<<
>>

1.5. Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників: поняття та структура

Конституцією України проголошені основоположні завдання демократичної, соціальної, правової держави, зокрема, статтею 3 Конституції України встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [99].

Основний Закон держави закріплює значний спектр трудових прав для працівників, реалізація яких неможлива без відповідного механізму їх забезпечення.

Взагалі «механізм» у перекладі з грецької означає знаряддя, машина. В даний час поняття «механізм» має багато значень. Так, під механізмом розуміють пристрій для передачі і перетворення руху, який представляє собою систему тіл (ланок), в якій рух одного чи кількох тіл (ведучих) викликає цілком визначені рухи решти тіл системи; механізми бувають різними за конструкцією і призначенням, складають основу більшості машин, приладів та інших технічних знарядь. Під механізмом розуміють також і внутрішній устрій (будову), систему чого-небудь, наприклад, державний механізм управління. Механізм – це також і сукупність станів і процесів, з яких складається яке-небудь фізичне, хімічне, фізіологічне, психічне чи будь-яке інше явище, наприклад, механізм мислення [161, с. 316]. Отже, механізм представляє собою певну систему із внутрішньо упорядкованими елементами, кожний з яких здійснює вплив на інший. Всі ці елементи мають бути підпорядковані єдиній меті, задля якої саме і функціонує та існує відповідний механізм. Внутрішня будова будь-якого механізму залежить від його сутнісного наповнення, змісту. При цьому складні механізми можуть мати внутрішньо ієрархічну будову систем декількох рівнів. Так, зокрема, виглядає і механізм правового регулювання, який в своєму складі одним із елементів має механізм забезпечення прав людини, котрий в свою чергу має ще нижче підпорядковану систему-елемент, а саме механізм забезпечення трудових прав працівника. Звідси, задля того, щоб розкрити поняття та структуру юридичного механізму забезпечення трудових прав працівників, доцільно розглянути сутність механізму правового регулювання, завдяки якому забезпечується ефективність правового впливу на суспільні відносини взагалі та трудові відносини, зокрема, а сукупність правових засобів, за допомогою яких саме здійснюється такий вплив, і складає відповідне поняття механізму правового регулювання.

Нині юридична наука не має єдиного, усталеного поняття механізму правового регулювання. Різні автори по-різному підходять до його розуміння і визначення. М.М.Рассолов, В.О.Лунін та Б.С.Ебзєєв відзначають на наступну мету механізму правого регулювання – зміцнити суспільні відносини та сприяти їх розвитку [162, с.339]. А.Ф.Черданцев зазначає, що механізм правового регулювання – це взяті в єдності і взаємодії усі правові засоби (елементи механізму), за допомогою яких здійснюється правове регулювання [163, с.350]. Погоджуючись з ученим у тому, що механізм правового регулювання складають відповідні засоби, слід відмітити, що ці засоби покликані здійснювати не просто правове регулювання, а результативне правове регулювання. Інакше втрачається будь-який сенс у дії цих засобів. Слід погодитись із С.С.Алєксєєвим, що «механізм правового регулювання – це узята в єдності система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на сучасні відносини» [164, с.9].

В.Н.Хропанюк доводить, що механізм правового регулювання – це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкованість суспільних відносин згідно з цілями і завданнями правової держави [165, с.342]. На нашу думку, така ознака, як те, що упорядкованість суспільних відносин здійснюється лише відповідно до цілей правової держави, є несуттєвою, бо право існує не лише в правових державах, а отже, і відстоює та захищає також інтереси фізичних чи юридичних осіб, які знаходяться на території інших держав (демократичних, соціальних, тоталітарних).

В.О.Котюк виділяє наступні елементи механізму правового регулювання: діюча система права і законодавства; правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави і громадянського суспільства; система суб’єктів правозастосувальної діяльності, їх професійна правосвідомість і пра­вова культура, які виступають від імені держави або уповноважені державною владою; стадії процесу застосування правових норм; індивідуально-правові акти щодо реалізації і конк­ретизації правового регулювання суспільних відносин, що на­правлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб'єктів суспільних відносин [166, с.148].

«Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб’єктів суспільних відносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, називається механізмом правового регулювання суспільних відносин», – нотує В.В.Копєйчиков [167, с.220]. В.М.Сирих відзначає, що взаємодія права і правосвідомості здійснюється в межах правового регулювання суспільних відносин, що поділяється на три самостійні стадії: правотворчість, реалізація норм права і державний примус. Він вважає, що кожна з названих стадій характеризується застосуванням специфічних правових засобів, які мають назву механізмів правового регулювання [42, с.84-85].

