Стаття 5. Принципи земельного

законодавства Земельне законодавство базується на таких прин­ципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основ­ного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на зем­лю громадян, юридичних осіб, територіальних гро­мад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадяна­ми, юридичними особами та територіальними грома­дами своїх прав щодо володіння, користування і роз­порядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

г) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Принципи земельного законодавства — це ті осно-оположні засади, головні ідеї, що характеризуються універсальністю та відображають суттєві положення законодавства. Вони або ж прямо закріплені в земель­но-правових нормах, або ж виникають з їх змісту.

Сутність принципу поєднання особливостей викори­стання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва в тому, що зе­мля як об'єкт земельних відносин розглядається зако­ном не тільки як основний засіб виробництва і тери­торіальний базис, але й як елемент довкілля, який зна­ходиться у нерозривному зв'язку з іншими природни­ми ресурсами.

Забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави — один із самостійних принципів. В його основі положення чинного законодавства щодо рівно­сті форм власності на землю. Це означає, що умови та об'єм здійснення власниками своїх повноважень є од­наковими для всіх суб'єктів» їх суб'єктивні права під­лягають захисту в однаковій мірі.

Невтручання держави в здійснення суб'єктами сво­їх прав щодо володіння, розпорядження та користуван­ня землею, крім випадків, передбачених законом — це результат демократизації земельних відносин.

23

ст. 165 Земельного кодексу встановлює відповідальність названих органів.

Право власників земельних ділянок та землекорис­тувачів самостійно господарювати на землі є запорукою того, що держава не повинна втручатись в діяльність носіїв земельних прав при реалізації ними своїх право-мочностей. Винятки з цього правила складають випад­ки, передбачені законом. Мова йде, зокрема, про приму­сове припинення прав на земельну ділянку її власни­ка або землекористувача при порушенні ними чинно­го земельного законодавства (ст. 143 ЗК). Не виклю­чається також припинення земельних прав і на випа­док необхідності забезпечення екологічної безпеки або ж інших державних чи суспільних інтересів та ін. (ст.ст. 146, 147 ЗК).

Забезпечення раціонального використання та охо­рони земель — один з основоположних принципів. Раціональне використання землі передбачає взаємозв'я­зок досягнення необхідного ефекту, який отримано від господарської експлуатації землі при мінімальних витратах з одночасним збереженням і покращенням землі в процесі "її використання. Цей принцип тісно і нерозривно пов'язаний з такими принципами, як ці­льовий характер використання земель та стабільність, сталість прав на землю.

Згідно закону земельні ділянки повинні використо­вуватися суб'єктами земельних прав тільки у відповід­ності з цільовим призначенням. Використання земель­них ділянок з порушенням зазначеної вимоги незакон­не і тягне за собою певні негативні правові наслідки для суб'єкта (ст. 141 ЗК).

Забезпечення гарантій прав на землю полягає в тому, що Земельний кодекс забезпечує гарантії права влас­ності на землю і право користування землею.

Земельні права суб'єктів (право власності на земель­ні ділянки та право користування ними), а також га­рантії їх здійснення проголошені і закріплені Кон­ституцією України. Так, цим Законом визначені пра­ва і свободи людини і їх гарантії, гарантується право

24

звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод, гарантується право власності на земельну ділян­ку (ст.ст. 13, 14, 56). Згідно ст. 153 Земельного кодек­су власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених чин­ним законодавством. Примусове ж відчуження земель­ної ділянки (шляхом її викупу) може бути застосова­не як виняток для суспільних потреб та з мотивів сус­пільної необхідності, на підставі і в порядку, встановле­них законом та за умови попереднього і повного від­шкодування вартості земельної ділянки (ст.ст. 146, 147 ЗК). Якщо ж колишнім власником земельної ді­лянки буде встановлено, що земельна ділянка вико­ристовується не для суспільних потреб, він має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом.

Земельне законодавство базується на принципі пріо­ритету вимог екологічної безпеки. Його сутність поля­гає в тому, що при правовому регулюванні використан­ня земель законодавець виходить із необхідності їх правової охорони як елементу екологічної безпеки. При цьому використання значної частини земель без­посередньо поставлено в залежність від забезпечення екологічної безпеки. Це стосується, зокрема, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призна­чення, земель лісового та водного фондів. Щодо зазна­чених земель законодавством встановлений такий правовий режим, який забезпечує їх особливу охорону.

Реалізація цього принципу шляхом впровадження екологічних вимог в земельно-правові норми дозволяє забезпечити здійснення комплексних заходів по охо­роні земель від шкідливих процесів, недопущенню роз­міщення, будівництва, експлуатації об'єктів, що нега­тивно впливають на стан земель та які призводять до забруднення їх хімічними, радіоактивними, бактері­альними та іншими шкідливими речовинами.

25