Вступ
Одне з найцінніших багатств України – родючі ґрунти, які здатні збагатити і окремого господаря, і цілу державу. Проте для економічного процвітання однієї родючості замало. Вирішальну роль відіграють виробничі відносини між людьми.
Саме ці відносини породжують аграрне питання, яке завжди мало надзвичайну важливість для України. Доля кожної влади, що встановлювалася на теренах нашої держави, значною мірою залежала від його розв’язання. Але незважаючи на численні намагання впорядкувати виробничі відносини на селі, практично кожен із заходів не мав повного завершення, внаслідок чого до кінця ХХ ст. аграрне питання в Україні залишалося не вирішеним.Реформа 1861 р., незважаючи на свою безальтернативність, болісно пройшлася як по селянських, так і по поміщицьких господарствах. Останні піддавалися радикальній перебудові, неоднозначній і непростій. Поміщики як стан, породжений феодальною епохою, за капіталістичного способу виробництва повинен був відмерти або видозмінитися. В пореформеній Україні ці процеси розгорталися паралельно. Поміщицтво змінювало свій соціальний, кількісний, частково національний склад, поглиблювалася спеціалізація виробництва в поміщицьких маєтках, вдосконалювалася система управління в них, розширювалася сфера економічної діяльності тощо. Внаслідок активізації мобілізації землі склад поміщицтва став різночинним, а його станові рамки розмивалися.
Аграрна проблематика традиційно популярна серед вітчизняних науковців-істориків. Проте і на сьогодні залишається чимало нерозв’язаних питань. Це значною мірою зумовлено відмовою від стереотипів, які тяжіли над дослідниками радянської доби, обмежуючи їхній творчий пошук. Протягом останніх дванадцяти років відбувається заповнення прогалин у вивченні проблем, перегляд застарілих концепцій. Доцільно прислухатися до думки французького українознавця Даніеля Бовуа: “Після сімдесятилітньої радянської стерилізації потрібно відтворити цілу мережу зв’язків та антагонізмів в Україні, ввести у сучасну політичну рефлексію результати неупереджених історичних досліджень, які протиставлялись би поширеним, – і багато кому вигідним, – суспільним стереотипам” [1].
Цілий ряд аспектів історії українського села дотепер вивчений далеко не достатньо, а багато положень вимагають переосмислення. Одним з найменш вивчених періодів аграрної історії є поміщицтво XIX – початок XX ст., тобто передреволюційної доби. Адже воно не тільки справляло глибокий вплив на суспільство завдяки своєму потужному економічному й політичному потенціалу, а й було джерелом соціальної напруги і предметом гострих дискусій.У перетвореннях на межі ХІХ-ХХ ст. можна знайти й чимало повчального для сьогодення. Дореволюційний письменник В.Г.Короленко на початку ХХ ст. з приводу ситуації в аграрному секторі Росії написав: “Справа… в тому, що розумна держава повинна безсторонньо розшукати у минулому глибоку неправду і спокійно і безсторонньо усунути її на майбутнє…. Така неправда минулого була в застої, у безгласності й у затримці найважливіших реформ. І головною з цих реформ залишається земельна реформа” [2]. Через 100 років по тому ці слова не втратили своєї актуальності. На початку ХХІ ст. одним з найважливіших напрямків розбудови Української держави залишається реформування аграрного сектору. З’явився ще один шанс розплутати клубок протиріч, які нашарувались у цій сфері. На цьому шляху ми стикаємося із складнощами, зумовленими викривленим ставленням до землі як об’єкта власності. Звернення до минулого допоможе пролити світло на негаразди сучасного українського села, виявити прорахунки й недоліки нинішнього його реформування.
Отже, обрана для вивчення тема має загальнонаукове й практичне значення.
Зв’язок з науковими програмами, планами
Дисертація виконана в рамках проблематики наукової роботи кафедри новітньої історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка – “Наукові проблеми державотворення України (номер державної реєстрації – 01БФ046-01). Вона також поставлена в контекст Програми дослідження Східної України ім. Михайла й Дарії Ковальських (Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті).
Мета дослідження полягає у визначенні передумов, напрямків і наслідків соціально-економічної еволюції поміщицтва України протягом 1861 –1917 рр., а також у визначенні потенціалу поміщицького господарства початку ХХ ст.
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:
- з’ясувати зміст понять “поміщик”, “поміщицтво”, “поміщицьке господарство” стосовно пореформеної доби;
- здійснити аналіз кількісного, станового, національного складу поміщиків;
- визначити характерні риси поміщицького землеволодіння українських губерній Російської імперії; розглянути регіональні відмінності;
- переосмислити вплив на поміщицьке землеволодіння оренди, застави та продажу;
- охарактеризувати систему управління поміщицькими господарствами;
- визначити рівень матеріально-технічного забезпечення поміщицьких господарств України; простежити взаємовплив поміщицьких і селянських господарств;
- дослідити способи залучення робочої сили поміщиками до своїх економій, розглянувши при цьому лінію відносин “роботодавець-робітник” замість “експлуататор-експлуатований”;
- проаналізувати зміни в сільськогосподарському, промисловому, фінансово-торговельному підприємництві;
- з’ясувати економічний потенціал поміщицьких господрств;
- визначити основні риси способу життя поміщицьких родин;
- охарактеризувати доброчинно-меценатську діяльність поміщиків;
- простежити еволюцію поміщицтва в напрямку від стану до класу на
основі зміни економічних позицій та місця в соціальній структурі.
Об’єктом даного дослідження виступає поміщицтво українських губерній другої половини ХІХ – початку ХХ ст., яке обіймало великих землевласників, котрі мали володіння на території частини України, що входила до складу Російської імперії. Під об’єктом розуміється неосяжний нашою свідомістю фрагмент світу, історичне минуле, яким воно, власне, було. Відновити картину того фрагмента минулого, що ми досліджуємо, у всій повноті і нескінченному різноманітті, у всіх його незліченних зв’язках нам не дано. Історик вивчає той образ минулого, який створюється в результаті дослідницької діяльності з інформації, що міститься в історичних джерелах, котрі дійшли до нас.
Предмет визначається як соціально-економічна еволюція поміщицтва України, що полягала в зміні його місця в соціальній структурі внаслідок економічних перетворень навколо і всередині поміщицького господарства.
Хронологічні рамки дисертації обмежуються 1861 та 1917 рр. Нижня межа пов’язана з реформою 1861 р., яка спричинила серйозні зміни в аграрному секторі України, яка входила до складу Російської імперії. Перетворення землі на товар зумовило зміни в кількісному, становому складі поміщиків, зрушення кількісних і якісних характеристик поміщицького землеволодіння. З 1917 р. поміщицькі господарства у вирі революції зазнавали руйнувань, значна частина їхніх власників змушена була виїхати в еміграцію. Отже, існування поміщицьких господарств тривало по суті до 1917 р.
Регіон дослідження охоплює дев’ять українських губерній, які входили до складу Російської імперії. Правобережжя, Лівобережжя та Південь України – регіони, що внаслідок особливостей попереднього історичного розвитку відрізнялися складом поміщиків, масштабами поміщицького землеволодіння, рівнем розвитку поміщицьких господарств тощо. Тобто основні процеси, які відбувалися в поміщицькому господарстві зазначеного періоду, мали в цих регіонах свою специфіку, але доля поміщиків виявилася однаковою. На це звернув увагу О.П.Реєнт: “Аналізуючи процеси в аграрній сфері другої половини ХІХ – початку ХХ ст., слід брати до уваги, що вони мали свої особливості у різних регіонах країни. Отже, й висновки по кожному аспекту реформ слід робити на підставі детального вивчення ситуації в кожному з них. Очевидно, що вони будуть неоднаковими, коли мова йтиме про українські губернії…” [3].
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автором запропонована бгатовимірна цілісн концепція соціально-економічного становища поміщицтва України на межі ХІХ – ХХ ст.
В цьому контексті в роботі запропоноване визначення поміщика як великого землевласника неселянського походження; формування поміщицтва дев’яти українських губерній поставлене у зв’язок із процесом освоєння того чи іншого регіону; переглянуте значення таких явищ як оренда, іпотека, відробітки; проаналізована система управління поміщицькими господарствами; доведено, що спосіб організації поміщицького господарства значною мірою зумовлювався особливостями менталітету окремих національних груп: українців, росіян, поляків, німців тощо; відзначений високий рівень товарності поміщицьких господарств; простежені напрямки еволюції поміщицтва у пореформений час у напрямку від стану до класу; показано, що розшарування мало місце і серед поміщиків; привернута увага до поширення доброчинності в середовищі поміщиків; окреслені основні риси способу життя цієї верстви населення, на що попередники практично не звертали увагу.
Останнє дозволило автору заперечити теорію “безкласовості української нації”, висунуту дослідниками ХІХ ст., оскільки серед поміщиків на території України було чимало свідомих українців.В цілому в роботі здійснена переоцінка місця поміщицтва в економічному житті дореволюційної України. Автор відмовився від упередженої критики поміщиків та методів їхньої економічної діяльності й спробував виявити як негативні, так і позитивні моменти цієї сфери життя. Дисертація доповнює картину аграрної кризи межі ХІХ-ХХ ст.: показано, що із значними складнощами стикалися не тільки селяни, а й поміщики; зміст аграрної кризи не обмежувався малоземеллям селян і багатоземеллям поміщиків, а полягав у низькому рівні інтенсивності сільськогосподарського виробництва в цілому та недостатньому розвиткові промисловості. На подолання цих неграздів і доцільно було спрямувати зусилля як уряду, так і громадськості, чого не було зроблено.
Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає у співзвучності здійснених висновків сучасному процесу реформування аграрного сектора України. Ситуація, що склалась у цій сфері на межі ХІХ-ХХ ст., багато в чому повчальна. Це стосується і недоцільності державної підтримки віджилих форм господарств, і необхідності підвищення інтенсивності виробництва, і кредитування сільських господарств, і шкідливості обмеження виробничої ініціативи та ринкової свободи тощо. Вивчення поміщицтва показує, що доброчинність і меценатство були нормальною формою соціальної допомоги тим, хто її потребує. Величезну роль у цьому відігравала діяльність приватних осіб, зокрема великих землевласників. Доброчинність поступово повертається в сьогоденне життя, тому досвід такої діяльності з боку поміщиків заслуговує на увагу.
Висновки, що випливають із проведеного дослідження, можуть використовуватися при створенні підручників як шкільних, так і вузівських, написанні монографій, узагальнюючих праць, підготовці лекцій тощо.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення представленої автором наукової концепції були оприлюднені на цілому ряді наукових зібрань істориків, серед яких, зокрема УІІІ і Х Всеукраїнські наукові конференції з історичного краєзнавства (Київ-Харків, 1997; Донецьк, 2001); Наукові читання у Донецькому відділенні Наукового товариства ім.Шевченка (2001-2003 рр.); Міжнародна наукова конференція “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)” (Київ, 2001); Міжнародна наукова конференція “Реформы и революции в России в ХХ веке” (Москва, 2001); І-ІУ Всеукраїнські симпозіуми з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001, 2002); V конгрес Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 2002); наукові конференції професорсько-викладацького складу Донецького національного університету за підсумками науково-дослідницької роботи (1997, 2001, 2003 рр.), ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 2003 р.), а також на наукових конференціях, що відбулися в Харкові, Хмельницькому, Кам’янець-Подільському, Ніжині, Трускавці.
Науковому загалу були представлені доповіді й повідомлення, присвячені управлінню поміщицькими маєтками, організації виробництва в поміщицьких господарствах, життєдіяльності окремих поміщицьких господарств, доброчинній діяльності поміщиків дореволюційної України, історіографічним та джерелознавчим аспектам проблеми. Отже, основний зміст дисертації пройшов апробацію в науковому середовищі і в цілому отримав схвалення.Окрім цього, найважливіші положення викладені у відповідних параграфах навчального посібника з історії України для 9 класу загальноосвітніх шкіл (Донецьк: ЦПА, 1998), одним з авторів якого виступив дисертант.
На історичному факультеті Донецького національного університету автором читається спецкурс за темою дисертаційного дослідження: “Місце поміщицтва в аграрному секторі України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.”
Дисертація обговорена на засіданні кафедри новітньої історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка 6 жовтня 2003 р.
Публікації. Основні положення даної роботи знайшли своє відображення в монографії “Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція” (Донецьк: ДонНУ, 2003. – 319 с. ( 20 арк.)) та 30 публікаціях автора, з яких 23 розміщені у фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, вісімнадцяти підрозділів, висновків, переліку джерел та літератури, додатків. Дисертація містить 48 таблиць, 6 діаграм, 1 схему. Повний її обсяг становить 405 сторінок.