2.2. Конкретні наукові методи психологічних досліджень

Конкретні наукові методи відображають специфіку науки. Вони неоднакові в різних науках. Психологи користуються багатьма ме- тодами. Залежно від завдань дослідження одні з них виступають як основні, а інші — як додаткові.

Метод об’єктивного спостереження. Це спеціально організо- ване спостереження, має спеціальну мету. Використання цього ме- тоду передбачає наявність таких умов:

– цілеспрямованість — визначення мети, завдання дослідження;

– природні умови — типові умови спостереження (щоб учні не знали, що за ними ведеться спостереження);

– наявність плану;

– точне визначання об’єкта і предмета спостереження;

– обмеження дослідником ознак, які є предметом спосте- реження;

– вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

– забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

Обов’язковою умовою є ведення дослідником щоденника. Позитивна сторона цього методу полягає у збереженні природ-

них умов протікання психічних процесів. Але слід пам’ятати і про слабкі його сторони. Суть їх у тому, що:

– по-перше, дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки ви- никне явище);

– по-друге, майже неможливий кількісний аналіз, що знижує на- дійність висновків;

– по-третє, можливості виявлення причин психічних явищ об- межені,

– по-четверте, застосування цього методу вимагає витрат і три- валого часу.

Незважаючи на це, даний метод широко використовується у психології у взаємодії з іншими науковими методами.

Методом об’єктивного спостереження користуються не тільки науковці, а й студенти, наприклад, при нагромадженні даних для написання психологічних характеристик учнів.

Метод самоспостереження, або інтроспекції. Цей метод є най- старішим у психології. На зорі виникнення психології він вважався основним.

Метод інтроспекції побудований на здатності людини усвідом- лювати свою особистість, тому застосування його зумовлене рівнем розвитку в підростаючої особистості самосвідомості.

Метод інтроспекції використовується при дослідженні інтер- есів, уявлень, почуттів, в працездатності, професійній продуктив- ності тощо.

Г.І. Челпанов, який тривалий час працював у Києві і створив тут психологічну лабораторію, рекомендував широко використовувати метод самоспостереження. Він та інші психологи розробили вимоги до використання цього методу: 1) особлива підготовка дослідника;

2) вміння добре розподіляти увагу. Складність застосування мето- ду самоспостереження в тому, що він вимагає від дослідника бути одночасно і суб’єктом і об’єктом дослідження.

Тепер цей метод використовується як допоміжний разом з ін- шими методами. Наприклад, при психологічній підготовці спортс- мена поряд з використанням спеціальних приладів, що фіксують

стан спортсмена, пропонують йому розповісти про самопочуття, про його уявлення про дії перед їх виконанням тощо.

Лабораторний експеримент. Проводиться у спеціальному при- міщенні, обладнаному сигнальними і реєструючими приладами, тобто він передбачає використання спеціальної апаратури. Вона дає змогу фіксувати зовнішні впливи і відповідні психічні реакції, дії, вчинки обстежуваних.

В умовах лабораторного експерименту перед обстежуваним ви- сувається завдання за лабораторних умов виконувати певні дії, які за своєю структурою є близькими до реальних дій у певній конкрет- ній діяльності.

Лабораторний експеримент є одним із різновидів моделювання певного виду, частини, сторони людської діяльності. За допомогою такого експерименту можна нагромадити дані, однорідні факти, що повторюються у приблизно однакових умовах, для подальшої їх ма- тематичної обробки.

Лабораторний експеримент прийшов до психології з інших наук. Наприклад, у фізиці лабораторний експеримент використовується для відрізнення одних детермінант (детермінанта — від лат. determi- nans — те, що визначає; причина, що зумовлює виникнення яви- ща), порівняння їх з іншими детермінантами (зміна провідності струму при зміні діаметра провідника однієї якості тощо).

Одержання великої кількості даних дає змогу дещо нівелювати дію згаданих чинників, які важко враховувати у психологічних дослідженнях. Але при лабораторних дослідженнях, наприклад, індивідуальних відмінностей, слід зважати на дію суб’єктивних чинників. Тут усе залежить від мети конкретного лабораторного експерименту. В Україні лабораторний експеримент широко ви- користовується співробітниками НДІ психології при відборі кан- дидатів у Харківське військове авіаційне училище (Є.О. Мілерян, П.С. Перепелиця, О.В. Скрипченко та інші.)

Природний експеримент. Цей метод розробив О.Ф. Лазур- ський (1874–1917). Авторство українського психолога визнане у всьому світі. Він родом з Переяслава-Хмельницького, співробітник В.М. Бехтерева.

О. Лазурський у 1910 р. вперше доповів про природний експе- римент на І з’їзді з експериментальної педагогіки, а в 1918 р. вийшла книга «Природний експеримент і його шкільне застосування». Ця книга була результатом шестирічної праці вченого у психологічній лабораторії Психоневрологічного інституту.

Природний експеримент поєднує позитивні риси методу об’єктивного спостереження (природність) і лабораторного експе- рименту (цілеспрямований вплив на обстежуваного). Він прово- диться в умовах, близьких до звичайної діяльності обстежуваного, коли той не знає, що є об’єктом дослідження. Таким чином відвер- таються негативна емоційність, напруження, негативні реакції об- стежуваних.

Природний експеримент дає змогу вивчати розвиток під- ростаючої особистості, її психічні процеси і властивості у природ- них умовах — ігровій, навчальній та трудовій діяльності.

В Україні навчальний експеримент був широко використаний у 50–60-х роках при дослідженні нових навчальних програм вклю- чення елементів алгебри тощо) і методів навчання, їх впливу на сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, уяву, розумову працез- датність тощо учнів початкових класів (про-водився у деяких шко- лах м. Києва, а потім у Павлоградському районі Дніпропетровської області та в Калужському районі Івано-Франківської області). По- дібний експеримент здійснювався з метою з’ясування умов навчан- ня і розвитку шестирічних дітей в окремих районах та містах Чер- нігівської, Донецької, Дніпропетровської та Львівської областей. Згадані експерименти проводилися співробітниками відповідних відділів науково-дослідних інститутів психології та педагогіки і де- якими викладачами Київського та інших педагогічних навчальних закладів країни.

Метод тестів. Метод тестів застосовується здебільшого з метою:

По-перше, диференціації та порівняння за певними якостями учнів, які навчаються і виховуються приблизно за однакових умов; По-друге, профвідбору, особливо досить відповідальних професій. Тест (від англ. test — випробування) — короткочасне стандартне

завдання, використання якого може служити виявленню:

– рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам’яті, мислення, уяви, уваги тощо;

– наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психіч- них якостей, вихованості тощо;

– ступеня придатності чи готовності підростаючого індивіда чи дорослої людини до певної професії;

– психічних захворювань;

– інтересів, думок, здібностей людини.

На запитання, коли виникли тестові методики, немає одно- значної відповіді. Одні вчені вважають, що тести використову- валися ще у Стародавньому Китаї, Єгипті при доборі посадових осіб (до речі, цей досвід варто було б запозичити і сьогодні), і пов’язують їх використання з іменами Дж.

Дж. Кеттел («Соціальна фізика», 1835) вважав, що можна ви- явити деякі закономірності життя та поведінки людей, якщо вихо- дити з ідеї так званої середньої людини — певної точки відліку, від якої виводяться відхилення в той чи інший бік. Для визначення па- раметрів «середньої людини» Кеттел запропонував вивчати за од- ним показником велику кількість людей.

Ф. Гальтон розвинув згадану ідею і втілив її в життя, створивши лабораторію при Лондонській міжнародній виставці (1884). Він об- стежив 9337 осіб від 5 до 80 років і виявив у них за 17 показниками деякі фізіологічні можливості організму і психічні властивості.

Подальший розвиток методики тестів пов’язаний з іменами А. Біне та Т. Сімона. Міністерство освіти Франції доручило їм ство- рити серію тестових методик з метою: 1) вивчити розумові здібнос- ті дітей, учнів різних вікових груп; 2) створити метричні шкали. В ході дослідження Біне та Сімон запровадили поняття «розумовий вік» (МА) і «хронологічний вік» (СА).

Спираючись на роботи згаданих дослідників, німецький психолог В. Штерн у 1912 р. запровадив поняття «коефіцієнт інтелекту» і за- пропонував відповідну математичну формулу, за якою визначається відставання чи випередження розумового віку щодо хронологічного.

На початку Першої світової війни у США були розроблені тес- тові методики для психологічної диференціації призовників, яких відправляли за здатностями і здібностями в різні роди військ. Та- кий захід розглядався у США як таємна психологічна зброя. На основі тестових методик було обстежено 1700 тисяч солдатів і 40 тисяч офіцерів. Подібна робота проводиться і тепер в арміях США та інших країн.

Після Першої світової війни тестові методики широко викорис- товувалися для профвідбору та профорієнтації тощо.

В Україні тестові методики фактично були заборонені після по- станови ЦК ВКП(б) «Про педологічні викривлення в системі на- родної освіти» (1936). Щоправда, окремі тести використовувалися при відборі льотчиків, машиністів тощо.

Після Другої світової війни тестові методики почали обережно й поступово використовуватися в Україні спочатку при відборі льотчи- ків. Поштовхом для їх використання стало підвищення вимог до пси- хологічних характеристик льотчиків, зумовлене переходом авіації на реактивну техніку (див. праці К.К.Платонова, Є.О. Мілеряна та ін.).

У наш час тестові методики дедалі більше використовуються при доборі студентів, курсантів військових училищ, спеціалістів, керівних працівників, діагностики розвитку учнів тощо. Проте можливості використання тестових методик в Україні ще далеко не вичерпані.

Метод запитань. Цей метод базується на цілеспрямованому одержанні інформації шляхом усного чи письмового опитування. Він реалізується у трьох формах: 1) бесіда; 2) інтерв’ю; 3) анкетне опитування. Метод запитань у більшості випадків використовується як допоміжний поряд з іншими методиками.

Метод запитань вимагає заздалегідь розробленої програми пря- мих і опосередкованих запитань, чіткого планування, лаконічного формулювання, конкретності, однозначності й послідовності поста- новки запитань від простих до складних.

Крім цього, необхідні розробка надійної й простої системи кри- теріїв оцінок відповідей на запитання; створення дослідником умов, ситуацій, які стимулюють, заохочують обстежуваних до відповідей; ретельні фіксація й обробка відповідей.

При застосуванні цього методу часто дається система готових відповідей, одну з яких вибирає обстежуваний.

Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:

– по-перше, чітке визначення дослідником мети бесіди;

– по-друге, чітке планування системи запитань;

– по-третє, система запитань має відповідати віковим та індиві- дуальним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тоб- то зміст наступного запитання має залежати від змісту відпо- віді на попереднє тощо;

– по-четверте, бесіда має бути невимушеною і доброзичливою;

– по-п’яте, дослідник повинен уміти:

– ставити обстежуваному прямі й опосередковані запитання;

– приймати точку зору обстежуваного;

– враховувати його вік і досвід;

– виявляти до нього такт.

Цей метод часто використовується при дослідженні темпера- менту, умов розвитку характеру, інтересів тощо.

Інтерв’ю (від англ. interview — зустріч, бесіда) як метод засто- совується для добору первинної інформації у психологічних, со- ціологічних та педагогічних дослідженнях. Це метод, за якого одна людина (інтерв’юер) намагається одержати певну інформацію від іншої людини, групи осіб за умов особистої мовленнєвої взаємодії. Дослідники застосовують цей метод з метою:

– виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стаді- ях дослідження;

– добір даних;

– доповнення, уточнення, розширення контролю даних, одержа- них іншими методами.

Інтерв’ю як метод має три види:

– стандартизоване інтерв’ю, в якому формулювання і послідов- ність визначаються заздалегідь;

– нестандартне інтерв’ю, в якому інтерв’юер керується лише за- гальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;

– напівстандартне інтерв’ю, яке містить певну кількість мож- ливих запитань.

Вибір видів інтерв’ю залежить від змісту дослідження, рівня ви- вчення проблеми, підготовки дослідника. Послідовність запитань в інтерв’ю має сприяти встановленню і зміцненню контактів між інтерв’юером і опитуваним.

Анкетне опитування використовується для добору первинних даних здебільшого у соціальній психології, соціології та педагогіці. За анкетного опитування зміст запитань і спосіб відповідей зазда- легідь плануються. На відміну від інтерв’ю, цей метод може вико- ристовуватись і заочно. Для складання анкети потрібна спеціальна підготовка дослідника.

Анкета (фр. еnguete — список запитань) — методологічний засіб для отримання первинної соціологічної і соціально-психологічної інформації на основі вербальної комунікації. Анкета є набором за- питань, кожне з яких логічно пов’язане з центральним завданням дослідження. Складання анкети — процес перекладення основних гіпотез дослідження на мову запитань — складна і трудомістка про- цедура. Анкета повинна забезпечити отримання такого змісту, який правдивий стосовно опитуваного і значущий стосовно проблеми. Складання анкети є, як правило, колективною роботою. Перший етап в розробленні анкети — визначення її змісту. Це може бути коло питань про факти життєдіяльності опитуваного (його знаннях, стані, його діях у минулому і сьогоденні і таке інше) або ж про його мотиви, оцінки, відносини. Якщо крім самої думки необхідно зна- ти і його інтенсивність, то у формулювання запитання включають відповідну шкалу оцінок. Другий етап в розробленні анкети — ви- бір потрібного типу запитань. Запитання можуть бути відкритими, такими, що дозволяють опитуваному будувати свою відповідь від- повідно до своїх бажань як за змістом, так і за формою, і закритими, такими, що допускають, як правило, лише відповіді «так» чи ні». За своєю функцією запитання можуть бути основними або навідними, контрольними або такими, що уточнюють, і таке інше. Тип запи- тання може впливати на повноту і правдивість відповіді. Що стосу- ється формулювання запитань, то речення повинні бути, по можли- вості, короткими, зрозумілими, простими, точними і однозначними. Найбільш типовими помилками при складанні анкети є прихована заданість відповіді, двозначність запитань і таке інше. Запитання повинні задовольняти звичайним критеріям надійності і валідності. Останній етап в складанні анкети пов’язаний з визначенням числа і порядку запитань. Послідовність запитань буває різною для різних типів анкетного опитування.

Як і тести, анкетні методи у зв’язку зі вже згадуваною поста- новою ЦК ВКП(б) 1936 р. були фактично заборонені у психології

та педагогіці. На сьогодні вони дуже широко використовуються. Проте, на нашу думку, у психологічних, соціологічних та педаго- гічних дослідженнях анкетні методи мають бути допоміжними. В окремих випадках, наприклад у початкових класах, їх взагалі не слід застосовувати. При їх використанні необхідно пам’ятати, що надійність даних анкетного опитування залежить від таких умов:

– відповідність запитань програмі дослідження, її завданням;

– вилучення «зайвих» і відбір необхідних запитань;

– дотримання правил розвитку теми: спершу — прості запитання, що стосуються подій, фактів; далі — складніші запитання, що стосуються думок і оцінок обстежуваного; далі — ще складні- ші (вибір рішень обстежуваними тощо); наприкінці — знову прості запитання, наприклад, про демографічні дані обстежу- ваного;

– якість формулювання запитань, їх однозначність;

– чіткість варіювання відповідей (у закритих запитаннях);

– достатній простір для відповідей на відкриті запитання;

– однозначність усіх елементів виміру в часі, частоті подій, зго- ді — незгоді («так», «ні») із запропонованими варіантами від- повідей;

– відсутність будь-яких натяків упорядника анкети на бажану йому відповідь обстежуваного;

– наявність контрольних запитань;

– комбінування прямих і опосередкованих, особистих і неосо- бистих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

— по-перше, повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (так визначається стійкість інформації);

— по-друге, контролем даних анкетного опитування іншими ме- тодами:

– опитування третіх осіб;

– спостереження;

– аналіз доступних документів.

Анкетний метод є порівняно економним методом добору даних. Він дає змогу аналізувати й опрацьовувати дані за допомогою ста- тистики, цей метод застосовується у масових обстеженнях.

При дослідженні невеликих груп удаються до вільного форма- лізованого інтерв’ю. Анкетний метод застосовується у психології тільки в комбінації з іншими методами.

Метод самозвіту. Деякі психологи слушно зауважують, що жодна наукова праця, в якій досліджуються індивідуальні відмін- ності особистості, не буде повною без урахування результатів, одер- жаних за допомогою опитувального самозвіту, здебільшого експе- риментатори виготовляють бланки з запитаннями, що стосуються особливостей здібностей, мотивів, почуттів, характеру, темпера- менту, інтересів тощо. Виконуючи завдання експериментатора, об- стежуваний прямо повідомляє дані про себе, відповідаючи на певні запитання. Зразків бланків для самозвіту вироблено багато. Наве- демо приклад: у конфліктних ситуаціях з ровесником я намагаюся контролювати свої емоції (обведіть колом відповідь):

Ніколи. Рідко. Інколи. Часто.

Метод анамнезу (Анамнез від грецьк. — спомин, нагадування). Широко використовується у клінічній медицині з метою діагнос- тики і лікування людей, які мають психічні проблеми. Цей метод застосовується і в психології. Так, З. Фрейд та його послідовники вивчали окремі клінічні випадки різноманітних проявів поведінки (спогади раннього дитинства, сновидіння, фантазії, вияви любо- ві та ненависті до окремих осіб тощо). Метод анамнезу був вико- ристаний американським психологом К. Роджерсом (1902–1987) при дослідженні особистості. Г. Мюррей та його колеги з Гарвард- ської психологічної клініки вивчали протягом кількох років групу чоловіків-студентів коледжу. Наприкінці багаторічного експери- менту Г. Мюррей і його співробітники на «виробничій нараді» ви- словили свою думку про кожного студента коледжу. Застосований метод анамнезу ці дослідники визначали як лонгітюдний. Ним користувався Р. Уайт при вивченні трьох відносно нормальних індивідів. О.В. Скрипченко досліджував розумовий розвиток од- них і тих самих учнів І–III класів впродовж трьох років, а разом з Н.А. Побірченко — впродовж шести років. Проте такі дослідження у психології є рідкісними, оскільки потребують тривалого часу.

Метод експертних оцінок (від лат. expertus — досвідчений фа- хівець, який здійснює експертизу). Експертами можуть бути ком- петентні особи, котрі добре обізнані з явищами, що є предметом до- слідження.

Експертні оцінки доцільно виражати в кількісній формі. Екс- перти мають фіксувати найдрібніші елементи явища, яке досліджу- ється. Даний метод базується на судженнях спеціалістів, які дають апріорні кількісні чи рангові оцінки явища, що вивчається.

Близькими до експертного методу є методи мозкового штурму, узагальнення незалежних характеристик, евристичного прогнозу- вання. Усі ці методи базуються на елементах методів опитування, інтуїтивно-логічного аналізу, кількісної оцінки, формального опра- цювання результатів.

Метод семантичного диференціала (від грецьк. se mantikos — визначальний і лат. differentia — різниця) — один з методів побу- дови суб’єктивних семантичних просторів. Запропонований аме- риканським психологом Ч. Осгудом в 1952 р. і застосовується в дослідженнях, пов’язаних із сприйняттям і поведінкою людини, з аналізом соціальних настановлень і особистих сенсів, в психології і соціології, в теорії масових комунікацій і рекламі, а також в естети- ці. Метод семантичного диференціала є комбінацією методу контр- ольованих асоціацій і процедур щодо шкал; при цьому вимірювані об’єкти (поняття, зображення, персонажі і таке інше.) оцінюються за рядом біполярних градуальних (трьох, п’яти, семибальних) шкал, полюси яких, як правило, задаються вербально. Разом з вербальни- ми розроблені невербальні семантичні диференціали, де як полюси шкал використовуються графічні опозиції, живописні картини, фо- топортрети.

Метод семантичного радикала (від грецьк. semanti-kos — визна- чальний і лат. гаdicalis — корінний) — один з об’єктивних методів експериментальної семантики, розроблений А.Р. Лурія і О.С. Ви- ноградовою (1959), що полягає в аналізі значень шляхом виділення їх асоціативних полів. Метод семантичного радикала належить до умовно-рефлекторних методик, що використовують як критерій семантичної близькості об’єктів перенесення умовно-рефлекторної реакції з одного об’єкту на іншій, семантично з ним пов’язаний. Так, при поданні ряду понять (наприклад, скрипка, мандоліна) певного семантичного класу (музичні інструменти), що супроводжуються негативним підкріпленням — ударом електроструму, подальше по- дання понять, семантично пов’язаних з підкріплюваними, викликає оборонну реакцію, а більше побічно пов’язаних з підкріплюваними (соната, концерт) — орієнтовну реакцію. На основі запису реакцій

будується семантичне поле об’єктів, пов’язаних з підкріплюваними, причому за силою і характером реакції (оборонна або орієнтуван- ня) можна виділити центр і периферію семантичного поля. Метод семантичного радикала застосовується для дослідження неусві- домлюваних процесів при категоризації, для дослідження розвитку значень в онтогенезі, при вивченні динаміки формування понять, в загальній, нейро– і патопсихології.

Математичні методи у психологічних дослідженнях. Проник- нення математичних методів у будь-яку науку є прогресивним яви- щем, на що вказували І. Кант, В.І. Вернадський та інші мислителі. Щодо математичних методів у психології, то існує два протилежні погляди. Перший — математичні методи дають змогу перебороти всі недоліки в дослідженнях із психології. Другий — математичні методи у психології неприйнятні з огляду на специфіку цієї науки. На нашу думку, обидва ці погляди є помилковими. Насправді ма- тематичні методи позитивно впливають на розв’язання психоло- гічних проблем, але за умови, якщо експериментатор використовує якісний дослідний матеріал.

Математичні методи у психології застосовуються з метою:

– опрацьювання дослідних даних;

– математичного моделювання психологічних явищ. Що таке модель і моделювання?

Модель (від франц. modele — міра, зразок) — відображає не те, що насправді відбувається, коли розгортається певний психологічний процес, а те, що могло відбуватися. Модель будує гіпотетичний, іде- альний об’єкт. Вона передбачає «очищення» психологічного явища від випадковостей. Модель пов’язана з дедуктивною логікою.

Моделювання — це відтворення характеристик певного об’єкта в іншому об’єкті, спеціально створеному для вивчення. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли дослідження об’єкта в даний мо- мент є неможливим, коли дослідження вимагає тривалого часу. Такі умови часто виникають при вивченні багатьох психічних явищ.

Математичне опрацювання даних у психології базується на ста- тистиці. Як і всі галузі знань, статистика оперує власними, специ- фічними поняттями. Розглянемо деякі з них.

Відбір — це виокремлення за допомогою методів психологічного, педагогічного чи іншого дослідження невеликої кількості елементів, які репрезентують певне явище, що є предметом вивчення. Наприклад,

темп читання учнів певного конкретного класу чи переключення уваги учнів певної групи, відбір для дослідження групи обстежува- них, які входять у певну популяцію.

Дані — це той масив інформації, який дослідник має проаналі- зувати (кількісні результати, властивості, притаманні учням певної вікової групи, тощо).

Кількісні дані — це дані, одержані при вимірюваннях (час, кіль- кість правильних чи помилкових відповідей при виконанні певних психологічних або педагогічних завдань тощо).

Якісні дані — це дані, які характеризують психологічні чи інші властивості елементів вибірки. Ці дані неможливо виміряти.

Гетерогенність — це властивість відбору, дані якого певною мі- рою розкидані на шкалі розподілу, що зумовлено великими стан- дартними відхиленнями.

Контрольна група — це група обстежуваних, на яких не поши- рюється експериментальний вплив.

Гомогенність — це властивість відбору, дані якого групуються навколо середньої арифметичної.

Подвійний сліпий метод — це метод проведення експерименту, коли ні обстежуваний, ні експериментатор не знають про введення незалежної змінної до завершення досліду.

Залежний відбір — це відбір, який складається з результатів об- стеження одних і тих самих індивідів після двох чи кількох різних впливів.

Поняття діапазон індивідуальних відмінностей використо- вується у психології для опису динаміки процесів та явищ. На- приклад, у дослідженнях О.В. Скрипченка та його учнів воно за- стосовується для оцінки індивідуальних відмінностей у психічних функціях в одних і тих же учнів впродовж тривалого часу.