<<
>>

Висновки до Розділу І

Дослідження питань еволюції трудових прав в контексті загального формування прав і свобод людини, сутнісних ознак трудових прав та їх класифікації, основних тенденцій розвитку трудових прав у ХХІ столітті дозволило зробити низку наступних важливих теоретичних висновків:

1.

У будь-якій демократичній, правовій, соціальній державі права і свободи людини та громадянина складають найважливіший соціальний і політико-юридичний інститут, який об’єктивно є виміром досягнень даного суспільства, показником його зрілості, цивілізованості. Він є засобом доступу особистості до духовних і матеріальних благ, механізму влади, законних форм волевиявлення, реалізації своїх інтересів.

2. Ознаками прав і свобод людини і громадянина є: по-перше, те, що вони є природними та невід’ємними, надані людині від народження, визнаються найвищою цінністю і не мають вичерпного характеру; по-друге, права і свободи людини – це її можливості щодо задоволення власних потреб та інтересів. Вони окреслюють певну сферу автономного існування індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства; по-третє, права і свободи людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного. Права людини є загальними в тому сенсі, що вносять у суспільне життя єдиний вимір, який охоплює значну кількість, а в ідеалі – всіх людей як учасників суспільних відносин; по-четверте, права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою. Держава має докладати всіх можливих зусиль для гарантування, охорони й захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави.

3. Права і свободи людини – це система природних невідчужуваних від особи можливостей, які потрібні їй як для задоволення своїх життєво необхідних потреб та інтересів, так і для духовного зростання. Права і свободи громадянина – це система закріплених у національному законодавстві природних невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для нормальної життєдіяльності й розвитку.

4. Невід’ємною і важливою складовою системи прав та свобод, які передбачені Конституцією України, є трудові права людини і громадянина. Право на працю, будучи природним за своєю сутністю, не може виступати одночасно й обов’язком. Якщо особа має право на працю, то вона вільна в тому, що їй робити з цим правом – працювати чи ні. Призначення демократичної, соціальної, правової держави полягає не у втручанні в даний процес особистого самовизначення: завдання і обов’язок такої держави – якомога більше створити можливостей для задоволення означеного бажання.

5. До змісту трудових прав слід підходити конкретно-історично. Сучасні трудові права, закріплені у міжнародних актах про права людини, конституціях і законодавстві розвинутих країн, є результатом тривалого історичного становлення і розвитку прав людини.

Головним етапом у розвитку прав людини, і трудових прав зокрема, були буржуазно-демократичні революції ХVII – XVIII ст., які висунули не тільки широкий каталог прав людини, але й принципи свободи і формальної рівності, що стали основою універсальності прав людини. У становленні прав і свобод людини, у тому числі соціальних і трудових прав, велику роль зіграли вчення про природні і природжені права людини і юридико-позитивістське вчення про права людини. У підґрунтя природно-правової концепції було покладено принципи свободи поведінки людини щодо держави та інших осіб; обмеження втручання держави та інших осіб у приватну сферу людини; визначення меж дозволеного людині та дозволеного щодо неї. Юридико-позитивістський підхід до природи прав людини і взаємовідносинам держави та особистості полягав у тому, що права людини, їх обсяг і зміст визначаються державою, яка «дарує» їх людині, здійснюючи відносно неї патерналістські функції.

6. Зародження і становлення трудових прав стали одним з факторів, які значною мірою об’єднали, зблизили вчення про права людини – природного права і правового позитивізму. Трудові права формувалися на перетинку приватних і публічних засад правового регулювання трудових відносин.

