<<
>>

Принцип «Lex ad praetorian non valet» і Нюрнберзький процес

Історичний аналіз свідчить, що найбільш гучні суспільні процеси, будь- то революції, війни, зміни політичних чи правових режимів чи резонансні судові справи, як правило, супроводжуються не тільки застосуванням принципу незворотності дії закону в часі чи, бодай, постановкою питання про його застосування, але й спробами відвертого маніпулювання останнім.

І Нюрнберзький процес не є виключенням.

Як відомо, після поразки Німеччини англійський уряд запропонував розстріляти тих, хто керував фашистською політичною системою [87, с. 102]. Проте, за наполяганнями СРСР і США було вирішено утворити міжнародний суд для притягнення до відповідальності головних воєнних злочинців. 8 серпня 1945 р. у Лондоні представниками Великобританії, СРСР, США та Франції було підписано Угоду про створення Міжнародного військового трибуналу для суду над головними воєнними злочинцями європейських країн осі (МВТ), і прийнято Статут, яким було визначено порядок організації трибуналу і принципи його роботи [103, с. 38]. Легітимність роботи Трибуналу та винесених вироків і по сьогодні є темою правових дискусій та критичних суджень. Адже, як відомо, МВТ був судом переможців над переможеними. Проте, не менше критики лунає відносно статуту Трибуналу та, винесених на його основі, вироків, які, на думку опонентів, суперечать принципу «Lex ad praetorian non valet». Так, в США сенатор Роберт Тафт з Огайо виступив проти судового процесу над нацистськими лідерами, обґрунтовуючи це тим, що суд, проігнорувавши принцип незворотності дії закону в часі, осудив нацистських лідерів за дії, які в тогочасній Німеччині злочинами не вважались. Аргументаційна база такої позиції зводиться до того, що єдиними злочинами, що вже існували в міжнародному праві до 1939 р., були воєнні, натомість злочини проти миру та злочини проти людяності

були інкриміновані post facto [125, с. 215-217; 178, с.

832-833]. Критикується й факт притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за агресію індивідів, оскільки останнє не мало прецеденту в міжнародному праві.

Перш ніж перейти до правової позиції Трибуналу з цього питання, слід розглянути юридичну регламентацію цих питань у зазначеному судовому процесі. Стаття 6 Статуту Нюрнберзького Трибуналу передбачає перелік міжнародних злочини, розгляд справ по яких відносяться до юрисдикції МВТ:

а) злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв'язання чи ведення агресивної війни чи війни, що порушує міжнародні договори, чи угоди, або участь в загальному плані чи змові, направлених на реалізацію будь-якої з вищенаведених дій;

б) військові злочини, а саме: порушення законів чи звичаїв ведення війни. До цих порушень відносяться умисні вбивства, катування, поневолення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства чи катування військовополонених або осіб, які знаходяться у морі, вбивства заручників; грабіж об'єктів суспільної чи приватної власності, безглузда руйнація міст і сіл, не виправдана військовою необхідністю чи інші злочини;

c) злочини проти людяності, а саме: вбивства, винищування, поневолення та інші жорстокі дії, вчинені по відношенню до цивільного населення до чи після війни, або переслідування з політичних, расових чи релігійних мотивів для здійснення злочину чи у зв'язку з будь-яким злочином, що підпадають під юрисдикцію Трибуналу, незалежно від того, були ці дії порушенням внутрішнього права держави, де були вони вчинені, чи ні [181, с. 39].

У першій позиції злочинів (проти миру) сторона захисту апелювала, що до Другої світової війни в міжнародно-правовому обігу не були визначені такі кримінальні діяння, тому передбачення останніх у статуті МКС, та відповідно, ретроактивне застосування відповідних норм до винних є

протиправним, з огляду на принцип «Lex ad praetorian non valet». В даному питанні Трибунал послався на Пакт Келога-Бріана 1928 р. про відмову від війни як знаряддя національної політики, ратифікований 63 державами і чинний на початок війни, та ряд міжнародних документів, що визнавали військову агресію міжнародним злочином: Договір про взаємодопомогу від 15 серпня 1923 р., Женевський протокол про мирне розв'язання спорів від 2 жовтня 1924 р.

Обидва документи не набули обов'язкової сили, проте МВТ використовував їх для підтвердження формування практики як елементу звичаєвої норми. Таким чином, закиди захисту відносно порушення принципу незворотності дії закону в часі Трибуналом були спростовані.

Ситуація з військовими злочинами виглядала дещо простіше, адже до Другої світової війни ці злочини вже були визнані в Гаазькій конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р. та Женевській конвенції про поводження з військовополоненими 1929 р.

Окремо варто зупинитися на злочинах проти людяності. Як відомо, ознакою злочинів проти людяності є те, що потерпілими від них завжди є цивільні, причому це може бути населення як чужої, так і власної країни. Крім того, особливістю визначення Нюрнберзького Статуту є прив'язка до воєнних злочинів чи злочинів проти миру. Підставою для цього були побоювання щодо недостатності звичаєвих норм, які забороняли злочини проти людяності [118, с. 884]. Цей зв'язок вже був відсутній у Конвенції про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності 1968 р., в останній редакції проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства 1996 р. та Статутах і практиці Міжнародних трибуналів щодо колишньої Югославії та щодо Руанди. З огляду на викладене, виходячи із норм статуту, Трибунал притягнув деяких підсудних до кримінальної відповідальності як співучасників за видання наказів чинити воєнні злочини та злочини проти людяності, які вони безпосередньо не виконували.

Таким чином, зважаючи на викладене, не можна сказати, що аргументація МКС відносно відсутності порушень принципу незворотності

дії закону в часі є недостатньою, можливо лише в якійсь мірі щодо злочинів проти людяності, проте, навіть і в такому вигляді вона є допустимою. Аргументи захисників підсудних, засновані на буквальному тлумаченні принципу «Lex ad praetorian non valet» всупереч його основної соціальної мети — справедливості, були відхилені Трибуналом в повному обсязі.

Не дивлячись на це, суд відмітив, що наведений принцип є головним принципом судочинства [32, с. 345]. Як зазначив Г. Кельзен: «Справедливість вимагала покарання цих людей... У випадку, якщо два постулати правосуддя конфліктують один з одним, пріоритет має вищий із них; і покарання тих, хто несе моральну відповідальність за міжнародний злочин, яким була Друга світова війна, може безумовно вважатися важливішим, ніж дотримання правила про заборону застосування закону post facto, з якого буває багато винятків» [150, с. 165]. Наведена цитата з праці Г.Кельзена «б'ється в унісон» з правовою позицією Нюрнберзького трибуналу. Аналізуючи правову думку тієї доби в цілому, по-перше, слід відмітити нечасті випадки збігу доктринальних позицій з офіційно-правовими, особливо, якщо останні є новосформованими та ще й з революційним окрасом. По-друге, як відомо, автор наведеної цитати — представник позитивізму, не дивлячись на це, його твердження засноване на опорах природного права, а саме моралі, справедливості, що свідчить про прогресивний характер висновків трибуналу, які згодом суттєво вплинули на міжнародне та внутрішньодержавне судочинство відносно соціальної спрямованості принципу незворотності дії закону в часі.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що Нюрнберзький процес був не тільки значною подією в історичному аспекті, але і в якійсь мірі правотворчою, адже в ньому були порушені питання, які сформували нові підходи до праворозуміння та правореалізації, зокрема, й відносно принципу незворотності дії закону в часі. Позиція Трибуналу щодо пріоритету загальних принципів права над принципами правосуддя, яка опонентами судового процесу була охрещена «обходом «Lex ad praetorian non valet»,

насправді лише підкреслила соціальну спрямованість правила про незворотність дії закону в часі, та, врешті-решт, поставила остаточну крапку в спекуляціях навколо незворотності в цілому. Між тим, слід відмітити, що правовий досвід Нюрнберзького процесу був врахований в Загальній декларації прав людини, ст. 11 якої зазначає: «Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину» [8]. Схожі формулювання містяться й в Конвенції про захист прав і основоположних свобод та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Передбачення у міжнародно-правових актах аспекту незворотності в частині розширення правової регламентації злочинного діяння (з внутрішньодержавного рівня до міжнародного) дозволило уникнути в майбутньому аналогічних маніпуляцій, пов'язаних з буквальним тлумаченням принципу «Lex ad praetorian non valet».

2.2.2.

<< | >>
Источник: Абрамович Руслана Миколаївна. Принцип незворотності дії закону в часі: еволюція, стан та перспективи вдосконалення його застосування в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Принцип «Lex ad praetorian non valet» і Нюрнберзький процес:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. Зародження ідеї незворотності та її концептуальне оформлення
  4. Нормативне закріплення незворотності дії закону в часі та його еволюція
  5. Принцип «Lex ad praetorian non valet» і Нюрнберзький процес
  6. Принцип «Lex ad praetorian non valet» в практиці Європейського Суду з прав людини
  7. Висновки до розділу 2
  8. ВИСНОВКИ
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -