8) Класичний період розвитку Античної філософії (Сократ, Платон, Арістотель).
Філософія Сократа. Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469-399 рр. до н. е. ). Він першим прийшов до висновку, що філософія - це діяльність по усвідомленню, осмисленню та визначенню відношення людини до дійсності.
Філософ - людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття.Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. «Пізнай самого себе» - такою є головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття «діалектика» (вміння вести бесіду, сперечатися).
Платон. Платон (427-347 рр. до н. е. ) - перший з античних філософів, чиї праці збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 р. до н. е. заснував у Афінах філософську школу, відому під назвою Академія (тому що вона знаходилась у парку, присвяченому міфічному героєві Академу). Свої праці він писав у вигляді діалогів - «Учта», «Гіппій Більший», «Горгій», «Держава» та ін. Платон долає проблему, що зафіксована Сократом, завдяки створенню гіпотези про існування специфічних предметів, відмінних від речей навколишнього світу. Припустивши існування реальних предметів, Платон розглядає загальне як ідеальний предмет, ідею. Ідеї, що внаслідок своєї досконалості виявляють себе як еталони, справжня реальність, є дечим первинним відносно до конкретних речей як копій ідей. А чуттєво даний світ конкретно-індивідуальних речей є відбитком загальних речей.
Отже, речі повсякденного світу є спрощеним варіантом іншого світу, більш досконалого - ідеального. Здатністю до безпосереднього контакту з ідеями наділена людська душа, яка після смерті тіла відділяється від нього і повертається до безтілесного царства ідей, бо для існування тіла і душі повинна бути відповідна ідея, яка керує процесами в дійсності.
Душа, з»єднуючись із тілом, втрачає свою ідеальність (відповідність ідеї), забуває все, що споглядала у світі ідей. Але у відповідному стані (у сні, коли душа не залежить від тіла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорії Платона пізнання, в ході якого формуються загальні поняття (про будинок взагалі, добро взагалі, трикутник взагалі), є процесом пригадування.Платон першим ввів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо. Матерія - це те, чого не існує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в своїй теорії наявну реальність із тією, яка була до неї. Вживаючи поняття «матерія», Платон утримує в свідомості принцип, відкритий Гераклітом: «Із нічого може виникнути лише ніщо».
Арістотель. Арістотель (384-322 рр. до н. е. ). У 17-річному віці прибув до Афін, став учнем Платона. Згодом він стає учителем сина македонського царя Філіпа ІІ Олександра. Його роботи - «Метафізика», «Топіка», «Етика Нікомаха», трактат «Про душу» та інші.
Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому його називають першотворцем історії філософії. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики - науки про суще. Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали при осмисленні надбання його вчителя Платона. Перш за все, це - проблема відношення матерії та ідеї.
Послідовне продовження поглядів Платона призводило до виникнення суперечностей, котрі ставили під сумнів поділ дійсності на матеріальне та ідеальне. Як можуть ідеї, якщо вони сутність речей, існувати окремо від останніх?Критика Арістотелем Платона навіть у суспільній свідомості набула істотного значення у вигляді афоризму: «Платон мені друг, але істина - дорожча».
Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття «матерія». Він розуміє матерію як пасивний «матеріал» буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності.
Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речі може бути форма. Форма реально існує тільки в тому чи іншому матеріалі - матерії, але не залежить від того, яка саме матерія оформлена. Тому форма визначається як сутність усіх речей, вона незмінна, вічна, цілком подібна до платонівських ідей, тільки не існує відокремлено від матерії (форма лише незалежна від конкретної матерії). Матерія постає носієм можливостей, а форма - дійсності.Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспільства, що в завершеному вигляді стає теорією світової держави. Саме цю теорію використовував його учень Олександр Македонський. Однак, сталося так, що діяльність царя Македонії завершується його випадковою смертю від малярії. Сучасниками така несумісність досконалої, логічно обґрунтованої теорії з впливом реального малярійного комара на долю світової держави була сприйнята як доказ неспроможності раціональної мудрості бути помічником у дійсному житті.