16) І. Кант – засновник німецької класичної філософії.
Родоначальником німецької класичної філософії є Іммануїл Кант.
На перший план у цей період виступає ідея "коперниканського перевороту" у філософії. До Канта вважали, що пізнання є результатом дій на людину зовнішніх чинників.
При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ впливає на неї. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання є результатом людської (насамперед - розумової") активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання.Аналогія з "коперниканським переворотом" тут цілком очевидна: Коперник "зрушив" Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант "зрушив людину", поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?
По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання - цс не дублювання реальності, не перенесення речей у людський інтелект, а діяльність створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом.
По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам видобував на зрозумілих йому принципових засадах.
По-третє, у концепції І. Канта людина постає творчою і діяльною; при цьому що активнішою вона є, то розгалуженішими будуть її зв'язки з дійсністю і відповідно - ширшими знання.
У теорії пізнання Іммануїл Кант:
а) розкрив взаємозв'язок чуттєвого і раціонального в пізнанні;
б) висунув концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму;
в) відстоював позиції агностицизму. За Кантом, людські відчуття є лише суб'єктивними враженнями, які не дають повних знань про об'єктивні речі, через що останні є непізнаванними "речами в собі".
Велику цінність мають також стичні, естетичні та соціологічні ідеї Канта. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки.
З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне повеління"): "Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу. . . всезагального закону". Це означає, що людина, обираючи певний вид поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого. У праці "Критика практичного розуму" Кант стверджує: категоричний імператив - необхідний і загальнозначущий моральний закон практичного розуму - зумовлює поведінку людини, наказує поводитися так, щоб її вчинки могли бути основою і керівними засадами загального законодавства.У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обгрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні судження вибудовуються як ціннісні.
Філософія Канта стала своєрідним вихідним пунктом, на ґрунті якого і в полеміці з яким відбувався подальший розвиток німецької класичної філософії.