М.І.Матузов і А.В.Малько стверджують, що механізм правового регулювання – це система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою переборення перешкод, котрі стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права [101, с.726]. Додамо, що це не лише система правових засобів, упорядкованих належним чином, але й діюча система: правові засоби покликані не упорядковуватися, а насамперед діяти. Однак діяти вони не можуть без належного упорядкування. Головне – дія, підпорядковане – упорядкування. «Механізмом правового регулювання називають систему юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання», – вірно вказують В.М.Корельський та В.Д.Перевалов [104, с.269].

Аналіз точок зору дослідників щодо розуміння сутності, природи і елементного складу явища «механізм правового регулювання» дозволяє виокремити наступні його найсуттєвіші ознаки: 1. Механізм правового регулювання – це система юридичних засобів. 2. Це така система юридичних засобів, яка покликана найоптимальнішим чином упорядковувати ті чи інші питання суспільного життя. 3. Така система юридичних засобів представлена в динамічному, «працюючому» вигляді. 4. Поняття механізму правового регулювання походить від поняття правового регулювання. Останнім, перш за все, визначається місце і значення механізму правового регулювання в загальній теорії права та галузевих юридичних науках. Як і поняття правового регулювання, воно в межах правознавства являє собою методологічну категорію, що конкретизовано виражає вимоги матеріалістичної діалектики щодо явищ правової дійсності. 5. Механізм правового регулювання охоплює комплекс фрагментів правової дійсності, комплекс послідовно взаємопов'язаних правових засобів. У цьому відношенні він має інструментальний характер.

Наведені ознаки механізму правового регулювання з цільової точки зору характеризують дане явище наступним чином: 1. Мета механізму правового регулювання полягає насамперед у забезпеченні безперешкодного руху суб'єктів до тих чи інших цінностей, гарантуванні справедливого і повного задоволення їх інтересів. 2. Роль механізму правового забезпечення полягає в усуненні можливих перепон, які стоять на шляху здійснення інтересів суб'єктів. Механізм правового регулювання – це специфічний юридичний «канал», що поєднує інтереси суб'єктів із цінностями і який доводить процес управління до логічного результату. Механізм правового регулювання – це система найрізноманітніших за своєю природою і функціями правових засобів, які дозволяють досягати його цілей. Це вже не формальна ознака, яка свідчить про те, що названий механізм є комплексом правових елементів, з одного боку, різних за своєю природою і функціями, а з іншого, – все ж взаємопов'язаний загальною метою в єдину систему. Він показує, як працює та або інша ланка при досягненні цілей, дозволяє виокремити основні, ключові, опорні юридичні інструменти, що займають певне ієрархічне становище поміж усіх інших. Тому механізм правового регулювання виступає в якості організаційного впливу правових засобів, що дозволяє досягати поставлених цілей, тобто результативності й ефективності. Адже, як і будь-який інший управлінський процес, правове регулювання прагне до оптимізації, до дійсності правової форми, яка створює сприятливий режим для розвитку змісту корисних суспільних відносин.

Водночас, у зв'язку з тим, що механізм правового регулювання – складне поняття, що охоплює систему правових засобів, виникає потреба відмежувати його від іншої не менш складної категорії – «правова система». «Під правовою системою звичайно розуміють сукупність юридичних явищ, що існують в суспільстві, увесь арсенал правових засобів, які знаходяться в його розпорядженні» [168, с.13]. Звідси, названі категорії співвідносяться як частина і ціле, адже правова система є набагато ширшим поняттям, котре, поряд з категорією «механізм правового регулювання», охоплює й інші категорії: право, юридичну практику, правову ідеологію.

Одним з елементів механізму правового регулювання є механізм правового регулювання трудових відносин. Даний механізм спрямований на забезпечення трудового правопорядку, досягнення такого рівня правового впливу на суспільні відносини, що складаються під час використання найманої праці, за якого його суб’єкти матимуть можливість реалізовувати на належному рівні закріплені за ними права, виконувати обов’язки, при цьому якнайповніше досягаючи кожний своєї мети. За такого рівня трудового правопорядку будь-яке порушення трудових прав зводиться до мінімуму, а у разі настання таких випадків – права як працівника, так і роботодавця швидко та повно відновлюються. Відтак, шляхом ефективного правового регулювання держава в змозі сприяти правомірній поведінці суб’єктів трудових правовідносин. Саме високий рівень трудового правопорядку та беззаперечне дотримання законності у сфері використання найманої праці мають бути метою соціальної, правової держави.

Складовим елементом механізму правового регулювання трудових відносин є механізм забезпечення трудових прав їх суб’єктів. В цілому, термін «забезпечення», згідно із сучасним тлумачним словником української мови, має досить багато різноманітних значень, серед яких «надання достатніх для життя матеріальних засобів, необхідних для діяльності, функціонування чого-небудь», а також «охорона кого-небудь, чого-небудь від небезпеки» [169, с.185].З.Д.Чуйко зазначає, що, характеризуючи термін «забезпечення», можна сказати, що це створення надійних умов для здійснення, гарантування захисту, охорони будь-кого або чого-небудь від небезпеки [170, с. 81-89].

Якщо вести мову про забезпечення прав і свобод людини, відносно якого забезпечення трудових прав є частиною цілого, то П.М.Рабінович включає до цього поняття три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для здійснення прав і свобод людини: 1) сприяння реалізації прав і свобод, яке проявляється у формуванні загальнолюдських гарантій; 2) охорона прав і свобод людини, яке включає в себе в тому числі профілактичні заходи; 3) захист прав і свобод людини, що представляє собою відновлення порушеного правомірного стану, притягнення порушників до відповідальності [20, с. 10-11]. О.В. Марцеляк до поняття «забезпечення прав і свобод» включає здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на: а) удосконалення національного законодавства країни і приведення його до міжнародних стандартів у галузі прав людини; б) реалізацію громадянами своїх прав і свобод; в) охорону прав і свобод людини і громадянина; г) захист прав і свобод [171, с.10].

Слід відзначити, що до поняття «забезпечення прав і свобод» включають різноманітні елементи, серед яких утвердження (гарантування чи сприяння реалізації), охорона та захист таких прав та свобод. Так, наприклад, О.І.Наливайко при проведенні дослідження за напрямком «Теоретико-правові проблеми захисту прав людини» обґрунтовує точку зору про те, що під забезпеченням прав людини слід розуміти діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських об'єднань і громадян у створенні сприятливих умов (гарантій) для правомірної і неухильної їх реалізації і захисту. Вчений висловлює точку зору, що «механізм забезпечення прав людини сприяє: а) вияву змісту та перспектив розвитку принципів права у межах моделі громадянського суспільства та державності; б) пізнанню закономірностей та ефективності функціонування соціальних інститутів громадянського суспільства; в) аналізу соціальних функцій держави, їх відповідності меті світового співтовариства на створення достойного рівня життя; г) вияву психологічної готовності населення до сприйняття гуманітарних цінностей; д) виявленню ефективних засобів по дотриманню охорони та захисту прав індивідів та їх спільностей» [172, с.20]. При цьому охорона прав людини, на його думку, є «механізмом безпосередньої дії охоронних норм права та організаційно-правової діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, установ і посадових осіб, а також громадських об’єднань по недопущенню порушень прав та обов’язків людини» [173, с.13]. А захист прав є «об’єктивною необхідністю, тому що всі права, надані особистості і не забезпечені необхідними засобами захисту у випадку їх порушення, є лише «декларативними правами». Захист прав – частина правового захисту людини, що складається з примусової правової (в т.ч. матеріально-правової і процесуальної) діяльності органів державної влади і управління, правоохоронних органів, громадських організацій і посадових осіб, а також громадян і осіб без громадянства, здійснюваної законними засобами з метою підтвердження або відновлення оскарженого або порушеного права людини» [173, с. 13].

Під забезпеченням прав людини І.А.Тимченко розуміє систему їх гарантування, тобто систему загальних умов і спеціальних (юридичних) засобів, що забезпечують їх правомірну реалізацію, а в необхідних випадках - їх охорону [174, с. 80-81]. К.Б.Толкачев і А.Г.Хабібулін. «забезпечення» розглядають як діяльність державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян із здійснення своїх функцій, компетенції, обов'язків з метою створення оптимальних умов для суворої, неухильної реалізації правових розпоряджень та правомірного здійснення прав і свобод» [175, с. 41]. Створення таких оптимальних умов можливе за допомогою, по-перше, закріплення (проголошення, утвердження) певних прав та свобод, оскільки саме в такий спосіб держава бере на себе певні зобов’язання щодо впровадження та підтримки конкретних можливостей її громадян та осіб, що проживають на її території; по-друге, охорони проголошених прав та свобод шляхом здійснення профілактичних заходів по недопущенню порушення цих прав та свобод; по-третє, захисту проголошених прав та свобод шляхом їхнього відновлення у разі порушення.

Однією з найбільш теоретично розробленою в науці концепцією забезпечення прав і свобод людини є науковий доробок О.Ф.Скакун. Вчена визначає механізм забезпечення прав і свобод людини як «систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. При цьому завданнями механізму забезпечення прав людини є охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення. Основними ж підсистемами механізму забезпечення прав і свобод людини є механізми: реалізації, охорони, захисту. Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини. Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи. Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення» [176, с. 190]. О.Ф.Скакун справедливо відзначає, що у разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту - первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток [176, с. 191].

Отже, забезпечення прав і свобод є ширшим поняттям, аніж «захист прав» чи «охорона прав». При цьому, як вірно стверджує О.І.Наливайко, «серцевиною процесу забезпечення прав людини є створення гарантій їх реалізації» [172, с. 22].

Узагальнюючи викладені наукові точки зору щодо змісту поняття «забезпечення прав і свобод», вважаємо, що найбільш обґрунтованою є включення до нього саме механізму реалізації, який проявляється в утвердженні та гарантуванні відповідних прав та свобод, механізму охорони, що спрямований на попередження порушень проголошених та закріплених прав і свобод шляхом вжиття профілактичних заходів, а також механізму захисту, спрямованого перш за все на відновлення порушених прав та свобод.

У механізмі забезпечення прав та свобод головну основоположну роль відіграють юридичні засоби. Обґрунтовано з цього приводу висловлюється Т.В.Омельченко, який, узагальнивши існуючі в науці погляди на систему гарантій прав, свобод і обов’язків особи, підтримує тих авторів, які визнають домінуючу роль юридичних засобів у механізмі реалізації, охорони і захисту прав особи, і пояснює це тим, що існуючі в державі соціально-економічні, політичні й ідеологічні умови самі по собі ще не забезпечують реалізацію прав і свобод особи. Власне гарантіями вони стають лише завдяки юридичній формі й організаційним зусиллям держави і суспільства, а свій вираз юридичні гарантії знаходять у безпосередній правореалізуючій діяльності людини та у правозастосовчій діяльності держави [177, с. 8].

Підтримуючи висловлену точку зору, відмітимо, що все ж доцільно розмежовувати юридичний механізм забезпечення прав та свобод від інших видів, таких як, прикладом, економічний. Оскільки, не дивлячись на те, що в основі будь-якого механізму лежатимуть юридичні засоби, все ж, якщо казати суто про сукупність правових засобів, то вони утворюватимуть юридичний механізм забезпечення прав та свобод, в той час як економічний механізм забезпечення прав та свобод складатимуть в переважній більшості економічні засоби, форми та способи, за допомогою яких створюватимуться економічні умови для реалізації прав та свободи людини і громадянина.

Відтак, юридичний механізм забезпечення прав та свобод людини і громадянина представляє собою систему взаємопов’язаних правових заходів та засобів, спрямованих на сприяння реалізації прав та свобод шляхом їхнього гарантування, охорони та захисту, що здійснюються уповноваженими органами та особами у формах та способах, передбачених законодавством.

Зважаючи на те, що юридичний механізм забезпечення трудових прав є складовою частиною юридичного механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина, його визначення є аналогічним, з тією лише відмінністю, що, по-перше, за допомогою такого механізму забезпечуються безпосередньо трудові права, а по-друге, суб’єктами, права яких захищаються, є суб’єкти трудових правовідносин.

Ще дрібніший поділ досліджуваних механізмів дозволяє виокремити серед них юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників, під яким слід розуміти систему взаємопов’язаних правових заходів та засобів, спрямованих на сприяння реалізації трудових прав шляхом їхнього гарантування, охорони та захисту, що здійснюються уповноваженими органами та особами у формах та способах, передбачених законодавством. До основних ознак юридичного механізму забезпечення трудових прав працівників слід віднести наступні: по-перше, те, що він є складовою частиною механізму правового регулювання та механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина; по-друге, структурно він складається із механізму реалізації, механізму охорони і механізму захисту цих прав; по-третє, він являє собою систему правових засобів та заходів, які знаходяться між собою в тісній взаємодії та взаємно впливають одне на одного; по-четверте, метою юридичного механізму забезпечення трудових прав є така цілеспрямована дія його складових, за якою найбільш повно визначаються та закріплюються, а також найбільш ефективно охороняються та захищаються соціально-правові можливості працівників під час реалізації своїх здібностей до продуктивної трудової діяльності на умовах трудового договору чи контракту.

<< | >>
Источник: АНДРІЇВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ. СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2012. 2012

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.5. Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників: поняття та структура:

  1. 6. Особливості нормативних актів трудового права.
  2. АНДРІЇВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ. СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2012, 2012
  3. ЗМІСТ
  4. ВСТУП
  5. 1.1. Становлення та розвиток трудових прав людини
  6. 1.2. Поняття та ознаки трудових прав
  7. 1.5. Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників: поняття та структура
  8. 2.1. Нормативне закріплення основних трудових прав працівників
  9. 2.2. Нормативне закріплення індивідуальних трудових прав працівників
  10. 2.3. Нормативне закріплення колективних трудових прав працівників
  11. РОЗДІЛ ІІІ. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ ТРУДОВИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