Цей синтез породжує трудові права як різновид соціальних прав. Еволюцію трудових прав залежно від співвідношення концепцій виникнення прав людини та ступеня визнання трудових прав можна окреслити такими етапами:

І етап – первісні суспільства – природне зародження трудових прав з появою людини працюючої;

ІІ етап – зародження позитивістського підходу до прав людини, обумовленого появою держави. Невіддільність трудових прав від інших прав людини, сприйняття їх як блага, «дарованого державою». Точну дату початку вказати неможливо, оскільки історично не встановлено чітких термінів виникнення перших держав. Приблизно 5 тис. р. до н.е. – перші держави Єгипет, Шумер. Даний підхід існує і сьогодні, хоча і має значно менше прихильників, аніж в середньовічний період;

ІІІ етап – ХVII ст. – початок ХVIIІ ст. – обґрунтування природності трудових прав загальною концепцією природних прав людини як невід’ємного від людини права на розпорядження своїми здібностями, права на свободу праці та на продукти своєї праці. Одночасно відбувається набуття трудовими правами позитивістського аспекту як наслідок спроб держави врегулювати основні сфери життєдіяльності суспільства. Виникають протистояння між позитивістськими та природно-правовими концепціями, коли природне право за всіма законами природи розпочинає боротьбу за своє існування та встановлення справедливості. На цьому етапі відбувається зміщення акцентів прихильників обох концепцій, поширення теорії природних прав, що зумовлює масові невдоволення людей по відношенню до держави, відбуваються революції. Результатом цього етапу стала Велика французька революція та її надбання: визнання права на свободу праці. Індивід, який раніше підкорявся державі та залежав від неї, отримав автономію, право на невтручання держави у сферу свободи особистості, окреслену законом, а гарантії державного захисту у разі порушення його прав і свобод;

ІV етап – ХІХ ст. – визнання деяких трудових прав (свободи праці, права на працю, права на укладення договору найму послуг), але з мінімальним втручанням держави в процес захисту трудових прав.

Захисту підлягають тільки найбільш уразливі верстви населення. Трудові права є частиною цивільних прав і не виділяються в окрему групу. Переважає позитивістський підхід до трудових прав. Період з кінця ХІХ ст. пов'язаний з легалізацією права на працю та права на соціальне забезпечення, відокремленням галузі трудового права. Перші спеціальні законодавчі акти у сфері регулювання трудових відносин були прийняті на початку ХІХ ст., але розгорнуте публічно-правове регулювання отримало значний розвиток в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.;

V етап – початок ХХ ст. – офіційне конституційне закріплення трудових прав у деяких країнах світу як результат поступок працівникам, що боролися за свої права. Поступове розширення їхнього переліку. Визнання індивідуальних (право на працю, на відпочинок та інші) та колективних трудових прав (право на свободу об’єднання, право на ведення колективних переговорів, право на укладення колективних договорів). На початку ХХ ст. умовно виділяються приватне трудове право і публічне трудове право. Приватне трудове право мало два рівня. По-перше, це індивідуально-договірний, реалізація якого відбувалася через трудовий договір. По-друге, колективно-договірне регулювання, яке реалізувалося через колективну угоду;

VІІ етап – ХХ століття – міжнародне визнання трудових прав. Створення міжнародних організацій (ООН, МОП, регіональних організацій держав, наприклад, Ради Європи, СНД), розроблення та встановлення мінімальних міжнародних стандартів у сфері праці, імперативно-добровільне зобов’язання держав приєднуватися до цих стандартів, постійний розвиток трудових прав у напрямку їх розширення та поглиблення, забезпечення рівноправності всіх людей в сфері праці (мігрантів та громадян, жінок та чоловіків, працівників різних професій), а також посилений захист найбільш уразливих категорій працівників. У ХХ ст. розвиток трудових прав відбувався у руслі двох основних направлень. По-перше, до середини ХХ ст. у країнах Заходу зростала роль держави у забезпеченні прав кожного працівника на справедливі умови праці, встановлення заборон на примусову працю, захисті монопольних прав профспілок як єдиних представників працівників, а також збагачувався зміст індивідуальних трудових прав, підвищувався рівень їх юридичних гарантій.

Подальший розвиток промислового виробництва потягнув розширення трудових прав при домінуючій ролі матеріальних цінностей (економічної людини). З другої половини ХХ ст. роль держави у регулюванні трудових прав отримала нове наповнення, оскільки держава виступила у ролі соціального партнера. Механізм соціального діалогу не виключає державу із процесу регулювання трудових відносин, а тільки ускладнює його роль: із прямого втручання вона трансформувалася у партнерські відносини з представниками працівників і роботодавців;

VIII етап – кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. – поширення впливу глобалізаційних процесів на формування трудових прав; створення єдиного внутрішнього європейського простору, в якому трудові права вже виходять за межі однієї держави і стають наддержавними правами кожної людини, що забезпечуються міждержавними інституціями; визнання людини головною цінністю, а її потенціалу – головним ресурсом розвитку держави та світу, орієнтація розвинених держав на захист та забезпечення соціальних прав людини та її гідного життя. Поєднання позитивістського та природного підходів із визнанням визначальної природності трудових прав та необхідністю їхнього закріплення та забезпечення державою.

7. Трудові права та інтереси людини є складовою його соціальних прав і належать до другого покоління прав людини, що сформувалися у процесі боротьби народів за покращення свого економічного становища, підвищення культурного статусу, і є так званими позитивними правами, для реалізації яких потребується цілеспрямована діяльність держави із забезпечення зазначених прав.

8. Реалізація положення ст.3 Конституції України про те, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави вимагає розробки ефективного галузевого механізму забезпечення трудових прав та інтересів людини і громадянина. Утвердження трудових прав означає їх визнання державою. Йдеться про закріплення трудових прав у Конституції України, інших законодавчих актах відповідно до міжнародних та європейських стандартів, передбачених в актах міжнародних та регіональних організацій.

Забезпечення трудових прав та інтересів людини і громадянина повинно здійснюватися правовими засобами трудового права за допомогою юридичного механізму забезпечення зазначених права, який складається з механізму реалізації трудових прав та законних інтересів, механізму охорони трудових прав та законних інтересів, механізму захисту трудових прав та законних інтересів. При цьому йдеться про забезпечення прав та інтересів як працівників, так і роботодавця.

9. Складовою юридичного механізму забезпечення трудових прав та законних інтересів людини і громадянина є юридичний механізм забезпечення трудових прав та інтересів працівників, основною метою якого є гарантування, охорона і захист індивідуальних та колективних трудових прав, які у сукупності утворюють систему трудових прав працівників.

<< | >>
Источник: АНДРІЇВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ. СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2012. 2012

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до Розділу І:

  1. Методи дослідження
  2. 2.4. Загальнотеоретична характеристика правової системи Європейського Союзу
  3. Огляд історіографії
  4. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  5. Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису
  6. YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії
  7. Про присилку на Ніжинське воєводство Савелова з супровідною патріаршою грамотою до гетьмана; про відвідання митрополитом Ясинсъким своєі єпархГі і про посвячення великоі мурованої церкви в Лубенському монастирі; про Петрикову втечу із Січі в Крим і про постановлення його гетьманом на Каланчаку; про Петрикові похвалки в тодішньому його намірі; про солтанський марш з Петри- ком на Малу Росію і про іхн
  8. ВИСНОВКИ.
  9. Розділ 1 ВНУТРІШНЯ I ЗОВНІШНЯ СИТУАЩЯ B УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
  10. Розділ 3 РОЗКОЛ УКРАЇНИ. БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНУ ІДЕЮ B 1660—1661 pp.
  11. Розділ 4 БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ HA ЛІВОБЕРЕЖЖІ. ПОРАЗКА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ B 1662—1663 pp. ЧОРНА РАДА I РОЗКОЛ УКРАЇНИ ДЕ-ЮРЕ
  12. Розділ 6 ДЕҐРАДАЩЯ ІДЕЇ ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА I. БРЮХОВЕЦЬКОГО. КРИМСЬКО-ТУРЕЦЬКИЙ ЧИННИК HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ
  13. ВСТУП
  14. Місце і роль перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у механізмі цивільного судочинства
  15. Правові наслідки перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції
  16. ВСТУП
  17. Сучасний стан наукової розробки кримінально-виконавчих засад забезпечення виконання покарань у виді позбавлення волі
  18. Стан наукової розробки питань, що стосуються запобігання злочинам, які вчиняються персоналом виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  19. 2.3 Основні детермінанти, що породжують та обумовлюють вчинення злочинів персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі