<<
>>

Методи дослідження


З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано систему принципів та підходів, яка побудована на всезагальних, загальнонаукових та спеціально-наукових (юридичних та неюридичних) методах.
Вибір методів пізнання, основне місце серед яких займає метод загальної теорії права, визначався предметом дисертаційного дослідження.
Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики та положення про соціальну обумовленість правових явищ і конкретно-історичний підхід до їх вивчення, які супроводжували весь процес дисертаційного дослідження.
Застосування таких всезагальних методів, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного дозволило сформувати поняття соціальної системи, правової системи суспільства, структури правової системи, міждержавної правової системи, правової системи Ради Європи, правової системи Європейського Союзу, правової системи України тощо.
Серед загальнонаукових методів використовувалися методи системного аналізу, цільовий, типологічний та модельний методи. Структурний, функціональний методи системного аналізу дозволили виявити структуру, основні структурні частини правової системи, в тому числі європейських міждержавних правових систем. Типологічний та модельний методи дозволили встановити новий тип правової системи – міждержавно-правовий. Цільовий метод дозволив виявити мету існування та функціонування досліджуваного типу правової системи.
З-поміж спеціально-юридичних застосовувалися: історико-правовий – для розкриття генезису та тенденцій розвитку європейських міждержавних правових систем і правової системи України, формально-догматичний та метод тлумачення права – зокрема, при аналізі джерел права і для з’ясування змісту низки принципів та норм, що сприяло виявленню певних закономірностей формування, функціонування та розвитку правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити подібні та відмінні ознаки при порівнянні національних правових систем у межах європейських міждержавно-правових систем, а також правових систем Ради Європи та Євросоюзу, їх структурних частин, а це в свою чергу дозволило встановити відповідний правовий механізм взаємодії між європейськими міждержавними та національними правовими системами.
Дисертаційне дослідження опирається на сучасні досягнення філософії, (зокрема соціальної), економічної теорії, політології, соціології, загальної теорії права, науки міжнародного права, положення міжнародно-правової та національної юридичної практики.
Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, які зробили відповідний внесок у формування теорії правової системи, зокрема це: С.Алексєєв, В.Бабаєв, В.Бабкін, О.Васильєв, Р.Давид, В.Денисов, А.Заєць, В.Забігайло, О.Зайчук, Ж.-Ж.Карбоньє, В.Карташов, Г.Кельзен, Д.Керімов, М.Козюбра, В.Копейчиков, В.Кудрявцев, Т.Кухарук, Р.Лівшиц, О.Лукашова, О.Малько, М.Марченко, М.Матузов, В.Муравйов, Б.Назаров, Ю.Оборотов, Н.Оніщенко, Є.Пашуканіс, І.Петеліна, С.Поленіна, В.Погорілко, П.Рабінович, Д.Рас, М.Рейснер, Ф.Решетніков, А.Саїдов, О.Скакун, В.Синюков, Д.Тернер, Л.Тіунова, Ю.Тихомиров, А.Уотсон, Л.Фрідмен, В.Шаповал, Ю.Шемшученко, Л.Явич та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження обумовлюється тим, що у вітчизняному правознавстві воно є першим загальнотеоретичним монографічним дослідженням європейських міждержавних правових систем та особливостей інтеграції з ними сучасної правової системи України. В дисертації обґрунтована концепція становлення та функціонування таких правових систем як нового типу правової системи.
Наукова новизна дослідження конкретизується в положеннях, що виносяться на захист:
уточнено, що правова система суспільства є однією з підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення мети – правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку суспільства;
обґрунтовано положення, що єдиними елементами правової системи суспільства є суб’єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій: персоніфікованістю та правосуб’єктністю;
установлено, що інтегративні властивості правової системи, стан рівноваги необхідний для її функціонування забезпечуються її структурою – стійкою єдністю суб’єктів права та постійних зв’язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи як цілісного явища; поява закономірно розміщених, взаємодіючих, взаємозалежних інституційної, функційної, нормативної частин правової системи зумовлені об’єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища; виявлено, що інституційна частина, яку складають суб’єкти права, функційна – стійкі зв’язки між ними, які проявляються завдяки діяльності суб’єктів права у правових відносинах; нормативна – сукупність правових засобів (зокрема, норм права) – це доцільні та необхідні частини, що відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування);
виявлено ознаки, що характеризують правову систему суспільства як відносно самостійне явище, на основі яких сформульовано поняття правової системи суспільства як цілісної структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи;
по-новому сформульовано поняття типу правової системи як сукупності найбільш суттєвих юридичних ознак, притаманних групі правових систем, що знаходяться у межах певного простору та часу; виокремлено основні типологічні ознаки, які є методологічною основою типологізації сучасних правових систем світу та виявлення нового типу – міждержавної правової системи; встановлено, що міждержавно-правовий тип має сталі типологічні ознаки, які дозволяють віднести його до основних типів сучасних правових систем світу як один із типологічних розрядів (під кутом зору нової цілісної моделі світу);
виявлені ознаки міждержавної правової системи, на основі яких визначено її поняття як цілісної структурно впорядкованої за допомогою міжнародно-правових норм та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення міжнародного правопорядку як необхідної передумови функціонування світової системи в цілому та регіональних її систем зокрема; виявлено особливості інституційної, функційної, нормативної структурних частин міждержавної правової системи; зроблено висновок про важливу роль міждержавних правових систем у якісно новій світовій інфраструктурі (особливо щодо структуризації соціального простору); з’ясовано, що різновидом міждержавно-правового типу є європейські міждержавні правові системи, ідентифікувати з яким на даному етапі розвитку людства можна лише правові системи Ради Європи та Європейського Союзу;
європейську правову інтеграцію визначено як процес об’єднування та взаємного пристосування національних правових систем Європи у межах міждержавних правових систем з метою досягнення та збереження стабільності і розвитку європейського регіону та його суб’єктів; виокремлено основні її стадії: 1)наближення національних правових систем до європейських міждержавно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства до європейських правових стандартів; 2)входження їх до європейських міждержавних правових систем у межах єдиного правового простору та остаточна правова адаптація; виокремлені основні способи європейської правової інтеграції: правова гармонізація та правова уніфікація;
уточнено поняття європейського права як нормативно-правового масиву, що містить норми міжнародного, національного права та права Європейських Співтовариств; уточнено поняття європейського правового простору як соціального простору (території) європейських держав, що входять до складу регіональних міжнародних співтовариств Європи, в межах якого діє європейське право, формуються загальноєвропейські правові стандарти; уточнено поняття загальновизнаних європейських правових стандартів;
виявлено ознаки, на основі яких визначено поняття правової системи Ради Європи як цілісної структурно впорядкованої за допомогою міжнародно-правових норм і принципів та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення правопорядку у визначених її Статутом сферах; встановлено особливості інституційної, функційної, нормативної структурних частин правової системи Ради Європи; уточнено поняття правових стандартів Ради Європи;
виокремлено ознаки, на основі яких сформульовано поняття правової системи Європейського Союзу як цілісної структурно впорядкованої за допомогою норм і принципів міжнародного права, права Європейських Співтовариств та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення належного правопорядку у сферах, визначених установчими договорами Європейського Союзу; встановлені особливості інституційної, функційної, нормативної структурних частин правової системи Європейського Союзу;
визначено поняття правового механізму взаємодії міждержавних та національних правових систем як системи правових засобів (зокрема, процедур), що сприяють узгодженому гармонійному їх функціонуванню у межах єдиного правового простору; встановлено відповідні механізми взаємодії правових систем Ради Європи та Європейського Союзу з національними правовими системами, які забезпечують належне їх співіснування;
визначено поняття конституційно-правового механізму взаємодії міжнародного та національного права (що є частиною правового механізму взаємодії) як системи конституційно-правових норм та інших правових засобів, що забезпечують узгодження норм міжнародного та національного права;
визначено поняття колізійно-правового механізму як частини правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць; встановлено правові засоби попередження та подолання юридичних колізій, у межах механізмів взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць;
виявлено ознаки, на основі яких сформульовано поняття правової системи України як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства; встановлено особливості інституційної, функційної, нормативної структурних її частин;
встановлено, що Україна знаходиться на стадії входження до правової системи Ради Європи та на стадії наближення до правової системи Європейського Союзу; доведено залежність досконалості механізму взаємодії правових систем України, Ради Європи та Європейського Союзу від відповідності його стадії інтеграції та подібності правової системи України з романо-германським типом (на основі виокремлених ідентифікаційних ознак);
сформульована низка положень щодо формування механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та України, які мають бути частиною вихідних положень Концепції реформування правової системи України.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його теоретичні положення і висновки можуть бути використані для подальшого розвитку теорії правової системи, поглиблення знань про основні типи правових систем, насамперед про міждержавно-правові, для вивчення природи і сутності права Європейського Союзу та права Ради Європи, проблем його співвідношення з національним правом; входження правової системи України у європейський правовий простір та її трансформації відповідно до європейських правових вимог; співвідношення міжнародного та національного права у відповідних галузях права України. Матеріали дисертації можуть використовуватися для подальшого розвитку науки загальної теорії права та держави і науки міжнародного права.
Дисертаційні положення та рекомендації можуть використовуватися для обгрунтування реформаторських напрямів та заходів державно-правової практики України у контексті їх правової інтеграції з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу, зокрема у законодавчій діяльності щодо приведення національного законодавства у відповідність з європейськими правовими стандартами.
Положення дисертації можуть застосовуватися у навчальному процесі при підготовці навчальних посібників, підручнків, при викладанні курсів “Загальної теорії права”, “Порівняльного правознавства”, “Європейського права”. Автор використовував результати дослідження при написанні навчальних посібників “Загальна теорія права та держави” та “Сучасні правові системи світу”, при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, при проведені лекційних та семінарських занять у Львівському національному університеті імені Івана Франка; при проведенні регіональних семінарів для суддівського корпусу України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Формулювання положень, котрі характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення його результатів є особистим внеском здобувача у дослідження означеної проблеми.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у: монографії “Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти)” (Київ, 2003); 28 наукових статтях (25 з яких опубліковані у фахових виданнях); виступах на наукових конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1996р., матеріали опубліковані); “Концепція розвитку законодавства України” (Київ, 1996, матеріали опубліковані); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1997, матеріали опубліковані); “Польща – Русь – Україна: одинадцять сторіч сусідства” (Республіка Польща, Казимеж-Дольний над Віслою, 2000); “Актуальні проблеми державотворення в Україні” (Рівне, 2001, матеріали опубліковані); “Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 2001, матеріали опубліковані); “Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці” (Луцьк, 2001, матеріали опубліковані); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”: VІІ, VІІІ, ІХ, Х регіональні науково-практичні конференції (Львів, 2001, 2002, 2003, 2004рр., матеріали опубліковані); на науково-практичних семінарах: “Європейський досвід суддівського самоврядування. Незалежність суддів” (Львів, 2002; Одеса, 2002, матеріали опубліковано); “Етичні та правові засади діяльності судді” (Львів, 2003, матеріали опубліковано); “Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини” (Сімферополь, 2003); “Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры” (Симферополь, 2003, матеріали опубліковано).
Значна частина положень дисертаційного дослідження відображена в посібнику “Сучасні правові системи світу” (Львів, 2003) – розділІ (с.8-50), розділІІІ (с.86-116), розділVІІ (с.198-247).
Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 12 підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Повний обсяг дисертації складає 448 сторінок, з яких список використаних джерел займає 62 сторінки і охоплює 777 найменувань.
<< | >>
Источник: Луць Людмила Андріївна. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Львів - 2004. 2004

Еще по теме Методи дослідження:

  1. Методи дослідження
  2. 1.2. Методологія дисертаційного дослідження 1.2.1. До характеристики методів дослідження 1.2.1. До характеристики методів дослідження
  3. Методи політико-психологічних досліджень.
  4. Дайте ґрунтовну характеристику історичних методів дослідження.
  5. Інструментальні методи дослідження
  6. Функціональні методи дослідження
  7. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  8. 5.2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  9. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНІ IM
  10. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  11. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  12. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  13. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  14. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  15. Дослідження продукування і відтоку внутрішньоочної рідини.
  16. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  17. 1.1. Світоглядні засади та методи дослідження
  18. РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ІСТОРИЧНИХ І ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИХ СТУДІЙ, ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ
  19. Теоретичні засади та методи дослідження
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -