33) Українськафілософськатасуспільно-політичнадумкадругоїполовиниХІХ-ХХстоліття.
Поряд з творами передових мислителів, що розповсюджувалися університетськими філософами, окремими кафедрами вузів думка другої половини та літературно-науковими журналами ("Украинский вестник"), певне значення у поширенні та пропаганді ідей філософсько-соціологічного характеру мала усна поетична творчість українського народу і ті нечисленні твори, які належали вільнодумцям з глибин народних мас.
Подолинський визнавав матеріальну єдність світу і вічність Всесвіту. У природі, вважав він, існують тільки ті сили, які наукою зводяться до різних форм руху матерії. Як матеріаліст По-долинський надавав великого значення закону збереження і перетворення енергії, еволюційній теорії Дарвіна, засуджував мальтузіанство. Він виступав проти реакційних ідеологів, які пропагували "корисність" війни, був пов´язаний з утопічним соціалізмом та народництвом. Майбутнє суспільство уявляв як федеративний союз окремих громад, що мають самоврядування.
Поет, байкар та мислитель Павло Арсенійович Грабовський (1864-1902) засуджував експлуатацію та грабіжницьку політику відносно селянства, виявляв класові антагонізми в українському суспільстві, критикував ідеалістичні абстракції, релігійні погляди, позитивно оцінював англійський та французький матеріалізм. Явища природи та суспільства він розглядав у постійному розвитку. Історію розумів як закономірний процес поступового руху.
Франко був переконаний в однобічності як матеріалізму, так і ідеалізму, авторитетом для нього в царині філософії є "позитивна філософія, що базується на найцікавішому природному знанні".
Сам Франко визначає свою світоглядну позицію як раціоналізм, тобто такий підхід до речей, явищ дійсності, коли факти позитивних наук вважаються достатнім підґрунтям для їх існування і розвитку. На думку Франка, матерія є первинною, а свідомість - вторинною. Попри всю свою різноманітність природа - єдина, у ній відбувається лише перехід однієї форми матерії в іншу.
Визначаючи якісну різницю між органічним та неорганічним світом, Франко показував їх єдність. Для пояснення явищ природи не потрібно залучати ніякі надприродні містичні сили, бо вонапідкоряється об´єктивним законам розвитку.Франко виступав проти твердження ідеалістів про незалежність людської свідомості (душі) від матерії (або тіла), доводив, що індивідуальна свідомість (одиниця) передує колективній свідомості (здруження), що свідомість є наслідком діяльності центральної нервової системи. У матеріалістичному дусі вирішував Франко і питання про пізнаванність світу. Пізнання він розумів як відображення зовнішнього світу людини, засуджував агностицизм.
Леся Українка. Визнаючи матерію первинною, незалежною від людей і людського "Я", Леся Українка вважала свідомість, дух вторинним, залежним від матерії. Причому свідомість породжується матерією, є її продуктом. Вона відкидає релігійно-ідеалістичне вчення про "божественне" походження свідомості, про Бога як першооснову всього існуючого. Поглядам Лесі Українки властиві елементи діалектики, яку вона розглядала як метод підходу до вивчення явищ світу, метод розкриття істини шляхом суджень і пізнання. Обґрунтовуючи, наприклад, у праці "Стародавня історія східних народів" єдність мови і мислення, письменниця показує її нерозривний зв´язок з трудовою діяльністю людей. Взаємний зв´язок явищ дійсності, на думку Лесі Українки, зумовлюється тим, що одні явища виступають як причина, а інші - як наслідок. Кожний попередній ступінь суспільного розвитку є, за твердженням письменниці, причиною подальшого, більш високого етапу розвитку суспільства. Леся Українка стверджувала: матерія, що є об´єктивною реальністю, існує вічно, знаходиться в безперервному русі і якісному змінюванні. Це означає, що вона розвивається за своїми законами, незалежними від людини і людства, і тому для її пояснення не потрібно залучати ні містику, ні інші вигадки метафізиків та ідеалістів. Пізнавання навколишнього світу є, на думку Лесі Українки, процес відображення в свідомості людини предметів і явищ матеріальної дійсності.
Правильність наших знань про навколишню дійсність, вірогідність теорій контролюється життєвою діяльністю людей. Трудова діяльність не тільки перевіряє правильність теорій, а є і початком пізнання.Основний лейтмотив творів М. Куліша (1892-1934) - "мир у людях і людяність". Експресіонізм і актуальність піднятих проблем, абсурдна дійсність нової соціальної системи і нестримне прагнення до її вдосконалення, моральна чистота людини й моральна потворність системи - типові риси Кулішевих п´єс. Праця і свобода, на думку письменника, нерозривні, тому свободу він не відділяє від причетності людини до світу речей. Тільки з втратою своєї справи, зв´язків із іншими людина втрачає свою свободу. Без переживання дійсності свого життя, яке є щоденною справою, немає справжньої свободи.
Олександр Опанасович Потебня (1835-1891), професор Харківського університету, член-кореспондент Петербурзької академії наук, свої наукові розробки починав з відповіді на запитання, поставлені в німецькій філософії й мовознавстві. Головне з них - питання про відношення мови до мислення. Він доводить хибність теорій свідомо-умисного створення мови і її божественного походження. Думка, діяльність цілком внутрішня і суб´єктивна, в слові стає чимось зовнішнім і відчутним, стає об´єктом. При цьому думка не втрачає своєї суб´єктивності. Мова - необхідна передумова думки окремої людини, навіть, коли вона перебуває в повному відлюдді. Мова - це засіб не стільки виражати готову істину, скільки відкривати раніше невідому. У слові людина усвідомлює свою думку. Слово в однаковій мірі належить і промовцю, і слухачу, воно має певний сенс.