Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Теоретичні засади та методи дослідження

Вибір теоретичних засад та конкретних методів дослідження було зумовлено тим фактом, що джерелознавство, яке саме по собі є особливим методом гуманітарного пізнання, як особлива дисципліна постало, перш за все, в рамках методології історичного дослідження.

Оскільки проблеми походження, функціонального призначення, достовірності джерел досліджуються не лише в історичних науках, але й в більш широкому колі гуманітарних досліджень, то джерелознавство вдосконалює свої методи і пізнавальні засоби відповідно до спільних принципів гуманітарного пізнання. Відтак, методологія джерелознавства характеризується системою знань, що склалися в історичній та в інших гуманітарних науках на основі єдності теоретичних постулатів, історико- практичного досвіду розвитку й дослідницьких методів.

Відповідно до цього в методологічну основу дисертаційного дослідження було покладено принципи об’єктивності, історизму та багатофакторності. Вбачаючи першочерговим дослідницьким завданням об’єктивну реконструкцію процесу формування генеральної джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., ми, паралельно із принципом об’єктивності, дотримувалися принципу історизму, який передбачає вивчення цього процесу в контексті еволюції, генези й конкретно-історичній обумовленості. Невід’ємною складовою теоретико-методологічних засад проведеного дослідження став принцип багатофакторності, який передбачає дослідження складного комплексу як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, що впливали на особливості створення, побутування та фондування джерел за темою дослідження в цілому.

Специфіка обраної для дослідження проблеми передбачає необхідність визначитися із базовими методологічними позиціями та дати пояснення трактування окремих дефініцій, що використовуватимуться. Так, оскільки в основу дисертаційного дослідження покладено аналіз джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., наголосимо що під «соціальною історією» ми розуміємо галузь історичного знання, яка займається дослідженням того, яким чином групи людей організовуються у спільноти, та як ці структури змінюються у часі (макро-рівень), а також вивчає окремі риси буття індивідів і колективів (мікро-рівень). Відповідно, зазначені рівні наближення визначають трактування належності досліджуваної проблематки до царини класичної «старої», або ж, навпаки, до «нової» соціальної історії [1515, с. 7-11].

Відтак, у процесі дослідження генеральної джерельної бази актуалізувалися комплекси, інформаційний потенціал яких відбиває: 1) взаємодію запорозької громади із соціальними структурами держав-сюзеренів; 2) специфічні колективні реакції козацтва, що виникали під час контакутвання із групами-контрагентами - соціальні рухи; 3) поведінкові моделі та життєві стратегії, характерні для різних соціальних груп населення Запорожжя. Подібний вибір тематичних напрямків цілковито узгоджується із загальними тенденціями розвитку у соціальній історії (гуманістиці), як спеціальній галузі історичної науки [1508, с. 115-116, 122-125].

Для досягнення поставленої мети та дослідницьких завдань було залучено сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, а також загальних і спеціальних джерелознавчих/історичних методів, що застосовувалися у взаємозв’язку, доповнюючи один одного.

Використання засадничих загальнонаукових методів - історичного та логічного, що лежать в основі процесу людського пізнання, у незалежності від часу й простору, дало змогу розглянути кожне із досліджуваних явищ як таке, що є об’єктивно доступним для пізнання.

При всьому розмаїтті класифікаційної структури, внутрішнього змісту, видового походження, обставин виникнення джерел, всі вони мають загальні, єдині для всіх них властивості форми та змісту, а відтак, принципова єдність цих властивостей історичних джерел створює можливість єдиного наукового підходу до них через універсальні методи аналізу та синтезу. Використання першого з них було реалізовано через розробку методів аналізу історичних джерел, отримання з них достовірної, якомога повнішої інформації. Застосування другого велося під час узагальнення результатів аналізу, отриманих при дослідженні структури й змісту джерельної бази.

Під час проведення конкретного джерелознавчого дослідження було застосовано метод абстрагування (сходження від конкретного до абстрактного). Зокрема, використовувалося т.зв. ізолююче абстрагування, тобто зведення окремих рис та властивостей історичних джерел з соціальної історії запорозького козацтва в ранг текстуальних феноменів. Узагальнююче абстрагування дозволило нам класифікувати окремі історичні джерела на підставі визначеного кола їх ознак, тотожних іншим, аналогічним. Ідеалізуюче абстрагування було використано для розумового конструювання ідеальних, гіпотетичних об’єктів із визначеними наперед властивостями, та стало в нагоді при розробці засадничих принципів класифікації та систематизації актуалізованої джерельної бази.

В процесі написання дисертації широко використовувався системно- структурний метод, за допомогою якого об’єкт дослідження - комплекс джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., досліджувався як складна система структурних елементів, детермінованих різноманітними спільними функціями. Згідно проведеного системно-структурного аналізу, кожне із досліджених джерел, з моменту його продукування та під час подальшого функціонування, самим фактом свого виникнення залежало від іншого, вже існуючого джерела та, в свою чергу, давало поштовх для створення джерела наступного. Результати такого аналізу свідчать, що подібний процес може бути як спонтанним, без обов’язкової появи наступних документів (у вигляді реалізованих інформативних рефлексій (відповідей), а також дублетних та екстрактних форм), так і регламентованим, коли створення документа обов’язково передбачало появу нового документа або комплексу документів як реакції на нього (особливо справедливим це є для звітно-розпорядчої документації).

В комплексі із системно-структурним методом, з метою виявлення подібності/відмінності видів історичних джерел, чия поява та еволюція припадають на конкретний хронологічний період, використовувався історико- типологічний метод. Це дозволило достеменно з’ясувати питання достовірності інформації, вміщеної в джерелах, а також значно розширило потенціальні інформативні можливості актуалізованих джерел.

Використання хронологічного методу в кількох його іпостасях дозволило, по-перше, визначити етапи соціальної політики російського та інших державних урядів по відношенню до запорозького козацтва, часові рамки виникнення й еволюції окремих видів джерел за темою дослідження, процесів централізації й вибудови вертикалей проходження документації між запорозькими й урядовими канцеляріями; по-друге, проаналізувати всі одночасні події, які мали місце в джерелознавчому вимірі соціальної історії січової громади XVIII ст. (наприклад, процеси інституалізації того ж гайдамацтва), та були зафіксовані в інформативному шарі різноманітних за своїм походженням комплексів документів - російських, польських, турецько- кримських і запорозьких. Тобто, в рамках застосування хронологічного методу процеси, що супроводжували формування генеральної джерельної бази ,вивчалися як синхронно, так і діахронно.

Серед загальнонаукових методів, використаних в процесі джерелознавчого дослідження, особливо слід відзначити евристичні методи, на практиці реалізовані сукупністю спеціальних джерелознавчих й історичних методик. Головним завданням використання цих методів було виявлення всієї сукупності джерел, що відклалися в ході історичного існування запорозького козацтва у визначений хронологічний період, задля їх подальшої систематизації, класифікації та вивчення.

Проведення бібліографічної евристики та ретельне студіювання історіографічного доробку за темою дозволило визначити рівень вивчення даної проблеми дослідниками-попередниками, актуалізувати представницьке коло документальних та наративних джерел (у вигляді археографічних публікацій), визначити напрямки подальшої евристичної роботи з неопублікованими джерелами. Наступний етап евристичного пошуку - проведення архівної евристики, на початковому етапі було реалізовано шляхом опрацювання вторинної документної інформації, вміщеної у путівниках, предметних і тематичних каталогах та в описах фондів конкретних архівних установ. Використання отриманої із науково-довідкового апарату інформації було продовжено в процесі подальшої архівної евристики із документами конкретних фондів.

У залежності від складу та змісту документів застосовувалися методики суцільної та вибіркової евристики. При аналізі унікальних за своєю інформативністю документальних комплексів, що потребували ретельного опрацювання кожного документу, евристика була суцільною. Як приклад практичного застосування вказаної методики, можемо згадати особливості опрацювання документів справи «Донесения Сенату о гайдамацких, польских и крымских обращениях. 1751 г.», яка зберігається у фонді № 248 («Сенат и его учреждения») Російського державного архіву давніх актів, за описом № 113 («Секретная экспедиция») [583]. Справа складається з вісімнадцяти документів (46 аркушів зі зворотами) різного обсягу (від коротеньких рапортів до просторих донесень), і практично кожний із цих документів містить відомості стосовно гайдамацького руху в середовищі запорозького козацтва в середині XVIII ст. Зрозуміло, що даний документальний комплекс джерел було опрацьовано шляхом суцільної евристики, оскільки він містить унікальну інформацію за темою нашого дослідження.

Метод вибіркової евристики, тобто детального опрацювання найбільш типових документів, застосовувався по відношенню до масових джерел, випродукованих за єдиним зразком і в значній кількості. Оскільки формуляр та зміст окремих із числа масових документів (наприклад, паспортів та білетів, що видавалися запорозьким козакам представниками російської й кошової адміністрації), дозволяє робити узагальнюючі висновки по відношенню до їх комплексу в цілому, проведення їх суцільної евристики є доцільним лише на початковому етапі, оскільки згодом кількість опрацьованих документів перестає суттєво впливати на зміст процесу аналізу та сутність зроблених узагальнень і перетворюється на механічне накопичення інформації.

Метод класифікації, використаний у нашому дослідженні, виступив тим засобом пізнання, який допоміг з’ясувати особливості, притаманні внутрішній структурі документальних джерел, дослідити генетичні зв’язки між окремими різновидами документів та визначити похідні методики, потрібні для аналізу джерел. Практичне застосування цього методу було реалізоване розподільним упорядкуванням тих чи інших сукупностей об’єктів або явищ, на підставі притаманних їм загальних ознак, на чітко визначені види. Оскільки ці ознаки є заданими заздалегідь внаслідок цілеспрямованої заданості в процесі їх продукування, саме їх і було покладено в основу класифікації. Специфічною умовою застосування згаданого методу є наявність чітко визначених, логічно аргументованих принципів класифікації, що є основною запорукою науковості проведеного розподілу джерел. Використання видової класифікації дозволило розглянути історичне джерело як продукт певного історичного періоду та визначити початкову джерельну базу з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. в усьому її розмаїтті.

Використання формулярно-клаузульного методу дало нам змогу виокремити в тексті конкретного документу найбільш типові, притаманні здебільшого певним різновидам документів, структурні елементи. Це, в свою чергу, дало змогу визначити їх типовий формуляр (сукупність структурних елементів - клаузул). Компаративний аналіз формулярів документів, порівняння між собою їх клаузул дозволило не тільки верифікувати й ідентифікувати ті чи інші види документальних джерел, але й простежити еволюцію їх формулярів впродовж певних історичних періодів.

Застосування в площині джерелознавства текстологічних методів дозволило з великою долею вірогідності вирішити питання достовірності/підробленості окремих джерел, їх авторства. Також текстологічний аналіз застосовувався при реконструкції первинного тексту джерела, спотвореного дублюванням і переробками, а також такого, що дійшов до нас у вигляді розрізнених і неповних фрагментів.

Для аналізу та інтерпретації тексту джерел широко застосовувався герменевтичний метод, який сучасна методологія гуманітарного дослідження все частіше трактує як один із головних методів роботи з текстом джерел. Необхідність його використання пояснюється широким вживанням у джерелах специфічної термінології - простомовних слів і фразеологізмів, канцеляризмів й інших термінів XVIII ст., строкатих за своїм етнолінгвістичним походженням (російських, польських, латинських, турецько-татарських й ін.), які вже давно опинилися в архаїчних шарах сучасних мов, або ж втратили свій первинний сенс, наприклад: комишник, ватаг, lotr, rebelliant, gurun, haidamakluk та інші. Г ерменевтичний аналіз цих та подібних термінів дозволив краще розуміти зміст текстів документальних і наративних джерел та, завдяки майже дослівному тлумаченню тексту, виявляти приховану в цих джерелах інформацію. Обов’язковою умовою проведення герменевтичного аналізу, при цьому стало врахування характеристик того середовища, в якому створювався документ, особливостей мислення та світогляду представників різноманітних станових груп тогочасного суспільства - козацтва, аристократії, духовенства, селянства, а також чиновників та канцеляристів, безпосередньо причетних до продукування різноманітних видів службової і приватної документації впродовж усього XVIII ст.

Комплексний, джерелознавчо-історичний характер дисертаційного дослідження зумовив також необхідність застосування спеціально-історичних методів, які явили собою різнопланове поєднання загальнонаукових й історичних методів, спеціально адаптованих до особливостей джерелознавчих об’єктів, що досліджувалися нами.

Використання історико-генетичного методу дозволило прослідити трансформацію системи управління козацтвом з боку владних структур держав, у сфері впливу яких перебували запорожці та їх історичні нащадки, а також проаналізувати якісні зміни існуючих документаційних систем як слідство інтеграції запорозького козацтва до соціальних структур Російської імперії (за часів Нової Січі). Аналітично-індуктивна логічна природа та переважно описова форма подачі інформації, які є прямим слідством використання цього методу, з одного боку, дозволили зосередитись на аналізі впливу змін традиційного соціального устрою запорозького козацтва впродовж XVIII ст. на урізноманітнення видів документальних джерел, а з іншого, дали можливість виявити й описати причинно-наслідкові зв’язки і закономірності цих процесів.

Різноаспектне використання історико-порівняльного методу дало можливість розкрити сутність явищ, що вивчалися, за схожістю/відмінністю їхніх основних властивостей, здійснити їх компаративний аналіз у просторі та часі: об’єктами синхронного порівняння стали, зокрема, комплекси регламентованої службової документації, продуковані канцеляріями козацьких військ Запорозького Низового та Донського (за часів Нової Січі; об’єктами ж діахронного порівняльного аналізу були документальні комплекси, чиє виникнення пов’язано із діяльністю таких фондоутворювачів, як запорозькі (1770-х рр.) та чорноморська (1790-х рр.) військові канцелярії.

Серед спеціально-історичних методів, використаних в процесі дослідження, слід особливо відзначити й спеціальні методи, що застосовуються у дослідженнях з соціальної історії. Використання їх було зумовлено не тільки об’єктом, обраним для дослідження - комплекс джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., але й необхідністю розкрити й поглибити інформативний потенціал актуалізованих джерел [1299]. Зокрема, застосування біографічного/просопографічного методів дозволило здійснити всебічний аналіз процесів станового дрейфу окремих груп запорозького козацтва, причому зробити це на цілком конкретних прикладах з документів особового походження (его-джерел). Саме зазначені методи дали змогу показати персоналістичний вимір розвитку соціальних рухів у середовищі січовиків, продемонструвати узагальнені соціально-психологічні типажі їх пересічних учасників.

Сфера застосування методів джерелознавства не вичерпується власне історичною наукою, поширюючи свою присутність в антропології, етнології, соціології, історичній психології. Оскільки цей зв’язок є зворотнім, то при аналізі інформативного потенціалу документів, що стосуються станової ідентичності запорозького козацтва, зокрема його ментальної й поведінкової сфер, охарактеризованих поняттям «етос», було застосовано методики з інструментарію соціальної та політичної антропології. Це дозволило виокремити й дослідити основні морально-ціннісні орієнтири, поведінкові моделі та соціально-атрибутивні маркери запорозького козацтва, що були необхідними для підтримки ідентичності всередині січової громади впродовж її історичного існування.

Комплексне використання перелічених вище методів дозволило дослідити особливості руху документаційних потоків та специфіку утворення архівних фондів відповідними фондоутворювачами, провести класифікацію генеральної джерельної бази з соціальної історії Запорожжя впродовж усього XVIII ст., визначити та посилити інформативні можливості джерел різної видової належності.

Разом із цим, принципово важливим дослідницьким завданням сучасного етапу засвоєння джерельної бази є комплексне осмислення історичної ролі запорозького козацтва як суб’єкта соціальних, політично-правових і культурно- побутових відносин на півдні України , яке, в свою чергу, вимагає подолання традиціоналізму у виборі джерел дослідження, цілісної реконструкції джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. і вирішення проблеми повноти та репрезентативності джерельної бази.

Правомірним буде зазначити, що проведення такого дослідження має базуватися на наукових принципах об’єктивності, історизму та багатофакторності, із застосуванням сукупності загальнонаукових, міждисциплінарних, а також загальних і спеціальних джерелознавчих/історичних методів та прийомів джерельної критики. Комбіноване використання зазначених методів дасть змогу дослідити історичні особливості виникнення, руху та фондування документальних джерел, з’ясувати специфіку утворення й функціонування наративних і фольклорних джерел, розробити напрями реалізації інформативних можливостей джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст.

<< | >>
Источник: МІЛЬЧЕВ Володимир Іванович. ДЖЕРЕЛА З СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА XYIII СТОЛІТТЯ. 2011

Еще по теме Теоретичні засади та методи дослідження:

  1. Методи дослідження
  2. 1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі
  3. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З СІМ'ЯМИ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
  4. Теоретико-методологічні засади
  5. 1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. Теоретико-методологічні засади дослідження.
  8. РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ІСТОРИЧНИХ І ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИХ СТУДІЙ, ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ
  9. Огляд історико-джерелознавчих студій
  10. Теоретичні засади та методи дослідження
  11. ГОДІ ДОСЛІДЖУВАТИ АУДИТ АБО ПЕРЕДМОВА
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -