Дослідження колірного зору

Кількість відтінків кольорів, які сприймаються оком, дуже велика. Основних тонів у спектрі сім: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій і фіолетовий. Пов’язані вони між собою відтінками, які тонко змінюються.

короткохвильові (430—468 нм) — відчуття синього кольору. Відчуття зеленого кольору з’являється при поглинанні хвиль завдовжки 530 нм.

Механізми обробки інформації про кольори у сітківці й зорових центрах людини досить складні, тому існує багато різних гіпотез. Одна з них — трикомпонентна теорія колірного зору, розроблена M.B. Ломоносовим і доповнена T. Юнгом і Г. Гельмгольцем. Згідно з цією теорією, у зоровому аналізаторі є три види кольоросприймальних компонентів, які по-різному сприймають світлові промені з різною довжиною хвилі. Особи, у яких розвинуті всі три компоненти, мають нормальне колірне сприйняття. Такий зір називають трихромазією. Якщо якісь компоненти недорозвинені або відсутні, то пацієнт бачить усі предмети забарвленими інакше. Якщо випадає функція одного з цих компонентів, такий стан називають дихромазією, якщо двох — монохромазією; остання означає відсутність колірного сприйняття, оскільки пацієнт вирізняє лише найбільш світлі і темні предмети.

Термінологія розладів колірного сприйняття є досить громіздкою. Існують вроджені й набуті вади порушень колірного зору. Приблизно 8 % осіб мають вроджені дефекти. Набуті порушення спостерігають при захворюваннях сітківки, зорового нерва, ЦНС, загальних захворюваннях організму.

За класифікацією Крієсса і Нагеля, сліпоту на червоний колір позначають терміном «протанопія» (від грец. protos — перший), сліпоту на зелений — «дей- теранопія» (від грец. deuteros — друтий), сліпоту на синій колір — «тританопія» (від грец.

Неповна сліпота (ослаблення колірного сприйняття) — аномалія, яка згідно з порушенням сприйняття певного кольору має різні назви: протаномалія, дей- тераномалія, тританомалія.

У кожному кольоровому предметі ми вирізняємо тон кольору, його насиченість і яскравість. Під тоном кольору розуміють його основну характеристику, яка залежить від довжини хвиль променів, що відбиває певний предмет.

Насиченість зумовлена домішкою до цього кольору білого або чорного: що більше білого, то світлішим стає предмет; що більше чорного, то він темніший.

Яскравість є вираженням інтенсивності світлового подразнення. Вона також залежить від стану людини.

Для діагностики колірного сприйняття існує багато тестів. Недостатньо лише запропонувати пацієнту назвати кольори всіх оточуючих предметів. 3 цією метою застосовують ще й німі проби: пацієнту пропонують підібрати до певного забарвленого об’єкта (мотки вовни — у способі Гольмгрена, кольорові кульки ниток — у способі Рощевського, кольорові намистинки — у способі Грина) усі предмети такого самого кольору. Є ще проба Адлєра, під час проведення якої потрібно визначити і написати колір ліній.

У клінічній практиці використовують поліхроматичні таблиці Рабкіна, а також аномалоскопи — прилади, які грунтуються на принципі суб’єктивного сприйняття інтенсивності кольорів (схема 1.1).

Схема LL Методи дослідження функцій колбочкового апарату

Таблиці професора Є.Б. Рабкіна складаються з дрібних кружків однакової яскравості, але різного кольорового тону і насиченості (мал. 1.21). Кружки одного кольору на тлі інших утворюють цифри або фігури. Ці цифри легко читають особи з нормальним зором (трихромати). ГІацієнти з вадами колірного сприйняття (кольоросліпі чи кольороаномали) не завжди їх розрізняють або ж читають замість них інші цифри, приховані в таблиці й невидимі для нормального трихромата.

Мал. 1.21. Таблиці Рабкіна

дять бінокулярно; для виявлення набутої патології досліджують по черзі праве і ліве око.

Оцінювання результатів дослідження за поліхроматичними таблицями Рабкіна проводять у такій послідовності:

1. Усі таблиці (27) основної серії названі правильно — в обстежуваної особи нормальна трихромазія.

2. Неправильно названо від 1 до 12 таблиць — аномальна трихромазія.

3. Неправильно названо більше 12 таблиць — дихромазія.

Розрізняють таблиці трьох типів:

1) демонстраційні, або контрольні, які читають усі;

2) загальнодіагностичні, які дають змогу визначити наявність розладів колірного сприйняття без зазначення його характеру;

3) диференціально-діагностичні, які вказують на характер розладу колірного сприйняття (протанопія, протаномалія, дейтеранопія, дейтераномалія).

Таблиці Є.М. Юстової та співавторів (1953) зайняли головне місце в диференціальній діагностиці набутих захворювань зорових шляхів, а також початкових розладів прозорості кришталика.

Суб’єктивним методом вивчення колірного зору є аномалоскопія.