<<
>>

1.1. Світоглядні засади та методи дослідження

Серед світоглядних принципів, покладених в основу даного дослідження, в першу чергу, слід відзначити визнання закономірного та прогресивного історичного розвитку. Виходячи з того, що основний зміст історії полягає у звільненні людини в широкому розумінні слова (позбавлення людини залежності від природи, однієї соціальної групи – від іншої, свідомості - від ідеологічного тиску, праці - від експлуатації тощо), доцільно розглядати явища, що відбувалися в соціально-економічній сфері України в ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст., як результат звільнення від кріпацтва не тільки селян, а й поміщиків.

Вдосконалення технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва – не що інше, як вияв звільнення праці. Автор погоджується з думкою сучасного французького економіста Мішеля Альбера, висловленою в праці “Капіталізм проти капіталізму”, відносно того, що “історична функція капіталізму полягала в наступі на злидні, голод і болісне пригнічення” [1]. У пореформений період усі суб’єкти сільськогосподарського виробництва отримали більше свободи, що відкривало нові перспективи і водночас породжувало серйозні проблеми. Значний вплив на виробництво справляв ринок. Водночас у Росії суттєві обмеження вільному розвитку економіки чинив царський уряд, який штучно підтримував як селянську общину, так і дворянське землеволодіння. Ця ситуація зайвий раз ілюструє небезумовність прогресу.

М.Альбер виділив три стадії взаємин капіталізму з державою. Зміст першої полягав у формулі “капіталізм проти держави”. На цьому етапі виник новий тип експлуатації людини людиною, викорінився старий селянський світ, посилилося економічне гноблення робітників, які на собі відчули всі тяготи промислової революції, яка поширилася і на сільське господарство. Друга фаза капіталізму, яка розпочалася в передових країнах світу наприкінці ХІХ ст., відбувалася в рамках, “окреслених державою”.

Всі реформи спрямовувалися на те, щоб виправити ексцеси ринку, стримати насилля капіталізму. Держава виступала як оплот проти сваволі й несправедливості вільного ринку. Кінець ХХ ст. ознаменувався входженням у третю фазу – “капіталізм замість держави” [2]. Відповідно до такої періодизації Україна на початку ХХ ст. зупинилася на першій, найтяжчій, стадії розвитку капіталістичних відносин. Процеси, що відбувалися в поміщицькому господарстві та навколо нього на межі ХІХ-ХХ ст., були складовою перехідної доби від “дикого” до “гуманного” капіталізму, яку перервав революційний 1917 р.

Автор виходить із того, що рушійною силою історії є потреби в широкому розумінні. Це простежується на прикладі розвитку поміщицького господарства у пореформену добу, оскільки зміни в системі господарювання диктувалися потребою збільшити прибутковість господарства, що було можливе тільки за умови його раціоналізації.

Серед провідних принципів даного дослідження – визнання пріоритету матеріального. Визначний громадсько-політичний діяч, теоретик українського елітаризму В’ячеслав Липинський наголошував на тому, що “ознакою матеріальної сили кожної національної аристократії єсть володіння засобами (знаряддями) продукції: землею, фабриками, машинами, а не володіння грошима”. Група людей, яка на даній території володіє землею і вважає себе аристократією, може стати дійсно такою тільки тоді, коли вона захоче сотворити ще й власну державу, тобто, крім засобів виробництва, якими вона вже володіє, ще схоче заволодіти засобами оборони своєї продукції, а значить, засобами оборони своєї нації, якими володіла досі чужа аристократія. До того часу назву аристократії присвоює вона собі зовсім неслушно, “бо вона єсть в дійсності тільки смирною і пасивною юрбою, якої працю і продукцію завоювала і зорганізувала своєю державою, своєю армією, своїм риском, своїми жертвами якась чужа національна аристократія” [3]. Отже, основою національної еліти і національної держави виступає володіння основними засобами виробництва, найголовнішим з яких є земля.

Водночас автор не заперечує зворотного впливу ментальності. Вона формується під впливом економічних чинників і, в свою чергу, справляє вплив на матеріальну сферу. У цьому відношенні доцільно погодитися з твердження німецького соціолога ХІХ ст. М.Вебера відносно того, що прояви одноманітності в соціальній поведінці, які формуються за умов розвитку капіталістичних відносин, пояснюються не орієнтацією на певну норму, що вважалася значимою, і не звичаєм, а тим фактом, що даний тип соціальної поведінки більшою мірою відповідає природним інтересам індивідуумів. Особливо це простежується на прикладі формування капіталістичного суспільства. Ті його члени, інтереси яких тісно пов’язані з ринком, орієнтують свою поведінку на власні господарські інтереси в якості мети. По мірі того, як вони діють таким чином, виникали одноманітність, регулярність установок у поведінці, які часто відрізняються більшою цілісністю, ніж поведінка, орієнтована на традиції. Орієнтація тільки на власні й чужі інтереси досягає ефекту, якого намагалися досягти за допомогою норм. У своїй внутрішній свободі і неусвідомленості воно являє собою полярну протилежність усім видам внутрішньої зв’язаності звичаями. Стабільність цього роду інтересів основана на тому, що індивід, який не орієнтується в своїй поведінці на інтереси інших, викликає їхню протидію, внаслідок чого може бути завдана шкода його власним інтересам [4].

