<<
>>

1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі


Поняття правової системи є самостійним поняттям, одним із основних у сучасній юридичній науці та суспільствознавстві. Його поява стала можливою внаслідок комплексного підходу в дослідженні правових явищ шляхом поєднання формально-юридичного, порівняльно-правового та соціологічного методів пізнання.
Становлення цього поняття пов'язане з розвитком наукового праворозуміння, так як термін "праворозуміння" включає не лише поняття "право", але й ряд інших загальнотеоретичних правових категорій та понять, які охоплюють усю систему правових явищ, а також філософських і соціологічних категорій, що виражають зв'язки опосередкування права та інших соціальних явищ [1,с.11].
У даний час існують різноманітні підходи щодо дослідження правової системи, є досить велика кількість аспектів такого наукового процесу, накопичений об'ємний науковий матеріал. Так, проблеми правової системи висвітлювалися у працях С.Алексєєва, В.Бабаєва, О.Васильєва, М.Голдінга, Р.Давида, В.Денисова, О.Зайчука, Ж.-Ж.Карбоньє, В.Карташова, Г.Кельзена, Д.Керімова, М.Козюбри, В.Кудрявцева, Т.Кухарук, Р.Лівшица, О.Лукашової, О.Малька, М.Марченка, М.Матузова, Б.Назарова, К.Ньютона, Ю.Оборотова, Н.Оніщенко, І.Петеліної, С.Поленіної, Д.Раса, М.Рейснера, П.Рабіновича, А.Саїдова, О.Скакун, В.Синюкова, Д.Тернера, Л.Тіунової, Ю.Тихомирова, Л.Фрідмена, Л.Явича та ін. Проте, і до тепер відсутня єдність поглядів на поняття правової системи, його гносеологічну та методологічну цінність, генезис.
Термін “правова система” використовувався ще в XIXст., однак як синонім права або законодавства. Утворення та функціонування національних правових систем посилювали інтерес до дослідження іноземного права. Розвиток юридичної науки кінця XIX – початку XX ст. досяг рівня становлення такого напряму дослідження як порівняльне правознавство, яке пізніше формується як самостійна галузь знань. Саме порівняльне правознавство протягом минулого століття найбільш детально досліджувало правові системи.
У порівняльному правознавстві термін "правова система" використовувався у трьох значеннях: 1)у розумінні типу права; 2)як тотожні поняття з правом або законодавством; 3)у розумінні груп правових систем ("правової сім'ї) [2,с.90-93]. Сучасна ж компаративістика розрізняє широке і вузьке розуміння правової системи. У широкому розумінні – це сукупність національних правових систем, які об'єднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів та способів розвитку. У вузькому – національна правова система [3,с.77].
Ж.-Ж.Карбоньє відзначав, що юридична соціологія запозичила поняття "правова система" у порівняльного права [4,с.175]. Але таке запозичення не відігравало суттєвої ролі у розвитку поняття правової системи суспільства, так як жодне із трактувань порівняльного права не мало самостійного змісту. В процесі розвитку вчення про право була створена основа для більш широкого підходу до поняття “правова система”. Ще у 20-ті роки XX ст. у радянській юридичній літературі правова система трактувалася досить широко (як правова реальність), і виводилось дане поняття не із юридичних норм, а із соціальних функцій як елементів структури права, правової ідеології, правовідносин [5,с.5-6; 6,с.10-13; 7,с.31, 184, 222; 8,с.122-123; 9,с.48, 50, 61, 78-80].
Так, Пашуканіс Є.Б. відзначав, що “правова форма на вищій стадії розвитку характеризується появою системи загальних понять, що теоретично відображають правову систему як завершене ціле” [9,с.65]. Проте ці положення не отримали подальшого розвитку.
З 30-х років XXст. у радянській юридичній науці утвердилося вузьконормативне розуміння права. Основна увага приділялася вивченню системи права та системи законодавства, фактично витіснивши дослідження правової системи. Можливо тому правову систему доволі часто ототожнювали з системою права, що було притаманно і низці західних досліджень [10;11;12].
Поряд з цим у літературі з'являються наукові праці, автори яких намагаються трактувати поняття “правова система” більш широко. Так, Б.Л.Назаров до правової системи відносив не тільки юридичні норми, але і правовідносини, які розглядалися в їх єдності [13,с.202]. Ця позиція, що базувалася на концепції права як правових норм та правовідносин, отримала поширення ще у 50-60 pp. [14; 15; 16].
Водночас поняття правової системи все більше стало використовуватися для пояснення складних правових процесів, а вузьке визначення правової системи все менше використовувалося у юридичній літературі [17,с.62; 18,с.50; 19].
Важливу роль у розвитку поняття “правова система суспільства” відіграв системний аналіз.
Об'ємний матеріал щодо дослідження правової системи містять роботи з правової кібернетики, а також ті роботи, які висвітлюють логіку застосування поняття “система” до права, законодавства та інших правових явищ і процесів [20-28].
З часом юридичною наукою почали досліджуватися багатоманітні аспекти правової системи: структура правової системи [29,с.88-89; 30,с.74-81; 31,с.18-19; 32,с.47]; співвідношення понять “правова система”, “правова надбудова”, “механізм правового регулювання” [33,с.29; 34,с.29; 35,с.93-99]; співвідношення понять “право” та “правова система” [36; 37,с.40-52; 38,с.14-32], “право” та “правова культура” [39]; закономірності розвитку правової системи суспільства [18,с.49-54; 40,с.77-103]; проблеми змістовних її аспектів [30,с.75-76; 41,с.47-48; 42,с.209-229] та функційних [43,с.10-33; 44]; а також інформаційних, управлінських [45] та інші.
Така багатоманітність у підходах до дослідження даного явища підтверджує те, що правова система є складним, багатофункційним явищем і відноситься, як і всі підсистеми соціальної системи, до складноорганізованих (надскладних) систем.
Водночас аналіз тих чи інших сторін цього явища повинен здійснюватися на основі поняття “правова система”, яке є першочерговим у такого роду дослідженнях. Вже більше двох десятків років дане поняття інтенсивно досліджується як зарубіжною [33; 34; 38; 43; 46; 47,с.4-16; 48-54], так і вітчизняною юридичною наукою [55,с.207-212; 56,с.10; 57,с.59; 58,с.21-35; 59; 60,с.11; 61,с.257-259; 62,с.62-75; 63,с.310-392; 64; 65; 66,с.11-14; 67,с.8-11; 68; 69; 70,с.23-26; 71].
Так, у вітчизняній літературі правову систему визначають як: комплекс взаємозв’язаних та узгоджених юридичних засобів, які призначені для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін) [61,с.258];об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе  взаємозв’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правовідносини, правову ідеологію та ін. [62,с.74]; формалізований комплекс нормативних, організаційних, контрольних, ідеологічних складових права, що існують на національному, регіональному та міжнародному рівнях [64,с.154]; система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або гурпі однотипних держав [72,с.94]; єдина, стійка, динамічна сукупність, конституціональність явищ правового характеру, і насамперед системи права, правосвідомості й правової діяльності, що відображають певний ступінь узагальнення юридичної дійсності [56,с.10]; цілісне багаторівневе утворення, яке відображає сукупність взаємозв’язаних юридичних засобів (явищ) і як елементи включає правові явища, котрі забезпечують єдність соціальних і правових якостей [73,с.16]. Або ж дається визначення національної правової системи як зумовленої об’єктивними закономірностями (у тому числі, культурними, історичними та географічними особливостями) розвитку певного об’єднання людей (громади, суспільства, держави, етносу) цілісної сукупності взаємно пов’язаних норм правових інституцій та юридичних явищ, що постійно відтворюються та використовуються людьми у процесі співжиття в рамках локальної цивілізації [74,с.28].
Найчастіше становлення поняття "правова система" пов'язують із дискусіями щодо поняття права [1,с.12; 75,с.3; 76,с.48-49; 77,с.10-32]. Так, Ю.А.Тихомиров вважає, що саме дослідження права як єдиного цілого викликало необхідність розробки поняття правової системи [78,с.24].
Інші автори особливого значення в розвитку поняття "правова система" надають утвердженню в юридичній науці широкого підходу до права [79,с.300].
Дещо відмінна позиція стосовно генезису цього поняття простежується у поглядах Л.Б.Тіунової, яка пов'язує появу поняття "правова система" з інтеграцією юридичних знань [34,с.26].
Близькими до позицій Л.Б.Тіунової є і погляди В.М.Протасова, який вважає, що поняття правової системи може бути лише результатом практичного втілення у життя уже розробленої теоретичної моделі системи [35,с.97].
Існує думка, що поняття "правова система" є компромісом між "вузьким" та "широким" підходами до права [80,с.126], так як і позиція, стосовно якої це поняття покликане об'єднати у цілісному баченні всі підходи до праворозуміння [81,с.12].
Нині ж Ю.А.Тихомиров відмічає, що поняття "правова система" є теоретико-методологічною основою для розвитку уявлень про правові явища і є родовим поняттям для таких видових понять як "система законодавства", "закони", "система права" тощо [82,с.212].
Це поняття, на думку низки авторів, є динамічним, функціонуючим правом і відмінним від поняття системи права. Зокрема, цю точку зору поділяють: С.С.Алексєєв, В.К.Бабаєв, A.M.Васільєв, В.М.Карташов, Р.З.Лівшиц, Є.А.Лукашова, М.І.Матузов, Л.Б.Тіунова, Л.С.Явич та інші [29,с.88; 32,с.47; 37,с.41; 38,с.39; 83,с.5; 84,с.48; 85,с.165-175; 86,с.77-80; 87,с.36; 88,с.191]. У західній науці такий підхід пов'язується з іменами Д.Тернера, Л.Фрідмена, К.Ньютона, М.Голдінга та інших вчених [89-93; 94,с.162-163].
При всіх існуючих розбіжностях, названі позиції, по суті стосуються гносеологічних аспектів формування даного юридичного поняття. І найважливіші передумови його формування знаходяться у галузі юридичного знання: його якості, методології, процесах, що відбуваються у юридичній науці.
Деякі досягнення в юриспруденції мали вирішальне значення для формування поняття "правова система". Зокрема, відбулися зміни у поглядах на генезис та зміст багатьох правових явищ (норма права, правовідносини тощо), відмова від позиції, що всі правові явища є похідними від норм права. Велике значення мав розвиток методології юридичної науки: застосування системно-цілісного підходу до правових явищ, розвиток порівняльного правознавства, ствердження діяльнісного підходу; методологічний плюралізм.
Не абсолютизуючи жодної з передумов, необхідно відзначити, що навіть з утвердженням в науці системного підходу "правова система" довго не мала статусу самостійного юридичного поняття. Його поява стала можливою, як відзначено вище, внаслідок комплексного підходу шляхом поєднання формально-юридичного, порівняльно-правового та соціологічного методів пізнання.
Комплексність в даному випадку означає підхід до права, до інших правових явищ з позицій диференціації знання [95,с.113]. Хоча, в теоретико-методологічному плані така диференціація є не менш необхідною, ніж інтеграція. А тому ряд авторів враховують роль цих процесів у генезисі поняття "правова система" [38,с.32-34].
Це поняття на відміну від поняття права є необхідним для дослідження проблем буття права, а не його сутності. Категорія "правова система" є основною для системного вивчення правової дійсності.
Так, недавно виникла потреба у розвитку поняття правової системи на основі широкого соціокультурного підходу [96,с.10-11].
Дослідження генезису поняття "правова система" дає можливість виявляти цільову спрямованість процесу інтеграції юридичного знання у цій галузі, встановити призначення і цінність цього поняття.
З наведених вище позицій можна зробити висновок, що поняття "правова система" пов'язується, як правило, з розв’язанням таких завдань у вітчизняному правознавстві, як: 1)вирішення суперечок щодо поняття права; 2)вирішення проблем, що виникають у методології наукового дослідження (забезпечення синтезу знань про правові явища, широке застосування системного підходу у вивченні правової дійсності, розгляд генетичного аспекту правової системи); 3)розвиток загальних уявлень про різні правові явища, поняттєвого апарату юридичної науки [97,с.36].
Необхідним це поняття є і для типологізації національних правових систем світу, проведення порівняльно-правових досліджень, для яких воно є базовим.
Крім цього, значимість поняття "правова система" (яка є об’єднуючим, динамічним, просторово-часовим та системно-організаційним зрізом існування права) полягає у можливості дослідження правових явищ у їх єдності, як частин цілого; проведенні аналізу внутрішньої організації правової дійсності конкретного суспільства у певний час, а також взаємодії структурних частин в процесі здійснення функцій системи.
Дане поняття має певну практичну значимість: орієнтує на правильне здійснення системного аналізу при визначенні проблем, які потребують практичного вирішення чи встановлення шляхів їх вирішення; дозволяє встановити реальні правові механізми їх розв’язання (врегулювання поведінки особи, усунення прогалин або розв’язання колізій у законодавстві тощо).
На базі даного поняття відбувається теоретичне моделювання правової системи, що дозволяє у подальшому проектувати її на реальні правові явища, не тільки для науково-пізнавальних цілей, а й для вирішення практичних завдань. На даному етапі розвитку юридичної науки "широке" розуміння правової системи не викликає сумніву, так як і самостійний статус цього поняття. Але навіть у межах цього розуміння відсутня єдність поглядів на дане поняття.
Ряд авторів (БабаєвВ.К., ГойманВ.І., ПротасовВ.Н., МатузовМ.І.) розглядає правову систему як сукупність юридичних засобів [83,с.5; 98,с.196; 31,с.18-19; 33,с.26; 99,с.111; 100,с.231-232]; інші (АлексєєвС.С., ГлебовО.П., РабіновичП.М., ПереваловВ.Д.) – як сукупність всіх правових явищ [101,с.99; 72,с.94; 102,с.463; 103,с.310], а деякі – як механізм забезпечення законності та правопорядку [104,с.196].
В юридичній енциклопедії правова система (англ. Legal system) визначається в широкому розумінні як сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально однорідних юридичних явищ (засобів), за допомогою яких офіційна влада здійснює регулятивно-організаційний та стабілізуючий вплив на суспільні відносини, поведінку людей [105,с.342].
Водночас С.С.Алексєєв визначає правову систему як все позитивне право, що розглядається в єдності з іншими активними елементами правової дійсності – правовою ідеологією та судовою юридичною практикою [106,с.342].
В юридичній літературі висловлюються різні точки зору щодо елементів, які входять до складу правової системи. Так, М.І.Матузов вбачає, що до складу правової системи входять такі елементи, як: погляди, відносини, установи, стани, інститути, режими, процеси, статуси [31,с.18-19], а також: право, юридична практика, суб’єкти права тощо [33,с.26]; Ч.Варга поряд із системою права до складу правової системи суспільства включає систему законодавства, реальні можливості та функції правових приписів [107]; С.С.Алексєєв елементами правової системи називає об'єктивне (позитивне) право, правову ідеологію (правосвідомість), судову (юридичну) практику. Подібною до останньої точки зору є й позиція А.І.Коваленка [106,с.47; 108,с.60].
Деякі автори до складу правової системи відносять систему права, систему законодавства, правові інститути та установи, правові поняття, принципи, символіку, правову політику, ідеологію, культуру, юридичну практику [109,с.102].
Американський вчений Л.Фрідмен виділяє три групи правових явищ: 1)"структура", яка включає принципи правової системи та правові установи; 2)"сутність", яка включає норми та зразки поведінки людей, які фіксуються у рішеннях та інших актах (інструкціях); 3)"правова культура" – відношення людей до права та правової системи, ідеали тощо [46,с.9].
П.М.Рабінович до складу правової системи відносить: 1)різноманітні правові акти і діяльність відповідних суб’єктів із створення таких актів; 2)різноманітні види і прояви правосвідомості; 3)стан законності та його деформації [72,с.94].
Н.М.Оніщенко вважає, що елементами правової системи є: право як сукупність норм, що створені й охороняються державою; законодавство як форма вираження цих норм (нормативні акти); правові принципи; правові установи, які здійснюють правову політику держави; судова та інша юридична практика; механізм правового регулювання; правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення); права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні); правова діяльність; система сформованих у суспільстві правовідносин; законність і правопорядок; правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо); суб’єкти права (індивідуальні і колективні); системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи; інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб’єктність, правовий статус, режим, гарантії, законні інтереси тощо), які утворюють “інфраструктуру” правової системи [68,с.18; 110,с.26-27].
О.А.Гаврилов до складу правової системи відносить такі елементи: право (як центр правової системи), правотворчість, правосвідомість, правореалізаційну діяльність, правову ідеологію [111,с.16]. У складі елементів він виділяє також правовідносини та суб’єктів права.
О.П.Семітко, включаючи до складу правової системи правосвідомість, правову діяльність, правову поведінку, нормативно-правову підсистему, водночас головним компонентом (підсистемою), "центром", "ядром" правової системи називає суб’єкта права (суб’єкта правової системи) [112,с.471].
Перераховуючи елементи системи чи виокремлюючи "ядро правової системи" (право – М.І.Матузов), "цементуючий елемент" (право – В.К.Бабаєв), "головний компонент" (суб’єкт права – О.Б.Семітко), "центральну ланку" (юридичну діяльність – Л.Б.Тіунова) названі автори не аргументують вибір елементів, включаючи до складу різнопорядкові правові явища, не розглядають питання про структуру правової системи суспільства.
В міжнародно-правовій літературі питання міждержавних правових систем, в тому числі й правових систем Ради Європи та Європейського Союзу не досліджувалося.
В деяких роботах використовується термін “міжнародна правова система”, проте він вживається, як правило, у значенні системи міжнародного права. Так, Г.О.Анцелевич, О.О.Покрещук трактують міжнародне право як особливу правову систему договірних і звичаєвих юридичних норм, що регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру і співробітництва [113,с.69]. Отже, поняття правової системи ототожнюється з поняттям міжнародного права.
Водночас, Т.М.Нешатаєва, відзначаючи, що кожна міжнародна міжурядова організація створює власну правову систему, по суті розуміє під нею систему міжнародного права і включає до неї міжнародне публічне право, міжнародне приватне право і право міжнародних організацій [114,с.57-58].
Деякі автори до складу міжнародної правової системи включають не тільки систему міжнародного права. Так, Г.І.Тункін пропонує до міжнародної юридичної системи віднести норми міжнародного права, внутрішнє право міжнародних організацій та рекомендації і міжнародні домовленості [115,с.13]. С.В.Черниченко розрізняє поняття системи права та міжнародної правової системи, включаючи до останньої міжнародне право, індивідуальні міжнародно-правові акти та правопорядок, виключаючи з неї правосвідомість, правову ідеологію. Він вважає, що поняття “правова система” в своїй основі має систему права [116,с.141-143]. Н.А.Ушаков вважає, що міжнародна правова система складається з міжнародного права, міжнародної юридичної практики та міжнародно-правової ідеології, що знаходить свій вираз у міжнародній правосвідомості [117,с.45]. А.Н.Талалаєв, вказуючи, що поняття “правова система” є ширшим, об’ємнішим, ніж поняття позитивного права (як сукупності норм), охоплює всі елементи, включаючи застосування права, правосуддя та правосвідомість [118].
В російській юридичній літературі поняття “міжнародна правова система” ототожнювалося з поняттям “міжнародне право” в основному при дослідженні проблем співвідношення міжнародного права та внутрішньодержавного, застосування міжнародного права у сфері національної юрисдикції Російської Федерації [119-123].
Л.П.Ануфриєва, аналізуючи співвідношення міжнародного публічного та міжнародного приватного права, розглядаючи роль правових категорій у юридичній науці, погоджується з позицією, що поняття “правова система” є ширше, ніж поняття “система права”, але водночас неодноразово підміняє їх. Так, наприклад, вона відзначає, що “звертаючись до зв’язків і відносин між складовими частинами, важливо виявити ті, що об’єднують норми у цілісну, відносно автономну правову систему”, або ж називає міжнародне приватне право “комплексною галуззю” і тут же “комплексною правовою системою” [124,с.114, 123].
В міжнародно-правовій літературі, хоча і стверджується аксіома про те, що правопорядок не зводиться до права чи правової системи [125-128], все ж часто поняття “правопорядок”, “право”, “правові відносини” та “правова система” ототожнюються. Так, А.П.Мовчан вважає “міжнародне право системою суспільного порядку в сучасному світі, тобто світового порядку” [128,с.19]. Ю.А.Решетов визначає міжнародний правопорядок як “стан впорядкованості на основі норм і принципів міжнародного права системи міжнародних відносин, фактична реалізація і застосування міжнародного права, реальний порядок правового життя міжнародного співтовариства, що має за мету захист його спільних інтересів, насамперед загального миру та міжнародної безпеки” [126,с.106]. І.І.Лукашук розглядає міжнародний правопорядок як систему міжнародно-правових відносин, що повинна надати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права [129,с.171].
У міжнародно-правовій літературі використовується також термін “дійсно міжнародний публічний порядок” [124,с.272], який застосовується, наприклад, для відмежування його від публічного порядку ЄС.
М.О.Баймуратов використовує термін “міжнародна система” і вважає, що остання охоплює міжнародні (міждержавні) організації та інших суб’єктів, відносини між ними, міжнародно-правові норми та інші соціальні норми, а також взаємодію між усіма її компонентами [130,с.17-18]. Міжнародне право при цьому, на думку автора, є нормативною її підсистемою. Проте, автор не розкриває зміст поняття “міжнародна правова система”, а лише перераховує компоненти, які на його думку входять до складу такої системи.
Термін “правова система” використовується і дослідниками європейських міждержавних організацій, зокрема Ради Європи та Європейського Союзу, проте зміст її поняття не розкривається або ототожнюється з поняттями права чи системи права. В.Є.Мармазов, І.С.Піляєв в роботі “Рада Європи: політико-правовий механізм інтеграції” у розділі під назвою “Правова система Ради Європи” фактично аналізують систему права та систему джерел права Ради Європи [131,с.124-132]. А.Е.Толстухін вважає, що право Європейського Союзу має називатися правовою системою [132]. Г.О.Анцелевич, О.О.Покрещук використовують термін “правова система Європейського Союзу”, не розкриваючи його змісту [113,с.84], ідентично використовують цей термін і В.Ф.Опришко, А.В.Омельченко, А.С.Фастовець [133,с.11]. В.І.Муравйов в роботі “Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика)” у розділі ІІ під назвою “Особливості правової системи Європейського Союзу” аналізує систему джерел права Європейського Союзу [134,с.89-131].
В європейській юридичній літературі поняття “правова система” часто ототожнюється з поняттям “право”, “джерела права”. Наприклад, “право співтовариств” часто іменують правовою системою [135,с.97-111]. Хоча інколи поняття “правова система” ототожнюється з поняттям “правопорядок”. Так, у рішенні Суду Європейського Союзу від 15 липня 1964р. по справі “Van Gend en Loos” Європейське економічне співтовариство названо новим міжнародним правопорядком [136,с.2], проте цей термін стосується більше самого “права ЄС”.
Значна увага в міжнародній літературі приділяється проблемі співвідношення міжнародного та національного права [117; 137-151]. Проте, відкритим залишається питання їх взаємодії, особливо вироблення механізму взаємодії і важливою для Європейського континенту – створення механізму взаємодії права Ради Європи та Європейського Союзу з правом держав-учасниць.
Таким чином, аналіз існуючих в юридичній літературі точок зору щодо поняття “правова система” (які містять в тій чи іншій мірі об'єктивні знання про дане явище) дає підставу стверджувати, що при його дослідженні досить часто довільно використовуються основні категорії системного аналізу.
При цьому порушується важлива засада системного підходу, а саме та, що серед багатоманіття властивостей правової системи необхідно виділяти основні, незмінні. Поряд з цим важливо не змішувати їх з ознаками елементів системи, а також не можна їх зводити до всезагальних властивостей права, так як втрачається зв’язок юриспруденції з практикою [152,с.101; 153,с.45-46; 157,с.244; 154,с.133; 155,с.61; 184; 185; 156,с.161].
Серед ознак правової системи слід виділяти соціальні як такі, що корисні та значимі для людини і суспільства та характеризують її як підсистему соціальної системи, а також юридичні, які характеризують її як самостійне явище.
Крім того, у дослідженнях не завжди задіюється весь поняттєвий апарат, принципи, способи системного підходу, що викликає складності при характеристиці правової системи.
В принципі ніхто з авторів не заперечує, що правова система – це сукупність певних правових явищ. Проте, відносячи до правової системи ті чи інші явища, автори доволі часто не розмежовують понять її складу та структури.
Часто поняття правової системи визначається шляхом перерахування тих чи інших правових явищ або ототожнюється з поняттями інших явищ, зокрема з поняттями системи права, системи законодавства, правової дійсності, правової реальності, механізмом правового регулювання тощо.
Ряд спірних питань не знайшли свого вирішення і на нинішній час, зокрема, немає однозначності у визначенні поняття правової системи, її структури, типів, взаємозв'язків з іншими підсистемами соціальної системи. Вважається, що категорія "правова система" до даного часу недостатньо розроблена [158,с.180].
Аналіз міжнародно-правової літератури дозволяє зробити висновок, що найбільш розповсюдженим є ототожнення поняття міжнародної правової системи з поняттям міжнародного права, його системи, чи системи джерел права; інколи розкриття цього поняття обмежується з’ясуванням елементного складу міжнародної правової системи.
Підсумовуючи вищенаведене слід зазначити, що в досліджуваній проблемі існує ціла низка невирішених питань, зокрема щодо виявлення структури, ознак правової системи та визначення на цій основі її поняття; визначення поняття та ознак типу правової системи як методологічної основи для виокремлення міждержавної правової системи, у тому числі правових систем Ради Європи та Європейського Союзу; встановлення загальних закономірностей, формування, структури, функціонування та розвитку міждержавних правових систем; з’ясування понять, характерних ознак, структури правових систем Ради Європи та Євросоюзу як найбільш досконалих форм європейської правової інтеграції та виявлення механізму їх взаємодії з національними правовими системами, зокрема України.
Зазначені проблеми потребують дослідження насамперед з позицій загальної теорії права, так як в процесі саме такого дослідження виявляються загальні закономірності формування, структури, функціонування та розвитку міждержавних, зокрема європейських правових систем, знання про які сприятимуть вивченню, удосконаленню та прогнозуванню розвитку конкретних міждержавних правових систем, а також їх взаємодії з національними правовими системами.
<< | >>
Источник: Луць Людмила Андріївна. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Львів - 2004. 2004

Еще по теме 1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі:

  1. Зміст
  2. 1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі
  3. ЗМІСТ
  4. 1.1. Стан наукової розробки проблеми
  5. 4. 5. Традиції та новації виконавчої влади незалежної України
  6. ВИСНОВКИ
  7. ЗМІСТ
  8. 1.1. Стан наукової розробки проблеми
  9. ЗМІСТ
  10. МЕТОДОЛОГІЯ, СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТА ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -