32) Професійна філософія в Україні XIX - початку XX століття.
Перша половина XIX ст. в Україні характеризується посиленням розкладу феодальної системи і складанням нових капіталістичних відносин. Криза феодального устрою супроводжувалась зростанням революційного руху проти кріпацтва і самодержавства, а також національного пригноблення українського народу з боку російського царизму.
В цей час відкрилися Харківський (1805) та Київський (1834) університети, де працювали талановиті вчені, які зробили вагомий внесок у розвиток окремих галузей науки, а також сприяли зацікавленості в загальнофілософських проблемах. Пануючій у дореформений період релігійно-ідеалістичній філософії в різних її різновидах і течіях, починаючи від відверто містичної (масонства) і закінчуючи тривіальною метафізикою, протистояли матеріалістичні вчення. Матеріалістичні ідеї в цей час поширюються, як правило, у нефілософських сферах духовної діяльності - науці, літературній критиці, художній творчості.Початок XIX ст. ознаменувався значним поширенням в Україні ідей кантіанства, фіхтеанства, шеллінгіанства. Філософська думка цього часу містила в собі як складові структурні елементи: 1) пануючу релігійно-ідеалістичну філософію; 2) філософію просвітників, що незалежно від свого загального характеру - матеріалістичного чи ідеалістичного виступала як опозиційна щодо пануючого тоді суспільно-політичного ладу, бо прагнула так чи інакше модифікувати його; 3) природничо-науковий матеріалізм; 4) філософсько-соціологічні погляди дворянських революціонерів і революційних демократів. Звичайно, розгляд філософської думки в Україні у XIX - на початку XX ст. неминуче веде до врахування процесів, які відбувалися у філософському житті інших народів, особливо російського.
На початку XIX ст. в Європі набувають поширення і популярності ідеї представників німецької класичної філософії: Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, які поступово проникають і в Україну.
Велика роль у їх популяризації належала П. Лодію, Л. Якобу, В. Довговичу, Я. Рубану.Яків Рубан вперше переклав Канта російською мовою: у Миколаєві в 1903 р. було опубліковано книгу "Кантово обоснование для метафизики нравов". У Харкові Л. Якоб опублікував два підручники з логіки у кантівському дусі. В Угорській Україні популяризує Кантові ідеї В. Довгович.
Помітний слід в історії філософської думки в Україні залишив Петро Дмитрович Лодій. Під впливом Канта професор Лодій формулює питання філософії: Що може людина знати? Що повинна робити? На що сміє сподіватися? Що є людина? У філософських поглядах Лодія значне місце посідають і матеріалістичні елементи. Намагаючись вести залежність усіх психічних явищ від діяльності мозку, професор стверджував, що матеріалістичний світ існує незалежно від людської свідомості. Він піддав критиці поняття Канта про філософську науку як науку розуму, що складається з одних узагальнень. Лодій критикував і теорію пізнання Канта, засуджував думку про мислення, що незалежне від буття. Значна заслуга Лодія полягає в тому, що він уже тоді вбачав у кантівській теорії пізнання шлях до заперечення об'єктивного існування речей. Чуттєві поняття Кант відривав від зовнішніх предметів і відтак дійшов висновку про неможливість пізнання предметів об'єктивної дійсності. Критикуючи ідеалістичні положення філософії Канта, Лодій, однак, не звернув уваги на таке поняття кантівської теорії, як існування світу поза нашою свідомістю.
Ряд українських філософів цього періоду були послідовниками натурфілософії Шеллінга. Так, Д. Велланський застосовує ідеї натурфілософії Шеллінга до фізіологічних та фізичних розробок. О. Дудрович, учень Шада, надає філософії Шеллінга релігійного забарвлення. Ідеї Шеллінга пропагують Й. Кронеберг, К. Зеленецький.
Набувають поширення в Україні і філософські погляди Гегеля.
Професор Київського університету О. М. Новицький (18061884) стверджував, що філософія - найвищий прояв духу, але піраміду ідей увінчує все ж ідеал святого.
У гегелівському ж дусі визначає Й. Г. Михневич філософію як науку про загальні засоби та вічні закони. Він розкриває її зміст за схемою певної феноменології. Згідно з Й. Михневичем, джерелом філософії є свідомість, яка пройшла головні стадії розвитку і перетворила їх в об'єкт дослідження. Повернення свідомості до самої себе і є філософія. Наслідуючи Гегеля, Й. Михне-вич показує, що філософське знання за змістом об'єктивне, предметне, а за формою - суб'єктивне, бо розкриває свою діяльність у трьох аспектах: у русі від "Я" до "не-Я", до світу, від "не-Я" до "Я" і від світу і людини до Бога як першопричини всього існуючого. Завдання філософії, за Й. Михневичем, полягає у розв'язанні трансцендентно-метафізичних питань про Бога, світ і людину, про "душевні" основи знання.З критичних позицій засвоїв систему Гегеля С. С. Гогоцький (1813-1889), доцент філософії Київського університету св. Володимира, автор першої у Росії філософської енциклопедії, чотирьохтомного "Філософського лексикону". Позитивною він вважає думку Гегеля про те, що весь світ наповнений розумом і виявляє у всій різноманітності часток єдиний верховний план, мету. Бере на "озброєння" Гогоцький і діалектичний метод, який, на його думку, дає змогу побачити світ як єдиний гармонійний живий організм, а розвиток людського духу - як історичний процес. Разом з тим він критикує твердження Гегеля, що абсолютне мислення реалізується в індивідуальному мисленні, що божественне іманентно властиве нашому мисленню. Гогоцький виступає проти спроб виведення конкретного суб'єкта з "абстрактних категорій", які визначають собою сутність предмета, але не можуть створити сам суб'єкт. Гогоцький прагне поєднати гегельянство з атеїзмом, встановлюючи межі діалектичного методу, виносячи "за межу" Бога і суб'єкта як живу, індивідуальну енергію. Ідеями Гегеля переймалися також М. Лунін, А. Рославський, Петровський, І. Скворцов та інші.
Помітну роль у поширенні ідей Просвітництва за цих часів на західно-українських землях відігравала група українських письменників і громадських діячів, яка ввійшла в історію під назвою "Руська Трійця" - М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1855), Я. Головацький. Переважна більшість просвітників зосереджувала свою увагу на соціальних проблемах, лише деякі з них (І. С. Рижський, І. Ф. Тимковський, Т. Ф. Степанов, О. В. Духнович) зверталися до спеціального аналізу філософських проблем. І. С. Рижський у своїх працях "Умослов'я, або Розумова філософія" "Про пізнання, що властиве уявленню" захищає матеріалістичну теорію пізнання. Він визнавав первинність матеріальної природи щодо людської свідомості. На його думку, будь-яке пізнання розпочинається з почуттів. Зацікавленість, користь і необхідність змушують людину заглиблюватися у пізнання оточуючих речей.І. Ф. Тимковський (1772-1853) у своїх працях заперечує розрив сутності і явища, критикує агностицизм.
Просвітники-ідеалісти Т. Ф. Степанов (1795-1847), О. В. Духнович (1803-1865), розглядаючи гносеологічні проблеми, обґрунтовували насамперед, єдність чуттєвого і раціонального у пізнанні, критикували абсолютизацію як "досвідного", так і "теоретичного" знання. Під впливом ідей французького Просвітництва XVIII ст. О. В. Духнович у розумінні сутності людини переходить від телеологізму до раціоналізму, утверджуючи визначальну роль ідей у розвитку суспільства. Не Бог визначає життя людини, а її розум, який залежить від виховання.
У розробці проблеми походження людини і суспільства Й. М. Ланге, І. Воронов, І. Ф. Тимковський спиралися на ідеї французьких просвітників, зокрема на теорію "природного права" і "суспільного договору".
У II половині XIX ст. офіційно пануючим напрямом філософської думки в Україні був ідеалізм. Його сповідували професори філософії Київської духовної академії, Київського, Харківського, Одеського університетів та інших навчальних закладів, такі як П.
Д. Юркевич, М. Я. Грот, О. О. Козлов, В. В . Лесевич, О. М. Гіляров, П. І. Ліницький та ін. Одні з них пропагували об'єктивний ідеалізм православно-релігійного характеру, інші схилялися до неокантіанства, махізму, позитивізму. Вони заперечували матеріалістичне вчення про об'єктивність законів природи, часу та простору. Принцип причинності вони підмінювали телеологією, покладаючись лише на розум та волю творця. Професор Київського університету М. І. Костомаров розглядав усі явища матеріального світу як втілення Божої ідеї, а пізнання розумів як розкриття духовного у фізичному. П. І. Ліницький виступав з критикою матеріалізму, обмежував предмет філософії теорією пізнання, а завдання філософії вбачав у виділенні та відмежуванні того, що притаманне суб'єкту пізнання, від того, що належало об'єкту.Щодо критики ідеалізму і пропаганди в Україні матеріалістичних поглядів на природу важливими були праці професора медичної фізики Київського університету Олексія Сергійовича Шкляревського, який доводив матеріальність світу та взаємний зв'язок його явищ. Формами існування матеріального світу він вважав простір, час і рух. Шкляревський виступав проти захоплення спіритизмом, характеризуючи його як містику, несумісну з наукою.
Отже, передові вчені України обстоювали і розвивали матеріалістичні традиції у природознавстві. У другій половині XIX ст. в Україні з'явилася ціла плеяда видатних мислителів, які на рівні знань свого часу зробили свій внесок у розвиток передової філософської думки.