз основних законів країн Англо-саксонської правової сім'ї показує, що принцип незворотності у них зустрічається значно рідше у порівнянні з аналогічними законами держав континентального права. В конституціях багатьох держав він взагалі відсутній (Австралія, Нова Зеландія та ін.), а в тих, де наявний, то, як правило, з прив'язкою до кримінального права та без власного винятку, чого, наприклад, не можна сказати про основні закони країн континентального права. Там, як уже зазначалося, їх переважна більшість містить і принцип і його виняток, різнячись між собою лише формою та сферою дії. Очевидно, що причиною такого поширення принципу «lex ad praetorian non valet» в конституціях країн Романо- германської правової системи є його коріння, що сягає часів Античності та римського права, про що йшлося у першому розділі дослідження.
З певних міркувань, здавалося б, для релігійної правової сім'ї принцип незворотності дії закону в часі взагалі не притаманний, однак, виявляється це не зовсім так. Перш ніж перейти до розгляду конституцій відповідних держав на предмет наявності в них принципу незворотності, слід простежити ступінь впливу релігії на право в різних країнах цієї правової системи для проведення відповідних паралелей. Спочатку розглянемо приклади впливу мусульманського права.
1. Правові системи, які широко застосовують мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан). У конституціях і законах цих держав
проголошена вірність принципам ісламу. Шаріат має вищу юридичну силу та пріоритет над законами і навіть конституцією.
2. Правові системи, які звузили сферу дії мусульманського права, але залишилися вірними його основним канонам (Йєменська Арабська Республіка, Лівія, Судан). Ці країни в більшій мірі зазнали впливу правових систем континентального і англо-американського типу.
3. Правові системи, які зазнають помірного впливу мусульманського права (Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Кувейт — країни Перської затоки). Конституції цих країн закріплюють мусульманське право як основне джерело законодавства.
4. Правові системи, які зберегли мусульманське право лише для регулювання окремих сторін суспільного життя — головним чином особистого статусу і релігійних установ. Це найчисленніша група арабських країн — Єгипет, Сирія, Ірак, Ліван, Марокко, Йорданія, Алжир та ін.
Далі розглянемо особливості текстуальних формулювань принципу незворотності дії закону в часі в конституціях держав кожної із наведених груп. Так, в Основному законі Саудівської Аравії 1992 р. (країна першої групи) зазначається: «Покарання — індивідуальне. Покарання за вчинений злочин застосовується виключно на основі закону, що діяв.» [180, с. 149]. Загалом це положення цілком виключає зворотну дію закону, в даному випадку кримінального, тобто опосередковано йдеться про принцип незворотності. В той же час наведене визначення виключає й зворотну дію більш «м'якого кримінального закону», що говорить про відсутність будь- якого натяку на виняток із принципу незворотності. Втім, для релігійної правової системи таку форму принципу незворотності можна вважати прийнятною.
Особливості текстуального формулювання принципу незворотності дії закону в часі серед країн, що звузили сферу дії мусульманського права (друга група країн), розглянемо на прикладі конституції Йеменської республіки 1991р, в статті 46 якої зазначено: «Кримінальна відповідальність має
персональний характер. Ніяке покарання за злочин не може застосовуватися, якщо воно не передбачене нормами шаріату або діючого законодавства. Звинувачений вважається невинним до тих пір, поки його вина не буде встановлена остаточним вироком суду, і жоден закон не може визнати особу винною за діяння, вчинені до вступу в дію цього закону» [141, с. 23]. Фактично у наведеній статті міститься одночасно два посилання на принцип «lex ad praetorian non valet» зі сферою дії в межах кримінального права: перше — у вигляді загального правила «немає закону, немає й покарання», друге -шляхом закріплення опосередкованої законодавчої заборони діяти на минуле. І хоча принцип незворотності простежується у статті тільки, виходячи із її змісту, проте, він більш виражений, ніж у конституції Саудівської Аравії. Виняток із принципу незворотності в цій статті не передбачений.
В конституціях держав третьої групи, які, як відомо, зазнали помірного впливу мусульманського права також зустрічається принцип незворотності. Так, Основний закон ОАЕ 1971 р. містить посилання на принцип «lex ad praetorian non valet» в наступній формі (ст. 27): «В законі передбачені злочини і відповідні міри покарання. Покарання не може бути накладене до прийняття відповідного закону» [14, с.46]. У наведеній статті принцип незворотності спрямований на недопущення лише одного із можливих варіантів зворотної дії закону, а саме застосування норм закону, який ще не набрав чинності, однак взагалі не направлений на запобігання, так би мовити, традиційної зворотної дії закону, себто дії закону на минулі відносини після набрання ним чинності. Практично аналогічне формулювання принципу незворотності дії закону в часі закріплює й основний закон Кувейту: «Склад злочину і відповідне покарання встановлюються тільки у відповідності зі статтями закону. Покарання за злочин не може бути застосоване, якщо відповідний закон не набрав чинності» [155, с. 60]. Тобто така конструкція принципу незворотності може запобігти лише одному із можливих видів зворотної дії закону — застосуванню норм закону, що не набрав чинності.
Особливості принципу «lex ad praetorian non valet» серед основних законів країн четвертої групи досліджуватимуться на прикладі конституції Іраку 2005 р., стаття 19: «Злочини та відповідні покарання повинні бути передбачені законом. Не може бути призначене інше покарання злочин, ніж те, що передбачалось законом в момент вчинення відповідного злочину. Не може бути призначене більш тяжке покарання за злочин, ніж те, що передбачалося на момент його вчинення» [91, с.106]. У наведеній статті вбачається класичний варіант принципу незворотності зі сферою дії — в межах кримінального права. Виняток із принципу незворотності — відсутній взагалі.
Окремо слід розглянути конституції держав, які хоч і відносяться до релігійної правової сім'ї, проте, не підпадають під дію мусульманського права. До таких належать Ізраїль, Малайзія, Ватикан тощо. Для прикладу, про принцип незворотності опосередковано йдеться в Конституції Ізраїлю, в статті 10 під назвою «дія законів» зазначається: «Цей Основний закон не впливає на дію будь-якого іншого закону, що діяв до набрання ним чинності» [12]. Зазначене положення, хоча і не прямо передає основну сутність незворотності, все ж дотичне до принципу, в частині заборони впливу Основного закону на прийняті в минулому акти.
Конституція Малайзії 1957 р. також містить посилання на «lex ad praetorian non valet»: «Ніхто не може бути покараний за дію чи бездіяльність, які не визнавалися злочинними відповідно до закону, що діяв в той момент, коли відповідне діяння мало місце, і ніхто не може отримати більше покарання, ніж те, що передбачалося законом на момент вчинення злочину» [110, с. 87]. Наведена стаття ілюструє класичний приклад принципу незворотності з прив'язкою до кримінального права. Винятку із принципу незворотності зазначена стаття не містить. В Конституції Ватикану жодних посилань на незворотність немає.
Перш ніж перейти до аналізу конституцій інших правових сімей, варто підвести підсумки щодо особливостей принципу незворотності в основних
законах країн релігійної правової сім'ї. По-перше, серед основних законів країн цієї правової системи «lex ad praetorian non valet» взагалі не є поширеним, що зумовлено переважним впливом на законодавство релігійно- правових норм. Оскільки зазначений принцип своїм корінням сягає римського права, яке, в свою чергу, не є притаманним для цієї правової системи, хіба що лише в окремих аспектах, то наявність принципу незворотності у вищенаведених конституціях свідчить про його особливий статус та надприродний характер.
Не зупиняючись окремо на традиційній правовій сім'ї, оскільки в звичаєвому праві відповідних держав посилань на принцип незворотності відшукати не вдалося, перейдемо до заключної правової сім'ї — соціалістичних правових систем, щоправда вона не є класичною соціалістичною сім'єю, швидше має певні риси останньої. До цієї правової сім'ї відносять Кубу, Північну Корею, Китай. Так, у конституціях Північної Кореї та Китаю принцип незворотності дії закону в часі не закріплений взагалі, натомість міститься він в Основному законі Республіки Куба 1976 р. (ст.58): «Ніхто не може бути звинувачений чи покараний в інший спосіб, ніж відповідно до законів, виданих до вчинення злочину і на основі встановлених ними гарантій» [91, с.67]. Як і в конституційних конструкціях держав попередньої правової сім'ї, принцип незворотності у наведеному формулюванні знаходиться виключно у площині кримінального права та не містить виняток.
Підсумовуючи проведений аналіз конституцій країн різних правових сімей відносно текстуальних особливостей та форми закріплення у них принципу «lex ad praetorian non valet» можна зробити наступні висновки:
Найчастіше принцип незворотності дії закону в часі зустрічається в основних законах країн континентального права. Основною причиною такої закономірності є, безумовно, історичні витоки зазначеного принципу, що, як уже зазначалося, беруть свій початок з римського права, яке, в свою чергу, становить основу законодавства країн Романо-германської правової сім'ї.
Найбільш варіативні форми принцип незворотності має в законодавстві держав континентального права:
— принцип незворотності з прив'язкою до кримінального права (Греція, Ісландія, Франція, Мальта, Монако, Нідерланди, Фінляндія, Сан- Маріно);
— принцип «lex ad praetorian non valet» зі сферою дії на всі закони, що передбачають юридичну відповідальність (Італія, Андорра);
— принцип незворотності та виняток з нього з прив'язкою до кримінального права (Албанія, Вірменія, Молдова та ін.);
— принцип незворотності та його виняток зі сферою дії на закони чи їх окремі положення про юридичну відповідальність (Україна, Росія, Киргизька Республіка);
— принцип незворотності зі сферою дії — на всі закони та його виняток з дією на закони, які будь-яким чином покращують правове становище особи — найбільш довершена форма (Словенія, Македонія, Азербайджан, Югославія).
В законодавстві країн Англо-саксонської правової сім'ї, якщо взагалі наявні, то значно простіші конструкції принципу незворотності, порівняно із законодавством держав континентального права. Насамперед, це проявляється у вузькогалузевій сфері його дії (Англія) та відсутності винятку з принципу (у всіх країнах, за виключенням Канади).
В конституціях країн релігійної правової сім'ї загалом принцип незворотності зустрічається виключно з прив'язкою до кримінального права та без власного винятку, а змінюються лише межі його змістовної вираженості: менш виражений (Ізраїль), більш виражений (Малайзія, Ірак).
2.2.