Універсальною парадигмою для історика є історизм, який передбачає розгляд явищ і процесів у динаміці, із врахуванням зміни загальної ситуації. У роботі процеси, що відбувалися в поміщицькому господарстві, показані в тяглості. В цілому робота підпорядкована меті показати, в якому напрямку еволюціонувало поміщицтво українських губерній у соціально-економічному відношенні. Відповідно до даного принципу явища й процеси поміщені в контекст пореформеної епохи. Тому зміни, що відбувалися в організації поміщицького господарства, оцінювалися з точки зору позитиву чи негативу для часу, який розглядається.

Застосування принципу історизму вимагає неупередженості наукового дослідження. Головну мету історичного дослідження становить отримання об’єктивних знань про минуле людства. Об’єктивність передбачає відтворення об’єкта таким, яким він існує незалежно від людини і її свідомості, але цю умову реалізувати в галузі історичного знання практично неможливо [5]. М.Вебер з цього приводу справедливо зазначив: “Об’єктивність пізнання в галузі соціальних наук характеризується тим, що емпірично дане завжди співвідноситься з ціннісними ідеями” [6]. Справа в тому, що процес історичного пізнання являє собою певного роду “впорядкування” дійсності за допомогою суб’єктивних категорій. За словами І.Д.Ковальченка, наявність історичних джерел, певний рівень науки – “тільки можливість здобуття істиних знань, перетворення якої на реальність визначається суб’єктивними факторами процесу пізнання, а саме – позицією дослідника” [7]. Тому доцільно говорити не про об’єктивність, а про прагнення до неупередженості, яке автор реалізує шляхом вивчення наявного масиву наукової літератури, використання різноманітних джерел, співставлення різних точок зору на проблему, що досліджується.

Відносно методів дослідження один із засновників славнозвісної школи “Анналів” Марк Блок застеріг, що “знання фрагментів, які вивчені по окремішності один за другим, ніколи не призведе до пізнання цілого – воно навіть не дозволить пізнати самі ці фрагменти”. “Але, – продовжив він, – “робота по відновленню цілого може проводитися лише після аналізу. Точніше, вона – продовження аналізу, його сенс і виправдання” [8]. Тобто йдеться про застосування різноманітних дослідницьких методів. Автор користувався як загальнонауковими, так і спеціально-історичними методами.

Загальнонаукові методи – порівняння, індукція, дедукція, системний підхід, аналітико-синтетичний, аксіоматичний, моделювання, логічний, узагальнення – дозволяють аналізувати синхронні процеси, вони розглядають рух історичних об’єктів у просторі. При цьому вони розглядаються в статиці, безвідносно до їхнього історичного розвитку.

Загальнонаукові методи виступають логічною основою для вироблення спеціально-історичних методів.

Історичні методи – хронологічний, статистичний, генеалогічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний – застосовуються при дослідженні змін, що відбуваються в об’єктах у часі. Хронологічний метод спонукає розташовувати події, явища й процеси в часовій послідовності. Статистичний метод має неоціненне значення для вивчення проблем соціально-економічної історії. Генеалогічний метод застосовувався для з’ясування походження поміщицьких маєтків, визначення напрямків соціальної еволюції поміщицтва тощо. Історико-генетичний – метод, за допомогою якого вивчаються історичні явища в процесі їх розвитку, від зародження до загибелі або до сучасного стану. За своєю логічною природою він є аналітично-індуктивним (від конкретних явищ до загальних висновків), а за формою вираження інформації – описовим. Він дає “біографію” історичного об’єкта, спрямований на аналіз динаміки історичних процесів і дозволяє виявляти їхні причинно-наслідкові зв’язки та закономірності історичного розвитку. Історико-порівняльний метод полягає в співставленні історичних об’єктів у просторі й часі і у виявленні подібності й відмінності між ними. Логічною основою є аналогія (на основі подібності одних ознак робиться висновок про подібність інших). За допомогою цього методу дослідник отримує додаткову інформацію про маловивчені історичні об’єкти. Цей метод розглядає їх лише в певних часових зрізах, що ускладнює вивчення динаміки суспільних процесів, але разом з тим він може виходити на широкі історичні узагальнення. Історико-типологічний метод – засіб виявлення загальних рис у просторових групах історичних подій і явищ і виділення однорідних стадій в неперервно-часовому розвитку. Типологізація за формою – різновид класифікації, а по суті – один з прийомів якісного аналізу.

Всі ці методи в сукупності дозволяють опанувати наявну літературу з проблеми, вивчити джерела, систематизувати й узагальнити отриману інформацію, що надає можливість дійти обґрунтованих висновків.

1.2.

<< | >>
Источник: Надія Романівна Темірова. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПОМІЩИЦТВА УКРАЇНИ в 1861-1917 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Київ - 2003. 2003

Еще по теме 1.1. Світоглядні засади та методи дослідження:

  1. Спеціальні лабораторні дослідження для визначення психоактивних речовин в організмі
  2. Методи дослідження
  3. Методи політико-психологічних досліджень.
  4. 5. Методи ек досліджень
  5. 1.Експеримент – як метод патопсихологічного дослідження.
  6. 1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження
  7. Інструментальні методи дослідження
  8. Функціональні методи дослідження
  9. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  10. 5.2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  11. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНІ IM
  12. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  13. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  14. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  15. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  16. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -