<<
>>

2.1. Поняття юридичного конфлікту

До проблеми конфлікту звертаються багато

наукових дисциплін, при цьому вони ототожнюють його з різноплановими явищами. Крім

науки поняття конфлікту також належить

буденній свідомості. Воно застосовується для

широкого кола явищ — від внутрішньоособистісного до глобального рівня, використовується у різноманітних контекстах, а також у метафоричному значенні. Саме слово “конфлікт”

походить з латинського соnflictus — зіткнення.У широкому розумінні всі конфлікти, що відбуваються в суспільстві і сторони яких представлені людьми, є конфліктами соціальними.

В науковій літературі представлено чимало спроб

визначити категорію “соціальний конфлікт”. 27

неної цим зіткненням боротьби сторін. Так, англійські вчені Д. Джері та Дж. Джері, автори Великого тлумачного соціологічного словника: Соllins (М., 1999), під конфліктом соціальним розуміють відкриту боротьбу між індивідами чи групами в суспільстві або між

державами націями. На їхню думку, конфлікт є можливим між

(наприклад) двома або більше людьми, соціальними рухами, групами інтересів, класами, статями, організаціями, політичними партіями, а також етнічними, расовими або релігійними колективами.

Конфлікт часто виникає через конкуренцію за доступ (до) або контроль над недостатніми ресурсами або можливостями [10, с. 328].Українське соціологічне видання “Соціологія: короткий енциклопедичний словник” за загальною редакцією В. І. Воловича (К.,

1998) визначає конфлікт соціальний як “зіткнення інтересів різних

соціальних груп, окремий випадок прояву соціальних суперечностей, одна з їх форм, що характеризується наявністю вираженого

протистояння суспільних сил” [96, с. 251].Російська соціологічна енциклопедія за загальною редакцією

академіка РАН Г. В. Осипова (М., 1999) тлумачить конфлікт соціальний як соціальне явище, змістом якого є процес розвитку та вирішення суперечливості відносин та дій людей, який детермінований передусім об'єктивними закономірностями соціально економічного та конкретно історичного розвитку суспільства [90, с. 217].

Динаміка такого конфлікту має дві взаємозалежні форми: 1) відкриті суперечливі дії; 2) суперечливі психологічні стани (типологічні та особистісні) на індивідуальному та груповому рівнях, які

не проявляються у відкритих діях.Як слушно наголошують російські вчені, питання про дефініцію

соціального конфлікту необхідно розглядати у нерозривному зв'язку з рівнями аналізу цього явища. Зміст і специфіка конфліктної

взаємодії суттєво різняться залежно від того, який склад сторін, які

причини, як співвідноситься суб'єктивно об'єктивне та індивідуально суспільне у протилежних цілях учасників конфлікту.Змістова дефініція соціального конфлікту має враховувати:

• детермінованість усіх механізмів конфліктних відносин передусім об'єктивними закономірностями й протиріччями соціально економічного та конкретно історичного суспільного розвитку;

• фундаментальність для усіх конфліктних явищ факту існування певної форми протиріччя або антагонізму між двома чи більше

соціальними одиницями (учасниками конфлікту);• наявність психологічних станів та реальних взаємодій учасників

як двох взаємопов'язаних фаз конфліктного процесу.

Конкретизація поглядів на конфлікти пов'язана також з нормативно ціннісним підходом, за яким незбігання цілей та інтересів людей

або відповідних груп є головним джерелом конфліктів. Так, досить

гострою для сучасного пострадянського суспільства є проблема соціальної рівності та нерівності.

Російський соціолог А. Г. Здравомислов

слушно зазначає, що нерівність має позитивне значення для суспільства, бо є важливим джерелом змагальності, конфліктності, стимулює

життєдайну енергію людини [36, с. 85]. Але це стосується передусім соціально зрілого, стратифікованого суспільства. Українське ж суспільство, де 90 % населення є надто бідним, а 10 % надто багатим, як, втім, і

російське, поки що є біполярним і навряд чи доцільно стверджувати

про позитивне значення соціальної нерівності для такого суспільства.

Реальне значення ролі і місця соціального конфлікту в суспільному житті можна визначити на основі дослідження його функцій. Соціальні конфлікти поліфункціональні. Конфлікт можна розглядати

як прогресивний або як регресивний залежно від того, якою мірою

він несе у собі конструктивне чи деструктивне начало. При цьому, навіть якщо конфлікт здійснює позитивний вплив, постає питання ціни здійснюваних під його впливом змін. Які б величні цілі не проголошувалися, але якщо для їх досягнення необхідні людські жертви,

такі конфлікти не можуть бути прогресивними.

Позитивні або негативні наслідки конфлікту, як наголошує Г. І. Козирєв, багато в чому зумовлені соціальною системою. У відкритих

суспільствах, де конфлікт вважається нормою та існують різноманітні механізми його врегулювання, конфлікт, як правило, сприяє більшій життєздатності, динамізму, прогресу. У тоталітарному суспільстві, де соціальний конфлікт взагалі не визнається, а єдиним засобом

його розв'язання є силовий, невирішені протиріччя нагромаджуються і призводять до значних соціальних потрясінь.Серед характерних для відкритих соціальних структур позитивних

функцій конфлікту можна виокремити такі [44, с. 20–21]:

• попередження більш суттєвих і більш небезпечних конфліктів задля

збереження соціальної системи в цілому (роль “запобіжного” клапана”);

• інформація про соціальне середовище, співвідношення силового

потенціалу конкуруючих формувань;

• мобілізація внутрішніх ресурсів, створення та підтримання балансу сил (у тому числі й влади);

28• зниження соціальної напруги, стабілізація та інтеграція внутрішньогрупових та міжгрупових відносин;

• створення нових соціальних норм та інститутів, поновлення існуючих;

• стимуляція соціальних процесів, заохочення творчості та інновації.

Конфлікт несе у собі негативні функції, коли:• призводить до безладдя та нестабільності;

• суспільство неспроможне забезпечити мир та порядок;

• боротьба ведеться насильницькими методами;

• наслідком конфлікту є великі матеріальні та моральні втрати;

• виникає загроза життю та здоров'ю людей.

Конфлікт сам по собі ще не відображає у повному обсязі причин,

що його породили, та соціальних джерел, що сприяли його виникненню. Він може лише свідчити про наявність об'єктивних труднощів,

невирішених проблем та про суб'єктивні реакції на ті чи інші події.

Як слушно наголошують американські дослідники Р. Фішер та У. Юрі,

“в остаточному підсумку причиною конфлікту є не об'єктивна реальність, а те, що відбувається в головах людей” [108, с. 38].Різновидом конфлікту соціального є юридичний конфлікт. Як

справедливо зазначає відомий російський правознавець Ю. О. Тихомиров, “у житті людства завжди виникали то сварки, то примирення,

то спори, то домовленості, то конфлікти, то злагода, то війни, то мир.

І люди завжди шукали способів попередження та подолання протиріч поміж собою. І право, і правові акти були “учасниками” цих відносин — як привід і мета, як арбітр і суддя, як засіб узгодженості інтересів” [45, с. 3].

Ознакою сьогодення є загострення проблеми юридичних суперечностей і конфліктів. Це спричинено значним розширенням “поля правового розвитку”. Спільні й суперечливі інтереси

держав, приватних, національних та транснаціональних структур, окремих осіб призводять до зіткнень і конфліктів саме у цьому полі.Такі конфлікти спричиняються юридичними ситуаціями, тобто

пов'язані або з реалізацією, або з порушенням тих чи інших норм права.

Вони відбуваються у сфері юридичних відносин, пов'язані з виникненням, зміною або припиненням правовідносин між фізичними чи юридичними особами, а тому й вирішуються правовими засобами. Проте

будь які конфлікти, починаючись далеко за межами права, на певному

етапі розвитку можуть набувати юридичних ознак і вирішуватись у правовій площині. Звісно, не всі конфлікти можуть бути врегульовані за допомогою правових норм, але в умовах розбудови правової держави зав29дяки своїй універсальності та обов'язковості право усе більше набуває

характеру найвпливовішого засобу врегулювання конфліктів.

Сучасна наука, як наголошують автори навчального посібника “Юридическая конфликтология” за редакцією академіка РАН В. М. Кудрявцева

(М., 1995), поки що не дає однозначної відповіді на питання, який конфлікт слід вважати юридичним. Елементи різних видів і типів конфліктів, особливо такі, як мотивація, учасники, об'єкти, мають безпосереднє

відношення до правових норм та інститутів. Справа зводиться до альтернативи: чи всі елементи конфлікту (мотивація, учасники, об'єкти

та ін.) повинні мати юридичну характеристику, для того щоб конфлікт

був визнаний юридичним, чи достатньо, щоб правовими ознаками володів хоча б один його елемент. При цьому, схиляючись до останнього рішення, вони вважають, що юридичним конфліктом слід визнавати будьякий конфлікт, коли спір так чи інакше пов'язаний з правовими відносинами сторін (їхніми юридично значимими діями чи станами), суб'єкти чи мотивація їхньої поведінки або об'єкт конфлікту мають правові ознаки, а сам конфлікт спричинює юридичні наслідки [131, с. 14–16].

Професор М. І. Панов також виокремлює “чистий” та “змішаний,

або перехідний”, види юридичного конфлікту. До останніх він

зараховує будь які конфлікти, які “розпочинаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з

часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і

рисами”. “Чистими” є конфлікти з приводу застосування, порушення

або тлумачення правових норм [50, с. 153–154].На думку А. Т. Ішмуратова та С. В. Бобровника, юридичний конфлікт визначається як протиборство двох чи кількох суб'єктів, зумовлене протилежністю або несумісністю їхніх інтересів, потреб або

цінностей. Конкретизуючи це визначення, вони вирізняють особливості юридичного конфлікту [42, Т. 3, с. 336]:• зв'язаність конфлікту правовими відносинами, наявність правових ознак суб'єктів чи об'єкта конфлікту;• можливість вирішення правовими засобами;

• галузева визначеність конфлікту;• наявність юридичних наслідків;• можливість застосувати примусові засоби у процесі вирішення

конфлікту;• вирішення конфлікту в межах спеціальної юридичної процедури.

Юридичний конфлікт у вузькому розумінні виникає у власне правовій сфері, має суто нормативний характер. Такий конфлікт безпо30середньо пов'язаний із правовими відносинами сторін, тобто протиборством суб'єктів права із суперечливими правовими інтересами.

Юридичними є усі міждержавні, конституційні, трудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побутових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.У широкому розумінні юридичний конфлікт — це будь який соціальний конфлікт, який має хоча б один з елементів, що володіють

юридичною характеристикою, і який завершується юридичним шляхом. Конфлікти часто густо мають змішаний або перехідний характер. Розпочинаючись як неправові, конфлікти можуть переростати у

юридичні, наприклад, конфлікти у сім'ї, фірмі, на виробництві тощо.

Тобто далеко не кожний конфлікт є юридичним, але багато з них можуть бути ефективно вирішені за допомогою юридичних норм, інститутів, процедур. І навпаки, конфлікти, які за своїм характером мають

суто юридичну природу, зовсім не обов'язково мають завершуватися

юридичними способами. Інколи ефективніше спрацьовують неформальні процедури (переговори, посередництво).

Окрім конфліктів юридичних за змістом автори навчального посібника “Основы конфликтологии” за редакцією В. М. Кудрявцева

(М., 1997) розглядають юридичні конфлікти за формою — уявні юри+

дичні конфлікти. Наприклад, сумлінний набувач майна намагається

“захистити” його від власника, не знаючи ані власних прав, ані прав

супротивника. Зрозуміло, що за умови дотримання юридичної процедури у нього б не виникло конфлікту з власником.

Уявні конфлікти можуть виникати у ситуаціях, коли [26, с. 56–57]:

а) сторона вважає, що перебуває з певною особою у правовідносинах, але насправді їх немає (наприклад, орендар будівлі не знає, що

власник уже продав її іншій особі);

б) протилежний варіант: сторона не усвідомлює, що перебуває у

правовідносинах з іншою стороною (скажімо, при відкритті спадщини один із спадкоємців гадки не має про наявність інших спадкоємців);

в) сторона вважає, що супротивник діє незаконно, тоді як дії другої сторони правомірні;

г) протилежний варіант: сторона вважає, що супротивник діє правомірно, хоча дії другої сторони незаконні.

Визначення конфлікту як саме протиборства дає можливість запобігти невиправданому розширенню поняття конфлікту за рахунок

31включення до нього процесів, які можуть мати неприйнятний характер, але не бути взаємодією, тобто не переростати у протиборство.Отже, цілком поділяючи й узагальнюючи зазначені підходи, до

юридичних можна зарахувати конфлікти, які відбуваються у сфері

відносин, що регулюються правом або підлягають правовому регу$

люванню. Коротше кажучи, юридичний конфлікт являє собою

юридичне відношення плюс конфліктні дії сторін (протиборство).Щодо функціональної сторони справи, то слід виходити з того, що,

по перше, юридичний конфлікт віддзеркалює правову дійсність; подруге, йому як різновиду соціального конфлікту притаманні всі функції останнього. Юридичний конфлікт, як справедливо стверджує

В. Мадіссон [64, с. 40], може відтворювати деформації правової дійсності, свідчити про дефекти правової системи, недосконалість законодавства та судової практики. Конфлікт може бути стимулятором,

рушійною силою суспільних і державних змін, сприяти швидшим

темпам їх перебігу. Юридичний конфлікт може або порушувати

справедливе співвідношення позицій, або відтворювати (повністю чи

частково) його, може виражати справедливі претензії на новий правовий порядок, тобто бути позитивним явищем і мати позитивні

функції. Конструктивне ставлення до конфліктів передбачає диференційований до них підхід, а не тільки вжиття заходів щодо запобігання їм або придушення.32

<< | >>
Источник: В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл. 2004

Еще по теме 2.1. Поняття юридичного конфлікту:

  1. 1. Поняття юридичного обслуговування сiльськогосподарського пiдприємства
  2. В. М. Іванов, О. В. Іванова. Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП,2004. —224 с.: іл, 2004
  3. Передмова
  4. Розділ 1. Методологічні засади юридичної конфліктології
  5. 1.3. Психологічні концепціїконфлікту
  6. 1.4. Розвиток конфліктологіїна пострадянському просторіта в Україні
  7. Розділ 2. Поняття й аналітика юридичного конфлікту
  8. 2.1. Поняття юридичного конфлікту
  9. 2.2. Структура юридичногоконфлікту
  10. 2.3 Динаміка юридичногоконфлікту
  11. Розділ 3. Види юридичних конфліктів
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -