1.2. Методологія дисертаційного дослідження 1.2.1. До характеристики методів дослідження 1.2.1. До характеристики методів дослідження
Достовірність результатів наукових досліджень в значній мірі залежить від правильно обраної сукупності методів пізнання правових явищ.
З огляду на те, що методологія юридичної науки, як правило, визначається як система принципів і способів організації і побудови теоретико-пізнавальної діяльності в галузі дослідження державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему [159,с.8], методологією дисертаційного дослідження є система принципів та способів пізнання, які необхідні для дослідження такого об’єкта як європейські міждержавні правові системи.
В юриспруденції досить чітко розрізняють методи філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового рівня (типу) [160,с.59; 161,с.10]. До першого рівня прийнято відносити філософські категорії та поняття (історичне та логічне, конкретне та абстрактне тощо) [42,с.5] в їх методологічній функції і систему світоглядно обумовлених принципів пізнання [162,с.27]. До загальнонаукових відносять ті методи, які використовуються більшістю наук, а до спеціально-наукових – методи, що діють у межах однієї або декількох близьких наук (наприклад, техніко-юридичний, порівняльно-правовий метод) [29,с.30-32].
Визначаючи методологічні основи даного дослідження, враховувалися рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції “Проблеми методології сучасного правознавства”, згідно з якими будь-які правові явища можуть бути пізнані на таких методологічних рівнях: філософському (світоглядному), загальнонауковому, спеціально-науковому юридичної науки і спеціально-науковому неюридичних наук [163], які використовуються у правознавстві (економіка, політологія, соціологія, психологія, математика, кібернетика тощо).
Багаторівневість методології юридичної науки пов’язана з наявністю складних пізнавальних конструкцій та ситуацій у наш час [164,с.20-21]; з модифікаціями об’єкта і предмета юридичної науки [165,с.75]; зі змінами самих явищ, які складають об’єкт дослідження, а це в свою чергу викликає потребу у створенні нових підходів і методів чи виявленні нових можливостей в існуючій методології, використанні досягнень інших наук [166,с.92], необхідних для розв’язання існуючих пізнавальних проблем.
Поряд з цим, залучення методів дослідження інших наук – є необхідною умовою розвитку юриспруденції як і будь-якої іншої науки, що пов’язано з її високою інтегрованістю, міжнауковою трансляцією результатів і методів дослідження, які є елементами механізму її розвитку. При цьому, актуальність тих чи інших дослідницьких засобів інших наук визначається, насамперед, філософськими ідеями, соціальними і культурними цінностями, цілями і завданнями конкретних досліджень, актуалізованих в рамках юриспруденції [167,с.37].
Вибір методів пізнання, основне місце серед яких займає метод загальної теорії, визначався предметом даного дисертаційного дослідження: основними загальними закономірностями формування, функціонування і розвитку європейських міждержавних правових систем, так як дослідження будь-якого об’єкта потребує адекватних саме його природі методів, має здійснюватися лише методами, придатними для пізнання саме цих явищ. Отже, предмет і методи тісно взаємопов’язані, так як предмет визначає методи [160,с.36]. Так, зв’язок предмета і метода юридичної науки [168,с.65; 169,с.16] виражається як в особливому категоріальному складі науки, так і в наявності специфічних, тільки для цієї науки притаманних методів дослідження [29,с.30-32].
Ці положення дозволяють запобігти “підміні методів”, застосуванню неадекватних до даного дослідження методів.
Проблема метода неодноразово обговорювалась у юридичній літературі [170; 171; 23; 42]. Але при таких позиціях щодо поняття методу юриспруденції як правило найпоширенішими є його розуміння як науково обґрунтованої та філософсько виправданої системи засобів пізнавальної діяльності, що відповідає природі права і нерозривно пов’язана з предметом правознавства [167,с.38]. Отже, якщо метод юридичної науки – це система засобів пізнавальної діяльності, то його розвиток є процесом розширення і ускладнення даної системи. Основними ж шляхами такого розвитку є освоєння нових можливостей існуючих методів або їх комбінування і отримання нових наукових моделей і конструкцій; застосування поряд з існуючими нових методологічних засобів і процедур.
Філософський рівень методології є основою дослідження. Філософські категорії, інтегруючи наукові знання, відіграють роль методологічних принципів пізнання, виконують методологічні функції в пізнанні спеціальних об’єктів [172,с.23-24]. Цей рівень методології для юридичної науки є принциповим, так як дозволяє забезпечити власну методологічну самостійність, належний рівень, об’єктивність результатів дослідження, їх захищеності від “політичної заангажованості”.
Принципи діалектичного пізнання (об’єктивність, всебічність, конкретність і повнота пізнання, роздвоєння єдиного і пізнання суперечливих його сторін тощо) [173,с.221], логічний метод (основними прийомами якого є аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного та ін.) [161,с.10-11] та інші всезагальні філософські методи супроводжували весь процес аналізу предмету дисертаційного дослідження.
Значення логічного методу є особливо важливим для формулювання понять: “правова система суспільства”, “міждержавна правова система”, “правова система Ради Європи”, “правова система Європейського Союзу”, “правова система України”, “правовий механізм взаємодії”, “європейська правова інтеграція” та ін.; виявленні властивостей цих явищ, дослідженні їх функціонування. Разом з цим, логічний метод дозволяє, спираючись на прийоми формальної логіки, аналізувати правові акти, зіставляти їх один з одним, розкривати зв’язок загального і особливого.
Конкретно-історичний підхід дозволив пізнати динаміку розвитку правових систем, зокрема європейських міждержавних, правової системи України, розкрити тенденції цього розвитку.
В цілому філософські методи склали основу для застосування загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. При існуючій методологічній багатоманітності використання зазначених принципів та методів дозволило визначити напрямки дослідження, здійснити відбір проаналізованих явищ, витлумачити отримані результати.
Серед загальнонаукових методів пізнання використовувалися методи системного аналізу (структурний, функціональний, факторний, генетичний), цільовий, типологічний, модельний методи. Застосування методів системного аналізу дозволило виявити структуру, складові частини правової системи суспільства, у тому числі європейських міждержавних правових систем. Використання типологічного та модельного методів дало можливість встановити новий тип правової системи – міждержавно-правової. Цільовий метод дозволив виявити мету існування та функціонування правових систем.
Серед спеціально-юридичних методів застосовувалися формально-догматичний (при аналізі зовнішніх форм права) та тлумачення права, які були необхідні для з’ясування змісту низки принципів і норм як міжнародного, так і національного права, що сприяло виявленню певних закономірностей формування, функціонування та розвитку правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та України. При здійсненні наукового аналізу об’єктами тлумачення були також матеріали міжнародної та національної юридичної практики.
Предмет дисертаційного дослідження вимагав також застосування порівняльно-правового методу, за допомогою якого виявлялися подібні та відмінні ознаки при порівнянні національних правових систем у межах європейських міждержавних правових систем, а також правових систем Ради Європи та Євросоюзу, чи їх складових частин. Це дало можливість сформувати відповідні положення про правовий механізм взаємодії європейських міждержавних правових систем між собою та з національними правовими системами.
Предмет дисертаційного дослідження обумовив також використання методологічних положень соціальної філософії, соціології, зокрема розуміння суспільства як соціальної системи, цілісність якої забезпечується існуванням та функціонуванням її підсистем (економічної, політичної, правової тощо). Це дало можливість встановити місце правової системи у суспільстві, а також її специфічну мету, роль та призначення.
Всі зазначені методи використовувалися у відповідному поєднанні, яке визначалося, насамперед, природою досліджуваних об’єктів.
Дисертаційне дослідження спирається також на сучасні досягнення економічної теорії, політології, загальної теорії права, науки міжнародного права, а також на положення міжнародно-правової та національної юридичної практики.
Важливе місце в методологічному арсеналі дослідження займає категоріально-поняттєвий апарат, вироблений загальною теорією права та наукою міжнародного права, але особливе пізнавальне значення для даного дослідження мають поняття та методи системного аналізу, які є специфічним комплексом, що забезпечує реалізацію системного підходу. Як відзначав В.В.Копейчиков, при певних умовах наука вимушена виходити за межі свого предмету і займатися науковими розробками предмету інших наук [174,с.38].
Так як досягнення мети і розв’язання завдань даного аналізу не могли бути здійснені лише завдяки загальнотеоретичному інструментарію, потрібною стала спеціальна робота по виявленню можливостей системного підходу саме для аналізу предмету дисертаційного дослідження. Це також викликало потребу в чіткій систематизації понять системного аналізу, необхідних для дослідження міждержавних правових систем, створення поняттєво-категоріального апарату (на основі новітніх досягнень соціології) як методологічної основи дослідження правової системи суспільства, і зокрема, міждержавних правових систем.