<<
>>

Нормативне закріплення принципу незворотності дії закону в часі в українському законодавстві

В радянські часи принципу незворотності дії закону в часі приділялося мало уваги, зокрема, на законодавчому рівні. Проте в деяких нормативних актах він все ж зустрічався. Так, стаття 2 Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1922 року встановила принцип незворотності дії кримінальних законів, за виключенням законодавчих актів, які скасовують злочинність діяння чи пом'якшують покарання особи.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності можливе лише на підставі закону, що діяв на момент вчинення протиправного діяння. І хоча наведений приклад формулювання принципу незворотності стосується тільки кримінального закону, однак, в статті має місце й виняток із принципу, який, як відомо з попередніх розділів, в цей час тільки почав розвиватися, що, безумовно, є позитивною рисою такої текстуальної конструкції.

Принцип «Lex ad praetorian non valet» та його виняток містилися також у Кримінальному кодексі УРСР 1960 року, стаття 6 якого зазначала: «Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення кримінального діяння. Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має» [111, с. 14]. Таке формулювання принципу «Lex ad praetorian non valet» одночасно містить два механізми захисту від законів зі зворотною дією:

«Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення кримінального діяння.».

«Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має».

Крім того, в наведеній статті наявний і виняток, що загалом, попри зроблені раніше застереження щодо не досить сприятливої політичної атмосфери в тогочасній радянській державі, свідчить, про визнання і реалізованість принципу незворотності дії закону в часі в УРСР в другій половині 20ст.

Правова регламентація неприпустимості зворотної дії закону в часі міститься також у Кодексі про адміністративні правопорушення УРСР 1984 року, який, до речі, є чинним і на сьогоднішній день. В статті 8 останнього зазначено: «Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення» [1, с. 6]. В наведених прикладах положень нормативних актів можна виокремити наступні спільні риси:

— відповідальність особи можлива лише на підставі нормативно­правового акта, який діяв на момент вчинення протиправного діяння. Застосування цього положення виключає ретроактивність закону;

— наявний виняток із принципу незворотності дії закону в часі, відповідно до якого закони можуть мати зворотну дію у випадку пом'якшення або скасування відповідальності особи.

І хоча, в цілому, наявність принципу «lex ad praetorian non valet» в зазначених нормативно-правових актах тієї доби, загалом можна вважати прогресом, проте, очевидною є недосконалість його формулювання в
наведених статтях. Передусім, слід звернути увагу на те, що за даними визначеннями, зворотна дія є неможливою лише для законів, що посилюють відповідальність особи, для інших, виходить, вона — можлива, не беручи, звичайно, до уваги виняток із принципу. Крім того, очевидною була й «вузькопрофільність» дії зазначеного принципу, оскільки теоретичне розуміння, та практичне застосування останнього протягом багатьох років зводилося виключно до кримінального права, згодом й до адміністративного, і не виходило за їхні межі. Не змінила ситуації й Конституція УРСР 1978, в якій він взагалі не був відображений.

Лише з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції незалежної України, настали зміни в, уже українській, еволюції принципу незворотності. Вперше в історії незалежної Української держави принцип «Lex ad praetorian non valet» отримав конституційне закріплення. В статті 58 Основного закону зазначено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення» [2, с. 21]. Зі змісту даної статті напрошуються наступні висновки:

— перехід принципу з галузевого на конституційний рівень;

— суттєве розширення сфери його дії по горизонталі та вертикалі, тобто поширення дії на усі нормативно-правові акти різних галузей права, а не тільки на адміністративне чи кримінальне;

— розширено сферу дії винятку із принципу незворотності дії закону в часі: з кримінальної та адміністративної відповідальності на всі види відповідальності.

Таким чином, можна з певністю константувати, що внесення принципу «Lex ad praetorian non valet» до Конституції України, змінило його статус із доктринального на офіційний, державно визнаний і, нарешті, реально перетворило його на загальний принцип права.

В той же час, слід відмітити надмірну категоричність формулювання зазначеного принципу у статті 58 Конституції України, що призвело до його буквального тлумачення Конституційним Судом України, але про це мова йтиметься трохи згодом.

Повертаючись до аспектів недосконалості «lex ad praetorian non valet» в Основному законі держави, варто відмітити, що у відповідності з конституційним визначенням, дія винятку із принципу поширюється виключно на закони у випадку пом'якшення чи скасування відповідальності особи, і не поширюється на нормативно-правові акти, спрямовані, на покращення правового становища особи в цілому. В юридичній практиці трапляється чимало ситуацій, які, на жаль, через «недалекосяжність» формулювання винятку із зазначеного принципу, так і залишаються неврегульованими на користь громадян, яскравим підтвердженням цього факту є судова практика судів загальної юрисдикції, яка досліджуватиметься трохи згодом. На цій проблемі наголосив в окремій думці до Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2001 від 05 квітня 2001 р. суддя Конституційного Суду України М.І Козюбра, зазначивши, що виходячи із призначення принципу незворотності дії закону в часі, в конституціях багатьох країн світу застосовують гнучкіші, порівняно з Конституцією України, текстуальні його формулювання, відповідно до яких зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів має місце не тільки у разі пом'якшення або скасування ними відповідальності особи, а допускається, за умови спеціального застереження в законі чи іншому нормативно-правовому акті, також у випадках, коли ці акти спрямовані на поліпшення правового становища фізичних і юридичних осіб: сприяють здійсненню прав і свобод, звільняють від обов'язків, зокрема, сплати податків чи знижують останні [59, c. 19]. Для прикладу можна навести конституцію Республіки Азербайджан, в статті 149 якої зазначено: «нормативно-правові акти, які покращують правове становище фізичних чи юридичних осіб, звільняють від відповідальності чи пом'якшують її, мають зворотну дію в часі. Інші
нормативно-правові акти зворотної дії в часі не мають». Як бачимо, основна увага в наведеній статті присвячена винятку із принципу незворотності, який поширює свою дію на всі закони, які будь-яким чином покращують правове становище особи, скасовують відповідальність чи пом'якшують її. Оскільки конституційні норми є нормами прямої дії, то додаткових застережень у відповідних законах уже не потрібно. Правові приписи Основного закону діють автоматично. Прикладом розширеної сфери дії винятку із принципу незворотності є стаття 196 Конституції Словенської Республіки: «Закони та інші нормативно-правові акти загального характеру не мають зворотної сили. Тільки законом може бути встановлено, що його окремі положення мають зворотну силу, якщо це необхідно в публічних інтересах, і якщо у зв'язку з цим закон не посягає на набуті права» [99, с. 170]. В порівнянні з попередньо аналізованою статтею, наведена, хоч і передбачає можливість для більш ширшого тлумачення винятку, однак має і чіткі межі, які полягають в обов'язковій наявності застереження в самому законі про те, що його окремі положення можуть мати зворотну силу, якщо це необхідно в публічних інтересах.

В контексті викладеного, варто зазначити, що вищезазначена проблематика конституційної регламентації «lex ad praetorian non valet» та винятку з нього, була цілком врахована у проекті Закону про внесення змін до Конституції України №4290 від 31.03.2009 року, внесеного суб'єктом законодавчої ініціативи — Президентом України, який згодом був відхилений та знятий з розгляду. В статті 62 зазначено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи чи в будь-який інший спосіб поліпшують її становище. Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення, не визнавалися законом як правопорушення [56, с. 15]. Отже, як бачимо, наведене текстуальне формулювання принципу незворотності дії закону в часі та його винятку є досконалішим, порівняно з діючим, оскільки, окрім, передбаченого широкого
спектру його дії (по діагоналі та вертикалі), значно розширює межі дії й винятку, поширюючи його не лише на закони, які пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, але й на такі, які будь-яким чином поліпшують її правове становище.

Для порівняльного дослідження наведу ще один варіант текстуального формулювання принципу незворотності та винятку з нього, який міститься в проекті Конституції України, розробленого спільними зусиллями Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) та Харківської правозахисної групи (ХПГ) у 2012 році. Відповідно до статті 56 вказаного документу: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом в якості злочину або правопорушення. Ця стаття не перешкоджає судовому розглядові і покаранню будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила злочин чи кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями». Аналіз зазначеної статті показує аналогію зі змістом статті 58 чинної Конституції. Що ж стосується заключної частини, то вона є майже повним відтворенням змісту частини другої статті 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. Такий підхід дозволяє говорити не лише про політичне визнання голодомору 1933 року в Україні актом геноциду Українського народу, але й ставити питання про юридичну відповідальність осіб, винних у вчиненні подібних діянь [57].

Окремо варто також зупинитися на регламентації «lex ad praetorian non valet» в українському галузевому законодавстві. Як уже зазначалося раніше, він міститься в чинному кодексі про адміністративні правопорушення 1984 року. Крім того, закріплює його й Кримінальний кодекс України 2001 року. В статті 5, з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» №270-17 від 15.04.2008 року,
зазначено: «1.Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. 2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. 3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. 4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи» [3, с. 131]. Варто також відмітити, що до внесення змін Законом №270-17, стаття 5 ККУ мала інший зміст. Для правового аналізу, доцільно навести відповідне формулювання принципу та винятку з нього в попередньому варіанті статті, яка зазначає, що закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі, закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність. Порівнявши наведені визначення з часовою
різницею у прийнятті — 7 років, очевидним є прогрес в галузевій регламентації «lex ad praetorian non valet» та його винятку, оскільки нова редакція статті 5 ККУ суттєво розширила межі його дії, поширивши останній не тільки на закони, які пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, але й на інші, які будь-яким чином поліпшують правове становище особи.

Закріплює принцип незворотності й стаття 5 Цивільного кодексу України: «Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи» [9, с. 356]. Загалом положення цієї статті практично повністю відтворюють аналогічні, закріплені ст.58 Конституції України, правда з галузевою приналежністю.

Підсумовуючи викладене, варто відмітити, що закріплення принципу незворотності дії закону в часі та його винятку на конституційному рівні, безумовно, надало йому статус загального принципу права, над яким «нестійка» воля законодавця не матиме сили. Проте, не слід заперечувати й певні аспекти недосконалості «Lex ad praetorian non valet» в нинішньому вигляді статті 58 Конституції України та необхідність у їхньому вдосконаленні; йдеться про розширення меж дії винятку із принципу незворотності та передбачення більш гнучкого визначення незворотності з урахуванням судової практики Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції.

3.2.

<< | >>
Источник: Абрамович Руслана Миколаївна. Принцип незворотності дії закону в часі: еволюція, стан та перспективи вдосконалення його застосування в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Нормативне закріплення принципу незворотності дії закону в часі в українському законодавстві:

  1. ЗМІСТ
  2. Зародження ідеї незворотності та її концептуальне оформлення
  3. Нормативне закріплення принципу незворотності дії закону в часі в українському законодавстві
  4. Принцип незворотності дії закону в часі в рішеннях судів загальної юрисдикції
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -