Теоретико-методологічні засади дослідження.
Тема воєнного мистецтва ромеїв останнім часом викликає поглиблений інтерес серед вітчизняних та закордонних науковців. Проте, , незважаючи на кількість різноманітних студій із даної проблематики, зокрема стосовно регіональної специфіки та локальних проявів візантійської воєнної доктрини, особливо в північному Причорномор’ї та Криму, залишається обмеженою.
Одним з основних чинників такої ситуації є дефіцит джерельного матеріалу, особливо письмових свідчень середньовічних авторів.
Отже, для того, щоби задана тема була висвітлена максимально всебічно, нами була залучена широка сукупність методів пізнання, які покликані зробити дослідження якомога більш об’єктивним.
Усі частини пропонованої роботи базуються на загальнонаукових засадах об’єктивності, історизму, системності, а також, на теоретично- історичних та практично-археологічних напрацюваннях великох плеяди закордонних та вітчизняних дослідників, як щодо безпосередньо території Криму, так і всієї Візантійської імперії.
Аналітично-реконструктивний метод застосовувався автором практично до всіх складових дослідження, оскільки свідчень письмових джерел, які б стосувалися безпосередньо Таврики, обмаль, а ті, що є — вкрай скупі й неповні. Тому на передній план виступають археологічні знахідки, які дають змогу на своїй основі відтворити об’ємну реконструкцію життя Кримського регіону в середньовічну добу, значну частину якого займали військові аспекти.
Важливе місце посідає метод зіставлення свідчень епіграфічних, сфрагістичних, наративних, нумізматичних джерел, результатів археологічних досліджень. Зокрема, відтворення адміністративного устрою великих міст, як-от Херсон та Сугдея (а, відтак — і всієї Таврики) було б неможливим без доповнення даних візантійських трактатів знахідками великого масиву молівдовулів — свинцевих печаток візантійських чиновників, що ними вони скріплювали свої папери.
Також цей метод дозволив критично переосмислити міф про убоге життя середньовічного міста в так звані «Темні віки».Порівняльно-історичний метод дав змогу з’ясувати сутність явищ, які вивчалися за схожістю та відмінністю притаманних їм ознак, а через те, зробити відповідні узагальнення. У такий спосіб, на основі порівнянь головних принципів фортифікаційного будівництва у Візантійській імперії, які досить об’ємно представлені як у писемній традиції, так і в археологічному матеріалі, автору дисертації вдалося визначити суто місцеву, Кримську специфіку окремих елементів воєнного будівництва. Вона була зумовлена передусім топографічними особливостями регіону.
Метод конвент-аналізу використовувався в роботі зокрема для опрацювання доступного масиву джерел, настанов візантійських імператорів та двох відомих місцевих джерел — Житій єпископів Херсонських та Повстання Іоанна Г отського.
Структурний метод допоміг провести диференційований аналіз взаємовідносин між різними частинами воєнно-адміністративного апарату, який змінювався впродовж зазначеного періоду декілька разів, проте ніколи не був остаточно знищений — навіть за часів потужної присутності на півострові хозарського каганату — аж до 1204 року.
Метод синтезу — руху від простого до складного знайшов широке застосування в пропонованій роботі. Зокрема, знахідки різноманітних вістер стріл та частин композитних луків дозволив відтворити складову бойової тактики оборони таврійських гірських кордонів від нападу ворога — навісну стрільбу, нав’язування вибору місця бою, нівелювання переваги важко озброєного супротивника за цих умов.
Метод абстрагування сприяв виокремленню головних подій і явищ, які тим чи іншим чином впливали або могли вплинути на еволюцію воєнного мистецтва Таврики.
Методи групування та типологізації дали змогу плідно опрацювати археологічний доробок решток озброєння, що були віднайдені на Кримському півострові, а через те — й окреслити етнічний, соціальний та культурний склад армійських угруповань, зокрема, воїнів-федератів, які мали офіційний статус союзників Імперії ромеїв у Тавриці.
Метод лінгвістичного аналізу дозволив більш чітко окреслити географічні межі території Таврики, як її розуміли ромеї. Оскільки жодних її точних географічних карт або описів не збереглось до наших днів, на допомогу прийшли дослідження еллінських топонімів Криму. В результаті зроблено висновок, що, у разі відсутності об’єктивної інформації щодо територіальної, релігійної чи політико-адміністративної структури під назвою «Таврика», то її можливо розглядати як назву «історичної області», яка була виділена за географо-етнічним принципом районування. Локалізація таких областей можлива при визначенні кордонів, які вони займають в певний період часу. Таким чином, Таврика Геродота відрізняється від Таврики Страбона.
Топоніми, що збереглись у південній частині Гірського Крима римського періоду за походженням, скоріш за все, еллінські. Пов’язаний з цим етнохоронім «Таврика» зафіксовані грецькою та римською наративною традицією та і різноманітними етнографічними документами. Цей етнохоронім в грецькій та місцевій традиції використовувався як для номінації південно-західної частини Гірського Крима, так і для визначення території, яка простяглась між Херсоном і Боспором. Таким чином, географічні межі дослідження охоплюють узбережжя Криму та зону двох його гірських пасм від Севастополя до Феодосії - територію, на яку в середньовіччі поширювався вплив Візантії.
Застосовані у цій роботі методи та підходи дозволяють якомога більш повно розкрити обрану тему, відобразити динамічні процеси та явища, які впливали на різні аспекти розвитку воєнного мистецтва означеного регіону, відокремити чинники адаптації загальноімперських воєнних настанов до умов Криму, забезпечити уточнення, збагачення і систематизацію вже накопичених наукових знань.